Символізм

Символізм — напрям модернізму, що зародився у Франції в останній чверті XIX ст. Особливу роль у пізнанні світу символісти відводили творчій інтуїції. Заслугою символістів стали знахідки у сфері художньої форми, що виявились у створенні оригінальних і яскравих образів-символів.

Шестикрилий серафим (Азраїл) (Михайло Врубель, 1894)

Символізм — напрям модернізму, який зародився у Франції. Першими зразками символізму стали твори С. Малларме, А. Рембо, П. Верлена, Ж. Мореаса. Термін запровадив поет Ж. Мореас у маніфесті «Символізм» (1886). Він писав, що символізм не визнає «простих значень, заяв, фальшивої сентиментальності та реалістичної описовості». Художнє вираження сутності світу мало досягатися за допомогою символів.

Символізм вийшов поза межі французької літератури. У Бельгії його представляли М. Метерлінк та Е. Верхарн, в Австрії та Німеччині — Г. Гофмансталь, Р. Рільке, Ґ. Гауптман, С. Ґеорґе, у Польщі — С. Пшебишевський, в Англії — О. Уайльд, у Норвегії — Г. Ібсен, К. Гамсун.

До кола символістів належали й українські поети М. Вороний, Олександр Олесь, П. Тичина, П. Карманський, В. Пачовський, С. Твердохліб та ін.

Особливу роль у пізнанні світу символісти відводили творчій інтуїції. їх насамперед цікавило душевне життя людини.

Зображуючи «життя душі», символісти виявляли особливу увагу до всього загадкового й містичного. За поетами вони визнавали здатність помічати приховане, підносили їхній дар інтуїтивно, за допомогою мистецького прозріння прокладати шлях до пізнання істини.

Заслугою символістів стали знахідки в царині художньої форми, що виявились у появі оригінальних і яскравих образів-символів.

Символістам властива увага до музичності поезії. Вони часто експериментували зі словом, наснажували свої твори складними образами й асоціаціями.

Основні риси символізму:

• естетизм, культ краси; суб'єктивізм;

• символічність, абстрактність образів;

• увага до таємничого й загадкового (аж до містицизму);

• формальні експерименти зі словом;

• відхід від буденності.

Початок життя (Франтішек Купка, 1890)

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. У зручній для вас формі запишіть відомості про зародження символізму та його визначальні риси.

2. Хто в українській літературі зазнав впливу символізму?

Микола ВОРОНИЙ

(1871—1938)

Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині (нині — Дніпропетровська область). Його батько був ремісником і дрібним торгівцем.

Дитинство М. Вороного минуло в Харкові. Навчався він у Харківському й Ростовському реальному училищах, у гімназії в Ростові-на-Дону. У сьомому класі гімназії за участь у революційній організації потрапив під нагляд поліції, через що втратив можливість вступити до університету. Виїхав за кордон, здобував освіту у Віденському та Львівському університетах.

У Львові М. Вороний займався журналістською й театральною працею, заприятелював з І. Франком. У 1897 році одержав від відомого драматурга й режисера М. Кропивницького запрошення вступити до його акторської трупи. Кілька років провів у складі різних театральних колективів. А в 1901 році залишив театр, був службовцем у Катеринодарі, Харкові, Одесі, Чернігові.

З 1910 року М. Вороний постійно жив у Києві, поєднував активну літературну працю з театральною. Події Лютневої революції 1917 року та проголошення Української Народної Республіки зустрів із великим піднесенням. Різко негативно поставився до більшовицького перевороту в жовтні 1917 року.

У 1920 році М. Вороний емігрував до Польщі. В Україну повернувся лише в 1926 році, жив і працював у Харкові та в Києві, займався переважно театральною й літературною діяльністю. З початком масових репресій проти української інтелігенції, розгорнутих комуністичною владою, зазнав переслідувань, у 1934 році за вигаданим обвинуваченням був висланий за межі України.

У 1937 році М. Вороний оселився в Одеській області. Уже наступного року його заарештували. За сфабрикованою справою поет М. Вороний був визнаний «ворогом народу» й розстріляний 7 червня 1938 року.

Микола Вороний

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. У зручній для вас формі запишіть відомості про життя М. Вороного.

2. Як М. Вороний поставився до проголошення Української Народної Республіки?

3. Коли письменник був в еміграції?

4. Чим він займався після повернення в Україну?

5. За що письменника переслідувала комуністична влада?

Творча діяльність

М. Вороний написав перші поезії, коли навчався в Харківському реальному училищі. А від початку 90-х років часто публікував свої твори в українській періодиці. За життя М. Вороного вийшли його збірки «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), «Євшан-зілля» (1917), «За Україну» (1921).

М. Вороний послідовно виступав як прихильник мистецького оновлення. У 1901 році в журналі «Літературно-науковий вісник» він звернувся з відкритим листом до українських письменників. У зверненні запрошував до участі в збірнику, який орієнтувався б на сучасні тенденції європейського мистецтва. Критик С. Єфремов послання М. Вороного визначив як маніфест українського модернізму. Окрім публікації в «Літературно-науковому віснику», поет надіслав особисті листи відомим українським письменникам. У них наголошував на естетичних пріоритетах літератури.

Микола Вороний (Михайло Жук, початок XX ст.)

У поезії М. Вороного відбилися його погляди на призначення мистецтва. У посланні «Іванові Франкові» автор подав в епіграфі слова французького поета Ш. Бодлера: «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність». Полемізуючи з І. Франком, М. Вороний заперечив закиди щодо ігнорування суспільних питань. Мовляв, він не відвертається від злободенних проблем, однак і не забуває про роль краси. М. Вороний наголосив на високому призначенні поетичного мистецтва. У кожному людському житті є не лише проза буднів, а й висока поезія, що не сприймає жодних обмежень: «І чи можливо без утрати / Свобідний творчий дух скувати? / І хто Поезію-царицю / Посміє кинуть у в'язницю? / Хто вкаже шлях їй чи напрямок, / Коли вона не зносить рамок?».

Завершується віршоване послання М. Вороного рядками, що сприймаються як творче й життєве кредо поета: «Моя девіза: йти за віком / І бути цілим чоловіком!». Вірш можна вважати своєрідною декларацією модерніста, який обстоює ідеї естетизму й самодостатності поетичного мистецтва. Заперечуючи утилітарне ставлення до поезії, автор підкреслює, що людина наділена органічною потребою краси — це неодмінна ознака «цілого чоловіка», тобто цілісної сучасної особистості.

Свої естетичні декларації М. Вороний реалізував на практиці. Він орієнтувався на освічених українських читачів, розкривав психологічні нюанси людської особистості. У його ліриці переважають філософські та психологічно-особистісні мотиви.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Розкажіть про творчий шлях М. Вороного та його погляди на мистецтво.

2. Що М. Вороний робив для оновлення української літератури?

3. Які мотиви переважають у ліриці М. Вороного?

Запрошуємо до дискусії

4. Чи близькі нашим сучасникам естетичні погляди Миколи Вороного?