Підручник з Географії (рівень стандарту). 10 клас. Бойко - Нова програма

§ 25. ЯПОНІЯ (Продовження)

ТРЕТИННИЙ СЕКТОР. На третинний сектор у Японії випадають і основні обсяги продукування ВВП, і кількість зайнятих у господарстві — близько 69 %. За обсягами послуг країна поступається лише США та Китаю. У структурі зайнятості, крім звично великих обсягів торгівлі, побутового сервісу та роботи транспорту, підвищену роль відіграють фінансово-банківська діяльність, освіта та наука, медицина та соціальні служби, готельний і туристсько-рекреаційний бізнес.

В Японії створено сучасну науково-виробничу сферу. Це дає змогу розвивати виробництво наукомісткої та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці. Науково-виробнича сфера має високий рівень територіальної концентрації. Так, на агломерацію Токіо — Йокогама припадає 60 % наукових розробок та близько 40 % продукції виробництв високих технологій. Важливу роль відіграють також Осака, Кіото і Нагоя. Перспективним напрямом є створення системи технополісів. Наукове місто — Цукуба.

Фінансово-банківська система Японії — одна з найпотужніших у світі. Її опорним каркасом є великі банківські угруповання Mitsubishi UFJ (Міцубісі), Sumitomo Mitsui (Сумітомо Міцуї), Mizuho (Мідзухо). Їх доповнюють десятки так званих мережевих і регіональних банків. З ними тісно взаємодіють галузеві корпоративні угруповання (кейрецу). У результаті перехресного володіння акціонерним капіталом вся система управління економікою держави набуває рис єдиного фінансово-корпоративного комплексу. Вона суттєво відмінна від організації господарства в інших економічно розвинених країнах.

Подорож у слово

Кейрецу (у перекладі з японської — система, серія, ієрархічний порядок) — великі корпоративні об’єднання в Японії, що групуються навколо того чи іншого потужного банку, який забезпечує фінансування всіх компаній групи і виключає можливість їх ворожого поглинання іншими учасниками ринку.

Транспорт Японії виконує великий обсяг роботи як у внутрішніх, так і в міжнародних перевезеннях. Внутрішні перевезення забезпечуються: автомобільним, залізничним та морським каботажним транспортом; зовнішні вантажні — винятково морським, а пасажирські — повітряним. Особливостями формування та використання транспортної мережі на Японських островах є труднощі в її будівництві: висока вартість землі, будівництво великої кількості тунелів й багатокілометрових мостів між островами. Але, попри труднощі, мережа високошвидкісних залізниць, автодоріг зв’язує всі основні економічні центри країни. Основні риси мережі транспортних перевезень виглядають так. Особливо потужні території мегалополісу між агломераціями Токіо — Йокогама — Тіба; Нагоя та Осака — Кобе — Кіото комунікації. Це швидкісна — Сінкансен «потяг-куля», що розвиває швидкість до 320 км/год. та звичайні залізниці, швидкісні автостради, доповнені мережею звичайних автошляхів, прибережні каботажні лінії та лінії автомобільних поромів, лінії електронного зв’язку тощо.

Зокрема, швидкісна Сінкансен, що сполучає острови Хоккайдо й Хонсю, проходить глибоководним тунелем Сейкан, прокладеним під дном протоки Цугару, яка сполучає Японське море й Тихий океан.

На порти мегалополісу припадає 45 % внутрішніх перевезень вантажів і 70 % вантажообороту експортно-імпортних операцій. Великими портами є Токіо, Тіба, Нагоя, Осака. Аеропорти є «вікнами у світ» для 90% японських пасажирів, які від’їжджають у закордонні подорожі. В околицях Токіо — це Наріта і Ханеда, біля Осаки — Кансай та Осака. Навантаженість шляхів — на межі можливого.

мал. 103. Потяги Сінкансен — високошвидкісної залізниці

ВТОРИННИЙ СЕКТОР. Частка виробництв вторинного сектору у формуванні ВВП Японії становить 30 %. Їх розвиток дуже залежить від постачання сировини й палива з інших країн через нестачу власних природних ресурсів. Водночас японська промисловість дуже роботизована й ефективна. Галузями міжнародної спеціалізації є чорна й кольорова металургія, аерокосмічна промисловість, судно-, автомобіле- та приладобудування, електроніка, виробництво електрообладнання, нафтохімія, біоіндустрія, виробництво харчових продуктів. Важливою рисою географії промисловості стало формування великих міжгалузевих комплексів-комбінатів. Найпотужніші об’єкти виникли по сусідству із трьома головними агломераціями — Кейхін, Хансін, на узбережжі Японського моря.

Розвиток електроенергетики країни на 90 % залежить від імпорту енергоносіїв, водночас за розмірами енергоспоживання вона четверта у світі. Японія — один із світових лідерів з виробництва продукції чорної металургії. Великі металургійні комбінати розташовані в Кавасакі, Тіба, Кітакюсю. Основу хімічної промисловості становлять нафтохімічні виробництва, найбільші — у Касіма, Мідзусіма, Сакаї. У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить понад 10 %. Провідні машинобудівні ТНК є основою експортної бази Японії, адже за її межі вивозиться понад 30 % продукції машинобудування.

Японське автомобілебудування є одним із найбільших у світі. Нині Японія — третій за величиною автомобільний виробник у світі після Китаю і США. Серед всесвітньо відомих японських автомобільних ТНК — Toyota (Тойота), виробництво легкових автомобілів якої зосереджено в місті Тойота; Nissan (Нісан) — в Йокогамі; Mazda (Мазда) — в Хіросімі; Honda (Хонда) — в Токіо; Suzuki (Судзукі) й Mitsubishi (Міцубісі) — в Хамамацу; Subaru (Субару). Isuzu (Ісудзу) — один із найбільших у світі виробників вантажівок, позашляховиків, автобусів та дизельних двигунів. Крім Японії, ці автомобілі збирають також у В’єтнамі, Таїланді, на Філіппінах, у США, Росії, Казахстані. Компанія працює і в Україні: на базі японських двигунів і ходової частини складають українські автобуси «Богдан». ТНК Yamaha (Ямаха), Kawasaki (Кавасакі) й Хонда — знанні виробники мотоциклів та іншої моторизованої техніки (всюдиходів, гідроциклів, скутерів).

Транспортне машинобудування Японії виробляє також трактори, потяги, двигуни.

Мал. 104. Вантажівка виробництва Ісудзу

Суднобудування є традиційним виробництвом Японії упродовж багатьох століть. Основними її конкурентом на міжнародному ринку є Республіка Корея й Китай, з якими триває боротьба за лідерство. Провідними японськими суднобудівними компаніями є Сасебо (центр виробництва — Сасебо), Міцубісі (Наґасакі), Кавасакі (Кобе), Юніверсал (Кавасакі) та ін. Аерокосмічна промисловість виробляє літаки, вертольоти, супутники, космічні апарати й ракетоносії. У 1970-ті рр. Японія була піонером у виробництві робототехніки. Нині вона забезпечує 70% світового виробництва роботів для промисловості. Японія майже згорнула виробництво тканин і активно виносить за межі країни екологічно брудні виробництва. Водночас виробництво харчових продуктів — рибних, м’ясних і молочних, хлібних і кондитерських виробів, соусів тощо зберігає свої позиції.

ПЕРВИННИЙ СЕКТОР. Його частка у формуванні ВВП країни становить 1 %, а зайнятість у сільському господарстві та риболовстві — 3 % за практично повної відсутності видобувної промисловості.

Сільське господарство забезпечує близько 56 % потреб країни у продовольстві (від рослинництва і тваринництва), але якщо до цього додати продукцію морських промислів (а морепродукти — винятково важливий компонент японської національної кухні), то рівень самозабезпечення продовольством досягає 62 %. Земель, придатних для рільництва, в Японії украй мало. Склалися три напрями сільськогосподарської спеціалізації: рисівництво з використанням поліпшених високоврожайних сортів і нових агротехнічних методів; плодоовочівництво, яке використовує найновіші досягнення техніки в будівництві теплиць і створенні пальметних садів, а також високоврожайні гібриди овочевих культур (до 90% насіння овочевих культур — гібридне); тваринництво із значним використанням імпортних кормів. Різко зросло вирощування овочів і фруктів — плодоовочівництво стало провідним виробництвом. Велике значення має квітникарство. Тваринництво, хоч і має звужену місцеву кормову базу, проте виробляє понад 30 % сільськогосподарської продукції країни.

Японія достатньою мірою забезпечує себе рисом, овочами, картоплею, яйцями. Щодо забезпечення потреб в інших видах продукції доводиться орієнтуватися на імпорт. Особливо — на ввезення із-за кордону пшениці, кукурудзи, сої-бобів, цукру, яловичини.

Важливою зоною приміської спеціалізації (м’ясо, молоко, овочі, фрукти, квіти) є територія мегаполісу Токайдо. Інші спеціалізовані зони — рисовий пояс Японії на північному сході та узбережжі Японського моря; північний схід Хоккайдо, що спеціалізується на молочному тваринництві та буряківництві; центральний високогірний район, який перейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів. Зони субтропічного землеробства склалися на Тихоокеанському узбережжі Сікоку і Кюсю.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ. На Японію припадає 4 % експорту, 4,2 % імпорту та 5 % прямих закордонних інвестицій світу. Сучасною тенденцією зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від орієнтації на зовнішню торгівлю до інвестиційної діяльності.

Країна в основному ввозить енергоносії (нафту і вугілля), мінеральну сировину, напівфабрикати, одяг, деякі види хімікатів і промислового устаткування з усіх кінців світу, а вивозить промислові товари, науково-технічну інформацію та капітал. Для своїх потреб Японія довозить 100 % вугілля, нафти і залізної руди, фосфоритів, бокситів, бавовни, вовни, 65 % лісу. Основними статтями японського експорту є автомобілі, побутова електроніка, комп’ютери, напівпровідники, мідь, залізо, сталь. Водночас, на експорт йде 60 % вироблених автомобілів, 75 % копіювальних машин та іншого офісного устаткування та побутової електроніки (відеокамери, цифрові фотоапарати, телевізори, тощо), понад 70 % верстатів.

На світовому ринку науково-технічних знань Японія є значним постачальником наукових розроб, особливо в галузях електроніки, автомобіле- і суднобудування, хімії, матеріалознавства, біотехнологій тощо. На світовому ринку інвестицій японські корпорації активно клопочуться створенням спільних підприємств. Обсяги зовнішньоекономічних зв’язків України та Японії поки що скромні: частка України в японському експорті 0,1%, в імпорті — 0,05 %. Більш сприятливою є ситуація з надходженням японських прямих зовнішніх інвестицій.

ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА. Основні виробничі потужності Японії розташовані доволі компактно, а їхні взаємозв’язки забезпечуються розвиненою мережею комунікацій. Великими центрами територіальної структури господарства є Токіо, Осака, Нагоя, Фукуока, Хіросіма, Саппоро, Сендай. Токіо й Осака виконують економічні та політичні функції в масштабах держави. У межах Тихоокеанського промислового поясу, територія якого становить 25 % площі країни, виробляється 75 % промислової продукції Агломерації Кейхін (Токіо — Йокогама), Хансін (Осака, Кобе, Кіото), Тюкьо (Нагоя) є зосередженням наукомістких виробництв.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Які показники вказують на те, що Японія — постіндустріальна країна?

2. Розкажіть про транспортну систему Японії. У чому полягають її особливості?

3. Яку роль відіграє морський транспорт для економіки країни? Назвіть і покажіть на карті найбільші порти країни.

4. Які промислові виробництва визначають міжнародну спеціалізацію країни?

5. Що вам відомо про традиції й технології у сільському господарстві? На яких сільськогосподарських виробництвах спеціалізується Японія?

6. Назвіть характерні риси просторової організації господарства. Яку роль уній відіграє Тихоокеанський промисловий район?

7. Які товари і сировина переважають у структурі японського експорту та імпорту?

8*. Поміркуйте, за рахунок чого бідна на природні багатства Японія стала однією з найбільш розвинених країн світу.