Мистецтво. 8 клас. Кондратова

§ 29. Стиль романтизм у музиці, театрі й моді

МУЗИКА

Услід за класичним періодом у розвитку музичного мистецтва прийшов романтичний. Музика цього стилю вирізнялася енергією, інтенсивністю і пристрасністю. Строгі музичні форми набули експресії та виразності. Музика романтизму — це звернення до людської душі, народної музики, історії народу.

Цікаво знати, що композитори інших епох ніби передчували наближення романтизму. Приклади цього знаходимо в клавірній музиці Й.С. Баха, в опері «Дон Жуан» В.А. Моцарта, у деяких творах Л. ван Бетховена тощо.

Дж. М. Страдвік. «Ніжна музика минулого». 1890 р.

Розвиток музичного романтизму (друга чверть XIX ст.) пов’язаний із творчістю таких композиторів, як Ф. Шопен (Польща), Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон-Бартольді, Р. Шуман, Р. Ваґнер (Німеччина), Ф. Ліст (Угорщина), Г. Берліоз, Д. Обер, Дж. Мейербер, Л. Герольд (Франція), В. Белліні, ранній Дж. Верді (Італія), О. Аляб’єв, О. Верстовський, ранній М. Глінка (Росія) тощо.

Характерні риси романтизму в музиці:

  • протиставлення ідеального світу та повсякденності;
  • відображення проблем людини, її самотності та конфлікту із зовнішнім світом;
  • звернення до народної творчості, національної культури, історичного минулого;
  • переважання національно-патріотичних і демократичних тем, теми любові до природи.

В епоху романтизму досягли розквіту новітні жанри: народно-побутова, фантастична і романтико-героїчна опери, балада, пісня, романс, танець, програмна симфонія, програмна концертна увертюра, симфонічна поема, концертні музично-драматичні твори, характеристичні фортепіанні п’єси, лірична фортепіанна мініатюра, камерні жанри.

Особлива увага романтиків була прикута до душевного світу людини, що підсилило роль лірики у їхніх творах. Розпочався пошук нових засобів емоційної виразності, щоб глибоко і проникливо розкрити багатий світ людських переживань, надати перевагу почуттям над розумом, підсилити інтерес до життя простих людей, перенісши акцент на народне мистецтво, побутову музику.

Творчість композиторів

Франц Шуберт — австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці. Його мелодії щирі й задушевні, безпосередні та відверті. Найважливіше місце в творчості митця зайняла пісня для голосу та фортепіано, що стала новою художньою формою у концертній вокальній музиці. Експромти, сонати, фантазії Шуберта є доказом надзвичайно багатої уяви і гармонійної ерудиції.

В.А. Рідер. «Портрет Франца Шуберта». 1875 р.

Двадцять опер та численні церковні твори Ф. Шуберта (.7 мес, гімни, кантати тощо) за його життя були не досить популярними. Він здобув визнання як пісняр, а майже всі його великі інструментальні твори вперше було виконано через кілька десятиліть після смерті. Справжню ж оцінку та масове визнання музика композитора отримала тільки у XX ст.

Прослухайте прелюдію до сонати до-мінор Ф. Шуберта та спробуйте дібрати картину, створену в добу романтизму, сюжет якої співзвучний з цією музикою. Розкажіть про свої враження від музичного образу та поясніть вибір полотна. Що, на вашу думку, є спільним між ними?

Фредерік Шопен — польський композитор і піаніст. Музикою почав займатися досить рано: у вісім років вже концертував і мав неабияку популярність у Варшаві. Хлопчик з дитинства звик грати в темряві. Сідаючи за фортепіано, він неодмінно гасив свічки, бо тільки так міг налаштуватися на потрібний лад. Цю звичку Шопен проніс через усе життя. Улюбленим інструментом стало фортепіано, з яким він не розлучався ніколи.

Більшу частину свого життя композитор провів у Франції і дуже сумував за батьківщиною. На запитання, яким словом визначається головний настрій усіх його музичних творів, Шопен відповів, що в його рідній мові є таке слово — «жаль» (zal), у якому прихована ціла гама почуттів. Такий багатогранний «жаль» забарвлює всі творіння композитора.

Шопен-виконавець неодноразово дивував Париж. За словами Ф. Ліста, музика й гра Шопена викликали «почуття замилування, трепету, боязкості, що охоплює серце від споглядання надприродних істот, тих, кого не можеш розгадати, зрозуміти, обійняти».

Е. Делакруа. «Портрет Фредеріка Шопена». 1838 р.

На батьківщині друзі композитора вважали генієм, покликаним розкрити світу красу душі польського народу, через мистецтво прославити його історію. За роки плідної діяльності митець написав чимало фортепіанних творів, серед яких — мазурки, полонези, вальси, сонати, прелюдії, експромти, скерцо, балади. Та найулюбленішим жанром серед багатьох поціновувачів таланту Шопена є вальси.

Прослухайте вальс № 10 Ф. Шопена та розгляньте репродукцію картини. Спробуйте намалювати ілюстрацію до музичного твору, втіливши у своїй роботі образи, навіяні музикою. Техніка виконання — акварель.

В. Первунинський. «Віденський бал». XX ст.

Фелікс Мендельсон — німецький композитор єврейського походження, піаніст, органіст, диригент, голова художнього напряму «Лейпцизька школа». Музика Мендельсона вирізняється прагненням до ясності й урівноваженості; їй властиві елегійність тону, опора на побутові форми музикування й інтонації німецької народної пісні, витончена фантастична «скерцозність» (увертюра до п’єси «Сон у літню ніч»). Він став творцем романтичного симфонізму, збагатив його жанром програмної концертної увертюри («Морська тиша й щасливе плавання»).

Е. Магнус. «Портрет Ф. Мендельсона-Бартольді». 1846 р.

У творчому доробку композитора — опери, кантати, ораторії, концерти, камерні твори, твори для органа, симфонічного оркестру. Він був одним із творців романтичної симфонії та концерту, програмної концертної увертюри, жанру «пісні без слів».

Прослухайте уривок із концертної увертюри до комедії В. Шекспіра «Сон у літню ніч» (зміст цієї увертюри налічує 11 номерів; один із них — весільний марш, відомий усьому світові) та розгляньте репродукцію картини.

Дж. Н. Патон. «Примирення Оберона і Титанії». 1847 р.

Спробуйте створити ескіз під назвою «Сон у літню ніч». Презентуйте його своїм друзям і розкажіть про ваші враження від музики Мендельсона. Техніка виконання — акварель.

Незважаючи на суперечливість романтичної естетики в цілому, представники романтизму зробили великий внесок в окремі питання теорії музичного мистецтва: зміст і форма в музиці, народність, програмність, зв’язок з іншими мистецтвами, оновлення засобів музичної виразності тощо.

Ференц Ліст — угорський композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист, представник музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи. Ф. Ліст — перший піаніст, який виступав із сольними концертами, котрими заслужив визнання як професіоналів, так і широкої публіки. Запису гри піаніста, на жаль, не збереглося. Одночасно композитор був відомий своєю благодійністю: допомагав жертвам стихійних лих, сиротам, учив безкоштовно талановитих студентів, сприяв фонду пам’яті Бетховена, пожертвувавши значні кошти на відкриття консерваторії в Будапешті.

В. фон Кульбах. «Портрет Ференца Ліста». 1856 р.

Ліст зробив численні фортепіанні транскрипції сцен із опер, симфоній, каприсів Паганіні та пісень Шуберта. Був автором хорової, вокальної та симфонічної музики, а його органні твори посіли чільне місце в репертуарі органістів. Основний принцип творчості Ф. Ліста — програмність. В основі більшої частини його творів лежить поетично-сюжетний задум. За допомогою програми Ліст намагався зробити мистецтво більш доступним для слухачів, а його фортепіанний стиль відкрив нову еру в історії піанізму.

Прослухайте твір Ф. Ліста «Кампанелла» й охарактеризуйте художній образ, утілений композитором. Що ви уявляєте, слухаючи цю музику?

Ріхард Ваґнер — німецький композитор, диригент, музичний теоретик, письменник-публіцист. Особливу увагу в своїй творчості приділяв опері, у якій став реформатором: відмовився від арій, дуетів, ансамблів з хорами і замість них увів великі наскрізні вокально-симфонічні сцени, драматичні монологи й діалоги. Увертюри Ваґнер замінив прелюдіями — короткими музичними вступами до кожного акту. Починаючи з опери «Лоенгрін», такі прелюдії виконували не до відкриття завіси, а вже при відкритій сцені.

Цікаво знати, що Ваґнер реформував і склад симфонічного оркестру: створив цілком новий квартет туб, увів басову тубу, контрабасовий тромбон, розширив струнну групу, додавши шість арф, а в опері «Перстень нібелунгів» використав четверний склад духової групи з вісьмома валторнами. В операх Ваґнера присутня складна система лейтмотивів, кожен з яких виступає як стисла музична характеристика конкретного персонажа.

П.О. Ренуар. «Портрет Р. Ваґнера». 1882 р.

Прослухайте лейтмотив «Політ валькірій» з опери «Валькірія» Р. Ваґнера (другої з чотирьох опер, що складають цикл «Перстень нібелунгів»). Які інструменти виконують головну партію? Простежте за розвитком мелодії.

Розгляньте репродукцію картини. Розкажіть про свої враження від музики Ваґнера та твору художника. Що між ними спільного?

П. Арбо. «Дике полювання». 1872 р.

ТЕАТР

Театральне мистецтво романтизму формувалося під впливом визвольних рухів (10—30-х рр. XIX ст.), тому головним його змістом став протест проти несправедливості існуючого ладу. Театр романтизму породив цілу плеяду видатних акторів: П. Мочалов (Росія), Е. Кін (Англія), Л. Деврієнт (Німеччина), Г. Модена, А. Рісторі (Італія), П. Бокаж, М. Дорваль, А. Леметра (Франція), Ґ. Еґреші (Угорщина). Їхня творчість принесла в театральне мистецтво героїчний пафос, культ сильної, вільної особистості, революційно-демократичні, національно-визвольні ідеї. Новий тип героя одержимий мрією про свободу і справедливість. Людина в мистецтві романтизму завжди трагічна: вона не сприймає дійсність, перебуває у дисгармонії з собою, вона — бунтар і жертва. Драматичний герой того часу — це втілення «світової скорботи», меланхолії, гіркої іронії стосовно власних мрій та поривів.

Романтизм у театрі пов’язаний з іменами Дж. Байрона, П. Шеллі, В. Гюго, А. де Мюссе, Г. Гейне, А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова.

П.А. Беснард. «Прем’єра «Ернані» В. Гюго». 1903 р.

Характерні риси театрального мистецтва романтизму:

  • головний предмет сценічного мистецтва — людина, її душевний світ, правда почуттів, продиктована протестом проти дійсності;
  • жива розмовна мова замість декламації та наспівів;
  • стрімкі емоційні жести акторів, позбавлені навмисної балетної округлості й благородної величі;
  • відмова від єдності часу, місця і дії та прагнення до національної самобутності, інтерес до національних традицій, історії.

У 20-ті роки XIX ст. у Франції розробили теорію літератури та романтичної драми. Найвідомішим драматургом і теоретиком театру того часу був Віктор Гюго. Основні риси його світогляду: боротьба за справедливість, захист усіх принижених і проповідь гуманізму.

Численні твори Гюго (романи, памфлети, драми, п’єси) були насичені новими героями, які живуть в атмосфері боротьби. У передмові до свого твору «Кромвель» письменник помістив правила нового театру і висловив думку про зв’язок розвитку літератури з розвитком історії людства. Він одним із перших зображував у своїх п’єсах нетипового героя, робив акцент на подіях, а місце дії змінював по актах.

Л. Бонна. «Портрет Віктора Гюго». 1879 р.

Чимало п’єс написали Олександр Дюма (батько) та Огюстен Ежен Скріб. Реалістичні тенденції французької драматургії виражені в творчості П. Меріме, А. де Віньї, А. де Мюссе та інших.

Однією із характерних рис театрального життя Франції було існування двох груп театрів: привілейованих, які користувалися підтримкою уряду (серед них — провідний драматичний театр «Комеді Франсез», що орієнтувався на аристократичного глядача і вирізнявся консервативністю) та бульварних — групи театрів на бульварі Тампль («Порт Сен-Мартен», «Амбігю-Комік», «Гете»), не пов’язаних жодними традиціями, канонами, з орієнтацією на широке коло глядачів.

Бульварні театри були творцями і популяризаторами нової драми. Тут грали видатні актори Антуан Леметра, Марі Дорваль, П’єр Бокаж, які не переймалися зовнішнім виглядом чи костюмом, бо головним мистецтвом вважали емоційну гру і старалися донести до глядача живу душу своїх героїв, вразити силою пристрасті, змусити співчувати, зробити його співучасником духовного життя, що розгорталося на сцені.

Англійський театр виник наприкінці XVIII ст., коли в країні панували репресії, політичні протести. Романтизм в Англії, як і в інших країнах, складався з двох течій: революційного романтизму (Дж.Г. Байрон, П. Шеллі) та романтизму консервативного (поети «Озерної школи»).

Досягненням англійського театру на зламі XVIII і XIX століть став гуманізм. У той час значну увагу приділяли творчості В. Шекспіра. Романтизм в акторському мистецтві був представлений грою легендарного Едмунда Кіна — бунтаря і безкомпромісного митця.

Найвидатніший драматург того часу — Джордж Гордон Байрон, чия творчість наповнена войовничим гуманізмом, спрямована на захист людини та її прав, проти будь-яких форм гніту і насильства. Він — творець філософсько-романтичної драми.

Т. Філіпс. «Портрет Дж.Г. Байрона». 1814 р.

Підґрунтя для німецького романтизму значною мірою підготував рух «Буря і натиск». Німецькі романтики боролися проти впливу французького класицизму, прагнули до створення національного німецького театру, який виражав би дух німецького народу, сприяв зростанню національної свідомості та патріотичних почуттів.

Німецький театр того часу представляли Август Вільгельм Шлегель (теоретик, творець «шекспірівського культу», автор праці «Читання про драматичне мистецтво і літературу»), Генріх фон Клейст, Ернст Теодор Амадей Гофман та Людвіг Йоганн Тік (автор п’єс, режисер та історик театру, основна риса творчості якого — відхід від прози повсякденного життя). Талановитим актором був Людвіг Деврієнт — типовий актор епохи романтизму.

Перегляньте уривок з відео про п’єсу В. Гюго «Знедолені». Ви почуєте цікаві факти про життя і творчість письменника та побачите гру акторів нашого часу, які спробували відродити театр епохи романтизму.

СТИЛЬ РОМАНТИЗМ У МОДІ

Після 1815 року чоловічий одяг звільнився від вимог придворного церемоніалу. Зникли перука, напудрене волосся, трикутний капелюх, мереживне жабо і манжети. У моду ввійшли довгі штани, універсальною формою одягу став фрак, необхідною частиною нового костюма — циліндр. Одяг для чоловіків шили із простих шерстяних тканин. Прикрасами слугували шпилька у краватці та годинник у кишені. Так формувався тип «лондонського денді» (Дж. Байрон). У 1820—1840 роках чоловічий костюм тяжів до помірно-яскравих тонів. Виділялися комір та манжети. Романтична доба ввела у моду вільно зав’язану чорну краватку та, разом із циліндром, м’який фетровий капелюх.

У жіночому одязі з’явилася блуза. Лінію талії підкреслювали корсетом і широкими рукавами. Збільшилося декольте, стало модним оголювати плечі. Складні зачіски прикрашали стрічками, квітами, бантами; повернулося захоплення коштовностями. Мода доби романтизму підкреслювала індивідуальність «недержавної людини», звільненої від умовностей.

Чоловічий одяг вікторіанської епохи

Ф. Гойя. «Маркіза Анна де Пантехос». 1786 р.

  • Розкажіть про свої враження від мистецтва стилю романтизм.
  • Які особливості музики цього стилю вам запам’яталися?
  • Назвіть прізвища видатних композиторів та їхні заслуги.
  • Які нові музичні жанри з’явилися в епоху романтизму? Назвіть їх.
  • Музика якого композитора вразила вас найбільше і чому?
  • Що ви знаєте про театр стилю романтизм? Розкажіть про нового героя театру.
  • Які драматурги заклали основу театрального мистецтва того часу? Назвіть їх.
  • Розкажіть про модні тенденції, характерні для стилю романтизм.

Поповніть своє електронне портфоліо музичними творами доби романтизму, які вам найбільше запам’яталися. За бажанням напишіть вірш на тему «Музика романтизму», присвятивши його композитору, творчість якого, на вашу думку, найбільш яскраво представляє цей стиль у музиці.