Підручник з Географії. 9 клас. Бойко - Нова програма

§ 8. ТИПИ КРАЇН

• Пригадайте, які країни світу мають найбільшу площу території, які — найбільшу кількість населення.

• Які країни є світовими лідерами за показниками ВВП та індексу людського розвитку?

ГРУПУВАННЯ КРАЇН СВІТУ. Національні економіки формуються насамперед у межах держав. У 2017 р. у світі налічували 194 загальновизнаних держави. Крім них, учасниками світового господарства є економіки Тайваню та Косова, державність яких визнана багатьма країнами, а також економіки залежних країн і територій (Пуерто-Рико, Гренландії, Сянгану (Гонконгу), Французької Полінезії тощо).

Рекорди світу

У світі налічують понад 220 держав і територій з постійним населенням, які формують політичну й економічну карту світу.

Так, країн у світі багато. Проте лише про деякі постійно згадують засоби масової інформації (наприклад, про США, Німеччину, Францію, Велику Британію, Канаду, Китай, Японію, Росію). Рідше говорять про Індію, Бразилію, Австралію, Єгипет. А є країни, про які ви можете й не почути ніколи: Бутан, Беліз, Піткерн чи Сент-Люсія. Про них інформаційні агенції можуть згадати лише в контексті природних або соціальних катаклізмів, курйозних випадків чи надзвичайних подій. Чому так? Відповідь очевидна: усе залежить від авторитету держави, її ролі в сучасному світі. На це впливає чимало показників: кількість населення, розміри території, внесок у світову цивілізацію, природно-ресурсний потенціал, економічна розвиненість, структура економіки, рівень економічного розвитку, індекс людського розвитку та багато інших. Відповідно до них країни об’єднують у певні групи (з деякими ви ознайомилися в попередніх параграфах).

Водночас групування (типізацію) країн здійснюють за сукупністю різних показників. Зокрема ООН, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк вирізняють насамперед два типи — країни розвинені й країни, що розвиваються. Особливу групу серед останніх становлять постсоціалістичні країни з перехідною економікою, їх часто виокремлюють у третій тип (мал. 24). Така типізація враховує характер економічної та політичної систем у країнах, досягнутий рівень економічного та соціального розвитку, особливості секторальної структури економіки, стабільність фінансових ринків, ступінь залучення до міжнародного поділу праці, історичні особливості розвитку.

Мал. 24. Типізація країн за сукупністю різних показників

ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНЕНІ КРАЇНИ. Країни цього типу посідають провідні місця у світовому господарстві за багатьма показниками. Вони мають тривалу історію розвитку ринкової економіки (що тепер трансформувалася в економічну систему змішаного типу), сформовані демократичні політичні системи, високий рівень життя населення (середньодушові доходи, крім окремих країн, — понад 40 тис. дол. США), дуже високий індекс людського розвитку. Це держави з розвиненим третинним сектором економіки, розгалуженим промисловим виробництвом, інтенсивним високотоварним сільським господарством, ефективною транспортною системою та дієвим соціальним захистом. Вони мають найвищий рівень розвитку науки, наукомістких і високотехнологічних виробництв, стійкі фінансові ринки, значні експортно-імпортні можливості. Більшість із них вступила в постіндустріальну стадію суспільного розвитку. В економічно розвинених країнах проживає лише 13 % населення планети, натомість вони виробляють понад 55 % світового ВВП (додаток 3). До цього типу належить близько 30-ти країн, серед яких виокремлюють кілька груп.

Головні економічно розвинені країни, або «Велика сімка» (G-7), — США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада. Вони мають потужні економіки (з обсягами ВВП більш як 1,5 трлн дол. США кожна), що виробляють понад 45 % світового ВВП. Від узгоджених рішень лідерів цих країн залежать важливі напрями розвитку світових економічних процесів.

«Малі» економічно розвинені країни Західної Європи — це 10 справді невеликих за площею території та кількістю населення країн (скандинавські — Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Фінляндія; альпійські — Австрія, Швейцарія і Бенілюксу — Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Усі вони за показниками рівня економічного розвитку належать до лідерів світової економіки.

Країни переселенського типу — країни, високому розвитку яких сприяли переселення мігрантів і переміщення капіталів з розвинених держав та використання зразків їхніх економічної й політичної систем. В Австралію і Нову Зеландію, що тривалий час розвивалися як колонії та домініони Великої Британії, імміграція і запозичення суспільних основ розвитку відбувалися насамперед з метрополії. Подібний шлях розвитку пройшла також Канада. Натомість Ізраїль формувався як держава з розвиненою ринковою економікою у більш стислі терміни і на ширшій переселенській основі.

Світ у просторі й часі

«Велика двадцятка» (G-20)

Чимало питань розвитку світової економіки визначають не лише високопосадовці «Великої сімки», а й міністри фінансів і керівники центральних банків «Великої двадцятки». Її утворюють країни G-7 разом з 12-ма іншими національними економіками світу (Австралією, Аргентиною, Бразилією, Індією, Індонезією, Китаєм, Мексикою, Південною Африкою, Республікою Корея, Росією, Саудівською Аравією, Туреччиною), а також Європейським Союзом як колективним учасником. Загалом на G-20 припадає 90 % світового ВВП, 80 % світової торгівлі та 2/3 населення світу.

Інші західноєвропейські країни — група «окраїнних» країн ЄС (Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія, Мальта). Вони лише після Другої світової війни перетворилися з аграрних на індустріально-аграрні, а тому поступаються за показниками економічного розвитку. Середні доходи на душу населення в них (за винятком Ірландії) залишаються найнижчими серед західноєвропейських країн ЄС.

Окрему групу утворюють європейські держави-«карлики» — Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Ватикан. З огляду на особливості їхнього соціально-економічного розвитку, обсяги і структуру виробництва до економічно розвинених країн їх можна зарахувати умовно.

КРАЇНИ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ. До цього типу належать 30 пост-соціалістичних країн: 15 — з числа колишнього СРСР, 14 — європейських, а також Монголія. Наприкінці ХХ ст. вони почали реформування суспільних відносин і вступили в перехідний період розвитку в політичній та економічній сферах. Перебудову відносин у багатьох з них часто ускладнювали внутрішні політичні, етнічні та релігійні протистояння, а то й кровопролитні конфлікти та війни. Майже всі вони за структурою економіки належать до індустріальних країн. Сьогодні на їхніх територіях зосереджено 6 % населення світу і 5 % виробництва світового ВВП. Середньодушовий дохід населення близький до середнього у світі — понад 9 тис. дол. США. Найбільшими за обсягами ВВП є Росія і Польща, а найбільш розвиненими економічно за середніми показниками доходів на душу населення — Словенія та Естонія. Найнижчі показники доходів у Киргизстані й Таджикистані.

Постсоціалістичні країни перехідної економіки групують за особливостями здійснення економічних реформ. Найбільших успіхів у їх впровадженні й наближенні до рівня економічно розвинених країн досягли країни Центральної Європи (Словенія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща, Хорватія) та країни Балтії (Естонія, Латвія і Литва). Вони зорієнтовані на соціально-ринкову економіку західноєвропейського типу, мають найвищі показники доходів та індексу людського розвитку й увійшли до ЄС.

Значно відстають від них країни Балканського півострова (Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Косово, Македонія, Сербія, Румунія, Чорногорія), пострадянські країни (ті, що були у складі колишнього СРСР, крім балтійських) та Монголія. У них реформування економіки проводиться непослідовно й дуже повільно.

КРАЇНИ, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ. Це найбільш численна група країн (більш як 130), які часто називають країнами «третього світу». До цього типу належать всі країни Латинської Америки, Африки, Океанії, більшість країн Азії. Чимало з них є «молодими» державами, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, решта — здобули незалежність раніше, але так історично склалося, що вони відстали від розвинених країн, перетворившись на аграрно-сировинну окраїну світового господарства. У країнах, що розвиваються, проживає понад 80 % людства, проте виробляють вони менш як 40 % ВВП світу. На одну особу в них у середньому припадає близько 5 тис. дол. США (середньосвітовий показник — більше 10 тис. дол. США). Країни цього типу суттєво різняться між собою. Унаслідок позитивних змін в економіці (індустріалізація, експортна орієнтація, розвиток сфери послуг) з’явилися індустріальні й індустріально-аграрні держави, які стали вагомою ланкою світового господарства.

До групи лідерів світової економіки серед країн, що розвиваються, увійшли Китай (перші місця у світі за обсягом ВВП за ПКС та експортом товарів), Бразилія, Індія, Мексика. Ці країни мають сучасну розгалужену промисловість, новітні наукомісткі й технологічно досконалі виробництва, високі темпи розвитку. Водночас показники середньорічних доходів населення, що виражають рівень економічного розвитку країни, у них суттєво нижчі, ніж в економічно розвинених країнах (у Китаї — 7800, в Індії — 1600 дол. США).

Рекорди світу

Найвищі в світі темпи економічного розвитку впродовж останньої чверті століття мав Китай.

У групі нових індустріальних країн (НІК) найбільших успіхів на шляху індустріалізації та розвитку третинного сектору економіки досягли так звані східноазійські «чотири дракони»: Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань і Гонконг (Сянган). За середньодушовими доходами вони досягли рівня економічно розвинених країн (інколи їх уже зараховують до цього типу країн). Зростають обсяги та рівень розвитку економіки в Таїланді, Малайзії, Філіппінах, Туреччині, Аргентині, Чилі, Колумбії та ін.

Світ у просторі й часі

НІК

Назва групи «нові індустріальні країни» відображає час модернізації національних економік: їх пришвидшений економічний, насамперед промисловий, розвиток розпочався у другій половині ХХ століття на основі капіталомістких, новітніх наукомістких і високотехнологічних виробництв (металургія, нафтохімія, автомобіле- й суднобудування, електротехніка й електроніка). Тоді як країни Європи розпочинали свій індустріальний розвиток ще у ХVІІІ ст. із текстильної та гірничовидобувної промисловості.

Найвищі показники середньодушових доходів, окрім східноазійських НІК, мають нафто- і газовидобувні країни західного узбережжя Перської затоки (Кувейт, ОАЕ, Катар, Бахрейн, Саудівська Аравія, Оман), а також Бруней, Габон, Екваторіальна Гвінея, Тринідад і Тобаго. Високі доходи їм забезпечив експорт енергоносіїв («нафтодолари»). Сьогодні ці країни урізноманітнюють структуру економіки іншими промисловими виробництвами та третинним сектором.

Доволі високі доходи мають також малі острівні країни — Кіпр, Багамські Острови, Сейшельські Острови, Маврикій тощо. Їх зростання відбулося здебільшого завдяки розвитку туристично-курортного й банківського бізнесу та створенню так званих офшорних зон, у яких реєструються чимало зарубіжних компаній, що мають там надзвичайно вигідні податкові умови. Такі країни часто називають «податковими притулками».

Решта країн, що розвиваються, відстають у розвитку й мають нижчі від середнього і низькі доходи населення. Серед них є великі за кількістю населення країни (Індонезія, Пакистан, Нігерія, Єгипет). Понад 40 країн, що розвиваються, ООН зараховує до бідних, найменш розвинених. Найбільше їх — в Африці (майже всі країни на південь від Сахари, крім Південної Африки, Намібії, Ботсвани і кількох нафтовидобувних країн) й Азії (Афганістан, Бангладеш, Бутан, Ємен, Непал, Камбоджа, Лаос, М’янма). Є такі країни в Океанії та Америці (Гаїті). Це країни з відсталими доіндустріальними економіками, залежними від природних умов і катаклізмів, низькими темпами економічного зростання й дуже високим приростом населення.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. За якими показниками розрізняють типи країн та об'єднують у групи?

2. Охарактеризуйте економічно розвинені країни. Які підгрупи серед них виокремлюють?

3. Які з постсоціалістичних країн досягли найбільших успіхів у проведенні економічних реформ? Чому?

4. Які підгрупи розрізняють у групі країн, що розвиваються?

5. До якого типу країн належить Україна? Які риси властиві цій групі?

Поміркуйте, чому Китай, який має найвищі у світі показник ВВП і темпи розвитку, не зараховують до групи економічно розвинених країн світу.

ПРАКТИЧНА РОБОТА 2

Позначення на контурній карті країн «Великої двадцятки» (G-20)

1. Позначте на контурній карті країни «Великої двадцятки».

2. Визначте їх місце в сучасній типізації країн ООН.