Українська література. Повторне видання. 7 клас. Авраменко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Тарас Шевченко

(1814—1861)

Український поет, прозаїк, драматург, художник, громадський діяч.

Найвідоміші твори: збірка поезій «Кобзар», поеми «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон», «Катерина»,«Наймичка», послання «І мертвим, і живим...», п'єса «Назар Стодоля».

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Київської губернії (тепер Черкаська область). Батько майбутнього поета був кріпаком-хліборобом, стельмахом і чумаком; умів читати й писати. Його заповіт виявився пророчим: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме...»

Коли хлопчику виповнилося вісім років, його віддали в науку до дяка. Через рік померла мама майбутнього поета й батько залишився з п'ятьма дітьми. Згодом він одружився з жінкою, яка мала трьох дітей. У родині були постійні сварки й між дорослими, і між дітьми. В одинадцятирічному віці Тарас утратив і батька: «Там батько, плачучи з дітьми / (А ми малі були і голі), / Не витерпів лихої долі, / Умер на панщині!..» Мачуха вигнала Тараса з батьківської оселі. Деякі спогади про сирітське дитинство закарбовані в рядках вірша «Мені тринадцятий минало...».

Ставши служником-козачком пана Енгельгардта, Тарас разом з ним переїхав до тодішньої столиці Російської імперії — Петербурга. Саме тут (ви вже знаєте це з попередніх класів) майбутній поет у Літньому саду познайомився з художником І. Сошенком, який виявився його земляком. Завдяки йому молодий художник і поет увійшов у коло передової інтелігенції, яка й допомогла викупити двадцятичотирирічного Т. Шевченка з кріпацтва.

Рання творчість митця (1837-1843) позначена передусім виходом у світ 1840 р. поетичної збірки «Кобзар». У творах цього періоду проявився інтерес поета до незвичайного, яскравого, таємничого та навіть фантастичного, тобто до романтичного (балади «Тополя», «Причинна» та ін.). Деякі з творів цього періоду ви читали в 6 класі, серед них «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Думка».

У 1838 р. Т. Шевченка викуплено з кріпацтва, після чого він став вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв, а згодом і одним з найулюбленіших учнів відомого російського художника К. Брюллова. Молодий митець мав неабиякі успіхи в малярській справі, які були гідно оцінені: він був удостоєний срібної медалі Академії мистецтв за картину «Хлопчик-жебрак, який дає хліб собаці».

Поетичну творчість пізнішої доби (1843-1847) можна вважати «золотою порою» Шевченка-поета. У цей час надруковано цикл віршів «Три літа». Поетичними здобутками згаданого періоду є поеми «Кавказ», «Наймичка», усесвітньовідомий вірш «Заповіт» («Як умру, то поховайте...»), а малярським здобутком — серія картин «Живописна Україна», де відображено історичні місця нашої країни, її природу й побут.

Третій період творчості — це так звана невольницька поезія (1847-1857). За співпрацю з членами таємної політичної організації (Кирило-Мефодіївське братство), а передусім за написання творів, спрямованих проти царя й панів, поета було заарештовано. У Петербурзі, очікуючи вироку, Т. Шевченко написав цикл віршів «У казематі». «За сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений» поета було заслано до Оренбурзького окремого корпусу на десять років рядовим солдатом без права писати й малювати. Проте йому вдавалося і тут творити: за перші три роки заслання написано сто віршів і сім поем, однак за наступні сім років — лише один вірш через жахливі умови перебування в неволі.

Творчість після заслання (1857-1861) позначена виходом у світ оновленого «Кобзаря», «Букваря» — посібника для навчання грамоти українською мовою, створенням гравюр. До речі, 1860 р. Рада Петербурзької академії мистецтв присвоїла Т. Шевченкові звання академіка-гравера.

У засланні здоров'я поета було підірвано: на автопортреті у сорок три роки він схожий на шістдесятилітнього дідуся. 10 березня 1861 р. Т. Шевченко помер.

N. N.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога .....

Уже прокликали до паю1,

А я собі у бур'яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води. (...)

1 Пай (рідко) — частина їжі, дана кому-небудь.

Запам'ятайте!

Поширеним художнім прийомом у літературі є контраст. Контраст — це різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, у властивостях предметів чи явищ. Цей прийом з давніх-давен зафіксований в усній народній творчості (казка «Правда і Кривда») і в інших видах мистецтва. За основу вірша Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало...» узято контраст — першу й третю частини твору протиставлено другій: «...сонце гріло, не пекло! — Та недовго сонце гріло...; Тойді так приязно молилось — Недовго молилось; Чого так весело було — хлинули сльози, тяжкі сльози». За допомогою контрасту автор передає глибину й мінливість відчуттів, зміну настрою, увиразнює такі протилежності, як добро і зло, краса і потворність. Для створення контрасту майстри слова часто вдаються до використання антонімів. Ось як майстерно через контрасти український письменник М. Коцюбинський передав складні переплетення почуття й думки: «А люди йдуть. За одним другий, і третій, і так без кінця. Вороги і друзі, близькі та сторонні — і все кричить у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі залишають на душі моїй сліди своїх підошов».

К. Штанко. Ілюстрація до збірника «Мені тринадцятий минало». 1989 р.

1. Установіть послідовність періодів творчості Т. Шевченка.

Роки

Період творчості

1 1837-1843 рр.

2 1843-1847 рр.

3 1847-1857 рр.

4 1857-1861 рр.

А невольницька поезія

Б «золота пора»

В рання творчість

Г творчість після заслання

2. Збірка поетичних творів Т. Шевченка має назву

  • А «Гайдамаки»
  • Б «Тополя»
  • В «Буквар»
  • Г «Кобзар»

3. У вірші «Мені тринадцятий минало...» звучать роздуми про

  • А науку в дяка
  • Б малярський талант
  • В поетичне натхнення
  • Г сирітське дитинство

4. Скільки років Т. Шевченко був кріпаком і в засланні? Чи знищили вони в ньому митця та особистість? Аргументуйте відповідь.

5. Що таке прийом контрасту? Якого ефекту досягає Т. Шевченко, використовуючи цей прийом у вірші «Мені тринадцятий минало...»?

6. Який період в історії України зображено у вірші «Мені тринадцятий минало...»?

7. Відшукайте рядки вірша, де читач дізнається, що головний герой — сирота-наймит. Які автобіографічні факти наявні в них?

8. Типовою чи винятковою була доля головного героя в зображеній у вірші Україні?

9. Якими настроями перейнято вірш? Чим викликана зміна настрою ліричного героя?

10. Поміркуйте, чому Т. Шевченко написав такий вірш саме в засланні.

11. Запишіть вірш «Мені тринадцятий минало...» у зошит і замалюйте олівцями (поверх тексту) рядки, добираючи той колір, який виникає в уяві під час читання. Подивіться на утворену палітру кольорів. Чи відповідає вона змісту й мінливості настрою ліричного героя? Чи збігаються тут поетичний і малярський контрасти як художні засоби?

12. Доберіть і зачитайте рядки з вірша «Мені тринадцятий минало...», яким відповідає репродукція картини К. Штанко до збірника «Мені тринадцятий минало» (c. 53). Прокоментуйте, за допомогою яких засобів (кольори, лінії, пейзаж, емоції малого Тараса, загальний настрій тощо) художниця відтворила Шевченкові рядки.

  • Підготуйте невелике повідомлення про Шевченка-художника (до 1 с.).

Усміхніться

Варфоломій Шевченко, троюрідний брат поета, розповів про такий випадок: «Сидячи в кріпості, Тарас відростив бороду. Потім прибув за Арал. Раз ходить він понад Аралом і зустрічає козацького офіцера з уральських козаків. Офіцер підійшов до нього й почав просити благословення, подумавши, що він піп. Тарас запевняє, що він не піп, але офіцер божиться і присягається, що про його благословення ніхто у світі не знатиме. Далі дістав з кишені двадцять п'ять карбованців і тиче Тарасові в руку, просячи прийняти на молитви. Тарас не взяв грошей і не дав благословення, але офіцер так і не повірив, що Тарас не піп, засланий урядом за Арал. Після цього випадку Тарас поголив бороду».

До речі...

Вступ до балади «Тополя» став популярною народною піснею, а музику до фрагментів цього твору написали М. Лисенко, К. Стеценко й інші українські композитори.

ТОПОЛЯ

Балада

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє.

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить,

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:

Кругом ні билини.

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте — все розкажу.

Слухайте ж, дівчата!

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила — не спинила:

Пішов — та й загинув...

Якби знала, що покине —

Було б не любила;

Якби знала, що загине —

Було б не пустила;

Якби знала — не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою.

Якби знала!..

І то лихо —

Попереду знати,

Що нам в світі зострінеться...

Не знайте, дівчата!

Не питайте свою долю!..

Само серце знає,

Кого любить. Нехай в'яне,

Поки закопають,

Бо не довго, чорнобриві,

Карі оченята,

Біле личко червоніє —

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав'яне,

Брови полиняють.

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає.

Защебече соловейко

В лузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

Виспівує, поки вийде

Чорнобрива з хати,

А він її запитає,

Чи не била мати.

Стануть собі, обіймуться —

Співа соловейко;

Послухають, розійдуться,

Обоє раденькі...

В. Журавель. Тополя. 1964 р.

Ніхто того не побачить,

Ніхто не спитає:

«Де ти була, що робила?»

Сама собі знає...

Любилася, кохалася,

А серденько мліло —

Чуло серце недоленьку,

Сказати не вміло.

Не сказало — осталася,

День і ніч воркує,

Як голубка без голуба,

А ніхто не чує...

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою,

Не співає — сиротою

Білим світом нудить:

Без милого батько, мати —

Як чужії люди,

Без милого сонце світить —

Як ворог сміється,

Без милого скрізь могила...

А серденько б'ється.

Минув і рік, минув другий —

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка;

Мати не питає:

«Чого в'янеш, моя доню?»

Стара не спитала,

За сивого, багатого

Тихенько єднала.

«Іди, доню, — каже мати, —

Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий —

Будеш панувати».

«Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки заплачуть,

Легше, мамо, в труні лежать,

Ніж його побачить».

Не слухала стара мати,

Робила, що знала —

Дивилася чорнобрива,

Сохла і мовчала,

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити,

Чи довго їй одинокій

На сім світі жити?..

«Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько,

Скажи мені щиру правду,

Де милий-серденько?

Чи жив-здоров, чи він любить?

Чи забув-покинув?

Скажи ж мені, де мій милий?

Край світа полину!

Бабусенько, голубонько!

Скажи, бо [ти] знаєш...

Мене мати хоче дати

За старого заміж.

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити!

Пішла б же я утопилась —

Жаль душу згубити...

Коли не жив чорнобривий,

Зроби, моя пташко!

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю».

«Добре, доню! Спочинь трошки.

Чини ж мою волю.

Сама колись дівувала —

Теє лихо знаю;

Минулося — навчилася:

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню!

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала».

Пішла стара, мов каламар

Достала з полиці.

«Ось на тобі сього дива.

Піди до криниці.

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки сього зілля —

Все лихо загоїть.

Вип'єш — біжи якомога;

Що б там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде —

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий — серед степу

Тупне кінь ногою, —

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде...

А за третій, моя доню!

Не питай, що буде...

Та ще, чуєш, не хрестися —

Бо все піде в воду...

Тепер же йди, подивися

На торішню вроду».

Взяла зілля, поклонилась:

«Спасибі, бабусю!»

Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..

«Ні! Вже не вернуся!»

Прийшла... Вмилась, напилася,

Тихо усміхнулась,

Вдруге, втретє напилася

І не оглянулась.

Полетіла, мов на крилах,

Серед степу пала,

Пала, стала, заплакала

І... і заспівала:

«Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю —

Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору,

Рости гнучка та висока,

До самої хмари,

Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

По тім боці — моя доля,

По сім боці — горе.

Там десь милий чорнобривий

Співає, гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце!

Що сміються люди,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде!

Сама хоче мене мати

В землю заховати...

А хто ж її головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя!.. Доле моя!..

Боже милий, Боже!..

Подивися, тополенько!

Як нема — заплачеш,

До схід сонця, ранісінько,

Щоб ніхто не бачив...

Рости ж, серце-тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю».

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Теорія літератури

Балада

Балада «Тополя» — один з ранніх творів Т. Шевченка (1839). Що ж це за літературний жанр? Балада (з фр. танцювати) — невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливо-сумним звучанням. Баладі властиві такі ознаки:

  • невелика кількість персонажів;
  • незвичайність і загадковість подій;
  • гострота, а часто й трагічність у розв'язанні конфлікту;
  • похмурий колорит;
  • ліризм.

Ви, мабуть, помітили, що балада «Тополя» дуже поетична й образна, їй властиві незвичайність, таємничість, казковість та емоційність, тобто романтичність. У ній романтичним є і пейзаж, який вважають засобом зображення внутрішнього світу людини. У Шевченковій баладі романтичний пейзаж — це дзеркало, що відображає душу митця та ліричного героя. Тут пейзаж співзвучний із відтворюваними подіями й почуттями, він гармонійно поєднує внутрішній світ людини з природою:

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Метаморфоза

Як у народних, так і в літературних баладах часто використовують прийом метаморфози, за основу якого взято перетворення людини на рослину чи тварину. У Шевченковій «Тополі», як і в народній баладі «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси...», дівчину перетворено на тополю. Цей фольклорний твір має багато спільного з літературною баладою «Тополя» Т. Шевченка.

1. Події в баладі «Тополя» розгортаються в такій послідовності

  • А перетворення дівчини на тополю — наполягання матері одружити доньку зі старим — дівчина у ворожки — умивання біля криниці, поки півні не співали
  • Б дівчина у ворожки — перетворення дівчини на тополю — умивання біля криниці, поки півні не співали — наполягання матері одружити доньку зі старим
  • В наполягання матері одружити доньку зі старим — перетворення дівчини на тополю — дівчина у ворожки — умивання біля криниці, поки півні не співали
  • Г наполягання матері одружити доньку зі старим — дівчина у ворожки — умивання біля криниці, поки півні не співали — перетворення дівчини на тополю

2. Метаморфозою в баладі «Тополя» є

  • А уживання дівчиною зілля
  • Б умивання героїні біля криниці
  • В перетворення дівчини на тополю
  • Г нічні відвідини ворожки

3. У першому реченні балади «Тополя» використано

  • А метаморфозу
  • Б персоніфікацію
  • В речитатив
  • Г гіперболу

4. Який епізод у баладі вас найбільше вразив і чим саме?

5. Які казкові події наявні в баладі?

6. Назвіть ознаки романтичного пейзажу. Підтвердьте свою відповідь прикладами з тексту.

7. Що в баладі — реальне, а що — фантастичне? Яким іще літературним жанрам властиве поєднання реального та фантастичного?

8. Знайдіть і випишіть у зошит фольклорні мовні ознаки балади «Тополя». Що спільного має цей твір з баладою «Вільшаний король» Й. В. Ґете?

9. Скільки разів героїня балади мала випити зілля? Що символізує така кількість і в якому жанрі усної народної творчості її часто використовують?

10. Визначте мотиви балади «Тополя».

11. Підготуйтеся до виразного читання балади Т. Шевченка «Тополя» за ролями й візьміть участь у конкурсі на найкращого читця.

12. Поділивши текст балади «Тополя» на частини за змістом, доберіть до кожної з них заголовок.

  • 1. З'ясуйте значення таких символів в інтернеті: соловей, тополя, вітер. Поміркуйте, чи з таким значенням їх використано в баладі Т. Шевченка «Тополя».
  • 2. Проілюструйте епізод, який вас найбільше вразив у баладі Т. Шевченка «Тополя», і візьміть участь у конкурсі на найкращий малюнок (підпишіть його рядками з тексту вірша).

Зауважте

З 1962 р. в нашій країні щорічно присуджують Державну премію України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури й мистецтва (з 2000 р. — Національна премія України імені Тараса Шевченка).

До речі...

У грудні 1845 р. Т. Шевченко, гостюючи на Переяславщині, занедужав на запалення легень. У ті часи ця хвороба була смертельною, тому поет вирішив написати прощальний вірш. Ним і став «Заповіт», проте так він був названий пізніше; спочатку вірш був без заголовка, а потім у різних передруках називався «Завіщанієм» і «Думкою». Лише після смерті поета вірш дістав назву «Заповіт».

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сем'ї великій,

В сем'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Теорія літератури

Ідея художнього твору

Художня література виконує різні функції: навчає жити, допомагає знайти відповіді на важливі запитання, є джерелом естетичної насолоди тощо. Прочитавши художній твір, людина часом переосмислює пережите й пройдене, інакше починає сприймати навколишній світ — отже, література виконує ще й виховну функцію. Як же письменнику вдається в одному художньому творі поєднати всі ці завдання: навчати, виховувати, духовно збагачувати читача, приносити йому естетичну насолоду?.. По-перше, ви скажете, потрібно мати талант до красного письменства; по-друге, майстерно володіти мистецтвом слова. А по-третє, треба мати ідеї.

Що таке ідея в художньому творі? Передусім пригадайте, що таке тема твору, оскільки ідея нерозривно з нею пов'язана. Поняття «тема художнього твору» ви вивчали в 5 класі. Нагадаємо, тема (з грецьк. те, що лежить в основі) художнього твору — це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі в тісному зв'язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення. Провідним мотивом Шевченкового «Заповіту» є зображення життя в Україні за часів кріпаччини.

Ідея (з грецьк. першообраз) художнього твору — це основна думка про зображені у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядковано всі картини й образи. За змістом «Заповіт» можна чітко поділити на три частини (по дві чотирирядкові строфи), кожна з яких має свою провідну думку. У першій частині автор заповідає поховати його в рідному краї, де «лани широкополі, і Дніпро, і кручі...». Читаючи ці рядки, перед нами постає панорама всієї України з її красою та величчю, і кожний починає усвідомлювати громадянську відповідальність за її долю. У другій частині «Заповіту» Т. Шевченко спонукає трудящих скинути кайдани й боротися за краще життя, за волю. А в заключній частині поет закликає після знищення гнобителів побудувати вільну сім'ю народів.

Сукупність ідей твору (провідних думок) і становить його ідейний зміст.

У повісті І. Франка «Захар Беркут» ідея нерозривно пов'язана з темою: зображаючи у творі мужню боротьбу тухольців проти монгольських завойовників (тема), письменник утверджує думку: сила народу — у єдності й згуртованості (ідея).

Зауважте

Чому Т. Шевченко заповідає поховати його «на могилі», а не «в могилі»? «На могилі» означає бути похованим на козацькому кургані, тобто поділити долю захисників свого краю.

До речі...

Вірш Т. Шевченка «Заповіт» був найдратівливішим для видавців і цензорів, тому його трактували по-різному. Як же розуміти такий Шевченковий рядок: «...а до того / Я не знаю Бога»? Скажімо, упорядник М. Костомаров помістив у «Кобзарі» 1867 р. лише перші вісім рядків. Галичани на Шевченківських вечорах замінювали 15-й і 16-й рядки на: «А до того — / Я вже знаю Бога». І. Огієнко, використовуючи першодрук, заперечував відповідність 16-го рядка до оригіналу. У радянські часи стверджували, що ці слова є незаперечним свідченням того, що поет не вірив у Бога. Сучасні ж дослідники творчості Т. Шевченка так тлумачать зміст цих рядків: «Після смерті поета його душа не буде допущена до Бога, аж доки Україна не стане вільною» (А. Рудницький). Ці рядки, очевидно, і надалі залишатимуться предметом дискусій між критиками різних поглядів.

«Заповіт» Т. Шевченка перекладено багатьма мовами світу. Багато композиторів написали до нього музику, серед них М. Лисенко, М. Вербицький, Г. Гладкий та ін. Мелодія саме Г. Гладкого набула найбільшої популярності в народі й передається з покоління в покоління.

1. Твір «Як умру, то поховайте...» мав усі названі заголовки, ОКРІМ

  • А «Думка»
  • Б «Заповіт»
  • В «Завіщаніє»
  • Г «Кобзар»

2. Основну думку про зображені в художньому творі життєві явища називають

  • А ідеєю
  • Б темою
  • В мотивом
  • Г сюжетом

3. Твір «Як умру, то поховайте...» за жанром —

  • А дума
  • Б поема
  • В балада
  • Г ліричний вірш

4. У чому полягає відмінність між темою та ідеєю художнього твору?

5. Розкажіть історію написання Т. Шевченком вірша «Заповіт».

6. Чому поет заповів поховати його «на могилі», а не «в могилі»?

7. Поміркуйте, чому в такому пафосному вірші, як «Заповіт», немає жодного знака оклику. Поясніть використання крапок у середині речень.

8. Як ви розумієте такі рядки: «Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте / І вражою злою кров'ю / Волю окропіте»?

9. Випишіть із вірша епітети, які часто вживають у творах усної народної творчості. Яку роль вони відіграють?

10. Визначте, як змінюються ритм та інтонація при читанні «Заповіту». Поясніть ці зміни.

11. Знайдіть і випишіть слова, що асоціюються з кольорами та звуками. Подумайте, як кольори та звуки пов'язані зі змістом поетичних рядків.

12. Поміркувавши над тим, чи виконали українці заповіт Т. Шевченка, візьміть участь у дискусії щодо цього питання.

  • 1. Знайдіть у довідковій літературі чи в інтернеті матеріал про Чернечу гору й музей Т. Шевченка в м. Каневі та підготуйте про це невелике усне повідомлення з ілюстраціями (фото, репродукції картин).
  • 2. Підготуйтеся до виразного читання напам'ять вірша Т. Шевченка «Заповіт».


Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.