Українська література. 9 клас. Авраменко

Пантелеймон Куліш

(1819—1897)

1. Розгляньте світлини П. Куліша та його дружини Ганни Барвінок і виконайте завдання.

А. Коротко опишіть зовнішність П. Куліша й Ганни Барвінок.

Б. П. Куліша називають «українцем у Європі та європейцем в Україні». Чи відповідає ця характеристика зовнішньому вигляду письменника та його дружини (риси зовнішності, одяг, інші деталі)? Якщо так, то чим саме?

В. Яке первинне враження це подружжя справило на вас?

2. Прочитайте життєпис П. Куліша й стисло перекажіть його.

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 р. в містечку Воронежі (тепер Шосткинський район Сумської області). Був дитиною заможного хлібороба Олександра Андрійовича й дочки козацького сотника Івана Гладкого, Катерини. Таке рідкісне ім'я батьки дали синові тому, що він народився саме в день святого Пантелеймона. Хлопчик виростав кмітливим, основою його самоосвіти стали фольклор і художні книжки. П. Куліш так згадував свою матір: «Ніхто не співав таких давніх пісень, як вона. Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями. Сидячи за роботою, ніколи не вмовкала, тільки, було, зітхне, задумається й знову співає. А серед бесіди в неї було що слово, то й приказка».

Хлопець навчався в повітовому училищі, а також у гімназії в Новгороді-Сіверському. Ще підлітком він виявляв нахил до словесності й малювання. Разом із побратимом Семеном він тижнями не з'являвся в гімназії, змальовуючи акварельними фарбами краєвиди, птахів і людей. Хлопці піднімалися на найвищий поверх дзвіниці Успенського собору й звідти малювали наддеснянські краєвиди. Саме через надмірне захоплення малюванням хлопець не встигав із математики, тому й не закінчив гімназії. Але знань мав достатньо, щоб працювати домашнім учителем дітей заможних поміщиків. Вищу освіту П. Куліш здобував на філософському та юридичному факультетах Київського університету, проте не закінчив його. Чому? Річ у тім, що уряд у той час почав вимагати, щоб в університетах навчалися лише діти дворян, тож ректори були зобов'язані призначити комісії для перевірки «благородства» студентів. П. Куліш документально не міг підтвердити свого благородного походження через те, що документи про належність до дворянства були втрачені. Саме в цей час батько судився за землю з багатим сусідом і в суді для доказу прав його супротивника за хабар «загубили» документи Куліша про дворянство. Але за 3 роки навчання в університеті Панько здобув ґрунтовну освіту. Незабаром він почав працювати викладачем словесності в Луцькій, а згодом у Київській і Рівненській гімназіях.

На вакаціях, мандруючи Україною, П. Куліш записував фольклорні твори. Він писав і рідною мовою, і російською, як більшість письменників Наддніпрянської України. У ці роки митець пише два цікаві історичні романи — «Михайло Чарнишенко» і «Чорна рада». Писати в той час твори з історії України та ще й українською мовою було громадянським подвигом. Великою честю стало для П. Куліша запрошення від ректора Петербурзького університету на посаду старшого вчителя гімназії й лектора з російської мови для іноземних слухачів університету. Про це митець писав: «Але що мені в цьому розумному місті замінить звуки рідної моєї мови й краєвиди моєї батьківщини?» Ще через 2 роки імператорська Академія наук доручає П. Кулішеві дослідження історії, культури та мистецтва Західнослов'янського краю. А що може бути цікавіше, ніж мандрувати й досліджувати народний побут?

1847 р. П. Куліш одружується з Олександрою Білозерською — поетесою, відомою під псевдонімом Ганна Барвінок. Боярином на їхньому весіллі був Т. Шевченко. Після весілля подружжя вирушило в мандрівку, проте з Варшави Ганна Барвінок мусила повертатися сама, адже Пантелеймона було заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївському братстві й доставлено під конвоєм до Петербурга. Допити тривали протягом 3 місяців, і за те, що він «виношував надзвичайні думки про вигадану важливість України», а також за його твори, «які могли вселяти в малоросів думки про право на окреме існування від імперії», П. Кулішеві було винесено вирок: «Заборонити писати й відіслати на службу у Вологду». Через певний час Вологду замінили на Тулу, де молоде подружжя в злиднях прожило 3 роки.

П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов'янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.

П. Куліш мав складний характер. І. Франко писав про горду й неподатливу вдачу Панька, його вічне прагнення бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді. Сучасний письменник Вал. Шевчук так характеризує П. Куліша: «Складна це була особистість, мав багато личин, змінювався часом кардинально... борсався, шукав... писав твори високого й темного духу, не раз дратував громадянство екстравагантністю... неспокійний, гарячий, нервовий, вразливий, непевний, мінливий, людина, зрештою, важкого характеру, але духовна спадщина якої така монументальна, що вразитися нею можемо».

Повернувшись із заслання до Петербурга, П. Куліш працює редактором статистичних видань одного міністерства, готує багатотомне видання творів М. Гоголя, публікує двотомну історико-етнографічну збірку «Записки о Южной Руси», яку високо оцінив Т. Шевченко: «Цю книгу скоро напам'ять буду читати. Вона мені так живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я, немов з живими, бесідую з її сліпими лірниками й кобзарями. Пречудова й вельми благородна праця! Брильянт у сучасній історичній літературі».

Після «Чорної ради», яку П. Куліш писав досить довго (з 1843 по 1857 р.), виходять друком два підручники для школярів: читанка «Граматка» та український буквар. Цікаво, що вони, як і «Записки о Южной Руси», були написані за створеним ним же правописом, який дістав назву «кулішівка». Він був заснований на фонетичному принципі «як чую, так і пишу». Саме цей принцип узято за основу сучасного правопису.

П. Куліш відкриває власну друкарню, а через рік з дружиною подорожує Німеччиною, Бельгією, Швейцарією, Італією, де вивчає культуру й побут народів цих країн. Але життя європейців його не захоплює, бо «тут розкіш не знає меж і не соромиться лахміття, що навколо неї». Ідеал життєустрою П. Куліша — тихий, співучий хутір.

Складними були стосунки П. Куліша з Т. Шевченком. Його лякали революційні, антицарські настрої творів «Кобзаря», хоча він уважав Т. Шевченка видатним поетом, а його слово «животворящим ядром нової сили».

Повернувшись з Європи, П. Куліш видає альманах «Хата», потім засновує журнал «Основа», у якому публікує свої історичні нариси «Хмельниччина» і «Виговщина», а також ліричні твори. Цей журнал відіграв важливу роль у становленні нової української літератури, об'єднавши чимало світлих талантів України.

Останній період свого життя П. Куліш провів на хуторі Мотронівка, що на Чернігівщині. Тут він і господарював, і творив. З-під пера письменника виходять у цей час поема «Магомет і Хадиза», віршована драма «Байда, князь Вишневецький», збірка поезій «Дзвін» та ін. В останні роки свого життя письменник перекладав з англійської твори Дж. Байрона, В. Шекспіра, з німецької — Й. В. Ґете, з французької — Ф. Шатобріана. У Мотронівці П. Куліш пропагував ідеал гармонійного життя серед природи, а хутір — як духовний оазис національної самобутності. Тут він завершив у співпраці з І. Нечуєм-Левицьким та І. Пулюєм переклад Біблії українською мовою.

14 лютого 1897 р. за робочим столом, перекладаючи Біблію, П. Куліш помер. Похований на хуторі Мотронівка.

3. Прочитайте відомості з теорії літератури й випишіть у робочий зошит визначення понять «роман», «історичний роман» і «роман-хроніка».

Теорія літератури

Роман (з фр. roman — оповідь романською мовою) — великий за обсягом епічний твір, для якого характерні панорамні зображення дійсності, багатоплановість сюжету, переплетення сюжетних ліній. У романі відображено великий проміжок часу, багато подій, задіяно чималу кількість персонажів. Крім оповіді (викладу від першої особи) або розповіді (викладу від третьої особи), роману властиві пряма мова персонажів у формі діалогів, монологів, внутрішніх монологів, а також описи (портрет, пейзаж, інтер'єр), авторські відступи (ліричні, філософські, публіцистичні). Це все — позасюжетні елементи твору.

Існують такі різновиди романів: соціальні, соціально-побутові, родинно-побутові, історичні, воєнні, філософські, інтелектуальні, психологічні, сентиментальні, сатиричні, пригодницькі, детективні, документальні, автобіографічні, біографічні, науково-фантастичні, утопічні та ін.За часом розгортання сюжету визначають історичний, сучасний, фантастичний, хронологічний романи.

У світовій літературі роман бере початок від античного твору «Дафніс і Хлоя». Особливі можливості роману було розкрито в добу романтизму, зокрема в романах В. Скотта («Айвенго»), В. Гюго («Собор Паризької Богоматері»), які відображали багатогранність особистості, розвинули історичний роман, що став перехідною ланкою від романтизму до реалізму. В Україні жанр роману розвинувся пізніше, ніж в інших країнах Європи. «Чорна рада» (1857) П. Куліша — перший роман в українській літературі, написаний українською мовою, перероблений з російськомовного варіанта.

Історичний роман відображає конкретну історичну добу, певні історичні події, конкретні історичні постаті, які жили й діяли в час, про який ідеться у творі. Роман-хроніка зображає історичні події в часовій послідовності.

«Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман-хроніка.

4. Прочитайте уривки з роману П. Куліша «Чорна рада».