Українська література. 9 клас. Авраменко

Лірика періоду арешту, заслання й останніх років життя поета

1. Прочитайте вірші «Доля» та «Росли укупочці, зросли...» і короткий огляд цих творів. Кількома реченнями перекажіть основні думки.

Доля (1858)

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

Які мотиви переважають у поезії й живописі Т. Шевченка після заслання — у четвертий і останній період його творчості? Пригадаймо, що дорогою із заслання Т. Шевченко зупинився в Нижньому Новгороді, саме тут поета застала звістка про те, що йому заборонено бувати в обох столицях. У Нижньому Новгороді він написав цикл-триптих «Доля», «Муза», «Слава» (1858). Провідний мотив триптиха — самоусвідомлення поетом своєї творчості. Саме тут мотив долі набуває спрямування, певною мірою відмінного від творів попередніх років: ліричний герой не скаржиться на долю, а усвідомлює сувору, але благонадійну школу життя. У другому творі поетичного циклу «Муза» ліричний герой розповідає, чим була в його житті поезія — покликанням, долею й славою. У третьому вірші ставлення до слави двояке: ліричний герой жадає справжньої слави й водночас розвінчує фальшиву славу, яка «з п'яними кесарями / По шинках хилялась...».

Кожен вірш триптиха починається з риторичного звертання ліричного героя до долі, слави й музи. Ліричний герой ніби веде з ними діалог:

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Незважаючи ні на що, ліричний герой життєствердно йде далі:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Виділені рядки стали крилатим висловом, який позначає духовно чистих людей, вільних, тих, які не бояться смерті, бо їхня совість «як чистий кришталь» (за Г. Сковородою). Складається враження, ніби в триптиху «Доля», «Муза», «Слава» поет підбиває підсумки чесно прожитого життя.