Мистецтво. 8 клас. Кондратова

§ 3. У світі античності

СКУЛЬПТУРА

Значну частку культурної спадщини античності складає скульптура. Статуї та рельєфи із зображенням богів, героїв і переможців Олімпійських ігор прикрашали храми, палаци, міські майдани. На жаль, чимало високохудожніх творів скульптури Стародавньої Греції були знищені. До нашого часу дійшли переважно мармурові копії, виготовлені римлянами з грецьких оригіналів, однак вони дають нам можливість судити про майстерність не лише давньоримських, але й давньогрецьких скульпторів.

Пригадаймо, що таке скульптура і на які види її поділяють.

Скульптура (від лат. sculpo — вирізую, висікаю) — вид образотворчого мистецтва, що передає об’ємне зображення матеріальних предметів через їх пластичну характеристику. Твори скульптури виконують із твердих або пластичних матеріалів.

За формою скульптуру поділяють на два види: кругла скульптура — тривимірні об’ємні твори, доступні для огляду з усіх боків, — і рельєф. Якщо рельєфне зображення виступає над площиною менше, ніж наполовину свого об’єму, то це — низький рельєф, або барельєф; якщо більше, ніж наполовину, — це високий рельєф, або горельєф; якщо ж воно заглиблене — це контррельєф.

За призначенням скульптуру поділяють на монументальну (пам’ятники, монументи), монументально-декоративну (садово-паркова скульптура, скульптурне оздоблення будівель, декорації фонтанів тощо), станкову (наближені до реальних розмірів людського тіла статуї та погруддя, призначені для огляду з усіх боків) і скульптуру малих форм (невеликі скульптурні твори).

Стародавня Греція мала значні поклади глини, мармуру, руд кольорових металів, зокрема міді. Перші скульптури майстри виготовляли з деревини та глини, згодом — із вапняку, мармуру, міді, бронзи. Виразність художніх образів підсилювали розписом та інкрустацією.

Найбільш ранні скульптурні твори, що збереглися до наших днів, належать до архаїчної епохи. Це куроси — статуї оголених атлетів чи богів та кори — жіночі фігури в одязі. Вони вирізняються статикою, симетричністю, скованістю поз: руки витягнуті вздовж тіла, одна нога трохи попереду іншої, лише куточки вуст трохи підняті в усмішці.

Курос і кора. VI ст. до н. е.

Протягом наступних століть майстри намагалися передати у скульптурі гнучкість і рухливість людського тіла, красу пропорцій та одухотвореність обличчя.

Найвищого розквіту грецька скульптура, як і мистецтво загалом, досягла в епоху класики й добу еллінізму. На ці періоди припадає злет творчості видатних майстрів Фідія, Мірона, Поліклета (V ст. до н. е.) та Скопаса, Праксителя, Лісіппа (IV ст. до н. е.). Вони оспівували прекрасне тіло людини як ідеал фізичної та духовної досконалості.

Непересічним явищем у культурі античності була хрисоелефантинна скульптура, яка потребувала значних матеріальних ресурсів і коштовних та екзотичних матеріалів — рідкісної деревини, золота, слонової кістки. Така статуя складалася з дерев’яного каркаса, на який прикріплювали пластини зі слонової кістки (для зображення неприкритих одягом частин тіла) та карбованого золота (для зображення одягу, зброї, волосся). Відомими хрисоелефантинними статуями були роботи Фідія: Афіна Парфенос для Парфенона і Зевс для храму в Олімпії.

Хрисоелефантинна скульптура — твори античного мистецтва, виконані з пластинок слонової кістки та золота.

Шедеври монументальної скульптури

Статую Зевса Олімпійського вважали одним із семи чудес світу. Вона була встановлена у храмі Зевса в місті Олімпія на півострові Пелопоннес. Статуя простояла майже 900 років і загинула під час пожежі в V ст. Однак численні описи в творах стародавніх істориків, письменників і мандрівників, археологічні знахідки (зменшені копії, зображення на монетах) дають нам уявлення про цей величний твір Фідія.

Фідій. «Зевс Олімпійський». Vст. до н. е. Малюнок-реконструкція

На масивному п’єдесталі стояв золотий трон, а на троні царствено сидів могутній чотирнадцятиметровий Зевс. Його голову прикрашав оливовий вінок, обличчя облямовувала кучерява борода, з лівого плеча спадав плащ, прикриваючи частину ніг. У лівій руці Зевс тримав скіпетр, увінчаний орлом, а на простягнутій правій руці стояла богиня Ніка.

Поза верховного бога втілювала велич, гідність і спокій. Оголені частини тіла були виконані зі слонової кістки; волосся, борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів.

Не менш знаменита хрисоелефантинна статуя роботи Фідія — Афіна Парфенос (V ст. до н. е.) — теж не збереглася.

Фігура богині стояла в головному залі Парфенона і була невимовно прекрасна. Скульптор працював над нею дев’ять років. У висоту статуя сягала близько 12 м. Урочистість образу богині підкреслювали пишно декоровані атрибути, виготовлені з листового золота. На голові — шолом, прикрашений фігурами сфінксів та грифонів. Лівою рукою Афіна спиралася на щит, з обох боків якого були викарбувані міфологічні сюжети, а біля її ніг клубком згорнувся змій — символ афінської землі.

Афіна Варвакіон — зменшена римська копія Афіни Парфенос. Ill ст. до н. е. Мармур

Гігантська 32-метрова статуя бога Геліоса — найяскравіший зразок монументальної скульптури епохи еллінізму. Цей витвір інженерного мистецтва, споруджений між 292 та 280 роками до н. е. на вході у гавань острова Родос, увійшов до переліку семи чудес світу під назвою «Колос Родоський».

Харес. «Колос Родоський». Ill ст. до н. е. Малюнок-реконструкція

Над статуєю майже дванадцять років трудився учень Лісіппа Харес.

На штучному пагорбі було споруджено три мармурові стовпи: на двох стояли бронзові ноги гіганта, а на третій спиралися складки його плаща. Статую «збирали» з окремих деталей, закріплюючи їх залізними і кам’яними конструкціями: спочатку формували ступні, потім — литки і т. д. У міру просування вгору фігуру засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, земляний пагорб прибрали. За задумом майстра, голову Геліоса прикрашав вінець із семи сонячних променів, що розходилися в різні боки.

Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор’ю, однак проіснував він недовго. Приблизно через 50 років після створення внаслідок сильного землетрусу надламалися коліна статуї і вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч лежали на землі, поки в 977 році арабський намісник, який правив у той час на острові, продав їх на переплавку.

Ідеалізм та натуралізм шедеврів античної скульптури

Статуя «Дискобол» — перша класична скульптура, що зображує людину в русі.

Талановитий скульптор Мірон утілив образ спортсмена, який приготувався метнути диск. Фігура юнака напівзігнута; мить — і він випростається й диск полетить у повітря. Митець бездоганно передав анатомію тіла, підкреслив духовну і фізичну красу атлета, ім’я якого залишилося невідомим. Не зберігся й оригінал «Дискобола» — його слід загубився в період Середньовіччя. Відомі численні римські копії цієї статуї, які знаходяться в музеях Рима, Мюнхена, Флоренції, Берліна.

Мірон. «Дискобол». V ст. до н. е. Римська копія. Мармур

На відміну від Мірона, його сучасник Поліклет зображував атлетів переважно в стані спокою. Прикладом є статуя «Доріфор», яку вважали еталоном чоловічої краси й іноді називали «Каноном Поліклета», оскільки в теоретичній праці з такою назвою скульптор виклав закон ідеальних пропорцій чоловічого тіла.

Юнак спокійно стоїть перед глядачем, проте його поза суттєво відрізняється від пози архаїчних куросів. Списоносець ледь зігнув одну ногу і переніс масу тіла на іншу. Завдяки цьому створюється враження, що він за мить зробить крок і зійде з постамента. Оригінал статуї був відлитий із бронзи, але до нас дійшли тільки мармурові копії, виготовлені римлянами.

Поліклет. «Доріфор». V ст. до н. е. Римська копія. Мармур

В епоху еллінізму скульптура залишалася невід’ємною частиною архітектурного оздоблення міст. Розвиток різноликих елліністичних держав на обширній території, що охоплювала Грецію, Єгипет, Малу Азію, Північне Причорномор’я та Середню Азію, зумовив виникнення багатьох художніх шкіл у скульптурі. На передній план виходять нові центри творчості, що вирізняються патетикою і підкресленим драматизмом скульптурних зображень: Пергам, Александрія, Родос і Антіохія.

Одним із найвеличніших шедеврів доби еллінізму є збережена до наших днів мармурова статуя богині перемоги — «Ніка Самофракійська». Вона була споруджена на острові Самофракія близько 190 р. до н. е. на честь перемоги родоського флоту. Ім’я скульптора невідоме — ймовірно, він походив з Родоса.

Фігура богині встановлена на п’єдесталі, що нагадує ніс корабля: складається враження, ніби вона спускається на нього з небес. Статуя втілює гармонію і досконалість форм, навіть незважаючи на те, що вона досить пошкоджена і в неї немає голови та рук. Особливо приваблює природність рухів фігури та майстерно передане скульптором враження, ніби одяг розвівається під сильними поривами вітру. Нині статуя зберігається в Луврі (Париж, Франція).

Ніка Самофракійська. II ст. до н. е. Мармур

Статуя Афродіти Мілоської (II ст. до н. е.) — ще один шедевр мистецтва елліністичної епохи. Прекрасно збережену скульптуру вродливої жінки з білосніжного мармуру знайшли в 1820 році на острові Мілос, який тоді належав Туреччині. Як свідчить напис, автора твору звали Агесандр чи Александр — точно встановити не вдалося, бо кілька літер стерлося.

Майстер зобразив богиню кохання напівоголеною. М’які складки одягу підкреслюють красу і пружність жіночого тіла. Залежно від того, звідки дивитися на статую, вона здається то гнучкою і рухливою, то спокійною та зосередженою.

Цікаво, що обидві руки Афродіта Мілоська втратила в результаті боротьби між турецькими і французькими моряками за право володіти нею. Перемогли французи, тому знахідка вирушила в Париж. Її помістили в окремому залі Лаврського музею як один з найцінніших експонатів.

Афродіта Мілоська. II ст. до н. е. Мармур

Агесандр, Афінодор, Полідор. «Лаокоон та його сини». І ст. до н. е. Римська копія. Мармур

Характерною рисою елліністичного мистецтва було зображення таких аспектів реальності, як потворність, абсурд, жорстокість, біль, страх. Прикладом є відома скульптурна група «Лаокоон та його сини» (I ст. до н. е.) — три фігури, які відчайдушно намагаються звільнитися від смертельних обіймів змій. Твір виконали родоські майстри Агесандр, Афінодор та Полідор за сюжетом одного з міфів про Троянську війну. У «Лаокооні» надзвичайно ретельно, майже натуралістично передано анатомію людини.

Станкова скульптура

Станковій скульптурі, на відміну від монументальної, більше притаманні тонка психологічна характеристика і ретельне зображення форм. В античному мистецтві ці особливості якнайкраще втілились у скульптурних портретах епохи Римської імперії. Простота, реалістичність та яскрава індивідуальність таких портретів, імовірно, були зумовлені прагненням римлян зберігати вдома бюсти предків не як мистецькі твори, а як матеріальне втілення родовідної пам’яті. Щоб надати своїм роботам більшої виразності, римські скульптори почали вирізувати зіниці, а іноді й вставляти шматочки гірського кришталю. Цікаво, що до римлян такі прийоми майже ніхто не використовував.

Бюст імператора Тіберія. І ст. Копія з оригіналу 20-12 рр. до н. е. Мармур

Бюст імператора Траяна. II ст. Мармур

Розгляньте зображення твору античної скульптури невідомого автора. Проаналізуйте скульптурний твір за питаннями (с. 35).

У роботі античного майстра втілено образ немолодого чоловіка, який заробляє на життя кулачними боями. Скульптор у найдрібніших деталях передає анатомію атлета й риси його обличчя. Боєць відпочиває після поєдинку. Він стомлено й навіть байдуже дивиться в бік арени, де, напевно, готується до виступу його черговий суперник. Ніс, вилиці, вуха й чоло атлета в кривавих ранах, оскільки в античній практиці кулачного бою основною мішенню було обличчя. На чоловікові немає одягу — лише пов’язка на стегнах. Кисті рук захищають намотані кілька разів смужки грубої шкіри, а передпліччя охоплюють хутряні манжети.

Статуя кулачного бійця виготовлена з бронзи, а губи, рани й рубці на обличчі вкриті міддю. Також із міді були виконані краплі крові на правому плечі, передпліччі та стегні. Камінь, на якому сидить атлет, — сучасна копія, що імітує античний оригінал.

Кулачний боєць. І ст. до н. е.

  • 1. До якого виду скульптури належить зображений твір?
  • 2. Яке призначення, на вашу думку, мала ця статуя?
  • 3. Які засоби виразності використав у своїй роботі античний майстер?
  • 4. Спробуйте визначити, до якої епохи античного мистецтва відноситься дана скульптура. Поясніть, чому ви так вважаєте.
  • 5. Розкажіть про свої враження від твору стародавнього майстра. Яка музика, на вашу думку, може «озвучити» цю скульптуру?

Перегляньте відеофрагмент і здійсніть віртуальну мандрівку музейними залами, в яких експонуються оригінальні скульптурні твори античності. Обговоріть з однокласниками свої враження від подорожі. Спробуйте виліпити з пластиліну скульптуру малої форми в античному стилі. Придумайте своєму твору назву і презентуйте його друзям.

ЖИВОПИС АНТИЧНОСТІ

У класичний період давньогрецького мистецтва інтенсивно розвивався й живопис, переважно монументальний. Підтвердженням цього є описи античних письменників, а самі живописні твори, на жаль, майже не збереглися. Відомим художником того часу був Полігнот, який працював у Дельфах та Афінах. Вагомий внесок у розвиток живопису другої половини V ст. до н. е. зробив Аполлодор. Його ім’я пов’язане з досягненнями в моделюванні об’єму за допомогою світлотіні. А учень Аполлодора Зевксіс першим почав розробляти принципи передачі повітряної та лінійної перспектив.

Що ж до живопису Стародавнього Риму, то найбільш вражаючі картини, які дійшли до нас, були знайдені на стінах житлових будинків та громадських споруд у Помпеях — місті, що загинуло під шаром вулканічної лави й тому зберегло для нащадків справжні шедеври. Ці фрески демонструють майстерне зображення форми та об’ємності тіла людини засобами світлотіньового моделювання й використання багатої палітри.

Фрески на стіні житлового будинку в Помпеях. І ст.

ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Античне мистецтво залишило нам величезну кількість чудових зразків вазопису — декоративного розпису посудин із обпаленої глини, які відігравали надзвичайно важливу роль у житті стародавніх греків. Посудини були різноманітними за формою та призначенням: амфори — для зберігання вина й олії, кратери — для змішування вина з водою, піксиди з кришками у вигляді фігурок тварин або птахів — для пахощів, ойнохої — глечики з фігурними вінцями для розливання вина під час бенкетів тощо.

У вазописі виділяють чотири основні стилі: геометричний, орієнталізуючий, чорнофігурний та червонофігурний.

Геометричний стиль виник в Афінах у IX ст. до н. е. і являв собою поєднання в розписі геометричних елементів. На вазах такий орнамент зазвичай розташовували смугами й наносили темно-коричневим лаком по жовтому тлу глини.

Для орієнталізуючого стилю, що набув значного поширення в VII ст. до н. е., характерні запозичені з Близького Сходу мотиви із зображеннями грифів, сфінксів і левів, причому будь-який вільний проміжок заповнювався малюнком. Основним центром виготовлення кераміки в цьому стилі був Коринф.

Чорнофігурний стиль — один з основних у декоруванні античних ваз. Чорні фігури та орнаменти чіткими силуетами вирізнялися на природному червоному тлі глини. Для передачі дрібних деталей чорну фарбу зішкрябували до кольору поверхні. Основними центрами цього стилю був спочатку Коринф, потім — Афіни, а особливої популярності він набув близько VI ст. до н. е. (хоча існують зразки, датовані II ст. до н. е.).

Червонофігурний стиль з’явився приблизно в 530 р. до н. е. в Афінах і проіснував до кінця III ст. до н. е. Художники почали зафарбовувати чорним кольором тло, залишаючи фігури в кольорі самого виробу й домальовуючи деталі.

Чорнофігурна амфора «Геракл і Геріон». Бл. 550—540 рр. до н. е.

Червонофігурний вазопис «Юнак із жертовною чашею». Бл. 480 р. до н. е.

Власне кажучи, вазопис можна вважати своєрідною формою давньогрецького живопису. Він дійшов до нас у вигляді намальованих на глечиках та амфорах сюжетних сцен, що стали основним джерелом інформації про життя стародавніх греків.

Ювелірне мистецтво

Давньогрецьке ювелірство витримало випробування часом і стало ще однією славною сторінкою в історії античного мистецтва. Стародавні майстри використовували золото, срібло та їх сплав — електр і оздоблювали ювелірні вироби багатим та вишуканим декором. За бажанням замовника, коштовні прикраси могли містити орнаментальні або сюжетні композиції чи їх комбінації. У своїх творах ювеліри часто втілювали міфологічні образи, використовували флористичні й анімалістичні мотиви, а також зображували побутові сцени.

Унікальним свідченням високої майстерності античних ювелірів є пам’ятка культури світового значення з кримського кургану Куль-Оба — скроневі підвіски з Афіною, виготовлені на замовлення скіфського володаря. У цій роботі використана техніка філіграні, якою славились тільки афінські майстри. Зразком для обличчя богині на скроневих підвісках слугував образ Афіни Парфенос, утілений Фідієм.

Скронева підвіска. 400—350 рр. до н. е. Золото, емаль

Розгляньте зображення давньогрецьких прикрас. Чим, на вашу думку, вони відрізняються від сучасних ювелірних виробів?

Сережки. III ст. до н. е.

Лавровий вінець. III ст. до н. е.

Браслети. IV ст. до н. е.

Намисто з підвісками. IV—I ст. до н. е.

Давньогрецькі ювелірні вироби із золота

АНТИЧНИЙ ТЕАТР

На думку багатьох учених, давньогрецький театр виник з обрядів, присвячених богу родючості, виноградарства й виноробства Діонісу. Історик Плутарх писав, що в 534 р. до н. е. чоловік на ім’я Феспід показав спектакль — діалог актора, який виконував роль Діоніса, й хору. Відтоді театральні вистави стали неодмінною складовою подібних святкувань.

У давньогрецькому суспільстві театр вважали справою державної ваги, усвідомлюючи величезну силу його впливу на розум і душу людини.

Розквіт античного театру припадає на V ст. до н. е. Саме в той час творили видатні поети-драматурги — Есхіл, Софокл та Евріпід. Персонажі їхніх трагедій, написаних на основі давньогрецьких міфів, — Едіп, Антигона, Прометей — стали вічними образами світового сценічного мистецтва. До наших днів дійшли також комедії Арістофана.

Тип театральної споруди в Стародавній Греції склався під впливом кліматичних умов та рельєфу. Глядачі розміщувались на схилах пагорбів, а внизу, на галявині, виступали актори. Перша будівля театру — театр Діоніса — з’явилася наприкінці VI ст. до н. е. в Афінах. Афінський театр міг умістити до 30 тисяч глядачів. У добу античності театри мала більшість великих міст.

Театр Діоніса в Афінах. VI ст. до н. е.

У давньогрецькому полісі за організацію вистав відповідала найвища посадова особа міста. Ця людина видавала дозвіл на постановку п’єси і визначала, хто з багатих містян візьме на себе матеріальні витрати. Спектаклі тоді грали тричі на рік, організовуючи їх як змагання авторів п’єс та акторів. До слова, жіночі ролі в грецькому театрі виконували чоловіки. Зазвичай п’єсу ставили тільки раз і дуже рідко повторювали. Вистави були платними, але біднякам видавали спеціальні кошти. «Квитками» слугували бронзові або свинцеві круглі жетони, на яких зазначався тільки сектор, як тепер трибуни стадіону.

Сценічне мистецтво Стародавнього Риму розвивалося під впливом грецького театру та народних уявлень. Самобутнім римським театральним жанром були міми — побутові комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику і танці. Пізніше почали ставити комедії і трагедії за грецьким зразком. У Римі вперше виникли професійні акторські трупи і камерні театральні вистави.

Розгляньте схему давньогрецького театру. Поміркуйте, чим античний театр відрізняється від споруд сучасних українських театрів.

Схема давньогрецького театру

МОДА АНТИЧНОСТІ

Давньогрецькі жінки в хітонах

Визначальною рисою античної моди було те, що одяг не кроїли і не зшивали: тканину призбирували вертикальними складками, вигідно підкреслюючи природні лінії тіла, і скріплювали застібками. Найбільшого поширення набув хітон — подібний на сорочку одяг, скріплений на плечах і підв’язаний поясом. Короткі хітони носили простолюдини, воїни і молодь, а довгі — жінки, люди похилого віку й аристократи. Тканини

виготовляли з овечої шерсті та льону і прикрашали вишивкою, каймою. Важливе значення мав колір: у біле вдягалася лише аристократія, а серед інших прошарків населення були популярними зелений, сірий та коричневий кольори. Поверх хітона аристократи носили фарос — плащ із дорогого єгипетського полотна красивого пурпурового кольору. Сандалії з переплетених ремінців на шкіряній підошві взували для виходу на вулицю, а вдома і багаті, і бідні ходили босі.

Гермес у петасі. Фрагмент вазопису. 480-470 рр. до н. е.

В епоху класики з’явився новий вид верхнього одягу — хламіс, який використовували для верхової їзди та під час подорожей. У негоду і для захисту від сонця до такого плаща надягали капелюх із повсті, шкіри або соломи — петас.

Від V ст. до н. е. чоловіки почали носити коротке волосся, а мода на борідки виникла в часи правління Олександра Македонського. Серед жінок популярними були і складні зачіски з вишуканими вузлами й косами, які закріплювались гребенями, вінками та стрічками, і довге, красиво завите волосся, що вільно спадало на плечі.

Коринфські піксиди з рум’янами та білилами. V ст. до н. е.

Греки полюбляли лазні та купальні, масаж із застосуванням ароматичних есенцій. В Афінах навіть було налагоджено виробництво парфумів. Значної популярності набуло мистецтво нанесення на обличчя засобів для поліпшення зовнішнього вигляду — комотика. Афінянки застосовували гіпсові білила для шкіри, підводили очі й брови сурмою, фарбували волосся.

У гардеробах багатих жінок були гарно оздоблені ручні дзеркала, віяла, парасольки для захисту від сонця, пояси з коштовних металів, шпильки із золота й слонової кістки, намиста, браслети і персні.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Вона звучала під час весіль, війн, похоронів, була невід’ємною частиною релігійних свят і театральних вистав. У ті часи існували спеціальні колегії (об’єднання) співаків, музикантів, танцюристів. Поширеними музичними інструментами були щипкові: ліра та її різновиди — формінга, кіфара; духові: авлос, флейта Пана; ударні: тимпан, кимвал. До наших днів давньогрецька музика дійшла лише у вигляді невеликих фрагментів нотних записів, виконаних грецькими і фінікійськими літерами. Це — музика до пісні з драми «Орест» Евріпіда і два гімни, присвячені Аполлону (138 і 128 рр. до н. е.).

Вазописець Брігос. «Гравець на авлосі». Фрагмент розпису кіліка. Бл. 490 р. до н. е.

Вазописець Пелей. «Муза Терпсихора грає на арфі». Фрагмент розпису амфори. Бл. 450-420 рр. до н. е.

Музика Стародавнього Риму розвивалася під впливом давньогрецької культури, проте мала й деякі особливості. Так, у римському театрі найпоширенішим жанром була пантоміма, яку виконував танцюрист-соліст під мелодії оркестру й одноголосий хоровий спів. Поетичні твори часто звучали під акомпанемент струнних інструментів. А ще римляни полюбляли влаштовувати музичні змагання, в яких брали участь представники всіх соціальних прошарків суспільства.

  • Які види скульптури за призначенням були найбільш популярними у Стародавній Греції та Стародавньому Римі?
  • Назвіть характерні риси скульптури різних епох античного мистецтва.
  • Наведіть приклади шедеврів античної скульптури. Які з цих творів вас найбільше вразили?
  • Що ви знаєте про античний живопис і декоративне мистецтво?
  • Чим був знаменитий давньогрецький театр? Опишіть особливості тогочасних театральних споруд.
  • Що ви дізналися про музичне мистецтво античності?
  • Охарактеризуйте моду античності. Поміркуйте, які риси античного стилю присутні в сучасній моді.

Розпочніть роботу над електронним портфоліо під назвою «Мистецтво в культурі минулого», до якого увійдуть найкращі, на вашу думку, зразки різних видів мистецтва певної доби. Розмістіть у цьому портфоліо ілюстрації шедеврів архітектури, скульптури та декоративного мистецтва античної епохи (у форматі *.jpg).