Не лише про кохання («Невеличка драма»)

Авторський задум та коло проблем

Вродлива дівчина з багатьма залицяльниками нарешті закохується й вірить, що знайшла своє щастя, але її обранець не справджує сподівань — одружується з іншою. Така собі «невеличка драма», здається, нічого особливого.

Цей нескладний і не раз оброблений сюжет автор поклав в основу інтелектуального роману. Любовна тема поєднується в ньому з численними філософськими роздумами, дискусіями, суперечками й через це набуває додаткових, передусім екзистенціальних, тобто пов'язаних із людським буттям, смислів.

Роман вийшов 1930 року в київському журналі «Життя й революція». Готуючи згодом окреме видання, автор подав до нього передмову, у якій і визначив власний задум: «У цьому романі я писав про міщанство. Писав тому, що воно здається мені не тільки гідним зневаги, але й вартим громадської уваги задля своєї небезпечності».

Фотограф (Іван Падалка, 1927)

Дослідники відзначили, що задум автора насправді був набагато ширшим — спрямованим на філософське розкриття теми людини. «Інтелектуальних романістів, цікавлять не так політика, час, країна з її конкретним історичним існуванням, як людина з її універсальними проблемами, людина поза історією й суспільним буттям, — зазначила у зв'язку з цим Соломія Павличко. — Такими здебільшого є герої Петрова й Підмогильного. Вони живуть у Києві 1920-х років у часи НЕПу, українізації, безробіття... працюють на курсах, заводах, в університеті, лабораторії, літературній організації, однак водночас вони вирвані зі свого часу й зосереджені на екзистенціальних проблемах людського існування».

Вивчаючи людину, письменник порушив проблеми раціонального й ірраціонального, психологічної роздвоєності особистості, механізації людського існування й утрати духовності. Також він висвітлив негативний вплив на людину міщанської психології, торкнувся національного питання, ролі літератури й мистецтва. А серед морально-етичних проблем роману — кохання і шлюб, особисте щастя і страждання.

Марта Висоцька

Героїня роману Марта Висоцька, якій усього лише двадцять два роки, схарактеризована найповніше. Виросла в Каневі в родині вчителя, здобула гарну освіту в комерційній профшколі, після батькової смерті працює в Києві «діловодкою статчастини». Має заробіток у 60 карбованців та винаймає кімнату на вулиці Жилянській. Вона не лише вродлива, а ще й розумна: «добірна робітниця».

Марта любить театр і літературу, а ще мріє про якесь особливе кохання — як у книжках. Навіть розповіла про це приятелю. «Бо мені хочеться, — сказала вона в підступі нудьги, — закохатись безтямно, так, як у романах колись писали... Я хочу так, як у романі!»

І справді закохалась — як уявляла: «Ще за мить їй був чужий цей чоловік, якого зараз вона завжди в собі почувала; він був далекий, суворий, геть незнаний — і от раптом вона зрозуміла його і перейнялася ним. І в цьому разючому перетворенні не було їй ні дива, ні загадки. Так мусило бути».

Здається, у коханні до Юрія Славенка Марта знайшла омріяне щастя. Пережила найвищу міру закоханості і... постановила розірвати стосунки — мовляв, щоб сірі життєві будні не зіпсували чару почуттів. Думала, що повелася як героїня досі ще не знаного твору, навіть пишалася з того: «Після кожного прочитаного роману вона ще глибше, ще сп'яніліше свою вищість почувала, бо ж ніде нічого подібного на свою любов, на її незрівнянний кінець не знаходила. Ніхто ще не любив так, як вона!»

А натрапивши на п'єсу Г. Ібсена «Комедія кохання», гірко розчарувалась: «Це ж свої власні слова, свої власні думки й почуття вона бачила тепер перед собою, і ввесь її порив та марення ту мить ніби відходили в написане, лишаючи її порожню, покалічену, принижену». Гостро усвідомила, що, «погнавшись за химерами, втратила дійсне»: коханий одружився з іншою, а сама до всього ж позбулась роботи й вигідного помешкання.

Автор немов навмисне провів свою героїню крізь випробування розчаруванням і душевними втратами, за якими, певно, має настати новий початок.

Не випадково в завершальному епізоді твору Марта поринає в глибокий сон, «у цей могутній спочинок, що з глибини болю підносив її назустріч новому сонцю, що зійде завтра над землею».

Образи «нових людей»

Пореволюційні часи висунули й сформували різні типи людей нової доби. У романі це Юрій Славенко та Дмитро Стайничий.

Один — науковець і професор, другий — молодий інженер. Обидва, хоч і різні, є породженням нової індустріальної епохи з її доведеним до краю практицизмом і раціоналізмом.

Славенко наголошує, що «доба так званої диктатури пролетаріату є, насправді, доба боротьби розуму за абсолютну першість». Літературу, мистецтво він вважає не чим іншим, як пережитком минулого: «Мистецтво для людини вищої організації є такий самий анахронізм, як і ворожіння на кавній гущі».

І самовпевнений професор над усе прагне поширити науку на щоденне життя — раціоналізувати всі його прояви. Саме тому він і «кохання своє зустрів як раптову катастрофу». Щоправда, на початку під впливом Марти відчутно змінився, навіть поезією зацікавився, але згодом наука перемогла. Учений «спізнавав кохання як чинник суто руїнницький», тому, певно, й одружився з розрахунку — на звичайній міщанці з приземленими інтересами Ірен Маркевич.

У Дмитра Стайничого все наперед розплановано — на роки. Усе в житті здобуває сам — наполегливою працею, він дуже вірить у власні сили та можливості. Та й узагалі його девіз — менше слів і більше діла. І з Мартою запланував одружитись, навіть згоди її не питаючи.

Дуже безпосередній, сходу знайомить Марту зі своєю життєвою програмою. «Ти подумай — клас відроджується, нація відроджується — стільки відроджень, що в голові закрутиться. Треба спокою. Діло треба робити. А з тебе чудова буде мати, Марто, — додав він раптом. — У тебе міцні груди, ти гарно збудована, діти твої будуть сильні, і ти легко їх родитимеш...»

Не дивно, що такі аж надто практичні погляди викликають у дівчини лише іронію, що дуже дратує залицяльника. Він бо вже все визначив, а тому й розгнівався, не утримався від фізичного насильства: «...з насолодою бгав, трощив їй руку в своїй дужій руці, він вивертав їй руку, щоб вона впала додолу».

У життєвих цінностях обох «нових людей» переважив крайній практицизм: майже в усьому вони покладаються на розрахунок, а почуття вважають пережитком старої доби. Відповідним чином оцінюють свої стосунки з Мартою: Стайничий не приховує розчарування, а Славенко навіть шкодує за тим часом, що, як він вважає, змарнував на кохання.

Льова Роттер

Це один із Мартиних залицяльників, котрий, на перший погляд, здається типовим невдахою. Не дуже гарний і не дуже успішний. Має фах фельдшера, однак чомусь працює продавцем у ковбасному відділі крамниці — за мізерну платню. Безнадійно закоханий, а дівчина з ним не дуже церемониться, ставиться як до надокучливого давнього знайомого. Льова Роттер з усім цим мириться, адже його життя — свідомий вибір новочасного філософа.

Колись Льова був у щасливому шлюбі, але мусив покинути красуню-дружину й піти до війська. Тим часом дружина його зрадила, а «лікпом Роттер від дружинної зради дістав сильну моральну контузію, що поклала невиводні сліди на все його дальше життя». Льова все більше замикався в собі, «поринав у самоспоглядання», «зберігав і збагачував свою таємницю, сам собі егоїстично втішаючись скарбами душного й похмурого підземелля своїх розумувань». Закоханість у Марту стала для Льови не лише несподіванкою, а й «другою катастрофою, другою моральною контузією».

Поведінка Роттера може здатися дивною. Марячи дівчиною, знайомить її зі Славенком, сподіваючись на їхнє кохання і шлюб. Підносячи й ідеалізуючи Марту, себе не мислить її обранцем, бо готовий на повне самозречення заради щастя коханої.

Показово, що саме Льова Роттер став єдиним, хто безкорисливо підтримав Марту в скрутний момент її життя: навіть продав власну бібліотеку, аби винайняти для дівчини нове й гарне помешкання.

Коментар фахівця

Риси вдачі персонажів групуються на основі бінарних опозицій: практичний — романтичний, прагматик — мрійник, оскільки основний конфлікт роману — це конфлікт між раціоналізмом і сентименталізмом.

Магдалина Ласло-Куцюк, дослідниця літератури

Носії міщанської психології

Вважаючи міщан соціальною загрозою, письменник розкрив особливості їхнього світогляду, що відзначається духовною обмеженістю, пристосуванством, відсутністю чітких громадських переконань та соціальної відповідальності. А ще наділив міщан такими рисами, як заздрість, дріб'язковість, лицемірство, егоїзм. І міщанство неоднорідне: у романі можна виділити різних його представників.

Родина Маркевичів належить до міської інтелігентської еліти. Степан Григорович, глава сім'ї, — відомий лікар, але поза професією дуже обмежений, зосереджений на підтриманні власного добробуту, занурений у побут. Марія Миколаївна, його дружина, переймається хатніми справами та опікується влаштуванням майбутнього доньки Ірен.

Батьки роблять усе, аби наблизити шлюб Славенка та їхньої доньки. Ірен лицемірна й дуже практична. Не маючи почуттів до Славенка, розглядає його лише як вигідного жениха, котрий забезпечить родинний добробут. Аби привабити майбутнього чоловіка, Ірен готова вдавати, що переймається його інтересами. У розмові з матір'ю вона демонструє тверезий розрахунок: «Скільки він зможе жертвувати роботою задля тої дівчини — це тільки питання часу. Зважай, мамо, що з планами наукової роботи зв'язана в нього я, а не вона. Поворот до роботи буде заразом і поворотом до мене».

Мартині сусіди Іванчуки належать до дуже поширеного типу міщан. Давид Семенович — колишній кооператор, який утратив роботу й живе на зарплатню дружини. Він «був просто жовчний буркун, нецікавий і примітивний у своїх висловах», а зовні «нагадував лиху, але немічну тварину з завжди вищіреним, тільки що беззубим ротом». Дружина Іванчука, «Тетяна Нечипорівна, жінка заокруглених форм...», завідує буфетом. Обвинувативши Марту в розпусті, Іванчуки організовують її цькування. Заздрість, дріб'язковість, злостивість, мстивість, нетерпимість до інших утілились у цих образах.

Не лише вдома, а й на роботі головну героїню оточують носії міщанської психології. Це її співробітниця Ліна, «сумирна й негарна з себе дівчина», а також завідувач статчастини Безпалько, людина впливова й уже немолода.

У відвертій розмові з Мартою Безпалько розкривається як своєрідний ідеолог міщанства: «Ви, звичайно, думаєте, що жити без ідей є міщанство. Ви не помиляєтесь, я і є міщанин. Але ви, товаришко Висоцька, помиляєтесь, якщо міщанство зневажаєте, як це всі роблять. Зневага до міщанства — це фальшива, самозакохана поза. Адже міщанство — це компактна нерухома маса, на якій тримається весь громадський лад».

За цим просторікуванням і романтизацією міщанства насправді приховане бажання Безпалька здобути Мартину прихильність. А коли він не одержав від неї бажаного, то посприяв, щоб дівчину звільнили з посади, — повівся як дріб'язковий і мстивий міщанин — уже без усякої романтики.

Опрацьовуємо прочитане

1. Яке враження справив на вас твір? Які почуття викликав? До яких роздумів заохотив?
2. Як визначають жанр цього твору? Які прикмети інтелектуального роману помітили ви?
3. Пригадайте епіграфи до роману. Як ви їх зрозуміли?
4. Об'єднайтеся в малі групи, висуньте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте однокласникам та однокласницям.

• Чому В. Підмогильний не вказав імен авторів текстів, що він взяв за епіграфи?

• Чи пригадали ви автора хоча б одного з епіграфів? У який спосіб ви можете з'ясувати імена авторів і назви творів, з яких запозичені цитати? Як ці знання допомагають вам розширити своє уявлення про теми і мотиви твору В. Підмогильного?

• У романі Юрій Славенко і Дмитро Стайничий беруть собі за дружин «двоюрідних чи троюрідних» сестер. На вашу думку, з якою метою вказує на це автор?

• У запалі суперечки під час першого візиту Юрія Славенка Марта називає Льову Роттера «справжнім Ісусом Христом». Чому в устах дівчини ця характеристика має негативне забарвлення?

5. Оберіть рівень складності та виконайте завдання.

• На прикладах героїв твору поясніть, чим загрожує суспільству міщанство.

• Дослідниця Магдалина Ласло-Куцюк стверджує, що «риси вдачі персонажів групуються на основі бінарних опозицій: практичний — романтичний, прагматик — мрійник». Доведіть правильність чи хибність цього твердження.

• Дослідниця Магдалина Ласло-Куцюк стверджує, що «основний конфлікт роману — це конфлікт між раціоналізмом та сентименталізмом». На вашу думку, чи має цей конфлікт розв'язання в романі?

• У романі кожен персонаж стає уособленням певної ідеї або поняття: Юрій Славенко і Дмитро Стайничий — служіння науці, індустріалізації, Іванчуки й Маркевичи — індивідуалізм, міщанство. Уособленням чого постає в романі Марта Висоцька? Зробіть припущення та обґрунтуйте його.

Запрошуємо до бібліотеки

Щоб отримати повніше уявлення про творчість В. Підмогильного, ознайомтеся з його твором «Повість без назви...».