Підручник з Географії (рівень стандарту). 10 клас. Бойко - Нова програма

§ 4. ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

• Пригадайте, що таке глобалізація та інтеграція.

• Членом яких міжнародних організацій є Україна?

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ. У сучасному світі практично жодна країна не здатна існувати в умовах економічної ізоляції. Процес відкриття кордонів для торгівлі, а також об’єднання технологічних, виробничих та фінансових можливостей країн називають економічною інтеграцією. Її історія сягає ще епохи Великих географічних відкриттів, коли європейські країни почали розвивати мережу торговельних зв’язків із своїми заокеанськими колоніями в Америці, Азії та Африці.

Від середини ХХ ст. Європа перетворилася на своєрідну «світову лабораторію інтеграції», продемонструвавши небачені приклади економічного та політичного згуртування. Європейська інтеграція є наймасштабнішим інтеграційним проектом у світі. На початку натхненники об’єднання Європи ставили перед собою мету — об’єднати європейські країни під керівництвом наднаціональних керівних органів, що унеможливили б нову війну у регіоні й допомогли б Європі говорити єдиним голосом у міжнародній політиці. Та оскільки такий проект був не сумісний з цінністю національного суверенітету, об’єднання розпочалося зі сфери так званої низької політики, тобто економічної інтеграції.

Світ у просторі й часі

За межами ЄС

До ЄС входять не всі країни Європи. Поза його межами лишаються Швейцарія, Норвегія, Ліхтенштейн та Ісландія. Але ці країни є членами Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), утвореної в 1960 р., а Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія входять до Єдиного економічного простору — організації, що об’єднує ринки цих країн із всіма країнами ЄС.

Таблиця 6

Етапи розширення ЄС

Рік вступу

Країни

1952

Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург (країни — засновниці перших співтовариств);

1973

Велика Британія, Ірландія, Данія

1981

Греція

1986

Іспанія, Португалія

1995

Австрія, Фінляндія, Швеція

2004

Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Кіпр, Мальта

2007

Болгарія, Румунія

2013

Хорватія

Так, у 1952 р. було засновано Європейське співтовариство вугілля і сталі, у 1957 р. — Європейське співтовариство з атомної енергетики та Європейське економічне співтовариство, які згодом злилися в єдине утворення. У 1993 р. було утворено власне Європейський Союз (ЄС) — політико-економічне інтеграційне об’єднання країн Європи. Він поєднує ознаки міжнародної організації та держави. Від моменту утворення співтовариств, а згодом ЄС, пройшли кілька етапів розширення (табл. 6). Нині об’єднання налічує 28 країн-учасниць. Щоправда, у 2016 р. Велика Британія оголосила про намір вийти з його складу. На ЄС припадає близько 24 % світового ВВП та понад 45 % світових інвестицій. Країни цього об’єднання узгоджують основні напрями економічної, екологічної й соціальної політики. Також вони демонструють певні успіхи у виробленні узгодженої позиції на поточні геополітичні виклики, зокрема щодо україно-російського конфлікту. ЄС надає фінансову допомогу країнам та регіонам, що переживають кризу, приділяє значну увагу програмам соціально-економічного розвитку, щоб підтримати відсталі регіони. За більш як півстолітню історію європейські співтовариства пройшли шлях від галузевої зони вільної торгівлі до повного економічного союзу. У рамках ЄС створено спільну грошову одиницю — євро, що заступила національні грошові одиниці у 19 країнах-учасницях (Єврозона). ЄС створив власне законодавство, яке має більшу силу за національні закони. Загальне управління здійснюють три головні органи: Європейська комісія, Рада міністрів ЄС та Європейський парламент. Окремими органами є Європейський суд та Рада ЄС, яка об’єднує очільників країн-учасниць. Особливо важливим досягненням Європейської інтеграції є створення Шенгенської зони — єдиного міграційного простору, що об’єднує 26 країн, зокрема 22 держави-учасниці ЄС (крім Великої Британії, Ірландії, Кіпру, Румунії, Болгарії та Хорватії), а також Ліхтенштейн, Норвегію, Ісландію та Швейцарію. У межах цього простору скасовано прикордонний контроль, і громадяни можуть вільно перетинати кордони. Також передбачено право вільного працевлаштування у будь-якій із цих країн. Саме Шенгенську угоду вважають чи не найбільшим успіхом європейської інтеграції, адже вона найбільше сприяє культурному зближенню людей з різних країн.

Світ у просторі й часі

Шенгенська угода

Це договір «Про скасування паспортного митного контролю між країнами Європейського Союзу», який у 1985 р. підписали сім європейських держав у містечку Шенген, що розташоване в люксембурзі неподалік від потрійного стику кордонів Люксембургу, Німеччини та Франції. Угода набула чинності через 10 років.

Мал. 7. Картосхема ЄС


Вступ до ЄС проголошено стратегічною метою зовнішньої політики України. Переваги приєднання до цієї організації добре видно на прикладі колишніх соціалістичних країн Європи, що змогли за доволі короткий час перебудувати свої економіки і підвищити рівень соціально-економічного розвитку, а також поліпшити якість державного управління. Водночас вступ до ЄС, особливо долучення до Шенгенської зони, ймовірно призведе до ще більшого відтоку української молоді працездатного віку. Важливою формою інтеграції є виникнення низки міжнародних організацій. Їх створюють для координації діяльності, вирішення суперечок, боротьби з глобальними і регіональними проблемами.

У 1949 р. 10 країн (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція та Швеція) утворили Раду Європи. Це організація зі штаб-квартирою у Страсбурзі (Франція), що забезпечує дотримання прав людини, принципів демократії, верховенства права, а також пропагує європейську культуру. Нині її учасниками є майже всі європейські держави (Україна — з 1995 р.), крім Білорусі та Ватикану. Головними напрямами її роботи є вироблення спільних підходів та законотворчих стандартів, що захищали б демократію, допомагали би боротися з різними формами дискримінації (практикою тортур, расизмом, незаконним переміщенням людей), захист мов національних меншин, сприяння культурному обміну між країнами тощо. Можна сказати, що ця організація продукує норми політичного та правового життя Європи.

БЕЗПЕКОВІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. У Європі утворилися дві безпекові міжнародні організації, або військово-політичні блоки.

Організація Північноатлантичного договору, НАТО, яку ще називають Північноатлантичним альянсом, — це військово-політичний союз 29 держав Європи та Північної Америки, що зобов’язалися спільними зусиллями захищати будь-яку країну-учасницю альянсу у разі здійснення військового нападу (табл. 7). НАТО відіграє особливо важливу роль у системі європейської безпеки.

Подорож у слово

НАТО — NATO від англ. North Atlantic Treaty Organization, у перекладі — Організація Північноатлантичного договору.

Таблиця 7

Країни — члени НАТО в Європі

Рік вступу

Країна

1949

Країни-засновниці

Бельгія, Данія, Велика Британія, Ісландія, Італія, Канада, Норвегія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, США, Франція

1952

Греція, Туреччина

1955

Німеччина

1982

Іспанія

1999

Польща, Угорщина, Чехія

2004

Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словенія, Словаччина

2009

Албанія, Хорватія

2017

Чорногорія

Мал. 8. Країни — учасниці НАТО в Європі

Заснований у 1949 р. як запобіжний захід від можливої військової агресії СРСР у Європі, впродовж періоду «холодної війни» Північноатлантичний альянс не здійснював жодних військових операцій. У 1990-х рр. його війська брали участь у бойових діях у Кувейті, Боснії та Герцеговині, Косово; у 2000-х рр. — в Афганістані, операції з протидії піратству в Аденській затоці та ін. Головна сила цього об’єднання — у значному військовому, політичному та економічному потенціалі країн-учасниць. Потенційні супротивники остерігаються йти на відкриту конфронтацію з блоком економічно й технологічно найрозвиненіших країн світу, що мають переваги як у сфері військових технологій, так і в можливостях економічного впливу. Особливістю НАТО є непропорційно велика роль США як за потенціалом збройних сил, так і за витратами на потреби альянсу. Часто таку ситуацію трактують як ваду для Європи. Проте це надає можливість європейським країнам більше коштів витрачати на власний економічний і соціальний розвиток, тоді як США виступають гарантом військової безпеки. Чи не найбільшим досягненням НАТО вважається той факт, що за більш ніж півстоліття його існування між учасниками не сталося жодного військового конфлікту. Зближення і можливий вступ до НАТО нині є одним із пріоритетів зовнішньої політики України. За умови вступу до альянсу Україна опинилася б поза геополітичим впливом Росії. Проте у найближчій перспективі таке членство є малоймовірним, адже вступити до цієї організації може лише країна, що не має територіальних суперечок із своїми сусідами. Тому приєднання України до НАТО не можливе до розв’язання конфлікту з Росією на Сході України та повного відновлення її територіальної цілісності. Водночас Україні необхідно реформувати власні збройні сили. Росія, що позиціонує себе як спадкоємиця геополітичного впливу СРСР, виступає проти розширення НАТО на схід і категорично заперечує можливість вступу до нього України.

Сам альянс, з позицій РФ, сприймається як агресивний блок, на противагу якому в 1992 р. було створено Організацію договору про колективну безпеку (ОДКБ). Нині до неї входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан.

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ. Нині Європу повною мірою залучено до глобалізаційних процесів. У цьому регіоні розташовані чотири країни «Великої сімки», потужні світові фінансові центри — Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Мілан та ін.), сконцентровано штаб-квартири провідних світових ТНК. Роль фінансового, технологічного і політичного центру обумовлює загалом вигідний ефект від глобалізації для країн Європи, особливо щодо нагромадження капіталу та забезпечення широкого асортименту товарів за конкурентними цінами. Нині об’єднання ЄС є найбільш масштабним інтеграційним проектом не тільки в Європі, а й у світі. Водночас глобалізація несе й низку загроз. Так, перенесення промислового виробництва у «дешеві» країни призводить до зростання в Європі безробіття. Часто європейські виробники не витримують ринкової конкуренції з дешевшими імпортними товарами, особливо з виробництва тканин, одягу, сільськогосподарської продукції та ін. Тому країни вдаються до захисних торговельних обмежень.

Процес «зникнення» економічних кордонів супроводжується збільшенням міжнародних міграцій людей та інформаційного обміну, що поступово тягнуть за собою культурну глобалізацію. Культурна глобалізація — це формування універсальних ідей, цінностей, мистецьких течій, що поширюються світом і заміщують місцеві традиції культурного життя. Глобальна культура часто переймає елементи традицій різних народів світу. Наприклад, елементами глобальної кулінарної культури стали італійська піца, американські бургери, японські суші тощо. У Європі поширюються азійські релігії — буддизм та іслам, стають популярними елементи східного одягу. Водночас культурна глобалізація часто викликає й спротив — націоналістичні рухи та сплески несприйняття чужої мови, поведінки, манери спілкування, культури загалом.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Наведіть приклади глобалізації в літературі, музиці, кіно та інших сферах.

2. Поміркуйте, чому Європу образно називають «світовою лабораторією інтеграції».

3. З якою метою створювався ЄС? Що нині являє собою це об’єднання країн?

4. У чому полягає суть Шенгенської угоди? Чому її вважають чи не найбільшим успіхом європейської інтеграції?

5. Що вам відомо про Раду Європи? Якими є головні напрями її роботи?

6. Аргументовано підтвердьте або спростуйте думку, що НАТО — «армія цивілізованого світу».

7*. Спробуйте спрогнозувати позитивні наслідки та ризики вступу України до ЄС.

ТЕМА ДЛЯ ДИСКУСІЇ

Скористайтеся додатковими джерелами інформації та дізнайтеся більше про НАТО й перспективи вступу України до блоку. Розділіться на дві групи, які аргументовано обстоювали би протилежні позиції: а) переваги вступу; б) негативні наслідки членства.

ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

Інтеграційні та дезінтеграційні процеси в Європі

1. Дослідіть зміни, що сталися на політичній карті Європи за останні півстоліття, спираючись на інформацію, вміщену в підручнику та додаткових джерелах: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of _world_map_changes

2. Які зі змін можна вважати інтеграційними, а які — дезінтеграційними (роз’єднувальними) процесами? (див. https://europa.eu/european-union/about-eu/eu-in-brief_en)? Зробіть висновок про те, в який період переважали інтеграційні процеси, а в який — дезінтеграційні.

3. Які, на вашу думку, чинники обумовлюють ці процеси на карті Європи.