Українська література. 9 клас. Авраменко

Михайло Старицький

(1840—1904)

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Черкащині у дворянській сім'ї. Батько, Петро Іванович, — відставний уланський ротмістр. Мати, Настасія Захарівна, походила зі славного роду козацьких старшин Лисенків, які героїчно боролися за Україну в часи Хмельниччини. Важливу роль у формуванні Михайла Старицького як ерудованої та творчої особистості відіграв його високоосвічений дід Захарій Лисенко: у своєму маєтку він зібрав чудову бібліотеку, де були твори зарубіжних класиків, передплачував журнали «Отечественные записки» і «Современник», добре знав французьку мову, зачитувався Вольтером. Уся родина говорила чистою українською мовою, любила народні пісні. Дитячі роки майбутнього митця проходили в діда, про якого Михайло Петрович на все життя зберіг дуже теплі спогади.

Коли Михасеві йшов п'ятий рік, помер батько, а на дванадцятому — і мати. Сиротою опікувався материн брат, Віталій Лисенко, — батько геніального українського композитора Миколи Лисенка. Михайло й Микола були троюрідними братами й «зразу ж зійшлися душа в душу». В інтелігентній, високоосвіченій, творчій родині Лисенків Михайло прилучився до музичної культури, пройнявся любов'ю до народних пісень, які тут часто й прекрасно співали, мав змогу читати рідну й зарубіжну літературу, зокрема заборонені вірші Т. Шевченка.

Дуже вплинуло на хлопця спілкування з Олександром Лисенком (дядьком по матері), який свого часу, усупереч волі родичів, одружився із селянкою, був переконаним демократом і ревнителем національного відродження.

За рік перед смертю мати віддала Михайла до «благородного пансіону» Полтавської гімназії в другий клас. Цей заклад уважався одним із найкращих в Україні. Тут, тоді ще поза класами, а нерідко й у класах, панувала рідна мова, — як згадуватиме письменник пізніше. Хлопець наполегливо займався самоосвітою, багато читав, почав писати вірші. На цей же час припадає й захоплення М. Старицького театром. «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівці», які ставив аматорський гурток, він до кінця життя згадував як найкраще з усього ним баченого.

Сцена з вистави «Сватання на Гончарівці». Львівський національний драматичний театр ім. М. Заньковецької

Вищу освіту Михайло здобував спочатку в Харківському, а потім у Київському університеті (на юридичному факультеті). Ще студентом (1861) він одружився із сестрою М. Лисенка, Софією. Так з'єдналися два видатні українські роди. У київському колі національно свідомого студентства й інтелігенції М. Старицький робить остаточний вибір — вирішує присвятити своє життя Україні, рідній культурі.

У 1871 р. Михайло став організатором Товариства українських сценічних акторів, яке взялося за постановку драм рідною мовою. Для репертуару потрібні були нові твори, тому письменник створює оригінальні драми. Так були написані лібрето до народнопобутової оперети «Чорноморці» за мотивами п'єси Я. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1794 та 1796 роками»; музична комедія (згодом — лірико-комічна опера) «Різдвяна ніч» за повістями М. Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки»; оригінальний водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». Ці театральні дійства в супроводі чудової музики М. Лисенка мали величезний успіх у глядачів, а вистави «Різдвяної ночі» у міському оперному театрі в 1874 р. стали тріумфальною подією в культурному житті Києва.

М. Старицький також перекладає українською казки Г. К. Андерсена й видає їх власним коштом, наступного року — байки І. Крилова, повість «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя, потім «Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважного крамаренка Калашникова» М. Лермонтова, «Сербські народні думи і пісні». Письменник плекає мрію про піднесення театрального життя в Україні. Він був переконаний, що сцена — це «могутній орудок до розвитку самопізнання народного». За творами М. Гоголя пише літературні тексти до опер «Утоплена» і «Тарас Бульба» М. Лисенка. Остання стала шедевром українського оперного мистецтва XIX ст.

На відкритті пам'ятника І. Котляревському. м. Полтава. Фото (перший ряд зліва направо: М. Коцюбинський, Леся Українка, Г. Хоткевич; другий ряд: В. Стефаник, Олена Пчілка, М. Старицький, В. Самійленко). 1903 р.

У 1891 р. М. Старицький дебютує як прозаїк з повістю «Облога Буші», а згодом з'явилися «Заклята печера», «Розсудили», низка оповідань. Через обмеження українського слова, відсутність української періодики М. Старицький змушений був писати прозові твори російською мовою.

Тривала напружена праця, тягар мандрівного життя знесилює митця фізично, а соціальна незахищеність театральної трупи — матеріально. У 1893 р. через хворобу він покидає театр. Зважаючи на понад тридцятилітню літературну й громадську діяльність письменника та клопотання діячів вітчизняної культури, Петербурзька академія наук призначила йому в 1897 р. персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою».

У 1903 р. Михайло Петрович з усією палкістю натури взявся за альманах «Нова рада». На жаль, видання вийшло друком уже після смерті письменника. У цьому ж році М. Старицький виступав на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомився з письменниками М. Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Хоткевичем. Це був останній публічний виступ майстра.

Митець відійшов у вічність 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому цвинтарі в м. Києві.

5. Прочитайте короткий огляд поетичної спадщини М. Старицького.

Серед письменницького доробку М. Старицького окреме місце належить поетичній спадщині, яка охоплює майже 40 років його життєвого та творчого шляху.

Щирий громадянський пафос, уболівання за долю простої людини, України, переконаність, що інтелігенція — важливий фактор соціального та національного руху, а поет — оборонець народу й речник його інтересів, є провідними мотивами всієї творчості поета («До України», «Думка», «Ізнов нудьга...» та ін.).

М. Старицький належить до покоління письменників, які перебували під могутнім впливом Шевченкової творчості. Чи не всі тогочасні поети наслідували художню манеру автора «Кобзаря». І. Франко зазначав, що М. Старицький був першим, хто почав змінювати псевдошевченківські шаблони в поезії, що це вже робили П. Куліш, а потім Б. Грінченко, В. Самійленко, Леся Українка, А. Кримський і «ціла фаланга молодих».

М. Старицький. Фото

М. Старицький лише іноді звертався до віршування — з певної нагоди чи дати, але протягом усього життя багато перекладав чи переспівував іноземних поетів. Непідробне мистецьке значення й тепер мають переспівані митцем сербські народні думи та пісні.

Донині полонить українців своєю мелодикою й чарівністю поезія М. Старицького «Виклик», більше відома за її першим рядком «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна...». Її як арію М. Лисенко використав у своїй опері «Утоплена» (за мотивами повісті М. Гоголя). У вірш уміло вплетена народнопоетична символіка, яка тонко передає романтичне світовідчуття ліричного героя.

Серед творів інтимної лірики М. Старицького особливо яскравим є ліричний вірш «Не захвати солодкого зомління...» із циклу «Монологи про кохання». Духовне начало в коханні — провідний мотив твору. Ліричний герой стверджує:

Кохання — спів, зальот душі — не тіла,

Зоря з-за хмар, веселка дощова,

Воно ростить у нас незримі крила,

Які любов у серця вимага.

Тобто не тіло, а душа дарує справжні відчуття, не тіло, а душа — вічна. Автор уводить образ ночі, який так люблять справжні романтики. Цей образ він олюднює через риторичне звертання: «О люба ніч!» Саме вночі відчутні найтонші вібрації душі, найменші її порухи, бо все принишкло й балом править любов. Образи міфічних мавок, нічних квітів, місяця зачаровують і п'янять. Риторичні звертання («моя красо!»), епітети («солодке зомління», «пекучая жага», «чарівні боління»), персоніфікації («шепотять темні гаї») та інші художні засоби підпорядковані великій меті — якнайніжніше й найтепліше передати стан закоханого ліричного героя.

6. Виконайте завдання.

1. «Буковинським соловійком» називають

  • А Павла Грабовського
  • Б Володимира Самійленка
  • В Степана Руданського
  • Г Юрія Федьковича

2. Установіть відповідність.

Назва твору

Автор твору

1 «Пречиста Діво, радуйся, Маріє»

2 «Повій, вітре, на Вкраїну...»

3 «Не захвати солодкого зомління...»

4 «Веснянка»

А Михайло Старицький

Б Борис Грінченко

В Юрій Федькович

Г Степан Руданський

Д Іван Манжура

3. Установіть відповідність.

Провідний мотив

Назва твору

1 псевдопатріотизм

2 минущість світу й людини

3 сум за козацьким минулим

4 сум за рідним краєм і коханою

А «Дуб»

Б «Орли»

В «Журба»

Г «Веснянка»

Д «Повій, вітре, на Вкраїну...»

4. Які мотиви були провідними в поезіях другої половини ХІХ ст.?

5. Якими проблемами переймається ліричний герой поезії «Пречиста Діво, радуйся, Маріє»?

6. Хто такі «запічні» патріоти у вірші В. Самійленка «На печі»?

7. Поміркуйте, чому для розкриття мотиву минущості світу й людини Б. Грінченко використав саме дуб («Дуб»), а не інше дерево.

8. Розкажіть про життя та творчість М. Старицького.

9. Чи є у вірші М. Старицького «Не захвати солодкого зомління...» натяк на нерозділене кохання? Аргументуйте свою думку.

10. Як ви розумієте назву вірша М. Старицького «Не захвати солодкого зомління...»?

11. Доведіть, що ліричний герой вірша Я. Щоголева «Травень» захоплюється приходом весни.

12. Випишіть по 2-3 епітети, персоніфікації, інверсії, порівняння, риторичні звертання з вивчених поезій другої половини ХІХ ст.

7. Виконайте домашнє завдання.

Вивчіть один з опрацьованих віршів напам'ять.