Мистецтво. 8 клас. Кондратова

§ 18. Мистецтво бароко

Мистецтву бароко був притаманний глибокий драматизм, що особливо яскраво проявився у живописі та скульптурі.

ЖИВОПИС

У XVII ст. Італія, як і раніше, відігравала провідну роль у формуванні нових художніх ідей та прийомів. Тож не дивно, що саме тут склалося декілька течій живопису.

Прихильники величної манери, пов’язаної з історичними, міфологічними чи біблійними сюжетами, прославляли католицьких святих, римських пап, давньоримських імператорів і тогочасних володарів, зображуючи їх у парадних позах, вічно молодими, сповненими здоров’я і бадьорості.

Демократична манера простежується в творах М. да Караваджо та його послідовників (караваджистів), які не боялися показувати слабкість і суперечливість людської натури засобами живописної мови.

Сучасні дослідники виокремили групу художників реальності — живописців періоду бароко, які не дотримувалися величної манери та не були прихильниками караваджизму. До них відносяться Е. Кейль, П. Белотті, Дж. Черуті та інші.

Живопис бароко відзначається декоративно-театральними композиціями, майстерною розробкою колориту й ефектів освітлення, складними ракурсами, підкресленою парадністю.

Основні види та жанри: розписи (фрески) в церквах і палацах, вівтарний живопис; сюжетна картина, портрет.

Найвідоміші художники: М. да Караваджо (Італія), Ель Греко, Хосе де Рібера, Д. Веласкес (Іспанія), П.П. Рубенс, А. ван Дейк (Фландрія), Ф. Гале, Рембрандт ван Рейн (Голландія) та ін.

Мікеланджело да Караваджо — італійський художник періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису XVII ст. Творча манера митця ґрунтувалася на різких контрастах світла й тіні, виразній простоті жестів, майстерній передачі об’ємів, насиченості колориту — прийомах, що дозволяли досягти максимального драматизму композицій. На стиль Караваджо з його ідеалами демократизму й точно вивіреними світловими рішеннями почала орієнтуватися ціла плеяда художників не лише в Італії, а й за її межами.

М. да Караваджо. «Прикликання апостола Матвія». 1599-1600 рр.

На картині Караваджо «Прикликання апостола Матвія» зліва у потоці світла зображено групу людей, зайнятих підрахунком грошей, серед яких є і збирач податків та митник Матвій. Справа в тіні у супроводі апостола Петра з’являється Христос, жестом наказуючи Матвію йти за Ним. Обличчя Матвія повернене до Ісуса; він вказує на себе рукою, ніби запитуючи, чи справді його стосується заклик Христа. Ідейний зміст картини — людину в будь-який час може прикликати Господь для служіння Йому.

Рембрандт ван Рейн — нідерландський художник доби бароко. Він писав портрети родичів, близьких та друзів, перетворюючи їх на психологічні етюди або жанрові картини. Євангельські сюжети митець часто трактував як сцени з життя народу. Улюбленим засобом моделювання образів стало застосування ефектів світлотіні — її нюансів та контрастів, за допомогою яких живописець досягав зримої матеріалізації зображеного та спрямовував увагу глядача на найголовніше в композиції. Стримана золотаво-червона гама, лаконічний малюнок і гра світла й тіні надавали творам Рембрандта особливої емоційної виразності.

Картина «Повернення блудного сина» завершує творчий шлях Рембрандта. До цього сюжету він неодноразово звертався раніше у своїх графічних роботах. На полотні зображено фінальний епізод євангельської притчі, коли змучений син повертається додому після довгих років поневірянь. У цьому творі художник виразив усепрощаючу любов і силу покаяння, близькість двох рідних людей.

Рембрандт. «Повернення блудного сина». 1668-1669 рр.

Пітер Пауль Рубенс — фламандський художник, один із найвизначніших представників доби бароко. У його творчості проявилися всі характерні риси живопису Фландрії: героїзм образів, широкий розмах композиції, звеличення сили та мужності людини, оспівування багатства і краси природи. Серед картин Рубенса — монументальні полотна, портрети, написані олією, та гравюри, які принесли митцеві світову славу.

Рубенс плідно працював над великими, монументальними творами. Таким є вівтарний триптих «Воздвижения хреста», виконаний художником для антверпенського собору. У центрі композиції зображений розіп’ятий Христос. Мускулисті фігури катів із зусиллям піднімають хрест. Їхніх облич майже не видно, а напружені м’язи тіл, сталеві лати і тьмяний одяг практично зливаються в суцільну масу. Картина пронизана глибоким драматизмом і справляє на глядача сильне емоційне враження.

П.П. Рубенс. «Воздвиження хреста». Центральна частина триптиха. 1610-1611 рр.

Розгляньте репродукції картин, виконаних у величній манері італійського живопису, і дайте відповіді на запитання.

О. Рослін. «Портрет графа З.Г. Чернишова». 1770-ті роки

П. да Кортона. «Папа Урбан Восьмий». 1627 р.

К. Череза. «Святий Парно». XVII ст.

  • 1. Які спільні риси притаманні цим творам?
  • 2. Що вам відомо про величну манеру живописного мистецтва?
  • 3. Розкажіть про свої враження від представлених портретів.

СКУЛЬПТУРА

Характерними рисами скульптури бароко є:

  • підкреслена театральність образів;
  • динамізм поз, експресивність жестів;
  • зображення певного моменту якоїсь дії;
  • використання митцями комбінацій різних матеріалів.

«Аполлон і Дафна» — мармурова скульптура в стилі бароко італійського майстра Л. Берніні.

В основі композиції — сюжет із твору давньоримського поета Овідія «Метаморфози»: бог Аполлон переслідує німфу Дафну, яка прагне зберегти свою чистоту та цнотливість. У момент, коли Аполлон майже зловив свою жертву, сталося диво: боги перетворили Дафну на лаврове дерево.

Л. Берніні. «Аполлон і Дафна». 1622-1624 рр. Мармур

Розгляньте ілюстрації. Порівняйте засоби виразності зображених скульптурних творів та поділіться своїми враженнями.

Л. Берніні. «Екстаз святої Терези». 1645-1652 рр. Мармур

Г. Марсі. «Вогненні коні Аполлона». 1668-1675 рр. Мармур

ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО

Інтер’єр

Інтер’єр бароко став зовнішнім проявом внутрішнього прагнення людини до просторового розмаху, величі та пишноти.

І. Мічурін та ін. Зал бароко Марийського палацу. 1750-1755 рр. Київ

Характерною рисою барокового інтер’єру було активне використання текстилю. З оксамиту, шовку, атласу, парчі виготовляли портьєри й оббивку меблів; такими ж дорогими тканинами затягували стіни. Стелі часто розписували, вкривали мозаїкою, прикрашали ліпниною. У художньому оформленні обов’язково враховували характер освітлення, колір і фактуру оздоблювальних матеріалів, серед яких особливо популярними були золото, срібло, мідь, слонова кістка, мармур, цінні породи дерева. Елементами декоративного наповнення слугували дзеркала, скульптурні та живописні твори, різноманітні вази й столові сервізи.

В умеблюванні використовували різьблені шафи, бюро, комоди, які теж мали криволінійні обриси й ніжки, оздоблені рельєфами із позолоченої бронзи. Необхідною умовою була наявність великої кількості м’яких меблів.

Художнє ткацтво

Виробництво гобеленів досягло високого розквіту в Південних Нідерландах. Фламандські сюжетні килими часто називали тканими фресками, бо вони теж прикрашали стіни. Гобелени можна було легко транспортувати, що сприяло їх широкому використанню для оздоблення соборів, каплиць, палаців і навіть вулиць під час свят.

Майстри художнього ткацтва створювали свої вироби за картоном (тобто нарисом на твердому папері), виконаним професійним художником. На килимах часто зображували біблійні сцени, персонажів античних міфів та літературних творів, тварин, пейзажі, герби шляхетних родин.

Гобелен «Сім вільних мистецтв» — типовий зразок килимарства доби фламандського бароко, картон для якого створив художник Корнеліс Схют.

К. Схют (картон). Гобелен «Сім вільних мистецтв». 1675 р.

Посуд

Стиль бароко відобразився і на предметах повсякденного вжитку. У цей час популярності набули келихи із золота та срібла, оздоблені коштовними каменями, мінералами й коралами, а також столові прибори з дорогоцінних металів.

Значно урізноманітнились форми посуду, переважно фаянсового та скляного; вперше почали застосовувати глибокі тарілки для перших страв. Особливо славився руанський і делфтський фаянс із синіми розписами на білому фоні.

К. Бетмюллер. Подвійний срібний келих. 1590 р.

Тарілка. Руанський фаянс. XVIII ст. Франція

Ваза. Делфтський фаянс. XVIII ст. Нідерланди

МОДА БАРОКО

У XVII—XVIII ст. законодавицею моди в Європі стала Франція, тому французькі модні тенденції швидко поширилися в інших країнах. У той час національні особливості костюма відійшли на задній план і збереглися лише в народному селянському одязі.

Притаманні стилю бароко манірність, пишність, пристрасть до великої кількості прикрас відобразилися і в манері одягатися.

Чоловіки носили широкі штани-кюлоти, які зав’язувалися під колінами на банти, товсті вовняні панчохи, великі черевики з квадратними носами та великими пряжками, а також високі ботфорти. Поверх сорочки з великим коміром одягали каптан, зверху — камзол без рукавів. Ідеалом чоловіка був французький король Людовік XIV.

Жіночий одяг вирізнявся великою кількістю рюш, бахроми, вишивки, оборок, стрічок. Кравці комбінували шовк, оксамит, парчу, тафту, газову тканину різних відтінків, поєднуючи квіткові мотиви зі східними орнаментами. Наприкінці XVII ст. в моду увійшли незвичні в той час смужка і клітинка.

У період бароко в моді були великі сережки, намисто на оголеній лінії декольте, парасольки, муфти, віяла, тростини, перуки тощо.

Н. де Ларжильєр. «Портрет Людовіка XIV з сім’єю». Бл. 1710 р.

  • Які види та жанри живопису переважали в мистецтві бароко?
  • Перелічіть імена художників, які творили в період бароко, та назви їхніх творів.
  • Які особливості барокової скульптури вам запам’яталися найбільше?
  • Що було характерним для декоративно-ужиткового мистецтва бароко?
  • Розкажіть про модні тенденції стилю бароко.

Створіть ескіз костюма або умеблювання вітальні в стилі бароко (на вибір).

Доповніть ваше електронне портфоліо ілюстраціями шедеврів живопису, скульптури та декоративного мистецтва цієї доби.