Підручник з Географії (профільний рівень). 10 клас. Безуглий - Нова програма

§ 6. ТИПІЗАЦІЯ КРАЇН СВІТУ ЗА РІВНЕМ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ПРИГАДАЙТЕ

1. Яка сутність поняття «економічний розвиток»? За якими показниками визначають рівень економічного розвитку країни?

2. Що таке індекс людського розвитку (ІЛР)? Чому ІЛР називають показником якості життя?

3. Що таке «Велика сімка» (G-7) і «Велика двадцятка» (G-20)?

4. Які розрізняють типи країн світу за рівнем економічного розвитку? Яке місце серед них посідає Україна?

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - ринкова вартість товарів і послуг, вироблених в усіх сферах економіки на території держави для споживання, експорту і накопичення, незалежно від національної належності використаних чинників виробництва за рік.

• Загальні підходи до класифікації країн за економічним розвитком. Розробка класифікації країн світу ґрунтується на поєднанні низки показників, які здебільшого мають інтегральний характер і дають змогу об’єктивно порівнювати стан і тенденції розвитку як кожної окремої країни, так і світу загалом. Така класифікація дає змогу згрупувати країни за рівнем економічної потужності, виявити характерні риси їхньої економіки, визначити місце у світовому господарстві й міжнародному поділі праці (МПП).

Існують різні підходи й методики до створення класифікації за ознакою економічного розвитку країн: ООН, Світового банку, Міжнародного валютного фонду (МВФ). Серед показників, за якими традиційно визначають економічний розвиток країни, що був запропонований Світовим банком, є рівень ВВП країни на душу населення.

Експерти Світового банку на 2016 р. визначили такі граничні значення річного ВВП на душу населення:

1) з низькими доходами (31 країна), у яких на одну особу припадає менше ніж 1005 дол. на рік;

2) з доходами нижче за середні (53, зокрема й Україна) - 1006-3955 дол. на рік;

3) з доходами вище за середні (56) - 3956-12 235 дол. на рік;

4) з високими доходами (78) - понад 12 236 дол. на рік (табл. 1).

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

ВВП як мірило економічного добробуту має недоліки: не відбиває екологічні проблеми (вичерпання ресурсів, зміна клімату тощо), не враховує проблеми вільного часу (його тривалість, якість відпочинку), види діяльності в межах домашнього господарства, сектори тіньової економіки.

Таблиця 1. Розподіл країн світу за рівнем ВВП надушу населення (2017 р.)

Найбагатші країни світу

№ з/п

Країна

Доларів

1

Люксембург

103 199

2

Швейцарія

79 242

3

Норвегія

70 392

4

Макао (КНР)

67 079

5

Ірландія

62 562

6

Катар

60 787

7

Ісландія

59 629

8

США

57 436

9

Данія

53 744

10

Сінгапур

52 961

Найбідніші країни світу

Країна

Доларів

Молдова (найбідніша у Європі)

1901

Таджикистан (найбідніша пострадянська країна)

800

Гаїті (найбідніша в Америці)

761

Афганістан (найбідніша в Азії)

565

Мозамбік

392

Мадагаскар

391

Центральноафриканська Республіка

364

Бурунді

325

Малаві

295

Південний Судан (найбідніша у світі)

233

Індекс людського розвитку (ІЛР) - інтегральний показник для порівняльної оцінки бідності, письменності, освітнього рівня, середньої тривалості життя й інших показників країни як характеристик людського потенціалу досліджуваної території.

Показник ВВП на душу населення як критерій рівня економічного розвитку країни не є достатнім і об’єктивним, тому для міждержавного порівняння і вимірювання рівня розвитку країни було запропоновано використовувати інтегральний показник, який запропонували експерти ООН 1990 р. Він враховує не лише суто економічний потенціал країни, а й різні аспекти розвитку соціальної і духовної сфери життя суспільства - індекс людського розвитку (до 2013 р. індекс розвитку людського потенціалу - ІРЛП).

Розрахунок показника ІЛР є результатом діяльності Статистичної комісії ООН - ЄССДС (єдина система соціально-демографічної статистики), що збирає, обчислює дані й порівнює країни за 12 основними групами показників: демографічні характеристики; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; освіта й культура; умови праці й зайнятість; доходи і витрати; організація відпочинку тощо. Значення ІЛР можуть варіювати від 0 до 1 (1 у цій системі оцінки взято як еталон). Залежно від значення ІЛР країни поділяють за рівнем розвитку на 4 групи (мал. 11). Загалом для світу ІЛР у 2016 р. становив 0,717.

Україна посіла 84-те місце у світі (з індексом 0,743), що відповідає рейтингу країн із середнім показником ІЛР.

ПОМІРКУЙТЕ

Поясніть, чому країни світу нерівномірно розподілилися в класифікації за ІЛР. Чим пояснити загалом дуже високий індекс країн Європи? Чим зумовлені такі значні розбіжності в ІЛР країн Азії: max - Сінгапур (0,925), Японія (0,903); min - Ємен (0,482), Афганістан (0,479)?

Мал. 11. Світова карта індексу ІЛР країн-учасниць ООН (на 2016 р.)

• Типізація країн за рівнем економічного розвитку (за ООН). На відміну від класифікацій, що ґрунтуються переважно на кількісних показниках, широко застосовують типізацію країн, що враховує також і важливі якісні ознаки. Найпоширенішим вважається поділ країн, що використовується ООН, в основі якого лежить ступінь розвиненості ринкової економіки. Її основними критеріями є: макроекономічні показники (ВНП, ВВП, особисте споживання на душу населення тощо); рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, забезпеченість житлом, забезпеченість медичними послугами, забезпеченість речами першої необхідності); структура економіки країни; структура експорту; продуктивність праці; самозабезпеченість країни продуктами харчування; рівень політичної й економічної стабільності, дотримання прав людини в країні; гострота соціальних проблем (безробіття, злочинність тощо).

Фахівці ООН пропонують виділяти три типи країн: економічно розвинуті, країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються (детальніше можна ознайомитися на сайті ООН за адресою [https://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2017/02/weodata/index.aspx]).

1. Економічно розвинуті країни (advanced economies). До них, за класифікацією ООН, належать майже 39 держав: 19 країн Єврозони, країни «Великої сімки» (G-7), 16 інших розвинутих країн (за межами G-7 і зони євро), наприклад Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль, Швейцарія тощо.

За масштабами економічної та політичної діяльності ці країни - світові лідери. їхня частка становить понад 50 % світового ВНП і промислового виробництва, понад 25 % аграрної продукції. Вони формують три головні економічні «полюси» світу - Європейський (із центром у Німеччині), Північноамериканський (із центром у США) і Азійсько-Тихоокеанський (із центром у Японії). Економіки розвинутих країн характеризуються відкритістю світовому господарству і широкою участю у світових глобалізаційних процесах.

2. Країни з перехідною економікою (economies/countries in transition).

Це держави, які з кінця 80-90-х рр. XX ст. здійснюють перехід від адміністративно-командної (соціалістичної) економіки до ринкової (тому їх ще часто звуть постсоціалістичними). Деякі з них, наприклад, Словенія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, на початку XXI ст. перейшли до групи розвинених країн. Країнами з перехідною економікою залишаються 10 індустріальних або індустріально-аграрних країн Східної і Південної Європи (Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Чорногорія, Польща, Румунія, Македонія, Сербія), 12 країн - колишніх республік СРСР (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Росія, Узбекистан, Україна й ін.) і країна в Азії - Монголія. До переліку країн цього типу належить і Туреччина, економіка якої тривалий час набувала європейської орієнтації.

Також ООН до цієї групи відносить і Китай, що посідає унікальне місце у світовій економіці. Тут сполучається модель-симбіоз ринкових відносин і планово-регульованої економіки, так званий соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. Нині в Китаї спостерігаються дуже високі темпи економічного зростання.

3. Країни, що розвиваються (developing countries). Це держави з відносно ринковою економікою і низьким або дуже низьким економічним розвитком, їх ще називають «третім світом». Група налічує 130 держав Азії, Африки, Латинської Америки і Океанії, де мешкає близько 75 % населення Землі, але споживають вони всього 20 % ресурсів. Низький рівень розвитку виробничих сил, відсталість технічного забезпечення промисловості, сільського господарства і соціальної інфраструктури - основні риси економіки цих країн.

• Концепція «Центр-периферія». У географії сформувалася і значно поширилася концепція «Центр-периферія», що являє собою модель взаємодії центральних і периферійних районів у процесі їхнього розвитку. Автор класичної розробки (1966 р.) концепції Джон Фрідман. За цією концепцією кожна територія має свої особливі закономірності розвитку, що проявляється в концентрації ефективної господарської діяльності у відносно невеликих ареалах (центрах), звідки поширюється на периферійні регіони. Однак ядро протягом усього життєвого циклу центр-периферійної системи стабільно домінує над периферією.

Таблиця 5. Типізація країн за концепцією «Центр-периферія»

Центр (ядро)

- висока продуктивність;

- відносна екологічна безпечність; концентрація висококваліфікованих працівників;

- висока інтенсивність інноваційних процесів;

- експорт високотехнологічної продукції

країни Північної Америки, GC, Азіатсько-Тихоокеанського регіону

Напівпериферія

- достатньо розвинуті, але маловпливові країни;

- використовують запозичені технології;

- економіка індустріального типу

Австралія, Бразилія, Мексика, Росія, Україна, Китай тощо

Периферія

- низька продуктивність;

- імпортозалежність товарів;

- залежність від фінансового капіталу «ядра»;

- значно вище екологічне навантаження;

- експорт сировини до розвинених країн

понад 100 країн планети (НІК Азії, країни-члени ОПЕК, інші держави Азії, Африки, Латинської Америки)

У цій моделі невеликий за територією центр об’єднує найбільш передові технічні, технологічні та соціальні новації, протиставляється величезній периферії - сукупності віддалених і слаборозвинених територій з уповільненою модернізацією, що слугує джерелом ресурсів і споживачем інновацій. Периферією світового господарства наразі можна вважати країни Південної та Східної Європи, Західної Азії, Латинської Америки тощо (табл. 5).

Дж. Фрідман виділив чотири типи економічних районів:

1) райони-ядра (core-regions), де сконцентровані провідні ланки економіки, створені високі потенційні можливості для появи, впровадження та комерціалізації інновацій (Західна Європа, Японія і США);

2) зростаючі райони - це периферійні території, у яких сусідство з районами-ядрами створює сприятливі передумови зростання. Виникають райони нового господарського освоєння на базі інтенсивної розробки природних ресурсів, формуються торговельні й транспортні «коридори розвитку», які мають відповідну транспортну інфраструктуру;

3) райони нового освоєння розташовуються на територіях, де освоюються і заселяються раніше незаймані землі (Амазонська низовина, північ Канади, сибірські території Росії);

4) депресивні райони - це периферійні райони зі старою сформованою системою розселення, які характеризуються слаборозвиненими сільським неефективним господарством і промисловістю. Зазвичай це колишні гірничодобувні райони, де через виснаження родовищ корисних копалин і сильне моральне і фізичне старіння промислової інфраструктури загострюються соціально-економічні проблеми (безробіття, погіршення якості життя, загострення криміногенної ситуації).

Запитання і завдання для самоконтролю

1 За якими кількісними і якісними ознаками здійснюють типологію країн світу за рівнем економічного розвитку?

2. Чим відрізняються підходи до поділу країн світу за рівнем розвитку Світового банку, ООН і МВФ?

3. Яка причина впровадження нових показників вимірювання рівнів розвитку країн світу, до числа яких належить індекс людського розвитку (ІЛР)?

4. З якою метою і за якими критеріями ООН проводить типологію країн світу за рівнем розвитку?

5. Назвіть основні групи країн за рівнем розвитку згідно з класифікацією ООН. Наведіть приклади країн кожної групи.

6. Чому країни за групами рівня розвитку в класифікації ООН розподілені не так рівномірно, як за рейтингом ІЛР? Чому найчисленнішою залишається група країн, що розвиваються?

ДОСЛІДЖЕННЯ

Тема: Місце України в просторовій структурі світового господарства за концепцією «Центр—периферія».

Мета: закріпити знання про неоднорідність сучасного світового господарства на основі концепції «Центр-периферія», розуміння принципів виокремлення ядра (центрів світового господарства: країни Північної Америки, країни Європейського Союзу, країни Азійсько-Тихоокеанського регіону), напівпериферії і периферії; визначати критерії віднесення країн до складових просторової структури світового господарства; аналізувати належність України до однієї зі структурних одиниць світового господарства (у минулому, нині й на перспективу).