УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА другої половини XIX ст.

Матеріал цього розділу відкриває перед вами широкі можливості для усвідомлення основних рис української ментальності, її значення для самопізнання та успішної реалізації в сучасному суспільстві, важливість правильності життєвого вибору для становлення й ствердження людини.

Опрацьовуючи матеріал розділу, ви маєте змогу набути та виявити такі компетенції:

літературну — уміння характеризувати суспільно-культурні умови розвитку літератури другої половини XIX ст. (1870—1890 рр.), розповідати про життя і творчість І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого, Б. Грінченка; визначати жанри творів «Кайдашева сім'я», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Хазяїн», «Мартин Боруля», малих епічних форм; коментувати проблематику творів; характеризувати образи-персонажі, засоби їх зображення;

ключові — уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між подіями твору; висловлювати власну думку про українську ментальність, національний характер, народну мораль і етику; застосовувати набуті знання для порівняння творів української та зарубіжної літератур; зіставляти специфіку розкриття теми в різних видах мистецтва; визначати роль і місце української літератури у світовому контексті.

Література й національне життя

Історичний контекст

У XIX столітті українські землі були поділені між Російською й Австрійською імперіями. Виступи українців на захист національних прав наражалися на жорсткий спротив російської чи австрійської імперської влади.

За таких історичних обставин саме майстри слова послідовно обстоювали народні інтереси, а література стала чимось більшим, ніж звичайне мистецтво: перетворилася на важливий чинник національного єднання. Вона нагадувала про життєву необхідність зберігати рідну мову й розвивати культуру. А це в тодішніх умовах було вкрай непростим завданням.

У Російській імперії влада здавна переслідувала інакодумців. Серед підозрюваних і переслідуваних були й українські письменники. У 1847 році жандарми схопили й відправили на заслання Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова. За творчими людьми пильно спостерігала цензура — система державного нагляду за культурою. Усе, що викликало бодай якусь підозру, підлягало негайній забороні.

Цензурні обмеження посилились у 1863 році з появою Валуєвського циркуляра. Таємне розпорядження російського міністра внутрішніх справ Петра Валуєва забороняло українські релігійні й освітні видання. Кульмінацією переслідувань став Емський указ 1876 року, виданий імператором Олександром II. Він значно розширив зміст Валуєвського циркуляра: заборонялося видавати будь-які українські книжки, переклади українською, улаштовувати концерти з українськими піснями та ще багато чого.

Російська цензура не терпіла навіть самого слова «Україна», натомість вимагала вживати в літературі й періодиці назву «Малоросія». Менше цензури було в Австро-Угорщині (держава, що утворилася внаслідок укладання угоди між двома частинами Австрійської імперії — Австрією та Угорщиною), тому в Галичині українські книговидання й журналістика розвивались активніше.

Валуєвський циркуляр (1863)

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, соціальну та громадянську компетентності

1. Що у другій половині XIX ст. заважало повноцінному розвитку української культури й літератури?

2. Коли й чому заарештували Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова? Що сприяло проголошенню амністії членам Кирило-Мефодіївського братства?

3. Які обмеження стосовно української мови запровадила влада за Валуєвським циркуляром? Поміркуйте, чому Валуєвський циркуляр був таємним.

4. Якими були наслідки Валуєвського циркуляра та Емського акта для української культури й літератури? Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу.

Ділимося думками і враженнями

5. Розгляньте ілюстрацію на с. 15. Визначте, у яких регіонах сучасної України умови для розвитку національної літератури були найменш сприятливими.

6. Чи можна вважати цивілізованим ставлення до української літератури в Російській імперії? Прокоментуйте слова українського громадсько-політичного й державного діяча, історика літератури С. Ефремова: «Нічого, опріч протесту та опозиції, система репресій не витворила».