Підручник з Географії (рівень стандарту). 10 клас. Бойко - Нова програма

§ 41. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСТВА

• Пригадайте, на які мінеральні ресурси багаті надра Африки.

• На яких виробництвах і видах діяльності спеціалізуються африканські країни?

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ. Незважаючи на багатство природних ресурсів, Африка є найбіднішим і найменш розвиненим регіоном світу. Соціально-економічну відсталість країни регіону успадкували від колоніального минулого. Із завоюванням незалежності вони намагаються її подолати. Проте високий приріст населення, що у більшості з них випереджає приріст ВВП, не сприяє економічному розвиткові. Сумарний ВВП усіх країн регіону становить менше 3 % світового (2016). Їх роль у світовому господарстві невелика, винятком є лише кілька економік (мал. 177). ВВП на душу населення за останні півстоліття збільшився на 4 %, проте він залишається найнижчим у світі. В Африці зосереджено найбільшу кількість бідних країн: із 25 найбідніших у світі 20 — африканські. Водночас окремі країни перебувають на протилежних полюсах: з одного боку найбідніші в світі — ЦАР, ДР Конго, Бурунді та інші, які мають ВВП (ПКС) на душу населення від 680 до 860 дол. США, з іншого — країни, що досягли помітних успіхів в економічному розвитку, — Екваторіальна Гвінея, Сейшельські Острови, Маврикій, де на одну особу припадає більше 20 тис. дол. США (мал. 178).

Мал. 177. Найбільші економіки Африки за ВВП (ПКС), млрд дол. США (за даними МВФ), 2017

Останніми роками Африка демонструє найвищі в світі темпи економічного зростання — 3,4 % на рік (мал. 179), а Лівія є світовим лідером за реальними темпами зростання ВВП — понад 55 %! Водночас, регіон посідає останнє місце в світі за рівнем індустріалізації, врожайністю сільськогосподарських культур, розвитком транспортної мережі. Економічному розвиткові багатьох країн перешкоджають: корупційні уряди, що часто вдаються до грубих порушень прав людини; політичне, етнічне й релігійне протистояння та громадянські війни; соціальна нестабільність (бідність, неграмотність, недоїдання, дефіцит водопостачання, погані санітарні умови і здоров’я, які стосуються значної частини африканців).

Мал. 178. Найбагатші країни Африки за їх ВВП (ПКС) на душу населення, дол. США (за даними МВФ), 2017

Усі держави Африки належать до великої групи країн, що розвиваються, проте для них характерне значне розшарування. Так, є чимало відсталих аграрних країн, в яких сільськогосподарське виробництво залишається провідним в економіці. Його частка в структурі їх ВВП дуже висока — понад 60 % (Сомалі, Камерун, Еритрея та ін.), ще вищою є частка зайнятих в аграрному секторі — понад 70 % (Нігер, Судан, Малі, Ефіопія). Проте більшість країн є аграрно-індустріальними. Насамперед, це країни Північної Африки: частка сільського господарства у структурі їх ВВП не перевищує 20 %, а промисловості коливається в межах 20—30 %. Вторинний сектор економіки країн Африки розвинений недостатньо. Найбільше значення мають виробництва первинного оброблення сировини, як мінеральної, так і сільськогосподарської, та лісового господарства. Водночас стрімко розвивається третинний сектор. У ПАР, наприклад, його частка становить понад 70 %, в Нігерії — 60 %.

Мал. 179. Країни Африки за темпами росту ВВП, %, 2017

Роль Африки у міжнародному поділі праці протягом віків змінювалася мало. Регіон був і залишається аграрно-сировинною периферією світового господарства, постачальником продукції тропічного рослинництва та мінеральної сировини на світовий ринок.

Рекорди світу

Найбагатша країна Африки — Екваторіальна Гвінея. Вона має найвищий показник ВВП на душу населення за ПКС — 36 017 дол. США, посідаючи 35-те місце в світі. Це рівень європейських країн та більше ніж у Чехії, Португалії чи Росії! (2017). Шалені прибутки країна отримує від продажу нафти. Проте це не означає, що населення стало заможним, а економіка стабільною та ефективною. Як і в багатьох інших африканських країнах, багатства розділено серед правлячої верхівки, тоді, як основна частина населення живе у злиднях. Корупція в країні набула небачених масштабів!

ПЕРВИННИЙ СЕКТОР. Розвиток первинного сектору в країнах Африки часто має монокультурний напрям, тобто вузьку спеціалізацію на виробництві одного-двох видів сільськогосподарських культур чи мінеральної сировини, призначених для експорту. Товарами монокультурної спеціалізації для окремих країн є какао, кава, чай, арахіс, бавовник, нафта, боксити, залізні руди, мідь, уран, алмази тощо.

Виробництвом, що визначає місце Африки у світовому господарстві, є сільське господарство, зокрема тропічне й субтропічне рослинництво. У багатьох країнах існує різке розмежування між високотоварними виробництвами, що працюють на експорт, і примітивними натуральними, що забезпечують потреби місцевого населення. Відповідно сільськогосподарські культури розмежовані на експортні (какао, кава, чай, арахіс, оливки, олійна пальма, бавовник, сизаль, цукрова тростина, апельсини, мандарини, лимони, банани, ананаси, ваніль, кунжут, кеш’ю та ін.) та для внутрішнього ринку (пшениця, кукурудза, рис, просо, сорго, квасоля, горох, маніок, ямс, батат та ін.).

Особливо значною є роль Африки у світовому виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції (табл. 41).

Таблиця 41

Виробництво сільськогосподарської продукції в країнах Африки

Продукція

Частка світового виробництва, %

Основні країни-виробники

Какао

60

Кот-д’Івуар (30 % від світового), Гана, Камерун, Нігерія

Кава

50

Ефіопія, Уганда, Кот-д’Івуар

Фініки

50

Єгипет, Алжир, Судан

Кокоси

30

Нігерія, ДР Конго, Бенін

Горіхи кеш’ю

30

Мозамбік, Кенія, Танзанія

Арахіс

25

Нігерія, Судан, Сенегал

Сизаль

40

Танзанія, Кенія

Бавовник

17

Буркіна-Фасо, Малі, Бенін

Ваніль

45

Мадагаскар (найбільший світовий виробник)

Більшість фермерів у країнах Африки використовують кепскі землі й отримують низькі врожаї. Вони змушені знищувати ліси для збільшення сільськогосподарських угідь, а це призводить до деградації навколишнього середовища й зміни клімату. Негативно впливають і плантації культур, що поширені в Африці. Наприклад, бавовник сильно знижує родючість грунтів.

Тваринництво в Африці має екстенсивний характер і низьку продуктивність. Поширено розведення зебу (вид домашньої великої рогатої худоби), буйволів, віслюків. У Сахарі та саванах розповсюджені кочові способи випасання верблюдів, кіз, овець, великої рогатої худоби з сезонними міграціями тварин і людей у пошуках пасовищ і води. Екваторіальні ліси з їхні жарким і вологим кліматом та шкідливими комахами не сприятливі для тваринництва, там розводять тільки птицю. Скотарство відіграє помітну роль у сільському господарстві ПАР, Ефіопії, Сомалі, Судану.

Тривалі посухи, що трапляються в Сахелі, призводять до голоду і масової загибелі людей. Тому розвиток сільського господарства життєво важливий для Африки. Прискорити його можуть залучення інвестицій, запровадження сучасних технологій вирощування і зберігання продукції, зрошування земель.

Видобувна промисловість Африки — одна з найпотужніших у світі. Для багатьох африканських країн видобування, первинне оброблення та експорт мінеральної сировини є основою економіки і ключем до її зростання. Регіон утримує передові позиції у світі з видобутку мідних, залізних, марганцевих, поліметалічних руд, кобальту, бокситів, золота, алмазів, урану, фосфоритів. Світове значення має Північноафриканський (Сахарський) гірничодобувний район, де видобувають нафту, природний газ, срібло, фосфорити. Він охоплює Західну Сахару, Марокко, Алжир, Туніс, Лівію та Єгипет. На узбережжі Гвінейської затоки видобувають нафту, золото, марганець, боксити, уран, фосфорити (Гана, Нігерія, Камерун, Екваторіальна Гвінея, Габон). Сформувався потужний «мідний пояс» із основними родовищами мідних руд у ДР Конго та Замбії, що входять до першої десятки світових виробників міді. Вітватерсранд — один із найбільших у світі багатопрофільних гірничих районів, що виник на території ПАР на базі видобування різноманітної сировини (заліза, марганцю, кам’яного вугілля, алмазів, золота, платини, хромітів, нікелевих руд, графіту, урану, фосфоритів).

Лісове господарство постачає на світовий ринок деревину, заготівлю якої ведуть у прибережних країнах Західної та Центральної Африки — Кот-д’Івуарі, Камеруні, Габоні, ЦАР, Анголі та ін. У більшості випадків лісове господарство задовольняє місцеві потреби, насамперед у паливі. Вирубування лісів, наступ пустель, збіднення флори і фауни набули в Африці загрозливих масштабів.

ВТОРИННИЙ СЕКТОР. Африка добре забезпечена мінеральними, геотермальними, сонячними та гідроресурсами для електроенергетики. Проте через недостатність розвитку цей потенціал використовується мало. Чорна і кольорова металургія розвиваються в ПАР на базі перероблення різноманітної рудної сировини Вітватерсранду (великий промисловий центр — Преторія). ДР Конго та Замбія спеціалізуються на виплавці міді, кобальту, цинку, свинцю (центри — Ндолі, Лубумбаші, Лікасі). Машинобудування представлено складальними заводами в Алжирі (центр — Алжир), Марокко (Касабланка), Нігерії (Лагос). У хімічній промисловості світове значення мають нафтоперероблення в Алжирі й Лівіі та виробництво мінеральних добрив у Марокко. Текстильне виробництво Єгипту (центр — Махалла-ель-Кубра) задовольняє потреби більшості країн Африки у тканинах. У Кенії створено конкурентноспроможне виробництво молочних продуктів.

На економічній карті Африки є лише окремі осередки промислового виробництва. Більшість підприємств розміщено у столицях та великих містах на узбережжях. Це сприяє формуванню портово-промислових комплексів, найбільшими з яких є Александрія (Єгипет), Касабланка (Марокко), Форкадос — Порт-Харкорт (Нігерія), Дурбан — Ричардс-Бей (ПАР). Там розміщуються нафтопереробні, металообробні, складальні машинобудівні підприємства, текстильні та швейні фабрики, виробництва харчових продуктів. Найбільші промислові центри і райони утворилися у країнах Північної Африки, на узбережжі у їхня столицях — Каїрі, Рабаті, Алжирі, Тунісі, Триполі. Найбільш потужні промислові центри у ПАР — Йоганнесбург і Кейптаун — мають різноманітну виробничу спеціалізацію.

Нові центри промисловості створюються у межах вже індустріально освоєних територій. У перспективі саме промислові ареали старого освоєння будуть виконувати роль «магнітів», що притягують нові підприємства.

ТРЕТИННИЙ СЕКТОР. Африка — периферійний регіон розвитку видів діяльності третинного сектору. Проте деякі з них (банківські послуги, телекомунікаційна інфраструктура) мають рекордне зростання, зокрема й завдяки технологічним інноваціям. Світовими містами в Африці є Йоганнесбург, Кейптаун, Каїр, Дакар, Лагос, Найробі.

Низький рівень соціально-економічного розвитку, складні природні умови, міжетнічні конфлікти стримують розвиток туризму в багатьох країнах. Водночас ПАР, Єгипет, Туніс, Марокко, Зімбабве демонструють приклади вдалого входження на світовий туристичний ринок. Нині туризм є важливою частиною економіки також Кенії, Танзанії, Сейшельських Островів.

Такі сфери, як освіта й охорона здоров’я, потребують розвитку. Більш як 30 % дорослого населення Африки не мають середньої освіти. Регіон є осередком поширення небезпечних хвороб (гепатиту, ВІЛ/СНІДу, гарячки Ебола та ін.).

Всі види сучасного транспорту в Африці розвинено недостатньо. Їх розвиток гальмують як природні, так і політико-економічні чинники: великі площі пустель та екваторіального лісу, політичне подрібнення території та економічна слабкість кожної держави зокрема. Найщільнішу мережу автошляхів мають Південна, Західна та Східна Африка. Довжина залізниць невелика. Міждержавну роль відіграють залізниці Південної Африки. Річковий транспорт має лише місцеве значення. Перешкодою для нього є сезонний характер живлення річок та численні пороги й водоспади на них. На річках Конго, Ніл і Нігер є комбіновані водно-залізничні транспортні системи в обхід порогів. Африканські країни мають вихід до океанів, і їхні зв’язки із зовнішнім світом здійснює морський транспорт. Серед портів великими є Касабланка, Дакар, Кейптаун, Дурбан, Момбаса, Порт-Саїд, Александрія, Лагос, Дар-ес-Салам. Більшу частину вантажів в Африку і з Африки перевозять іноземні судна. Величезний морський флот Ліберії фактично належить судновласникам США, Греції та інших європейських країн, які використовують «дешевий» ліберійський прапор. Багато африканських держав мають авіаційний транспорт, але пасажирів обслуговують також здебільшого іноземні літаки. Аеропорти міжнародного значення — Касабланка, Дакар, Триполі, Кіншаса, Каїр, Найробі, Йоганнесбург.

Отже, характерними рисами господарства більшості країн Африки є: 1) технологічна відсталість; 3) однобокий аграрно-сировинний розвиток, який часто має монокультурний характер; 2) панування в експорті мінеральної та сільськогосподарської сировини, а в імпорті — готової промислової продукції та продовольства; 4) залежність від зовнішнього ринку; 5) мало розвинена транспортна система; 6) надмірна роль іноземного капіталу у провідних виробництвах економіки.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СУБРЕГІОНІВ. Субрегіони Африки розвинено нерівномірно. Вищий рівень соціально-економічного розвитку та більш розгалужену структуру господарства мають Північна й Південна Африка, тоді як Східна, Центральна й Західна Африка — це найбільш відстала частина світового господарства, де головним виробництвом продовжує бути сільське господарство (табл. 42). Найбільш розвинена в економічному аспекті країна — ПАР.

ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ. Зовнішньоекономічні зв’язки країн Африки охоплюють міжнародну торгівлю, валютно-фінансові відносини з іншими країнами, міжнародний рух капіталів, торгівлю послугами, науково-технічне співробітництво. Експорт країн Африки, що базується на мінеральній сировині (нафта і нафтопродукти становлять більш як 40 % від загального обсягу) і продукції тропічного рослинництва, залежить від коливання цін на зовнішньому ринку. Це збільшує чутливість регіону до зовнішніх потрясінь і диктує необхідність його розгалуження. Так, значно розширився експорт готових виробів: рафінованих кольорових металів, оброблених алмазів, шоколаду, тканин і готового одягу. Зростає торгівля послугами, здебільшого фінансовими, та подорожами, що підкреслює потужні можливості регіону у сфері туризму.

Таблиця 42

Економічні показники субрегіонів Африки (2016)

Субрегіон

Частка у структурі ВВП Африки, %

ВВП на душу населення*

Виробництва і види діяльності міжнародної спеціалізації за секторами

Північна Африка

32,7

1,7

Первинний: с/г — цитрусові, фініки, бавовник; рибне господарство;

видобувна — нафта, природний газ, фосфорити. Вторинний: виробництво нафтохімічної та хімічної продукції (зокрема добрив), електротехніки, тканин, одягу, продуктів харчування.

Третинний: туризм, транспорт (Суецький канал)

Західна Африка

26,5

0,9

Первинний: с/г — кава, какао, фрукти, бавовник, арахіс; рибне господарство; лісове господарство та лісозаготівля; видобувна — нафта, природний газ, залізна руда, марганець, боксити, золото, алмази, уран, рутил, фосфорити.

Вторинний: чорна і кольорова (виробництво алюмінію) металургія, виробництво нафтопродуктів, каучуку

Східна Африка

15

0,5

Первинний: с/г — кава, чай, овочі, фрукти, бавовник, арахіс, кунжут, горіхи кеш’ю, ваніль, квіти; рибне господарство;

Видобувна — золото, платина, олов’яні, мідні руди, хроміти, дорогоцінне каміння, нафта. вторинний: електроенергетика, кольорова металургія (мідь, кобальт, нікель, феросплави), нафтоперероблення, виробництво тканин, одягу, м’яса, цукру

Центральна Африка

10,5

0,8

Первинний: с/г — кава, какао, бавовник, сизаль; рибне господарство; лісове господарство та лісозаготівля; видобувна — нафта, алмази, золото, марганець, уран.

Вторинний: кольорова металургія (алюміній, мідь, кобальт), виробництво нафтопродуктів, пиломатеріалів, цукру, рибних продуктів.

Південна Африка

15,3

2,9

Первинний: с/г — вівчарство; рибне господарство; видобувна — алмази, золото, платина, уран.

Вторинний: кольорова металургія (мідь, нікель, цинк, свинець), машинобудування, виробництво хімічної продукції, тканин, одягу, взуття, яловичини

Основними статтями імпорту є готові вироби, найперше гірничовидобувне устаткування, електрообладнання, транспортні засоби, ліки, продукти харчування тощо. Головними торговельними партнерами Африки є Китай, Індія, країни ЄС, США. Розширюються торговельні зв’язки й з Україною.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. У чому полягають особливості економіки країн Африки?

2. Поясніть, що таке монокультурний напрям виробництв первинного сектору.

3. Які сільськогосподарські культури в країнах Африки є експортними, а які вирощують для внутрішнього ринку? У чому полягає різниця їх культивування?

4. Які видобувні виробництва належать до міжнародної спеціалізації країн Африки? Покажіть на карті основні гірничовидобувні райони регіону.

5. Охарактеризуйте розвиток вторинного сектору економіки країн Африки. Де виникли найбільші промислові центри?

6. Який рівень розвитку має третинний сектор економіки? Покажіть на карті країни, в яких розвинено туризм.

7. Користуючись табл. 42, оцініть економічний розвиток субрегіонів Африки. Порівняйте їхню міжнародну спеціалізацію.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 7

Райони видобування нафти, руд кольорових металів, центри їх перероблення, транспортні магістралі та порти в Африці

1. Позначте на контурній карті Африки основні райони видобування нафти, залізних, мідних та алюмінієвих руд та центрів їх перероблення (збагачення).

2. Позначте на контурній карті основні транспортні магістралі та порти експортування сировини.

ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ (ЗА ВИБОРОМ)

Ангола: успішний розвиток після війни.

Вплив колоніального минулого на сучасну міжнародну спеціалізацію та просторову структуру господарства країн Тропічної Африки.