Підручник з Географії (профільний рівень). 10 клас. Безуглий - Нова програма

РОЗДІЛ II. ЄВРОПА

Тема 1. Загальна характеристика Європи

Ви дізнаєтеся про:

- кількісні та якісні риси складу та особливості ЕГП Європи;

- тенденції інтеграційних і дезінтеграційних процесів у Європі;

- особливості природних умов і ресурсів Європи;

- структуру та розміщення населення Європи;

- особливості економіки країн Європи за секторальною моделлю структури господарства.

Ви навчитеся:

- орієнтуватися на політичній карті Європи: розрізняти субрегіони, країни, їхні столиці та сучасні мегаполіси;

- виявляти та характеризувати особливості демографічних та урбанізаційних процесів, розміщення населення в регіоні;

- оцінювати забезпеченість країн регіону основними видами природних ресурсів;

- порівнювати особливості міжнародної спеціалізації економічно розвинених країн і країн з перехідною економікою;

- обчислювати індекс «транснаціональності» корпорацій;

- пояснювати вплив регіональної інтеграції на особливості економіки країн Європи.

§ 12. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ ЄВРОПИ. СКЛАД РЕГІОНУ

• Економіко-географічне положення та склад регіону. Європа (грец. Europe, так звалися території, що знаходилися на заході від Егейського моря) - регіон, який займає західну частину материка Євразія, у басейнах Атлантичного та Північного Льодовитого океанів, та острови й архіпелаги, найбільшими з яких є: Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Ісландія, Британські острови, Зеландія, Балеарські острови, Корсика, Сардинія, Сицилія. Площа Європи - близько 10 млн км2, площа островів - 730 тис. км2.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Межі Європи як частини політичної карти світу та кількість країн, які входять до її складу.

2. Кількісні та якісні ознаки для групування країн Європи.

3. Сутність поняття «географічне положення» та його види.

4. Що таке «міжнародні організації»? Про діяльність яких організацій в Європі ви знаєте?

Man. 24. Субрегіони Європи

Економіко-географічне положення країн Європи визначається такими особливостями:

> безпосередньою близькістю (географічною, історичною, суспільно-політичною) до більшості частин світу (Азії, Африки, Америки);

> зручним і здебільшого добросусідським положенням європейських країн одна щодо одної;

> вигідним транспортно-географічним положенням (ТГП) (завдяки невеликим розмірам територій країни відзначаються високою транспортною досяжністю);

> зручним приморським положенням (на заході Європи немає місця, що віддалене від моря на понад 480 км, на сході - на 600 км). До внутрішньоконтинентальних країн належать усього 9 із 44 держав (Швейцарія, Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Чехія, Словаччина, Угорщина, Молдова, Македонія);

> європейські країни перебувають у відносній близькості до найважливіших джерел дешевої сировини, робочої сили та ринків збуту товарів і послуг у країнах, що розвиваються.

На поч. XXI ст. у Європі налічують 44 незалежні держави, що належать до 4 субрегіонів (мал. 24, табл. 1). Західна Європа налічує 9 держав і межує з усіма іншими регіонами Європи. До складу Північної Європи, окрім традиційних Скандинавських країн, нині включають ще 5 країн (Велику Британію, Ірландію, Естонію, Латвію і Литву). Південна Європа включає 15 суверенних держав і одну залежну територію - Гібралтар (належить Великій Британії). До регіону Східна Європа нині включають 10 держав, зокрема й усю Росію, величезна територія якої лежить у двох частинах світу - Європі та Азії.

Таблиця 1. Особливості складу Європи

Ознаки

Розподіл країн за групами

Кількісні характеристики складу

Розміри території (площа)

1 - гігант (Росія), 3 - значні (Україна, Франція, Іспанія), 12 - середні, 21 - малі, 1 - невеликі (Люксембург), 6 - карлики

Продовження таблиці 1

Ознаки

Розподіл країн за групами

Чисельність населення (на 2017 р.)

1 - гігант (Росія), 6 - великі (ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Іспанія, Україна), 2 - середні (Польща, Румунія), 25 - малі, 10 - карлики

Якісні характеристики складу

Форма державного правління (ФДП)

12 - монархій (з яких Ватикан - теократична, решта - конституційні), 32 - республіки різного типу.

Форма державного устрою (ФДУ)

6 - федерацій (Швейцарія - фактично, юридично є конфедерацією), 38 - унітарні

Рівень економічного розвитку

30 - економічно розвинуті, 14 - країни з перехідною економікою

Індекс людського розвитку (ІЛР) на 2017 р.

33 - дуже високий, 7 - високий (Білорусь, Болгарія, Сербія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Україна), 1 - середній (Молдова)

• Політична карта Європи. Сучасна політична карта Європи формувалася протягом тривалого часу. Ще у XVIII ст. виникли і досягли економічного розквіту потужні централізовані держави (Англія, Франція, Іспанія, пізніше Італія, Німеччина, Росія). У подальшому після двох світових війн політична карта Європи значно змінилася, колишні метрополії позбулися всіх колоніальних володінь. Наприкінці XX ст. розпочався новий етап трансформації політичної карти Європи. Це було пов’язано з розпадом СРСР у 1991 р. і утворенням 15 незалежних держав, об’єднанням двох німецьких держав (НДР і ФРН в єдину Федеративну Республіку Німеччина), «оксамитовими революціями» в країнах Східної Європи (поділом Чехословаччини на Чехію і Словаччину), громадянською війною в Югославії й подальшим розпадом її на б самостійних країн тощо. Після краху соціалістичних режимів більшість країн колишнього «соціалістичного табору» переорієнтувалася на західні структури. Нині понад половину держав Європи є членами ЄС і НАТО, решта прагнуть потрапити туди щонайскоріше.

Збройних конфліктів не позбавлений жодний регіон світу, навіть такий благополучний, як Європа, де наявні певні осередки політичного напруження та «гарячі точки» (в Україні, Великій Британії, Іспанії, Молдові, країнах колишньої Югославії). З 2014 р. новою і кривавою «гарячою точкою» на карті Європи стала Україна, у якій у гібридній війні на сході країни загинуло вже понад 10 тис. осіб і майже 23 тис. поранено. Болючим питанням для країни є й анексія Росією Криму.

• Європейський сепаратизм. Нині Європа переживає складні часи, у ній відбуваються не тільки інтеграційні рухи, а й сепаратистські прояви. Ряд потужніших держав Європи стикається з активізацією діяльності регіональних сепаратистських організацій. Серед них є радикальні течії, що борються за повну незалежність своєї етнічної території і створення власної національної держави. Інші вимагають розширення культурних, економічних і політичних прав. Найактивніше сепаратистські рухи проявляються в Іспанії (Каталонія, Країна Басків), Великій Британії (Шотландія, Північна Ірландія), Україні (Донбас); є прояви сепаратизму у Франції (Корсика), Бельгії (Фландрія), Італії (Сардинія), Німеччині (Баварія) та ін. (мал. 25).

Прагнення до незалежності в автономній області Каталонія (у складі Іспанії з XV ст.), на території якої мешкає понад 7,5 млн осіб, пов’язане як з культурними і мовними, так і з економічними причинами. Прихильники відокремлення вважають, що Каталонія «годує Іспанію», зокрема її відсталі частини (Андалусію, Валенсію тощо). У жовтні 2017 р. в Каталонії відбувся так званий референдум, 90 % учасників якого висловилися за незалежність регіону, однак влада Іспанії не ратифікувала результати цього голосування й оголосила їх поза законом.

Автономна область Країна Басків (у складі Іспанії з початку XVI ст.), у якій проживає близько 2,2 млн осіб, тривалий час вважалася одним із основних осередків сепаратизму в Європі. З 1968 р. місцеві сепаратистські угруповання використовували тактику терактів по всій Іспанії (понад 850 жертв). І в 1980 р. у басків з’явилися власний уряд, парламент і поліція, телеканали і радіо, двомовна освіта тощо.

Шотландія перебуває у складі Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії з 1707 р. У регіоні, де нині мешкає 5,3 млн осіб (майже 8 % населення Великої Британії), завжди існували політичні сили, що прагнули суверенітету. Однак 18 вересня 2014 р. після тривалих консультацій з британським урядом у Шотландії відбувся референдум щодо виходу її зі складу Великої Британії, на якому сепаратистські прагнення отримали поразку (55,3 % місцевих мешканців висловилися проти незалежності).

Сучасна геополітична ситуація в Україні свідчить, що потенційно найнебезпечнішими регіонами щодо проявів сепаратизму є прикордонні, у яких компактно проживають нацменшини, що мають певні прагнення до розширення своїх прав. У 2014 р. Росія як країна-агресор використала сепаратистські настрої певних політичних кіл України, що призвело до анексії Криму й окупації окремих районів Донецької і Луганської областей і проголошення там невизнаних «псевдореспублік».

Мал. 25. Центри сепаратизму в Європі

• Міжнародні організації у Європі. Однією з найважливіших особливостей розвитку європейських держав після завершення Другої світової війни було взаємне прагнення до економічної, політичної та військової інтеграції. Це виявилося в об’єктивно існуючій на той час тенденції до інтернаціоналізації господарського життя, політики, науки, культури, прагнення народів до тіснішого зближення та співробітництва.

Країни Європи є членами різних міжнародних організацій, більшість яких - організації економічного й політичного характеру (табл. 2).

Таблиця 2. Найбільші міжнародні організації та союзи Європи

Назва

Рік утворення

Країни-члени

Штаб-квартира

Мета

Європейський Союз (ЄС)

1957

28 держав (Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія (до 2019 р.),

Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція)

Брюссель

(Бельгія)

Запровадження європейського громадянства;

забезпечення свободи, безпеки й законності;

сприяння економічному й соціальному прогресу;

зміцнення ролі Європи у світі

Рада Європи

1949

47 держав (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Росія, Україна, Франція, Швеція та ін.)

Страсбург

(Франція)

Побудова єдиної Європи, що заснована на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону

Співдружність Незалежних Держав (СНД)

1991

9 держав (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан)

Мінськ

(Білорусь)

Здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та ін. сферах; міждержавна кооперація та інтеграція; захист прав і свобод громадян країн-членів

Організація Північно-атлантичного договору (НАТО)

1949

29 держав (Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ісландія, Італія, Канада, Латвія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, США, Туреччина, Чехія, Франція та ін.)

Брюссель

(Бельгія)

Гарантування свободи й безпеки всіх своїх членів у Європі і Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН

Продовження таблиці 2

Назва

Рік утворення

Країни-члени

Штаб-квартира

Мета

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)

1975

57 держав (Австрія, Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Велика Британія, Греція, Іспанія, Казахстан, Росія, США, Туреччина, Швейцарія та ін.)

Відень

(Австрія)

Запобігання виникненню конфліктів у регіоні, урегулювання кризових ситуацій, ліквідація наслідків конфліктів

Найшвидше інтеграційні процеси розвивалися в західній частині Європи. У травні 1957 р. у Римі було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), або «Загальний ринок», у складі Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу. З 1992 р., після Маастрихтських угод, розпочався новий етап у розвитку європейської інтеграції. Країни-учасниці підписали договір про створення Європейського Союзу (з 1 листопада 1993 р.), який передбачає:

• проведення спільної політики та політики безпеки;

• співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ (вільне пересування та перебування на всій території ЄС, право громадян країн ЄС обирати та бути обраними до місцевих органів влади та Європарламенту, захист прав громадян за межами ЄС, контроль за зовнішніми кордонами, митна співпраця, візова політика тощо);

• співробітництво в економічній і соціальній сферах (захист безпеки й охорони здоров’я громадян, соціальний захист, захист праці іммігрантів, охорона навколишнього середовища) тощо.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

З 1985 р. 9 травня відзначається як День Європи (день прийняття інтеграційного плану Р. Шумана). Гімн Європи «Ода до радості» - фінал 9-ї симфонії Л. Бетховена на слова Г. Міллера. У 1986 р. Рада Європи затвердила прапор ЄС (символізує союз народів Європи). Конвент ЄС у 2004 році підготував проект конституції ЄС (ще не набула чинності).

Кількість країн - членів ЄС на 2017 р. - 28 (Хорватія є останньою за датою вступу - 2013 р.). Наразі ставлення країн до членства в організації неоднозначне: низка країн очікують на вступ до ЄС (потенційні кандидати та країни, які мають перспективу членства в разі виконання відповідних вимог) і Brexit (51,9 % громадян Великої Британії під час референдуму 23 червня 2016 р. висловили своє бажання вийти з ЄС).

Інститути Європейського Союзу є результатом бажання створити щонайтісніше об’єднання народів Європи.

Мал. 26. Країни Шенгенської зони (дійсні та перспективні члени)

Вони включають законодавчу (Європейський парламент), виконавчу (Європейська комісія) та судову (Суд ЄС та Європейський суд аудиторів) владу.

З березня 1995 р. подорожі в Європу організовувати стало набагато простіше, адже країни Шенгену (мал. 26) скасували прикордонний контроль. Список країн Шенгенської зони 2017 р. налічує 26 держав, у які туристи в’їжджають, маючи візу хоча б однієї з країн-членів.

Запитання І завдання для самоконтролю

1. Які риси властиві економіко-географічному положенню країн Європи? Визначте позитивні та негативні прояви ЕГП.

2. Пригадайте етапи розвитку політичної карти Європи. Які сучасні держави існували на політичній карті Європи із часів Середньовіччя, Нового часу, утворилися лише в Новітній час?

3. За якими ознаками можна оцінити склад країн Європи? Спираючись на відому вам інформацію, доведіть або спростуйте тезу про переважання однотипних, подібних за ознаками країн у регіоні Європи.

4. У чому полягає особливість інтеграційних процесів у Європі? Які спостерігаються дезінтеграційні тенденції? Зазначте їхні причини.