Мистецтво. 8 клас. Кондратова

Словник мистецьких термінів

Ампір — термін, що застосовується в мистецтві західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві. Ампіром називають стиль у мистецтві першої третини XIX ст., пізню стадію класицизму.

Архітектура, або зодчество — мистецтво проектування, зведення та художнього оздоблення споруд, що формують просторове середовище для життя й діяльності людини. Архітектурою називають також окремі будівлі та їх ансамблі, площі й проспекти, парки і стадіони, селища й цілі міста.

Архітектура об’ємних споруд включає житлові будинки, громадські будівлі, промислові споруди.

Базиліка — прямокутна в плані споруда, розділена всередині рядом колон або стовпів на 3-5 частин — нав.

Бароко (буквально — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві кінця XVI — XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню. Для барокового мистецтва характерні масштабність, пишність, складність композиції, насиченість рухом, емоційна виразність, видовищність.

Види мистецтва — це форми творчої діяльності, що склалися історично як відображення багатогранності реального світу і проявляються в різноманітності способів та засобів художньо-образного відтворення й естетичного сприйняття.

Відродження, або Ренесанс — доба в історії культури та мистецтва XIV—XVI ст., започаткована в Італії в період Передвідродження, та культурно-філософський рух, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму й орієнтувався на культурну спадщину античності.

Візантійський стиль — стиль у мистецтві, що сформувався в V—XI ст. у Візантійській імперії на основі традицій елліністичної культури та християнської релігії. Характерними рисами стилю є урочистість, зовнішня пишність і внутрішня шляхетність, традиціоналізм, канонічність. Він вирізняється надмірною стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатства кольорів.

Вітраж — це сюжетна або орнаментальна композиція, виконана зі шматочків прозорого кольорового скла, яку скріплювали свинцевим обрамленням.

Готика, готичний стиль (від назви германського племені готів) — художній стиль, що був завершальним етапом у розвитку культури середньовічної Західної та Центральної Європи (між серединами XII і XVI століть). Виник на основі досягнень романської культури та християнського світогляду.

Григоріанський спів, або григоріанський хорал — традиційний спів католицької церкви, що виконувався чоловічим хором в унісон.

Енкаустика — живопис восковими фарбами, що виконується гарячим і холодним способами.

Іконопис — вид живопису, релігійного за темами сюжетів, культового за призначенням; мистецтво написання ікон. Виконані на дошці, полотні або металі зображення святих та подій, описаних у Біблії або церковній історії, мали відповідати чітким правилам, розробленим церквою.

Індивідуальний стиль митця віддзеркалює його характерну авторську манеру, в основі якої — особливості сприймання навколишнього світу, творча фантазія, талант і майстерність.

Історизм — архітектурний напрям, заснований на поєднанні елементів раніше домінуючих архітектурних стилів, що виник наприкінці XIX століття.

Італійські опери стилю реалізм започаткували нові принципи вокального та сценічного виконавства: драматичну виразність співу, яскраву акторську майстерність співака, історичну точність декорацій і костюмів.

Канцона — жанр ліричної поезії особливої форми, що виник у Провансі в XII—XIII ст. і набув значного поширення в Італії та Північній Франції в епоху Ренесансу.

Класицизм (буквально — зразковий) — стиль у мистецтві XVII — початку XIX ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва античності й дотриманні системи суворих правил відтворення дійсності.

Комедії дель арте — комедії масок з елементами фарсу та пародії.

Ландшафтна архітектура пов’язана з організацією садово-паркового простору (парки, альтанки, містки тощо).

Мадригал — світський музично-поетичний пісенний жанр епохи Відродження. У XVI ст. набуває рис багатоголосної вокальної поеми ліричного змісту.

Майоліка — різновид кераміки, що виготовляється з кольорової випаленої глини з використанням розписаної глазурі.

Мистецтво — це естетичне пізнання світу в процесі художньої творчості як особливого виду людської діяльності, що відображує дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних ідеалів прекрасного.

Містобудування охоплює створення нових міст і селищ та реконструкцію старих міських районів.

Мозаїка — зображення або візерунок, виконані з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Неовізантійський напрям — архітектурний напрям, для якого була характерна орієнтація на візантійське мистецтво VI—VIII ст.

Неоготика, або псевдоготика — напрям в архітектурі, який поєднує елементи готики з виразними композиціями, що йдуть від класицизму.

Пастораль — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці й балеті, а також твір, сюжет якого пов’язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи.

Пісня — словесно-музичний твір, призначений для вокального виконання; жанр лірики, що має строфічну будову (заспів, приспів (рефрен)), виразну ритмізацію, музичність звучання, синтаксичний паралелізм, просту синтаксичну будову.

Порцеляна — один із видів тонкої кераміки — білий матеріал, що застосовувався для виготовлення посуду, дрібної пластики тощо.

Реалізм (від лат. realis — суттєвий, дійсний) — стиль і напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності в її типових рисах.

Рококо (буквально — декоративна раковина, ракушка, рокайль) — стиль у мистецтві XVIII століття, що обстоював культ грації, шляхетності, вишуканого естетизму.

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно Західній) в XI—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі.

Романтизм (від фр. romantisme) — напрям у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Великій Британії та Франції; його представники боролися проти канонів класицизму, висували на перший план інтереси особи та почуття і використовували у своїй творчості історичні та народно-поетичні теми.

Ротонда (від лат. rotundus — круглий) — кругла в плані споруда, зазвичай увінчана куполом.

Стиль у мистецтві — це сукупність художніх засобів і прийомів, характерних для мистецтва певного часу, напряму або індивідуальної манери художника.

Сфумато (буквально — той, що зникає, як дим) — термін, який позначає м’якість мальовничого виконання, плавність тональних переходів, розпливчастість контурів як наслідок повітряної перспективи.

Темпера — фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною для темперних фарб слугують емульсії — натуральні (розведений водою жовток курячого яйця, соки рослин) або штучні (полімери тощо).

Українське, або козацьке бароко — назва мистецького стилю, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. і виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Фреска (від італ. affresco — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна з технік настінного малярства, протилежна до розпису по-сухому.

Хрисоелефантинна скульптура — твори античного мистецтва, виконані з пластинок слонової кістки та золота.

Художній образ — це властива мистецтву форма відображення реальності крізь призму світосприйняття митця, його естетичних поглядів і ставлення до життя. Саме тому художній образ завжди конкретний, суб’єктивний, унікальний та емоційний.

Центрична церква — компактна, симетрична споруда; в плані могла бути кругла, квадратна, гранчаста, хрещата.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст