Українська література. 9 клас. Авраменко

Енеїда (1798)

Поема

(Скорочено)

ЧАСТИНА ПЕРША

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря, ланців,

П'ятами з Трої накивав.

Він, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянців насаджавши повні,

І куди очі почухрав. (...)

А. Базилевич. Ілюстрація до поеми І. Котляревського «Енеїда»

Побачивши це, Юнона, яка сина Венери «Енея не любила — страх», побігла до бога вітрів Еола, щоб той здійняв бурю на морі й потопив троянців. За це вона обіцяла йому «дівку чорноброву». Еол розпустив свої вітри й підняв шалену бурю. Еней пообіцяв Нептунові «півкопи грошей», щоб той утихомирив вітри. Коли буря стихла, троянці взялися готувати галушки, куліш та інші страви, бо любили добре поїсти, випити й поспати. Схвильована за свого сина, Венера йде до Зевса, який «тоді кружав сивуху і оселедцем заїдав». Зевс сказав, що доля Енея вже вирішена: він поїде до Риму,«збудує сильне царство», «на панщину ввесь світ погонить» і «всім їм буде ватажок». Енеєве військо довго пливло морем і нарешті пристало до берега, де стояло місто Карфаген. Правила в ньому Дідона. Цариця закохалася в Енея, щодня влаштовувала бенкети, вечорниці, ігрища, робила все, щоб парубок аж на два роки забув про свою мету, про Рим. Зевс, випадково глянувши з Олімпуна землю, побачив, як гуляють троянці, розлютився й послав Меркурія, щоб він нагадав Енеєві про його призначення. Еней уночі втік від Дідони, а вона з горя спалила себе.

ЧАСТИНА ДРУГА

Після тривалого плавання по синьому морю троянці пристали до сицилійської землі, де правив цар Ацест. Троянців прийняли гостинно. Еней вирішив улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу. Поки їли, пили й гуляли, організовували кулачні бої та ігрища. Служниця Юнони підмовила жінок спалити човни троянців, щоб досадити п'яним чоловікам. Почалася велика пожежа. Розлючений Еней почав лаяти богів і просити в них дощу. Дощ пішов, і троянці змогли врятувати декілька човнів. Енею приснився батько. Анхіз сказав, що все буде гаразд, але просив сина навідатися до нього в пекло.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

(...)

Тепер Еней убрався в пекло,

Прийшов зовсім на інший світ;

Там все поблідло і поблекло,

Нема ні місяця, ні звізд.

Там тілько тумани великі,

Там чутні жалобнії крики,

Там мука грішним не мала.

Еней з Сивіллою гляділи,

Якії муки тут терпіли,

Якая кара всім була.

Смола там в пеклі клекотіла

І грілася все в казанах,

Живиця, сірка, нефть кипіла;

Палав огонь, великий страх!

В смолі сій грішники сиділи

І на огні пеклись, горіли,

Хто, як, за віщо заслужив.

Пером не можна написати,

Не можна і в казках сказати,

Яких було багацько див!

Панів за те там мордовали

І жарили зо всіх боків,

Що людям льготи не давали

І ставили їх за скотів.

За те вони дрова возили,

В болотах очерет косили,

Носили в пекло на підпал.

Чорти за ними приглядали,

Залізним пруттям підганяли,

Коли який з них приставав.

Огненним пруттям оддирали

Кругом на спину і живіт,

Себе що сами убивали,

Яким остив наш білий світ.

Гарячим дьогтем заливали,

Ножами під боки штрикали,

Щоб не хапались умирать.

Робили рознії їм муки,

Товкли у мужчирях їх руки,

Не важились, щоб убивать.

Багатим та скупим вливали

Розтопленеє срібло в рот,

А брехунів там заставляли

Лизать гарячих сковород;

Які ж ізроду не женились

Та по чужим куткам живились,

Такі повішані на крюк,

Зачеплені за теє тіло,

На світі що грішило сміло

І не боялося сих мук.

Всім старшинам тут без розбору,

Панам, підпанкам і слугам

Давали в пеклі добру хльору,

Всім по заслузі, як котам.

Тут всякії були цехмістри,

І ратмани, і бургомістри,

Судді, підсудки, писарі,

Які по правді не судили

Та тілько грошики лупили

І одбирали хабарі. (...)

Гай! гай! та нігде правди діти,

Брехня ж наробить лиха більш;

Сиділи там скучні піїти,

Писарчуки поганих вірш,

Великії терпіли муки,

Їм зв'язані були і руки,

Мов у татар терпіли плін.

От так і наш брат попадеться,

Що пише, не остережеться,

Який же втерпить його хрін!

Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику.

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без Бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.

(...)

А далі вперлися в будинки

Підземного сього царя,

Ні гич, ні гариля пилинки,

Було все чисто, як зоря;

Цвяховані були там стіни

І вікна всі з морської піни;

Шумиха, оливо, свинець,

Блищали міді там і криці,

Всі убрані були світлиці;

По правді, панський був дворець.

Еней з ягою розглядали

Всі дива там, які були,

Роти свої пороззявляли

І очі на лоби п'яли;

Проміж собою все зглядались —

Всьому дивились, осміхались,

Еней то цмокав, то свистав.

От тут-то душі ликовали,

Що праведно в миру живали,

Еней і сих тут навіщав. (...)

Велике тут було роздолля

Тому, хто праведно живе,

Так, як велике безголов'я

Тому, хто грішну жизнь веде;

Хто мав к чому яку охоту,

Тут утішався тим до поту;

Тут чистий був розгардіяш:

Лежи, спи, їж, пий, веселися,

Кричи, мовчи, співай, крутися,

Рубайсь — так і дадуть палаш.

Не чванились, не величались,

Ніхто не знав тут мудровать,

Крий Боже, щоб не догадались

Брат з брата в чім покепковать;

Не сердилися, не гнівились,

Не лаялися і не бились,

А всі жили тут люб'язно;

Тут всякий гласно женихався,

Ревнивих ябед не боявся,

Було вобще все за одно.

Ні холодно було, ні душно,

А саме так, як в сіряках,

І весело, і так не скучно,

На Великодних як святках;

Коли кому що захотілось,

То тут як з неба і вродилось;

От так-то добрі тут жили.

Еней, се зрівши, дивовався

І тут яги своєй спитався,

Які се праведні були.

«Не думай, щоб були чиновні, —

Сивілла сей дала одвіт, —

Або що грошей скрині повні,

Або в яких товстий живіт;

Не ті се, що в цвітних жупанах,

В кармазинах або сап'янах,

Не ті ж, що з книгами в руках,

Не рицарі, не розбишаки,

Не ті се, що кричать: “І паки”,

Не ті, що в золотих шапках.

Се бідні нищі, навіжені,

Що дурнями зчисляли їх,

Старці, хромі, сліпорожденні,

З яких був людський глум і сміх;

Се, що з порожніми сумками

Жили голодні під тинами,

Собак дражнили по дворах;

Се ті, що Біг дасть получали,

Се ті, яких випроводжали

В потилицю і по плечах.

Се вдови бідні, безпомощні,

Яким приюту не було;

Се діви чесні, непорочні,

Яким спідниці не дуло;

Се, що без родичів остались...

І сиротами називались,

А послі вбгались і в оклад;

Се, що проценту не лупили,

Що людям помагать любили,

Хто чим багат, то тим і рад.

Тут также старшина правдива,—

Бувають всякії пани, —

Но тільки трохи сього дива,

Не квапляться на се вони!

Бувають військові, значкові,

І сотники, і бунчукові,

Які правдиву жизнь вели;

Тут люди всякого завіту,

По білому єсть кілько світу,

Которі праведно жили». (...)

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Троянці відпливли від Кумської землі. Спочатку на морі було тихо, потім розпочалася буря. Коли ж вона стихла, виявилося, що мандрівники потрапили на острів до цариці Цирцеї, яка перетворювала людей на тварин. Троянці проспівали молебень Еолу, і той за допомогою вітрів відвернув їх від біди. Нарешті вони припливли до берегів Тибру, на латинську землю. Правив там скупий цар Латин, який мав дружину Амату й дочку Лавинію. Вродлива дівчина мала багатьох залицяльників, але і їй, і матері найбільше був до вподоби Турн — цар рутульців (італійців). Еней наказав троянцям учити латину, а сам пішов знайомитися з Латином, узявши багато подарунків. Цареві це сподобалося, тож він хотів, щоб Еней став його зятем. Однак Юнона не могла спокійно дивитися на безжурне життя Енея й вирішила всіх посварити. Під час полювання собаки троянців розірвали цуцика няньки Амати; Турнові наснилося, що Лавися його зрадила, і почалися крик і сварки. Турн оголосив війну Енеєві, і з ним у змову вступила Амата, яка не хотіла віддавати дочку за троянця.

ЧАСТИНА П'ЯТА

Еней розмірковує, як перемогти Турна, тим більше, що олімпійські боги не поспішали допомагати. Його зморює сон, і вві сні якийсь старий дід дає Енеєві пораду — побрататися з аркадянами, які були ворогами латинян. Еней приносить жертву богам та їде до Евандра. Той погоджується допомогти й відправляє з військом свого сина Палланта. Венера просить Вулкана-коваля зробити її синові міцну зброю. Юнона через свою служницю попереджає Турна про можливий напад Енея й радить наступати першим. Той штурмує троянську фортецю, але взяти її не може. Тоді він спалює троянський флот. Венера скаржиться Цибеллі (матері богів), а та — Зевсу. Верховний бог перетворює кораблі троянців на сирен, і рутульці зі страху тікають. Знову тиша. На варті стоять Низ і Евріал — молоді воїни.

(...)

Троянці із-за стін дивились,

Пан Турн як з військом тягу дав;

Перевертням морським чудились,

На добре всяк не толковав.

Но Турнові не довіряли;

Троянці правило се знали:

В війні з врагами не плошай;

Хоть утіка — не все женися,

Хоть мов і трусить — стережися,

Скиксуєш раз — тогді прощай!

Для ночі вдвоє калавури

На всіх поставили баштах,

Ліхтарні вішали на шнури,

Ходили рунди по валах.

В обозі Турна тихо стало,

І тілько-тілько що блищало

Од слабих блідних огоньків.

Враги троянські почивали,

Од трусів вилазки не ждали;

Оставмо ж сих хропти соньків.

У главной башти на сторожі

Стояли Евріал і Низ;

Хоть молоді були, та гожі,

І кріпкі, храбрі, як харциз.

В них кров текла хоть не троянська,

Якась чужая — бусурманська,

Та в службі вірні козаки.

Для бою їх спіткав прасунок,

Пішли к Енею на вербунок;

Були ж обидва земляки.

А. Базилевич. Ілюстрація до поеми І. Котляревського «Енеїда»

«А що, як, викравшись помалу,

Забратися в рутульський стан? —

Шептав Низ в ухо Евріалу. —

То каші наварили б там;

Тепер вони сплять з перепою,

Не дригне ні один ногою,

Хоть всім їм горла переріж.

Я думаю туди пуститься,

Перед Енеєм заслужиться

І сотню посадить на ніж».

«Як? Сам? Мене оставиш? —

Спитався Низа Евріал. —

Ні! Перше ти мене удавиш,

Щоб я од земляка одстав.

Від тебе не одстану зроду,

З тобою рад в огонь і в воду,

На сто смертей піду з тобой.

Мій батько був сердюк опрічний,

Мовляв (нехай покой 'му вічний):

Умри на полі, як герой».

«Пожди і пальцем в лоб торкнися, —

Товаришеві Низ сказав, —

Не все вперед — назад дивися,

Ти з лицарства глузд потеряв.

У тебе мати єсть старая,

Без сил і в бідності, слабая,

То і повинен жить для ней,

Одна оставшись без приюту,

Яку потерпить муку люту,

Таскавшись між чужих людей!

От я так чисто сиротина,

Росту, як при шляху горох:

Без нені, без отця дитина,

Еней — отець, а неня — Бог.

Іду хоть за чужу отчизну,

Не жаль нікому, хоть ізслизну.

А пам'ять вічну заслужу.

Тебе ж до жизні рідна в'яже,

Уб'ють тебе, вона в гріб ляже;

Живи для неї, я прошу».

«Розумно, Низ, ти розсуждаєш,

А о повинності мовчиш,

Которую сам добре знаєш,

Мені ж зовсім другу твердиш;

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять;

Як ми Енею присягали,

Для його служби жизнь оддали,

Тепер не вільна в жизні мать».

«Іноси!» — Низ сказав, обнявшись

Со Евріалом-земляком,

І, за руки любенько взявшись,

До ратуші пішли тишком.

Іул сидів тут з старшиною,

Змовлялись, завтра як до бою

Достанеться їм приступать.

Як ось ввійшли два парубійки,

У брам змінившися од стійки,

І Низ громаді став казать:

«Був на часах я з Евріалом,

Ми пильновали супостат,

Вони тепер всі сплять повалом,

Уже огні їх не горять.

Дорожку знаю я окромну,

В нічну добу, в годину сонну,

Прокрастись можна поуз стан

І донести пану Енею,

Як Турн злий з челяддю своєю

На нас налазить, мов шайтан.

Коли зволяєтесь — веліте

Нам з Евріалом попитать,

Чкурнем — і поки сонце зійде,

Енея мусим повидать».

«Яка ж одвага в смутне врем'я!

Так не пропало наше плем'я?» —

Троянці всі тут заревли;

Одважних стали обнімати,

Їм дяковать і ціловати,

І красовулю піднесли. (...)

Сей Евріал був молоденький,

Так годів з дев'ятнадцять мав,

Де усу буть, пушок м'якенький

Біленьку шкуру пробивав;

Та був одвага і завзятий,

Силач, козак лицарковатий,

Но пред Іулом прослізивсь.

Бо з матір'ю він розставався;

Ішов на смерть і не прощався.

Козак природі покоривсь.

«Іул Енейович, не дайте

Паньматці вмерти од нужди,

Їй будьте сином, помагайте

І заступайте від вражди,

Од бід, напраснини, нападку;

Ви самі мали паніматку,

То в серці маєте і жаль;

Я вам старую поручаю,

За вас охотно умираю», —

Так мовив чулий Евріал.

«Не бійся, добрий Евріале, —

Іул йому сей дав одвіт. —

Ти служиш нам не за пропале,

На смерть несеш за нас живіт,

Твоїм буть братом не стиджуся

І неню заступать кленуся,

Тебе собою заплачу;

Пайок, одежу і кватиру,

Пшона, муки, яєць і сиру

По смерть в довольстві назначу».

І так, одважна наша пара

Пустилася в рутульський стан.

На те і місяць вкрила хмара,

І поле вкрив густий туман.

Було се саме опівночі;

Рутульці спали скілько мочі,

Сивуха сну їм піддала;

Роздігшися, порозкладались,

В безпечності не сподівались

Ні од кого ніяка зла.

І часовії, на мушкетах

Поклавшись, спали на заказ;

Хропли всі п'яні на пікетах,

Тут їх застав послідній час!

Переднюю побивши стражу,

Полізли в стан варити кашу;

Низ тут товаришу сказав:

«Приляж к землі ти для підслуху,

А я задам рутульцям духу,

Гляди, щоб нас хто не спіткав».

(...)

Вблизі тут був намет Серрана,

На сього Низ і наскакав;

Він тілько що роздягсь з каптана

І смачно по вечері спав.

Низ шаблею мазнув по пупу,

Зад з головою сплющив вкупу,

Що із Серрана вийшов рак;

Бо голова між ніг вплелася,

А задня вгору піднялася;

Умер фігурно неборак!

І Евріал, як Низ возився,

То не гулявши простояв;

Він также к сонним докосився,

Врагів на той світ одправляв.

Колов і різав без розбору,

І як ніхто не мав з ним спору,

То поравсь, мов в кошарі вовк;

І виборних, і підпомощних,

І простих, і старших вельможних,

Хто не попавсь, того і товк. (...)

Як вовк овець смиренних душить,

Коли в кошару завіта,

Курчатам тхір головки сушить,

Без крику мізок висмокта,

Як, добре врем'я угодивши

І сіркою хлів накуривши,

Без крику крадуть слимаки

Гусей, качок, курей, індиків

У гевалів і амаликів,

Що роблять часто і дяки.

Так наші смілії вояки

Тут мовча проливали кров;

Од ней краснілися, мов раки,

За честь і к князю за любов.

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат,

Там жизнь — алтин, а смерть — копійка,

Там лицар — всякий парубійка,

Козак там чортові не брат.

Так порався Низ з Евріалом,

Дали рутульцям накарпас,

Земля взялась од крові калом,

Поляк піднявся б по сам пас.

Но наші по крові бродили,

Мов на торгу музик водили,

І убирались на простор,

Щоб швидше поспішить к Енею

Похвастать храбростю своєю

І Турнів розказать задор.

Уже із лагеря щасливо

Убрались наші смільчаки;

Раділо серце не трусливо,

Жвяхтіли мокрі личаки.

Із хмари місяць показався,

І од землі туман піднявся,

Все віщовало добрий путь.

Як ось Волсент гульк із долини

З полком латинської дружини.

Біда! Як нашим увильнуть?

Дали якраз до лісу тягу,

Бистріше бігли од хортів;

Спасались бідні на одвагу

Від супостатів, ворогів.

Так пара горличок невинних

Летять спастись в лісах обширних

Од злого кібчика когтей.

Но зло, назначене судьбою,

Слідитиме скрізь за тобою,

Не утечеш за сто морей.

Латинці до лісу слідили

Одважних наших розбишак

І часовими окружили,

Що з лісу не шмигнеш ніяк;

А часть, розсипавшись по лісу,

Піймали одного зарізу,

То Евріала-молодця.

Тогді Низ на вербу збирався,

Як Евріал врагам попався,

Мов між вовків плоха вівця.

А. Базилевич. Ілюстрація до поеми І. Котляревського «Енеїда»

Низ — глядь, і бачить Евріала,

Що тішаться ним вороги;

Важка печаль на серце пала,

Кричить к Зевесу: «Помоги!»

Коп'є булатне направляє,

В латинців просто посилає,

Сульмону серце пробива;

Як сніп, на землю повалився,

Не вспів і охнуть, а скривився,

В послідній раз Сульмон зіва.

Вслід за коп'єм стрілу пускає

І просто Тагові в висок;

Душа із тіла вилітає,

На жовтий пада труп пісок.

Волсент утратив воїв пару,

Кленеть невидимую кару

І в ярості, як віл, реве:

«За кров Сульмонову і Тага

Умреш, проклята упиряга,

За ними вслід пошлю тебе».

І замахнувсь на Евріала,

Щоб знять головку палашем;

Тут храбрість Низова пропала

І серце стало кулішем.

Біжить, летить, кричить щосили:

«Пеккатум робиш, фратер милий,

Невинному морс задаєш:

Я стультус, лятро, розбишака,

Неквіссімус і гайдамака1.

Постій! Невинную кров ллєш».

Но, замахнувшись, не вдержався,

Волсент головку одчесав;

Головка, мов кавун качався,

Язик невнятно белькотав.

Уста коральні посиніли,

Рум'яні щоки поблідніли,

І білий цвіт в лиці пожовк;

Закрилися і ясні очі,

Покрились тьмою вічной ночі.

Навіки милий глас умовк.

Уздрівши Низ труп Евріала,

Од ярості осатанів;

Всіх злостей випустивши жала,

К Волсенту просто полетів.

Як блискавка проходить тучу,

Він так пробіг врагів між кучу

І до Волсента докосивсь:

Схватив його за чуб рукою,

Меч в серце засадив другою,

Волсент і духу тут пустивсь.

Як іскра, порох запаливши,

Сама з ним вкупі пропада,

Так Низ, Волсентія убивши,

І сам лишився живота;

Бо всі на його і напали,

На смерть звертіли і зім'яли,

І голову зняли з плечей.

Так кончили жизнь козарлюги,

Зробивши славнії услуги

На вічність пам'яті своєй. (...)

Свого ж держася уговору,

Троянці в кріпості сидять,

Забилися, мов миші в нору,

Лукаву кішку як уздрять.

Но дать одпор були готові

І до останнєй каплі крові

Свою свободу боронить

I нову Трою защищати,

Рутульцям перегону дати

I Турна лютость осрамить.

На перву рутулян попитку

Троянці так дали в одвіт,

Що Турн собі розчухав литку,

Од стиду скорчило живіт.

Звелів з досади, гніву, злості

На глум підняти мертві кості,

На щогли голови наткнуть

Нещасних Низа з Евріалом

Перед самим троянським валом,

Щоб сим врагів своїх кольнуть.

Троянці зараз одгадали,

Чиї то голови стримлять;

Од жалю сльози попускали,

Таких лишившись паруб'ят.

Об мертвих вість скрізь пронеслася,

Вся рать троянська потряслася,

I душі смутку предались.

Як мати вість таку почула,

То тілько вічно не заснула,

Бо зуби у неї стялись.

(...)

Боги на Олімпі почали сваритися, Зевс розгнівався й суворо заборонив їм утручатися в справи людей. Еней через видіння довідується про те, що сталося в його стані, і йде в наступ. Мужньо б'ється й Паллант, але більш досвідчений Турн убиває його й відправляє в рутульський стан. Троянці насідають, от-от і Турн поляже. Юнона хитрістю й любощами домоглася від Зевса, щоб той зберіг життя Турнові. Еней пропонує рутульцям помиритися й зробити поєдинок лише між ватажками. Латиняни погодилися. Почався поєдинок Енея та Турна. Юнона знову втрутилась і почала допомагати цареві рутульців. Зевс сказав їй, що все одно Еней стане безсмертним, буде на Олімпі, тому хай не старається. Еней перемагає Турна, залишеного без допомоги богів, хоче його помилувати, але, побачивши на ньому Паллантову ладунку, убиває, щоб помститися за смерть юного лицаря.

1 Гріх робиш, брате милий, / Невинному смерть завдаєш. / Я дурний, злодій, розбишака, / Найбільший негідник і гайдамака.

5. Опрацюйте літературно-критичний матеріал до поеми «Енеїда».

Історія видання «Енеїди». Поема I. Котляревського з'явилася в той час, коли «історичні обставини поставили під знак питання подальше майбутнє української мови, а також і всієї української культури» (академік О. Білецький), коли перед народом постало запитання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повний голос: «Бути!»

Перші 2 видання твору вийшли друком без відома автора в 1798 і 1808 рр. «Енеїду» видав Максим Парпура — конотопський поміщик, любитель художньої літератури, перекладач і видавець. До його рук потрапили перші 3 частини поеми, які він надрукував за власні кошти, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації. М. Парпура керувався благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися твором, написаним живою народною мовою. Звичайно ж, І. Котляревський був не задоволений змінами у власному творі, тож із часом перевидав твір. Він завершив роботу над «Енеїдою» у 1825-1826 рр. Повне видання (6 частин) вийшло друком уже після смерті автора; твір надрукував І. Срезнєвський 1842 р. в м. Харкові.

Цікаво, що мацапура, якого смажать на шашлику в пеклі, — це той самий М. Парпура, котрий без дозволу автора «чужеє оддавав в печать». «Енеїда» стала першою друкованою книжкою, написаною народною мовою.

В основі сюжету «Енеїди» І. Котляревського — однойменний твір Вергілія, на який багато західноєвропейських письменників створили пародії.

Переробляючи «Енеїду» Вергілія, І. Котляревський був цілком оригінальний: він відкинув якісь епізоди, щось скоротив або розширив, доповнивши самобутніми детальними описами.

Композиція твору. Якщо в «Енеїді» Вергілія — 12 частин, то в переробці І. Котляревського — 6. Основу сюжету становлять мандри Енея — сина богині Венери й земного царя Анхіза. Після зруйнування Трої він шукає за настановою Зевса землю, щоб збудувати нову державу.

«Енеїда» багата й на позасюжетні елементи: портрети героїв, пейзажі, описи приміщень, авторські відступи — усі вони подані автором із використанням найрізноманітніших засобів гумору й сатири, передусім бурлеску.

Тема. Проблематика. Ідеї твору. Жанрові особливості. Темою поеми є глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з його паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.

Проблематика поеми:

  • захист рідної землі від ворогів;
  • почуття громадянського обов'язку;
  • соціальна нерівність;
  • розгульний спосіб життя панівної верхівки;
  • паразитичне існування можновладців;
  • хабарництво, злодійство й інтриганство чиновників, здирництво, підлабузництво, кругова порука;
  • виховання дітей;
  • утвердження добропорядності й поваги до батьків, вірності.

Пригадайте приклади до кожної з вищенаведених проблем поеми.

Частина

Зміст

І

Після загибелі Трої Еней вирушає в подорож. Юнона звертається до бога вітрів Еола, аби той здійняв бурю на морі й потопив троянців. Нептун, отримавши від Енея «півкопи грошей», угамовує вітри. Еней прибуває до Карфагена, царицею якого була Дідона. Вона закохується в завзятого троянця, улаштовує бенкети, ігрища, аби Еней забув про свою мету (про Рим). Зевс через Меркурія нагадує Енеєві про його місію. Після від'їзду Енея Дідона з горя спалює себе.

ІІ

Еней гостює на Сицилії, де правив цар Ацест. Юнона посилає свою служницю на землю, і та підмовляє жінок спалити човни Енеєвого війська. Починається пожежа, проте через дощ частина артілі вціліла. Батько Анхіз наснився Енеєві, він покликав сина навідати його в пеклі.

ІІІ

Причаливши до Кумської землі, Еней шукає дорогу в пекло. Він натрапляє на Сивіллу-пророчицю, яка відводить парубка в пекло. Подорожуючи пеклом, Еней стає свідком страждань грішників. Батько сказав, що від Енея піде «великий і завзятий рід», а також він «всім світом буде управляти».

IV

Далі троянське військо забрело на острів, де жила цариця Цирцея, яка перетворювала людей на тварин. Еол за допомогою вітру відвернув троянців від біди. Вони прибувають на землю царя Латина та його дружини Амати. На серце їхньої доньки Лавинії претендують Еней і Турн. Латин бачить зятем Енея, а Амата — Турна (не без впливу Юнони). Розпочинається війна.

V

Війна триває між троянцями й рутульцями. Відважні Низ та Евріал ідуть у ворожий стан, щоб уночі знищити якомога більше супротивників. По дорозі назад вони гинуть смертю героїв.

VI

Воєнні дії тривають. Зевс забороняє богам утручатися в земні справи. Еней стає на двобій із Турном і перемагає.

Основні ідеї твору: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорстокості панівної верхівки, морального звиродніння, хабарництва чиновників.

Теорія літератури

У поемі використано алюзії на українську історію.

Алюзія (з латин. allusio — жарт, натяк) — художній прийом, натяк, що відсилає читача до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити.

В «Енеїді» І. Котляревський сміливо натякає на царювання Катерини ІІ, використовуючи образ Цирцеї, яка живе на острові й перетворює людей на тварин.

Крім того, у творі згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, Запорозька Січ. Еней із своїм військом — це запорожці зі своїм кошовим. На те, що події відбуваються в Україні, натякають імена людей, якими рясніє твір: Терешко, Охрім, Тарас, Опанас, Остап. У поемі використано й українські географічні назви: Полтава, Решетилівка, Опішня, Переяслав.

«Енеїда» — великий за обсягом ліро-епічний віршований твір,у якому зображено значні події та яскраві характери, отже, це — поема.

Герої поеми «Енеїда» І. Котляревського вбрані в національний одяг українців, уживають українські страви, співають українські пісні. Тому цей твір — травестійний.

Теорія літератури

Травестія (з фр. переодягання) — різновид жартівливої бурлескної поезії з використанням панібратських і жаргонних зворотів.

Бурлеск (з італ. burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що про буденне говориться «високим штилем», а героїчний зміст викладається зумисне вульгарно. Наприклад, богиню Юнону автор називає «сучою дочкою», яка «розкудкудакалась, як квочка», троянців порівнює з котами, що муркочуть, Енея — з мишею, а Нептуна — з карасем.

Отже, «Енеїда» І. Котляревського — бурлескно-травестійна поема. Суть травестії та бурлеску полягає в різкому контрасті між темою й характером її розкриття.

Пародія (з грецьк. parodia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, / А бомб — то з глини наліпили, / А слив солоних — для картеч».

О. Тернавська. Ілюстрація до поеми I. Котляревського «Енеїда»

Образи поеми. Головний герой Еней сам про себе говорить: «Я — кошовий Еней, троянець, / Скитаюсь по миру, мов ланець». Він у буденному житті «моторний і завзятіший од всіх бурлак», гульвіса, що «вміє бісики пускать»: легко зводить жінок із розуму, так само легко їх і покидає. Такої легковажності вимагав стиль бурлеску. Водночас Еней проворний, «зна воєнне ремесло», прославився «умом і храбрістю своєю». Суперечливість вдачі виявляється в тому, що він то сміливий, то «піджав хвіст, мов собака», то він «хлопець хоть куди козак», а то — плаксій і боягуз. Але в авторських інтонаціях відчувається симпатія до Енея: «Ласкавий, гарний і проворний, / І гострий, як на бритві сталь». Довершують колоритний образ Енея його дотепність і веселість.

У другій частині поеми він — хоробрий отаман, дипломат, мудрий державний діяч, дбайливий командир-батько, що піклується про своїх воїнів. Він уважає, що перемога над ворогом — це заслуга злагодженої та хороброї дружини. Еней — збірний образ запорозького ватажка, у якому втілено деякі національні риси українського характеру.

Троянців зображено вірними товаришами, які цінують чоловічу дружбу, бережуть лицарську честь, вони — великі патріоти своєї батьківщини, демонструють зневагу до власної смерті. Водночас автор іронізує з їхніх вад (надмірне споживання їжі, напоїв, веселощі через край та ін.). Яскравими представниками козацької (троянської) дружини є товариші Низ та Евріал, які здійснили героїчний вчинок заради благородної ідеї — перемоги над ворогом і свободи рідної землі. Воїнська честь і захист рідного краю для них понад усе — у цьому переконують слова Евріала:

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять.

Образи богів, жителів Олімпу (Зевс, Венера, Юнона, Нептун, Еол, Меркурій), земні герої (цар Латин, Ацест, Турн, Дідона) — це представники панівної верхівки України XVIII ст., а саме: царі, поміщики, чиновники з їхньою бездіяльністю, пихатістю, хабарництвом, інтриганством, зневажливим ставленням до потреб народу. Використовуючи бурлескно-травестійний стиль, засоби гумору й сатири, I. Котляревський засуджує ці негативні суспільні вади.

У творі діє багато другорядних персонажів: Сивілла — Баба Яга, котра допомагає Енею потрапити до пекла; Лавинія — дочка царя Латина, через яку розпочалася війна; неіндивідуалізовані герої, яких поміщено в пекло. Вони допомагають утілювати основні ідеї — засудження суспільних недоліків, війни як смертоносного явища.

Мовні особливості. Поема «Енеїда» славиться своїми влучними порівняннями, які не потребують коментарів: «Еней піджав хвіст, мов собака, / Мов Каїн, затрусивсь увесь»; «надувсь, мов на огні лопух»; Юнона «розкудкудакалась, як квочка», «к Еолу мчалась, як оса»; Венера, «як собака, хвіст піджавши, / Пішла к порогу до дверей».

Ознакою народної мови є використання постійних епітетів:

гіркі сльози, рученьки біленькі, ясні очі, синє море та ін.

Прислів'я та приказки надають викладу влучності, дотепності, народної мудрості: «Великії у страха очі», «Мужича правда є колюча, а панська на всі боки гнуча», «Хто чим багат, то тим і рад».

Емоційно забарвлена лексика (грубі, лайливі слова, просторіччя) створює комічні ефекти:

Мовчать! Прескверна пащекухо! —

Юнона злобно торощить. —

Фіндрюко, ящірко, брехухо!

Як дам — очіпок ізлетить.

За «Енеїдою» можна вивчати лексичний склад української мови, різні її тематичні групи, зокрема:

  • одяг і прикраси (запаска, намисто, шнурівка, юпка, ланцюжок);
  • їжа (бублики, юшка, галушки, борщ, печеня);
  • напої (сивуха, брага, слив'янка, калганка);
  • посуд (горщок, кварта, полив'яні миски);
  • споруди (світлиця, будинок, панський дворець);
  • назви людей за професією чи соціальним станом (пани, підпанки, слуги, купці) та ін.

З «Енеїди» починається нова українська література, писана живою народною мовою.

До речі...

1991 р. на кіностудії «Укранімафільм» за мотивами «Енеїди» І. Котляревського було створено однойменний мультфільм (режисер-постановник В. Дахно).

6. Виконайте завдання.

1. «Енеїда» І. Котляревського — це перелицьований твір

  • А Цицерона
  • Б Овідія
  • В Геродота
  • Г Вергілія

2. Натяк на Катерину ІІ наявний в образі

  • А Дідони
  • Б Юнони
  • В Цирцеї
  • Г Венери

3. Установіть відповідність.

Характеристика

Ім'я героїні

1 ...з воєнними жила...

I по трактирах пунш пила;

Частенько на соломі спала,

В шинелі синій щеголяла...

2 Розумна пані і моторна,

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита,

Бідняжка — що була вдова.

3 Крива, горбатая, сухая,

Запліснявіла, вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

I, як в намисті, вся в жовнах.

4 Дочка була зальотна птиця

I ззаду, спереду, кругом,

Червона, свіжа, як кислиця,

I все ходила павичом.

А Дідона

Б Сивілла

В Лавинія

Г Венера

Д Юнона

4. У чому полягає епохальність поеми «Енеїда» І. Котляревського?

5. Розкажіть історію написання й видання «Енеїди».

6. Чому М. Рильський назвав «Енеїду» «енциклопедією українського життя XVIII ст.»?

7. Як ви розумієте поняття «бурлескно-травестійна поема»?

8. Опишіть порядок мандрів Енея, використовуючи цитати з твору.

9. Низ та Евріал — козаки, у яких кров текла «якась чужая — бусурманська». Як ви розумієте цю характеристику?

10. «Пекло» у поемі «Енеїда» і «народна мораль»... Який зв'язок між цими поняттями?

11. Доберіть і запишіть у робочому зошиті до кожного героя (героїні) по 3-5 прикметників, які якнайкраще їх характеризують.

Еней — ... .

Низ та Евріал — ... .

Зевс — ... .

Еол — ... .

Нептун — ... .

Юнона — ... .

Венера — ... .

Сивілла — ... .

12. Якого героя (героїню) ви хотіли б зіграти в кінофільмі (виставі)? Аргументуйте свій вибір.

7. Виконайте домашнє завдання.

  • 1. Вивчіть напам'ять уривок з поеми І. Котляревського «Енеїда» (від початку й до слів «Путивочку Венері дав»).
  • 2. Перегляньте мультфільм «Енеїда» (69 хв) і напишіть короткий відгук про нього.
  • 3. Підготуйте мультимедійну презентацію з ілюстраціями А. Базилевича й фрагментами мультфільму «Енеїда» (за бажанням).

8. Прочитайте п'єсу І. Котляревського «Наталка Полтавка».