Підручник з Географії (рівень стандарту). 10 клас. Бойко - Нова програма

РОЗДІЛ І. ЄВРОПА

Тема 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЄВРОПИ

Тема 2. КРАЇНИ ЄВРОПИ

Вивчаючи розділ, ви:

• дістанете уявлення про кількісні та якісні зміни на політичній карті Європи, субрегіони й країни, що входять до її складу, перспективи розширення економічних зв’язків України з європейськими державами;

• дізнаєтеся про райони видобування мінеральних ресурсів, лісозаготівлі, найбільші промислові регіони, морські порти, аеропорти-хаби, фінансові центри, світові міста в Європі, про міжнародну спеціалізацію європейських країн;

• навчитеся розрізняти форми державного правління і територіального устрою країн, характеризувати демографічні й урбанізаційні процеси в них, складники третинного, вторинного і первинного секторів економіки, складати комплексну економіко-географічну характеристику країни;

• розвиватимете вміння оцінювати роль ЄС і HATO в регіоні, зіставляти позитивні й негативні наслідки глобалізації в економіці та культурі країн Європи, обчислювати ресурсозабезпеченість, робити висновки про причини нерівномірності економічного розвитку країн, читати тематичні карти, користуватися інтернет-джерелами для пошуку необхідної інформації;

• набуватимете компетентностей у природничих і економічних науках, інформаційно-цифрової, ініціативності й підприємливості, соціальної та громадянської, обізнаності у сфері культури, екологічної грамотності, уміння організовувати свою навчально-пізнавальну діяльність.

Тема 1. Загальна характеристика Європи

§ 3. СУБРЕГІОНИ ЄВРОПИ ТА ЇХНІ ПОЛІТИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

• Пригадайте, де проходить межа між Європою та Азією.

• Які існують форми державного правління та устрою країн?

Європа — одна із колисок цивілізації, регіон давнього господарського освоєння, де виникли перші республіки, з’явилися перші форми демократії, сформувалися традиції парламентаризму, поширилося християнство. В Європі розпочалася суспільна модернізація: було закладено основи сучасної держави, сформувалася капіталістична модель економіки, відбулася низка науково-технічних революцій, набули поширення принципи прав людини, що поступово стали головним пріоритетом державного управління. Водночас політичний, економічний та цивілізаційний поступи супроводжувалися численними конфліктами і протистояннями. Європа стала головною ареною двох найбільш кровопролитних світових воєн. Нині це один із провідних центрів світової економічної та політичної сили, де більшість країн — демократичні держави з високими соціальними стандартами життя, розвиненою промисловістю і транспортом, інтенсивним сільським господарством, багатогалузевою сферою послуг.

ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗМІЩЕННЯ. Європа — суспільно-географічний регіон, що розташований на заході Євразії. Її береги омиваються водами Північного Льодовитого океану на півночі, Атлантичного океану — на заході та Середземного моря — на півдні. Середземне море й Гібралтарська протока відокремлюють Європу від Африки. Водночас, Середземне море здавна було контактною зоною Європи, Африки та Азії: морем здійснювалися торговельні, релігійні й політичні контакти між регіонами.

З-поміж інших регіонів світу Європа охоплює порівняно невелику площу (7 % земного суходолу), меншою є тільки Океанія. Протяжність Європи з півночі на південь — 4300 км, із заходу на схід — 5000 км. Особливістю Європи є порізаність берегової лінії, завдяки чому більшість країн регіону мають вихід до морів і океанів. Середня віддаленість від моря становить 300 км. П’ять європейських країн є острівними. Державні кордони країн Європи, що пролягають природними рубежами, та сусідське розміщення більшості з них не створюють значних перепон для розвитку економічних і культурних зв’язків.

СКЛАД РЕГІОНУ ТА ЙОГО ПОЛІТИЧНА КАРТА. Політична карта Європи є надзвичайно складною і динамічною. На ній налічують 54 об’єкти, із яких 43 мають основні території, повністю розташовані у межах Європи. Три держави — Росія, Казахстан, Туреччина — є трансконтинентальними країнами, територія яких розташована і в Європі, і в Азії. Росію більшість дослідників вважають європейською країною, тому що її модернізація відбувалася в європейському контексті. Натомість Казахстан і Туреччина за історичними, економічними та цивілізаційними ознаками належать до Азії. Водночас до Європи відносять Кіпр попри те, що фізико-географічно ця країна належить до Азії. Кіпр є членом ЄС, і 77 % його населення — це греки-кіпріоти, які історично тяжіють до європейського геокультурного простору. Найбільша за площею країна Європи, що повністю перебуває в її межах, — Україна (603,7 тис. км2), найменша — Ватикан (0,44 км2).

РОБОТА З КАРТОЮ

1. До яких субрегіонів Європи належать країни, що входять до «Великої сімки»?

2. В якому регіоні розташовані країни, що найбільше наближені до країн Африки? Назвіть їх.

3. До якого субрегіону належить Україна? Які ще країни разом з нею формують цей субрегіон?

4. Назвіть країни Європи: а) що мають приморське розміщення; б) є острівними; в) що не мають виходу до морів і океанів.

Мал. 5. Субрегіони Європи

Таблиця 3

Регіональний поділ Європи

Субрегіон

Країни

Західна

Австрія, Бельгія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Франція, Швейцарія

Північна

Велика Британія, Данія, Ісландія, Ірландія, Естонія, Латвія, Литва, Норвегія, Швеція, Фінляндія

Південна

Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Греція, Іспанія, Італія, Північна Македонія, Мальта, Португалія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія

Східна

Білорусь, Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія, Угорщина, Україна, Молдова, європейська частина Росії


У Європі розрізняють чотири субрегіони (табл. 3, мал. 5). Із 54 об’єктів політичної карти Європи 45 є суверенними державами, 3 — невизнаними державами, 6 — залежними територіями. Найстарішою європейською сучасною державою є заснована ще в 301 р. республіка Сан-Марино — карликова країна, площа якої всього 61 км2, що розташована у межах Італії; наймолодшою — Чорногорія, що проголосила незалежність від Сербії лише в 2006 р. Статус невизнаних або частково визнаних державних утворень мають Республіка Косово, Турецька Республіка Північного Кіпру (Північний Кіпр), Придністровська Молдавська Республіка (Придністров’я). Вони не мають міжнародного визнання і жодна з них не є членом ООН.

Низка територій у межах Європи та прилеглих островів мають статус залежних. До них належать, зокрема, Гібралтар (територія на південній окраїні Піренейського півострова), Акротирі і Декелія на острові Кіпр, острови Гернсі та Джерсі у протоці Ла-Манш, острів Мен у Ірландському морі (залежні від Великої Британії), Фарерські острови (перебувають під контролем Данії).

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД. Нині в Європі переважна більшість країн є республіками: парламентські — Італія, Німеччина, Словаччина, Угорщина, Швейцарія та ін.; президентські — Білорусь, Кіпр. Прикладами змішаних республік є Литва, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Україна, Франція.

Єдиною абсолютною і водночас теократичною монархією в Європі є папська держава Ватикан, в якій політична влада належить духовенству і главі церкви. Більшість монархій Європи є конституційними, їх часто називають парламентськими демократіями. Це князівства Андорра, Ліхтенштейн, Монако та королівства Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, а також Велике Герцогство Люксембург.

За державним устроєм більшість країн Європи є унітарними. Водночас, існує шість федеративних держав: Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Німеччина, Швейцарія, Росія.

ЗМІНИ НА ПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ ЄВРОПИ. Однією з головних особливостей політичної карти є її динамічність (змінність), попри постійні спроби стабілізувати кордони та уникнути нових територіальних конфліктів. Основні перетворення на політичній карті пов’язані зі змінами конфігурації державних кордонів, сфер геополітичного впливу провідних держав, міжнародною інтеграцією та дезінтеграцією. Найбільш значимі зміни на політичній карті Європи за останні десятиріччя були пов’язані з розпадом соціалістичної системи, що супроводжувався розпадом СРСР, Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФРЮ) та Чехословаччини, а також об’єднанням Німеччини. Розпад колишньої СФРЮ був найбільш конфліктним і супроводжувався низкою кровопролитних збройних протистоянь. Останнім етапом цього процесу стало відокремлення Косова від Сербії та утворення частково визнаної Республіки Косово. Розпад СРСР відбувався менш драматично, проте процес державотворення у низці колишніх радянських республік супроводжувався конфліктами, внаслідок яких утворилися невизнані самопроголошені республіки на території Молдови, Грузії та Азербайджану. У більшості випадків такі автономії підтримувалися спецслужбами та збройними силами Російської Федерації, яка у такий спосіб прагне зберегти свій геополітичний вплив на пострадянському просторі.

Не менш важливою стала активізація європейської інтеграції. У 1993 р. Європейське співтовариство перетворилося на Європейський Союз (ЄС), що розширився у 1995 р. до 15, у 2004 — до 25, у 2007 — до 27, а у 2013 — до 28 країн-учасниць. Європейська інтеграція — це перший і надзвичайно масштабний приклад добровільної відмови багатьох розвинених і політично зрілих держав від частини національного суверенітету задля досягнення спільних інтересів громадян усіх країн-учасниць — миру, економічного процвітання, дотримання прав людини та демократичних принципів управління. Водночас із кожним розширенням ЄС стає складніше ефективно реагувати на такі гострі виклики сучасності, як тероризм, міграційний тиск та економічний застій окремих країн-членів. Як наслідок, серед населення стають популярними євроскептичні рухи. Так, у 2016 р. мешканці Великої Британії висловилися на референдумі за вихід країни зі складу ЄС.

Гострою проблемою для європейських країн є активізація сепаратистських рухів. Сепаратизм — це політична діяльність, спрямована на відокремлення етнічної, культурної, релігійної або іншої спільноти від основної частини країни. У м’яких формах сепаратистські рухи вимагають окремих прав для своєї спільноти або часткової автономії.

Найбільш гострий прояв сепаратизму має місце в автономній області Іспанії — Каталонії, парламент якої у 2017 р. за результатами проведеного референдуму проголосив незалежність від королівства. У відповідь іспанський уряд визнав ці дії незаконними, такими, що суперечать конституції країни, й наразі питання залишається невирішеним. Водночас сепаратистські настрої існують і в інших іспанських регіонах — Країні Басків, Андалусії, та Балеарських і Канарських островах.

Подорож у слово

Сепаратизм у перекладі з латинської означає відокремлення — прагнення до відособлення.

Світ у просторі й часі

Країна Басків

Басконія — історико-культурний регіон на південному заході Франції та півночі Іспанії. Це — територія традиційного розселення басків, де поширені баскська мова, культура, традиції. Як окрема нація вони прагнуть політичного об’єднання трьох районів свого проживання — Баскської автономної області і Наварри в Іспанії та Країни Басків у Франції.

Високий ризик відокремлення території існує у Великій Британії. Прагнення до виходу з її складу — Шотландії та Північної Ірландії особливо загострилися після результатів британського референдуму про вихід із ЄС. Шотландія та Північна Ірландія хочуть залишатися частиною Європейського Союзу, що ще більше посилило в них сепаратистські настрої. Проблему збереження територіальної цілісності має Бельгія. Країна охоплює дві великі громади — Валлонію і Фландрію, що мають історичні етнічні та культурні відмінності і говорять різними мовами — французькою та фламандською (що близька до голландської).

Потенційні вогнища сепаратизму є у Франції, Італії, Німеччині, Польщі, Чехії та інших країнах.

Таблиця 4

Приклади сепаратистських рухів у Європі

Країна

Регіон сепаратистського руху

Велика Британія

Північна Ірландія, Уельс, Шотландія

Іспанія

Каталонія, Андалусія, Країна Басків

Франція

Країна Басків, Бретань, острів Корсика та ін.

Італія

Паданія (Північна Італія), Венеція, Південний Тіроль

Німеччина

Баварія

Бельгія

Валлонія, Фландрія

Боснія і Герцеговина

Райони проживання боснійців, сербів, хорватів

Сербія

Косово

Мал. 6. Сепаратистські рухи у Великій Британії

ТИПИ КРАЇН. За рівнем економічного розвитку країни Єропи належать до двох основних типів — розвинені та країни з перехідною економікою (табл. 5). Ключовими для цього поділу є показники ВВП на душу населення, відносна частка третинного сектору у структурі економіки, а також індекс людського розвитку.

Таблиця 5

ТИПИ КРАЇН ЄВРОПИ ЗА РІВНЕМ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Економічно розвинені

Країни «Великої сімки»

Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія

Мають потужні економіки з обсягами ВВП більш як 1,5 трлн дол. США кожна. Відіграють визначальну роль у світовому господарстві

Країни ЄС — 15 (приєдналися до 1995 р. включно)

Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція

У часи поділу Європи на дві системи належали до капіталістичних. Назагал мають вищі соціально-економічні показники порівняно з новими членами ЄС, що приєдналися після 2004 р.

Країни ЄС — 13 (приєдналися після 2004 р.)

Болгарія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія

Колишні балтійські республіки СРСР, 8 постсоціалістичних країн, а також дві острівні держави. Ці країни досягли значних соціальних успіхів, але перебувають на дещо нижчому рівні розвитку порівняно з ЄС-15

Інші розвинені країни Європи

Ісландія, Норвегія, Швейцарія

Мають високі стандарти життя, але через особливості участі у МПП утрималися від входження до ЄС. Є членами ЄАВТ

Карликові країни

Андорра, Ватикан, Ліхтенштейн, Мальта, Монако, Сан-Марино

За рівнем життя належать до економічно розвинених країн світу, проте через надзвичайно малий розмір мають звужену структуру господарства та невеликий ВВП в абсолютному виразі

Країни з перехідною економікою

Колишні республіки СРСР у Європі (окрім Балтійських країн)

Білорусь, Молдова, Україна, Росія

Мають відносно невисокі показники соціально-економічного розвитку і проблеми реформування та реструктуризації економіки після розпаду СРСР

Постсоціалістичні країни Балканського півострова (крім тих, що увійшли до складу ЄС)

Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія, Чорногорія

Мають відносно невеликі показники соціально-економічного розвитку та структурні проблеми економіки, що перебуває на стадії реформування

До країн з перехідною економікою належать країни Європи, що структурно перебудовуються з моделі планового регулювання господарства на ринкову. Якщо впродовж 1990-х рр. до цієї групи належали всі постсоціалістичні країни, то після успішного курсу політичних та економічних реформ низка держав Східної Європи та прибалтійські увійшли до ЄС і тепер перебувають у групі економічно розвинених.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Користуючись картою, охарактеризуйте економіко-географічне положення Європи.

2. У чому полягають особливості політичної карти Європи? Наведіть приклади суверенних держав, залежних територій і невизнаних державних утворень. Покажіть їх на карті.

3. Британський політолог Вернон Богданор назвав конституційного монарха «сувереном, який царює, але не управляє». Як ви розумієте такий вислів?

4. Яку форму правління має Україна? Якою є форма державно-територіального устрою нашої країни?

5*. До якого типу країн за рівнем економічного розвитку належить Україна? Які ще країни разом з нею утворюють цю групу? У чому полягають особливості розвитку цих країн?

ТЕМА ДЛЯ ДИСКУСІЇ

Продискутуйте щодо того, які наслідки може мати сепаратизм для держави і людей. Об’єднайтеся у дві групи, які аргументовано обстоювали б різні точки зору: а) переваги відокремлення; б) негативні наслідки відокремлення.