Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Бонь 2015" - Нова програма

РОЗДІЛ V

КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Терени Центральної і Східної Європи на початок Середньовіччя були заселені переважно слов'янами. Протягом середніх віків ці землі неодноразово зазнавали спустошливих набігів аварів, угорців, особливо ж руйнівними виявилися походи монголів і татар.

Народам Центральної і Східної Європи вдалося створити могутні, найбільші в Європі за територією держави, цікаву й розвинену культуру. За Середньовіччя тут постали багаті міста, неприступні замки, величні храми, які й до сьогодні є окрасою цих країн.

Слов’янські народи створили власну писемність, що дало їм змогу розвивати самобутню культуру.

Помітний слід в історії залишили Польське та Угорське королівства. Важливим періодом в історії Чехії стала діяльність Яна Гуса та гуситські війни - боротьба чехів за власну державу проти іноземного панування.

Руйнівні походи монголів поклали край існуванню Давньоруської держави. На її руїнах постали численні удільні князівства, які часто ворогували між собою. Найпотужнішими з них виявилися Новгородська боярська республіка та Московське князівство. Внаслідок тривалої боротьби серед руських князівств першість здобула Московська держава, князі якої почали «збирання руських земель» довкола Москви.

§ 24. Польське королівство. Велике князівство Литовське. Угорське королівство

1. Польське королівство у Х-ХІІ ст.

До IX ст. на території сучасної Польщі, у басейні річки Вісли, жили слов’янські племена поморян, полян, сілезян, віслян, мазовшан та інших. Державні об’єднання виникли у племен полян і віслян, а їх центрами стати міста Гнєзно й Краків.

Першим князем поляків, про якого збереглися достовірні відомості, був Мешко І (Мечислав) (близько 966-992) з роду П’ясті в. У 966 р. князь та його оточення прийняли християнство.

Польська держава зміцніла за правління сина Мешка - Болеслава І Хороброго (992-1025). Йому вдалося приєднати до своїх володінь Краків, який став столицею держави. У 1000 р. Болеслав домігся визнання церковної автономії Польщі.

У 1025 р. Болеслав І Хоробрий проголосив себе королем. В управлінні державою королю допомагали призначені з дружинників чиновники, які за свою службу отримували земельні володіння й перетворювалися на феодалів. Проте за правління наступників короля Болеслава Польща втратила Сілезію на заході, Помор’я на півночі, Червенські міста (частина нинішньої Західної України) та Мазовію на сході.

У XI ст. держава розпалась на окремі князівства Великим князем вважався правитель Краківського уділу, яку Київській Русі - Київського.

Король був верховним власником землі й надавав її за службу феодалам. Найбагатші та найвельможніші феодали - пани (магнати) - надавали дрібним феодалам-рицарям (шляхтичам) землі з селянами.

Болеслав І Хоробрий (966 або 967-1025) - князь, а з 1025 р. - король Польщі. У 1003-1004 рр. - князь Чехії. Значно збільшив територію держави. Воював зі Священною Римською імперією і відстояв незалежність Польщі. Досяг церковної самостійності від імперії і запровадив богослужіння латинською мовою.

Монета князя Мешка. X ст.

Центральна і Східна Європа в Х-ХІІ ст.

Селяни становили основну масу населення в державі. Вільних землеробів - кметів - феодали поступово перетворювали на залежних кріпаків.

Міста у тогочасній Польщі не були великими, але Гнєзно, Краків, Вроцлав і Познань стали значущими центрами торгівлі й ремесла 3 виникненням і зростанням міст сформувався міський стан, який складався з трьох груп.

До патриціату належали заможні купці та цехові майстри. Вони обирали міські ради (магістрати) - орган законодавчої, виконавчої та судової влади. Міщани-ремісники, які становили другу групу, також брали участь у міському управлінні й могли входити до магістрату. До третьої групи належав плебс, позбавлений усіх прав.

Польське католицьке духовенство володіло величезними маетностями, мало низку привілеїв і було незалежним від світських володарів.

2. Польща у XIII—XV ст.

У XII ст. не припинялася боротьба між князями за владу, що привело до поділу Польщі на дрібні уділи. Внаслідок посилення тиску німецьких феодалів до них від Польщі перейшло Західне Помор’я. Східне Помор’я перетворилося на самостійне князівство.

Від кінця XII ст. великі феодали запрошували вільних польських та іноземних селян-осадників на нові землі. Осадники отримували позику у вигляді реманенту та насіння й на деякий час звільнялися від повинностей. Коли ж обумовлений термін збігав, землевласники стягували заздалегідь узгоджену данину.

Інтенсивно розвивалися міста, розташовані на великих торговельних шляхах - Краків, Вроцлав, Познань. Розвитку міст сприяло вдосконалення ремісницького виробництва Але в Польщі, на відміну від Західної Європи, ремісничі цехи не були поширені.

Каплиця в замку Цешина. XI ст.

Двері собору в Гнєзні. Бронза. Друга половина XII ст.

Активно розвивалися промисли. У Бохні й Величці видобували сіль, в інших районах - свинець і срібло, залізо.

XIII ст. принесло Польщі важкі випробування. У 1226 р. на запрошення мазовецького удільного князя до країни прибули рицарі тевтонського ордену. Тевтонці об’єдналися з прибалтійським орденом мечоносців і упродовж півстоліття захопили прусські, а згодом і польські північні землі.

У 40-х роках XIII ст. Польщу спустошила монгольська навала Завойовники спалили Люблін, Сандомир, Краків і рушили в Сілезію. Водночас посилилася й німецька колонізація.

Лише на початку XIV ст. польським володарям вдалося об’єднати польські землі. Князь Владислав Локетек у 1320 р. проголосив себе королем. Зміцнення єдності польської держави тривало за правління сина Локетка - Казимира III Великого (1333-1370). Йому вдалося приєднати Галицьку Русь, частину Волині, Холмську, Белзьку землі та Поділля. Але позбавлена Помор’я, загарбаного тевтонським орденом, Польща втратила вихід до Балтійського моря.

Казимир провів важливі реформи: перетворив удільні князівства на землі, якими від королівського імені керували воєводи і старости. Водночас він створив королівську раду, королівську канцелярію, центральну скарбницю та інші загальнодержавні органи влади. Казимир III провів і військову реформу: до служби в королівському війську почали залучати не тільки магнатів (панів) і рицарів (шляхту), а й духовенство. З метою централізації держави Казимир III запровадив єдине для всієї країни законодавство і провів судову реформу. Він надавав містам привілеї. Король також увів у обіг срібний гріш для всього королівства.

Проте зміцнення королівської влади не було тривалим. Після смерті бездітного Казимира III королем обрали угорського правителя Людовіка, який віддячив шляхті і панам, звільнивши їх майже від усіх повинностей, окрім невеликого податку й військової служби.

Владислав II Ягайло (Ягелло) (1362-1434) - великий князь Литовський (1377- 1401), польський король (1386-1434), засновник польської королівської династії Ягеллонів. Уклав з Польщею унію (об’єднання, союз) у Крево (1385), узявши шлюб із польською королевою Ядвігою і таким чином об’єднавши землі Польського королівства й Великого князівства Литовського. Однією з умов шлюбу було прийняття Я гай лом християнства. Сприяв християнізації язичницької Литви.

Квартник Казимира III Великого. Аверс - король, реверс - орел.

Я. Матейко. Казимир III Великий

Значні зміни сталися за наступного короля Ягайла (Владислава II), який правив майже п’ятдесят років (1386-1434). Загроза з боку тевтонського ордену привела до об’єднання двох держав - Великого князівства Литовського і королівста Польського. Завдяки Кревській унії 1385 р. польські феодали поширили свою владу на українські та білоруські землі. Крім того, Владислав II поступився панам: їхні землі стали недоторканними.

Саме Владислав II разом з литовським князем Вітовтом та майбутнім керівником чеських таборитів Яном Жижкою очолював польські, литовські та руські полки, які розгромили тевтонських рицарів під Грюнвальдом у 1410 р. Та лише після тривалої війни тевтонський орден віддав більшість земель Польщі, й вона здобула вихід до Балтійського моря. Орден також визнав васальну залежність від Польщі.

Шляхтичам було надано право обіймати посади і приймати закони на загальнодержавному сеймі. У другій половині XV ст. почали збиратися місцеві з’їзди феодалів - сеймики. Існував також вальний сейм - зібрання феодалів усього королівства Сейм складався із верхньої палати - сенату (із найбільших землевласників і духовенства) та нижньої - посольської палати, де засідала шляхта. Міщани й селяни не мали права брати участь у сеймі.

Я. Матейко. Грюнвальдська битва. 1878 р.

Відомості про Грюнвальдську битву різняться. Проте найвірогідніше, що тевтонців було 27 тисяч, а польсько-литовсько-руських військ - 39 тисяч.

Так почалося формування своєрідної «шляхетської республіки». Шляхтичам були надані також економічні привілеї, зокрема в зовнішній торгівлі. Посилилась і залежність селян від шляхти. Шляхтич міг розшукувати своїх селян безстроково. Самі ж кріпаки не мали права скаржитися на своїх панів.

Князь Гедимін

Князь Ольгерд

3. Велике князівство Литовське

Здавна на території нинішньої Литви жили балтські племена литів, які й дали назву державі. Ще у 1044 р. під час походу в землі балтів Ярослав Мудрий заснував місто Новогрудок. Через два століття, у 1240 р., княжий престол у Новогрудку посів Міндовг (Міндаугас). Цю подію прийнято вважати початком утворення Великого князівства Литовського. Ствердивши свою владу, Міндовг прийняв католицьку віру та коронувався за сприяння римського папи. Згодом він загинув у боротьбі за владу. З того часу велася постійна боротьба литовців з поляками та рицарями тевтонського ордену.

Великий князь Гедимін (Гедимінас) у першій половині XIV ст. сприяв розбудові замків. Столицю князівства перенесли до міста Вільна. Гедимін достатньо успішно боровся з монголо-татарами. Князь примирився з поляками та приєднав білоруські землі, на певний час захопив Київ та Смоленськ. Литва стає великою країною, а князь титулувався «королем литовським і руським». Син князя Ольгерд (Альгірдас) продовжив політику приєднання руських земель. У 1362 р. Ольгерд переміг велике військо татар на Синій Воді (Синюсі) на Поділлі. Так було приєднано до Литви Київщину, Лівобережжя, Поділля. Панування татар в українських землях припинилось. Він проводив політику «мирного проникнення» в українських і білоруських землях - «ми старовини не рушимо і новини не вводимо». Це призвело до конфлікту з Московським князівством, великий московський князь Іван III висунув претензії на українські й білоруські Русі. Так почалась довголітня боротьба між двома державами.

 

Герб Великого князівства Литовського

Усе це, як і наступ тевтонського ордену й татар, підштовхнуло Велике князівство Литовське до союзу (унії) з Польським королівством. В унії були зацікавлені польські феодали, які сподівались отримати землі в Литві. Молодший син Ольгерда Ягайло вів боротьбу з найближчими родичами за владу й вирішив укласти унію з Польським королівством. 15 серпня 1385 р. Ягайло та його брати - удільні князі та польські посли підписали договір у Крево. Ягайло зобов’язався прийняти католицизм сам та охрестити все населення. У лютому 1386 р. він прибув до Кракова, де охрестився за католицьким обрядом, отримав ім’я Владислав та взяв за дружину польську королеву Ядвігу. Але це привело до загострення боротьби з його родичем князем Вітовтом. У 1399 р. татари перемогли на р. Ворсклі війська Вітовта, але панування татар не відновилося.

Саме в цей час посилилась загроза з боку тевтонського ордену. Польща і Литва об’єднали сили і 1410 р. завдали нищівної поразки тевтонському ордену під Грюнвальдом.

Про зростання авторитету Великого князівства Литовського свідчить те, що у 1429 р. до Луцька на з’їзд європейських монархів прибули імператор Сигізмунд, папський легат, датський король, польський король Ягайло, великий московський князь та Вітовт.

Середина XV ст. в історії Литви наповнена кривавою та підступною боротьбою верхівки за владу. До того ж Литва в кінці XV - на початку XVI ст. опинилась наодинці із могутнім ворогом - Московською державою. Місцеві українські та білоруські феодали продовжували протистояти великому литовському князю або відкрито переходили під зверхність московського князя. Велике князівство Литовське стояло на порозі великих змін. У цій боротьбі воно мало або занепасти або, об’єднавшись із Польським королівством, вистояти в боротьбі з Московським князівством.

Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями та боротьбу за панування в Україні (30-ті роки XV ст.)

Король Ягайло, будучи у Києві, дав привілей волинським громадянам, щоб їм у вірі ніхто насильства не чинив, церквам православним не пакостив і до своєї віри їх не примушував. Свидригайло вигнаний був з князівства Литовського... Свидригайло, князь литовський, неспокійний привів татар на Литву і Польщу. Але татари... не пішли на Литву і в Польщу, а тільки українську землю пограбували і спустошили...

Центральна і Східна Європа в XIV-XV ст.

Тракайський замок - давня резиденція литовських князів

Велике князівство Литовське за державним устроєм було схоже на тогочасні європейські держави. На чолі його стояв великий князь. Нижче від нього знаходились місцеві феодали, які часто претендували на його владу. Найзначніші феодали входили до вищого органу - «пани-рада».

На місцях давні князівські роди здійснювали владу, аж поки не були замінені намісниками князя.

Суспільний устрій Великого князівства Литовського був типовим для феодальної держави. Феодали користувались усіма привілеями та часто зловживали ними. Звичайною практикою було порушення васальної присяги сеньйору. Це призводило до численних феодальних воєн та сваволі можновладців. Поступово феодали розділились на дрібних - шляхту і великих - магнатів. У 1447 р. «Віденський привілей» розширив права феодалів: звільнив від частини державних повинностей, дозволяв вільно виїздити за кордон для служби чи у справах та забороняв заарештовувати їх без вироку суду. Таким чином, литовські феодали мали права, схожі на права англійських, отримані ними за Великою хартією вольностей 1215 р.

Стан духівництва був у країні розділений на католицьку і православну частини. Згодом панівне економічне і політичне становище посіли католицькі священики. Міське населення, що складалось з ремісників і торговців, було нечисленним. Протягом всього Середньовіччя відбувався процес закріпачення, обезземелення селян-общинників.

У той час багатонаціональне Велике князівство Литовське активно сприймало європейські зразки державного і суспільного життя - обмеження влади монарха, розділення церковної і світської влади, місцеве самоврядування.

Король Іштван (Стефан) (997/1000-1038) був надзвичайно побожним і дбав про поширення християнства. По всій державі було зведено численні храми. Пізніше католицька церква долучила його до лику святих.

А. Фешті. Перехід Арпада через Карпати. 1896 р.

4. Угорщина у Х-ХV ст.

Наприкінці IX ст. на берегах Дунаю осіли нові завойовники - скотарі мадяра (угорці, угри), які прийшли на європейські терени з південних передгір’їв Уральських гір.

Угорці успішно воювали, оскільки мали кінноту, що наганяла жах на всю Європу. У середині X ст. угри від кочового скотарства перейшли до осілості й почали займатися землеробством. Панівне становище в суспільстві посіла племінна знать.

Першим відомим угорським князем був Арпад, котрий заснував першу династію правителів, яка правила до 1301 р. Його нащадки перетворили державу на впливову силу в Європі. Король Іштван (Стефан) отримав від папи римського королівську корону та зробив християнство державною релігією.

Найвищу сходинку в середньовічному угорському суспільстві посідав король. Нижче в суспільній ієрархії розташовувалися єпископи, абати, великі та дрібні феодали. Значну частину населення Угорщини становили вільні селяни, які поступово потрапляли у залежність до феодалів.

Найбезправнішою частиною суспільства були вільновідпущеники й нащадки рабів. У королівських угіддях було багато так званих замкових людей. Крім військової служби до їх обов’язків входило виконання різних натуральних повинностей.

Поступово зростали міста - центри ремесла й торгівлі. Протягом ХІ-ХІІІ ст. Угорщина додала до своїх територій Закарпаття, Словаччину, Трансильванію, Хорватію та Боснію й здобула вихід до Адріатичого моря.

У XIII ст. права феодалів було ще більше розширено й закріплено «Золотою буллою короля Андраша (Ендре, Андрія) II у 1222 р. Правитель зобов’язувався щорічно скликати збори великих і дрібних феодалів - сейм.

Як і більшість держав Східної Європи, у 1240-1242 рр. Угорщина зазнала нападу монголів. Війська короля Бели IV були вщент розбиті ордою Батия. Угорщина не знала монгольського панування. Але спустошені землі й знелюднені міста поступово заселили німецькі колоністи. Для країни почався період феодальної роздробленості.

У 1308 р. королем було обрано Карла Роберта - представника Анжуйської династії.

Новий король усіляко зміцнював королівську владу. Королі Анжуйської династії не лише реформували управління державою, а й намагалися розширити її кордони. До Угорщини знову було приєднано Хорватію і Далмацію, що були втрачені в боротьбі з турками. Завдяки міжнародним торговельним шляхам, що проходили через Угорщину, жваво розвивалася торгівля, зросли міста

Війни із сусідніми державами й феодальні чвари знесилювали країну. Влада короля ослабла. Поступово в Угорщині склалася станова монархія.

Уже на початку XVI ст. країна втратила незалежність і була захоплена Туреччиною й австрійськими Габсбургами.

Монголи переслідують короля угорців Белу IV. Із Хроніки Яноша Туроці. XV ст.

Що таке «Золота булла», прийнята у Священній Римській імперії? Хто і коли її видав? Про що йшлося у документі?

Позначте на контурній карті:

1. Територію Польської держави у X та ХIIІ ст.

2. Територію Угорщини в X - на початку XII ст.

1. У чому, на вашу думку, полягає значення діяльності Казимира III Великого?

2. Які наслідки мав напад монгольського війська на Угорщину?