Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Бонь 2015" - Нова програма

§ 8. Середньовічне європейське суспільство

1. Феодалізм

З утвердженням варварського світу відійшла в минуле Західна Римська імперія, а разом з нею - економіка, яка ґрунтувалася на рабстві, антична культура, яка оспівувала красу людини. Змінилися соціальний і державний устрій, законодавство.

Основою економіки залишалося сільське господарство. На відміну від стародавнього світу воно забезпечувало переважно власні потреби виробника. Проте, хоча й дуже повільно, селяни долучалися до торгівельно-ринкових відносин.

Володіння землею визначало становище людини в суспільстві. Той, хто мав багато землі, керував життям. Основною робочою силою були не раби, а селяни, які поділялися на особисто вільних і залежних. Особисто вільні селяни мали свої ділянки землі. Потрапляючи в боргову залежність від великих землевласників, вони втрачали право на землю і мусили працювати на нових господарів, віддавали господарю частину врожаю, виконували різноманітні роботи.

Власники великих ділянок землі могли передавати їх разом із селянами у користування іншим особам. Така земельна ділянка називалася феодом. Відносини між різними землевласниками, а також між землевласниками і залежними селянами у середньовічному суспільстві вчені називають феодальними, а тогочасний суспільний устрій - феодалізмом.

Король. Франція. ХIIІ ст.

Жан Ібелін про феодальну присягу

Коли хтось - чоловік або жінка, хто вступає у васальну залежність від верховного сеньйора... він повинен стати перед ним на коліна, скласти свої руки і, вклавши їх у руки сеньйора, сказати йому: «Сір, ось я стаю вашим ближнім васалом на такий-то період... і обіцяю захищати та оберігати вас проти всіх людей, які тільки житимуть і помиратимуть». А сеньйор у відповідь казав: «Приймаю вас у васальну залежність з дотриманням вірності Богу і мені, за умови непорушення прав моїх».

1. Які зобов’язання брав на себе васал, приймаючи присягу?

2. Як автор описує ритуал прийняття васальної присяги?

Надання феоду передбачало укладання договору (переважно усного, але при свідках і урочисто) із взаємними правами й обов’язками. Одна сторона (сеньйор) була покровителем, як колись у Давньому Римі заможні аристократи, а інша (васал) - повинна була служити. Такі відносини називають васалітетом. Тих, хто мав землю із селянами, що її обробляли, називали феодалами.

За володіння землею васал сплачував щорічні податки й відбував військову службу. Від неї не звільнялися ні жінки, які керували маєтками після смерті свого чоловіка, батька або брата і перебували у васальній залежності, ні васали зі стану духовенства, які або самостійно виступали в похід, або наймали замість себе рицарів. Термін служби визначався угодою. Як правило, він становив близько 40 днів на рік.

Васал мав у разі потреби допомагати і радити сеньйору, приймати його у себе, сплачувати допомогу, яка стягувалася, коли сеньйора потрібно було викупити з полону, у разі укладення сеньйором або його нащадками шлюбу тощо. Крім того, він повинен був тричі на рік приїздити до замку сеньйора на наради.

На васала покладалися обов’язки не завдавати шкоди життю й здоров’ю сеньйора чи його родичів, не відкривати його таємниць, не руйнувати його замки, не завдавати шкоди його честі, не перешкоджати його планам.

Якщо васал залишав сеньйора під час бою чи вступав у незаконний зв’язок із жінками з родини сеньйора, він міг втратити надану йому сеньйором землю.

У свою чергу, сеньйор зобов’язувався берегти життя, родину, власність свого васала, нагороджувати його земельними ділянками за участь у воєнних походах. Під час походу сеньйор утримував васала і його коня. Покарати васала сеньйор міг лише за згодою інших рівних йому васалів.

*Рицар - вершник у шоломі, обладунках, зі щитом, списом і мечем, а також титул у середньовічній Європі.

Феод - земля, яку одержував васал від свого сеньйора в спадкове володіння за умови виконання певних обов’язків (військова служба тощо).

*Стан - соціальна група людей із закріпленими законом правами та обов'язками. Стани остаточно склалися під час формування феодального суспільства.

Феодальні відносини за Середньовіччя пронизували все суспільство, існували між представниками всіх його верств: між сеньйором і васалом, феодалом-землевласником і залежним від нього селянином, батьком і дітьми, чоловіком і жінкою, навіть закоханими (трубадури співали: «візьми моє серце в феод»). Предметом договору могли бути земля, прибутки, посади тощо. Феод не можна було ділити, дарувати, продавати без згоди сеньйора чи зборів васалів.

У Західній Європі спеціальний договір визначав, скільки і що саме мав надати сеньйор своєму васалові на старість. Якщо сеньйор не виконував своїх зобов’язань, він втрачав права на службу васала. Це супроводжувалося особливим ритуалом, під час якого переламували жмут соломи, а пізніше - шаблю.

Відомі випадки, коли васали, об’єднавшись, позбавляли сеньйора земель. Так вчинили з королем Англії Іоанном Безземельним (1199-1216), який викрав дружину одного з васалів.

Середньовічні ціни

XII ст.

Бойовий кінь коштував до 50 шилінгів

Кольчуга - 100 шилінгів

XIII ст.

Молодий кінь - 10-20 шилінгів

Корова - 6 шилінгів

Шкіряний обладунок - 5 шилінгів

Середньовічні грошові одиниці

1 марка = 13 шилінгів 4 пенси

1 фунт = 20 шилінгів

1 кроун = 5 шилінгів

1 шилінг = 12 пенсів

1 пенні = 4 фартинги

2. Середньовічне суспільство. Ускладнення структури суспільства з виникненням міст

Європейське середньовічне суспільство, структура якого в основному склалася наприкінці XI ст., поділялося на три стани: «ті, хто моляться» - духовенство; «ті, хто воюють» - світські дрібні й великі феодали та рицарі; «ті, хто працюють» - міські жителі (міщани, або городяни) й селяни. З часом структура ускладнювалася.

У суспільстві виокремилися й посіли важливе місце ремісники, купці, лихварі тощо.

Молодші сини світських феодалів, які не мали права наслідування земель, могли поповнити стан духовенства.

До монастирів потрапляли також селяни та жителі міст. Звання рицаря можна було придбати за гроші або отримати за військову службу. Так, в Англії існувало правило, за яким селянин, маючи 20 шилінгів річного прибутку, міг звернутися до короля з проханням надати йому рицарське звання.

Структура середньовічного суспільства

Стан міщан поповнювався за рахунок особисто вільних зубожілих селян, а також залежних селян, які втекли до міста, прожили там протягом одного року та одного дня і не були впіймані. За законом їх не можна було повернути до маєтку феодала У XV ст. перехід з одного до іншого стану було обмежено.

Стан світських феодалів був найбільш замкненим, мав чітку структуру. Сеньйор надавав феод васалам, а ті, в свою чергу, передавали їх власним васалам. Найдрібніші васали інколи мали лише кілька дворів залежних селян.

Середньовічна книжкова мініатюра

«Ті, хто воюють»

Найвищий щабель у феодальній ієрархії посідав король. Він вважався першим сеньйором.

Після короля вищі щаблі в ієрархії світських феодалів посідали герцоги, маркізи, графи, віконти. Герцогами називали військових вождів у племінних об’єднаннях германців. Пізніше герцоги стали воєначальниками, влада яких поширювалася на велику територію. Маркізами або маркграфами спочатку називали правителів прикордонних областей (марок) того чи іншого королівства, які мали надзвичайні повноваження. Графом іменували чиновника, що за часів раннього Середньовіччя представляв королівську владу в певній частині держави. У XI ст. в державі Каролінгів заступника графа називали віконтом. Усі ці титули належали феодалам, які володіли цілими провінціями, були власниками сотень селищ, могли привести на війну кількатисячні війська

Дещо нижчу сходинку посідали власники кількох селищ, які здатні були озброїти достатньо великий загін рицарів. У різних частинах Європи їх називали по-різному: барон (у перекладі означає «чоловік»), сір («вождь», «володар») або лорд.

Щаблем нижче стояли рицарі - володарі одного селища У VIII—XI ст. рицарем називали будь-якого воїна, що відбував кінну службу у свого сеньйора З XII ст. рицарем вважали того, хто отримав рицарське виховання й був посвячений у рицарі під час спеціального ритуалу. Кожен рицар мав право на власний герб і штандарт. З XIII ст. рицарем міг стати лише аристократ за походженням.

Світська феодальна ієрархія

Церковна ієрархія

Останній щабель у світській феодальній ієрархії займали зброєносці. Спочатку вони були лише слугами рицарів, згодом стали власниками певної кількості земель. У Німеччині їх називали «благородними слугами», в Англії - «щитоносцями», в Іспанії - «молодшими», у Франції - «зброєносцями».

Така структура середньовічного суспільства була названа істориками феодальною драбиною.

«Ті, хто моляться»

Очолював духовенство папа римський. Його обирали пожиттєво на зібранні кардиналів. Папа римський призначав вищих керівників церкви - кардиналів, архієпископів та єпископів. З часом церква накопичила величезні багатства і перетворилася на великого феодала Нерідко папи впливали на долі держав та їх правителів.

Нижчу сходинку посідали архієпископи, які управляли великими провінціями. Наприклад, у державі Карла Великого їх було 21. Єпископи управляли єпархіями, з яких складалася церковна провінція. їм підпорядковувалися ченці в містах і церковних округах. Ще нижче знаходилися абати і пріори, які керували монастирями. Найнижчу сходинку посідали звичайні ченці та священики окремих парафій.

Ченці. Франція, 1453-1457 рр.

«Ті, хто працюють»

Найчисленнішим станом феодального суспільства були селяни. Вони поділялися на різні категорії залежно від заможності, прав, розмірів земельної ділянки, характеру повинностей. Найвищу сходинку посідали вільні селяни. У Франції їх називали вілланами, в Англії - фрігольдерами, у Німеччині - леєрами. У Скандинавії та Англії вільні селяни мали право носити зброю, брати участь у воєнних походах, володіти земельними наділами.

Залежні селяни поділялися на дві основні групи. Першу становили селяни, які мали власний будинок, - надільні. У Франції їх називали сербами, в Англії - копігольдерами. Надільні селяни працювали на власній землі й сплачували сеньйору податок - чинш, у грошовому або натуральному вигляді. Це був податок хлібом і пивом, домашньою птицею і сиром, медом, маслом, виробами із заліза та дерева.

Друга група залежних селян - це селяни, які жили у помешканні феодала, - челядь. Вони харчувалися за загальним столом, жили в замку. Залежні селяни у Франції сплачували подушний податок, подимний, податок на вступ у шлюб.

Жителі міст (міщани) поділялися на три категорії: міських багатіїв -патриціїв, заможних ремісників і торговців та міські низи. Представники першої категорії обіймали виборні посади, займалися торгівлею, мали пільги щодо сплати податків і різні привілеї. Заможні ремісники й торговці мали виборчі права, займалися торгівлею, крім міжнародної, проте не звільнялися від сплати податків. Міська біднота мала право обирати, але не мала права входити до керівних органів міста. Бідняки займалися ремеслом і роздрібною торгівлею.

Категорії середньовічного селянства

Дві жінки роблять локшину, із середньовічного трактату про здоровий спосіб життя Tacuinum Sanitas. Кінець XIV ст.

3. Сім'я, жінка в суспільстві

Подружнє життя чоловіка й жінки було схожим на відносини сеньйора і васала Це був союз, у якому чоловік був покровителем, а дружина йому підкорялася. Дружина зобов’язувалася вірно служити чоловікові - народити й виховати дітей, вести домашнє господарство.

Зазвичай у родині було троє-четверо дітей, хоча народжувалося набагато більше. Майже половина дітей помирали від хвороб, а в бідних родинах - ще й через недоїдання.

Для феодалів шлюб був способом розширення володінь. У середні віки дівчаткам дозволялося брати шлюб з 12 років, хлопчикам - з 14. Вибір майбутньої дружини або чоловіка залежав тільки від батьків. Як правило, шлюб був пожитгєвим, його не можна було розірвати.

У Середньовіччі жінки часто ставали жертвами невігластва та релігійних забобонів. Церква звинувачувала їх у служінні дияволу й називала відьмами. Так, по всій Європі вже насхилку Середньовіччя і навіть на початку Нового часу (з кінця XV і до XVII ст.) палали багаття, на яких загинули десятки тисяч «відьом». Це покарання, на думку церковників, було гуманним - без пролиття крові.

3 епопеї про Гарена Лотаринзького Дрей і Фромон прибули до палацу графа Фландрського. Бодуен наказує покликати свою сестру. Коли вона входить, усі встають, і кожен захоплюється шляхетною гнучкістю її тіла й красою обличчя. Фламандець бере її за руку: «Моя дорога й прекрасна сестро, поговорімо трохи наодинці. Як ви почуваєтеся?» - «Дуже добре, дякувати Богові». - «Ну й чудово! Завтра ви матимете чоловіка». - «Що Ви кажете, брате? Я тільки-но втратила свого володаря: й місяця не минуло, як його поклали в труну. І що всі скажуть, якщо я швидко знайду іншого володаря?» - «І все ж таки ви це зробите, сестро моя. Той, кого я вам даю, заможніший за вашого першого чоловіка; він молодий і гарний - це... син Ардхе, хоробрий Фромон. Андре тільки-но помер, й ам’єнська земля, як багато інших, повинні йому підкорятися...»

1. Що в епопеї вказує на залежність жінки в середньовічному суспільстві?

2. Чому феодал спонукає свою сестру до одруження вдруге?

 

1. Дайте визначення понять «феод», «феодалізм», «стани».

2. Охарактеризуйте основні стани середньовічного суспільства.

3. Якою була роль жінки у середньовічній родині?