§ 4. ЯК УКЛАДЕНА КАРТА

• Пригадайте, хто створив першу географічну карту українських земель.

• Які вам відомі способи зображення об'єктів на картах?

ЕЛЕМЕНТИ КАРТИ. Якими не були б карти: стародавніми або сучасними, навчальними або вузьконауковими, усі вони складаються з певних елементів. Елементами карти є картографічне зображення, легенда, допоміжне оснащення, математична основа, рамкове оформлення (мал. 9).

Картографічне зображення - це зміст карти, сукупність відомостей про розміщення об’єктів і явищ, їхні властивості (наприклад, розміри), взаємозв’язки та зміни. Воно дає змогу охопити поглядом які завгодно простори - райони, країни, материки або загалом планету.

Легенда являє собою систему умовних знаків і позначок, що їх використано на карті, а також текстових пояснень до них. За їх допомогою читач сприймає інформацію, вміщену на карті.

Допоміжне оснащення - різноманітні фотографії, схеми, діаграми, графіки, профілі, карти-врізки, довідкові відомості, текстові й цифрові дані.

Математичну основу карти становлять масштаб і проекція, в якій її виконано. Вони розширюють відомості про об’єкти та явища за результатами вимірювань, перетворень і логічних висновків. Так, застосовуючи масштаб, можна визначити відстань між об’єктами, а використовуючи градусну сітку, - географічні координати об’єктів тощо.

Рамкове оформлення - це взаємне розташування в межах рамки назви карти, картографічного зображення поверхні, легенди, додаткових ілюстрацій та інших даних.

Елементи географічної карти

Мал. 9. Розміщення елементів географічної карти

КАРТОГРАФІЧНІ ПРОЕКЦІЇ. Сучасні географічні карти складають у певних картографічних проекціях. Картографічна проекція - це математично визначений спосіб зображення земної поверхні на площині (карті). Реальна поверхня Землі є складною й не відповідає, як ви знаєте, жодному геометричному тілу. Щоб відтворити цю поверхню на карті, спочатку її відображають на математично правильній фігурі (кулі), а потім переносять зображення на площину, ніби проектуючи його.

Картографічних проекцій існує багато, їх об’єднують у групи. Насамперед проекції групують за видом допоміжної поверхні, що її використовують під час переходу від кулі до площини карти (мал. 10). Так, розрізняють проекції циліндричні, якщо проектування з кулі здійснюється на поверхню циліндра; конічні, якщо допоміжною поверхнею слугує конус; азимутальні, якщо зображення проектують безпосередньо на площину.

Мал. 10. Картографічні проекції за видом допоміжної поверхні: а - циліндрична; б - конічна; в - азимутальна

СПОТВОРЕННЯ НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Сферичну поверхню глобуса неможливо розгорнути у вигляді площини без розривів і складок. Через це будь-яка карта має певні спотворення. Спотворюються довжини ліній, кути, площі й форми географічних об’єктів. Спотворення є тим більшими, чим більша поверхня, що її зображують на карті. На великомасштабних картах, що відображають невеликі ділянки місцевості, спотворень майже немає, але на дрібномасштабних вони бувають дуже великими. А звідси й неоднаковий масштаб довжин і площ у різних місцях карти.

Про характер і розміри спотворень на карті можна дізнатися, зіставивши картографічну сітку з градусною сіткою глобуса. На глобусі всі меридіани рівні між собою, а паралелі розміщуються на однаковій відстані одна від одної. Усі меридіани перетинаються з паралелями під прямим кутом, тому на глобусі всі клітинки градусної сітки між двома сусідніми паралелями мають однакову форму і розміри, а клітинки між двома сусідніми меридіанами звужуються і зменшуються за площею з віддаленням на північ і південь від екватора. Отже, ознаками спотворень на карті є: неоднакові форма і площа клітинок між двома сусідніми паралелями (спотворення форм і площ); різні за довжиною відрізки меридіанів між паралелями (спотворення довжин ліній і неоднаковий масштаб у різних частинах карти); відхилення міри кутів між меридіанами і паралелями від 90° (спотворення кутів).

Якщо переносити зображення з поверхні глобуса (а), розрізаного на смужки (б), на карту (в), то спотворення неминучі

Зображуючи земну поверхню на карті, доводиться зважати на кривизну Землі й обирати таку картографічну проекцію, що дасть змогу уникнути одного із спотворень або послабити інше. Залежно від характеру і розмірів спотворень розрізняють проекції рівнокутні, рівновеликі й довільні.

Рівнокутні проекції зберігають без спотворень кути і форми малих об’єктів, однак у них значно деформуються довжини ліній і площі об’єктів. За картами, створеними в рівнокутній проекції, зручно прокладати маршрути суден і літаків, тому що виміряні на них кути точно відповідають кутам на місцевості, що їх можуть фіксувати прилади.

Рівновеликі проекції не спотворюють площ, однак форми об’єктів і кути в них значно спотворено.

Довільні проекції містять усі види спотворень, але вони розподіляються на карті найбільш вигідним чином. Наприклад, існують проекції з мінімальними спотвореннями в центральній частині, проте вони різко зростають по краях карти.

Для географічних карт України здебільшого застосовують конічну довільну проекцію. На таких картах порівняно мало спотворюються кути і площі, масштаб можна вважати сталим на невеликих відстанях навколо будь-якої точки. Тому на цих картах можна вимірювати приблизні кути, невеликі відстані й площі.

СПОСОБИ КАРТОГРАФІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ. Як ви вже знаєте, для відображення різних географічних об’єктів, явищ і процесів на картах застосовують умовні позначення. Це умовні знаки, підписи, буквені та цифрові позначення, а також способи картографічного зображення. Розрізняють кілька видів умовних знаків.

Масштабні (або контурні) умовні знаки передають дійсні розміри об’єктів, що виражені в масштабі карти. Такими знаками є контури лісу, болота, озера тощо. Позамасштабними умовними знаками позначають об’єкти, що їх не можливо показати в масштабі карти. Наприклад, заводи, аеродроми, пам’ятники, колодязі, окремі дерева, населені пункти (їх показують кружечками-пунсонами). Пояснювальні умовні знаки доповнюють характеристику об’єкта. Наприклад, стрілка біля позначення річки показує напрямок її течії, малюнок листяного чи хвойного дерева в контурі лісу вказує на переважання певних порід.

Умовні знаки

Об’єкти, явища і процеси на картах передають різними способами.

Спосіб значків застосовують для зображення об’єктів, що не виражаються в масштабі карти. Значки можуть бути геометричними (наприклад, кружечки - промислові центри, різні фігури - місця видобування корисних копалин) або мати вигляд наочних малюнків (якір - символ морського порту).

Способом лінійних знаків передають лінійні об’єкти: берегову лінію, річки, кордони, шляхи, трубопроводи. Вони масштабні за своєю довжиною та конфігурацією, але переважно позамасштабні за шириною.

Способом якісного фону показують поділ території на однакові в якісному відношенні частини. їх зафарбовують різними кольорами. Цей спосіб передає явища, суцільно поширені на земній поверхні, тобто між територіальними частинами, зображеними на карті, не може бути «білих плям». Способом якісного фону показують, наприклад, геологічну будову території, ґрунти, природні зони, держави, одиниці адміністративно-територіального устрою тощо.

Спосіб ареалів застосовують для виділення на карті областей поширення якихось однорідних явищ. Ареали позначають суцільною або пунктирною лінією, написом або малюнком, зафарбуванням, штрихуванням. На відміну від явищ, що передаються способом якісного фону, явища, показані способом ареалів, не мають повсюдного територіального поширення: на карті вони виглядають як окремі «плями» (льодовики, багаторічна мерзлота, болота, заповідники, басейни корисних копалин та ін.).

Спосіб ізоліній застосовують для відображення явищ, що мають суцільний, безперервний і більш-менш плавний розподіл на земній поверхні. Ізолінії, як вам відомо, - це лінії, що сполучають на картах точки з однаковими кількісними показниками якогось явища на місцевості. Ізолініями, наприклад, показують висоту суходолу (горизонталі), глибини морів і океанів (ізобати), температуру повітря (ізотерми), кількість опадів, солоність води. Для кращого сприйняття явища ділянки між сусідніми ізолініями часто зафарбовують у різні відтінки кольору (наприклад, показуючи рельєф на фізичних картах).

Спосіб знаків руху

Способом знаків руху показують явища, що переміщуються у просторі (наприклад, напрямки вітрів, течій). Кольором і шириною цих знаків можна відобразити характеристики явища - холодні або теплі течії, вітри влітку і взимку.

Отже, тепер можемо сформулювати визначення: географічна карта - це зменшене, узагальнене умовно-знакове зображення земної поверхні на площині, побудоване за певними математичними законами (у певному масштабі та обраній проекції).

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ

• Елементами карти є картографічне зображення, легенда, допоміжне оснащення, математична основа, рамкове оформлення.

• Картографічна проекція - це математично визначений спосіб зображення земної поверхні на карті. За видом допоміжної поверхні розрізняють циліндричні, конічні, азимутальні; за характером і розміром спотворень - рівнокутні, рівновеликі, довільні картографічні проекції.

• Способи картографічного зображення: значків, лінійних знаків, якісного фону, ареалів, ізоліній, знаків руху.

• Географічна карта - це зменшене, узагальнене умовно-знакове зображення земної поверхні на площині, побудоване за певними математичними законами (у певному масштабі та обраній проекції).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте елементи карти «Адміністративно-територіальний устрій України» (див. атлас).

2. Що таке картографічна проекція? Назвіть картографічні проекції за видом допоміжної поверхні.

3. Чому на картах виникають спотворення?

4. Чим різняться між собою рівнокутні, рівновеликі й довільні проекції?

5*. Поміркуйте, які види спотворень є на карті годинних поясів світу, вміщеній у вашому атласі.

ПОПРАЦЮЙТЕ В ГРУПІ

Назвіть способи картографічного зображення, що їх використано на картах України (див. атлас):

група 1 - «Тектонічна будова»;

група 2 - «Чорне та Азовське моря»;

група 3 - «Поверхневі води»;

група 4 - «Охорона природи».