Видатні історичні постаті України

Особистості що внесли значний вклад в становлення України

ІПАТІЙ ПОТІЙ

Іпатій Потій (світське ім'я Адам) народився 1541 р. у с. Розанка, що в Берестейському воєводстві на кордоні з Холмською землею. Батько — Лев Потій — обіймав почесну посаду литовського підскарбія та писаря при Великому литовському князі. Тож не дивно, що Адам вже змалку отримав блискучу освіту. Вчився у кальвінській школі князя Радзивілла, відомого покровителя протестантів у Литві, потім закінчив повний курс Краківської академії.

З часом Потій отримує посаду секретаря у короля Сигізмунда-Августа, а згодом — земського судді. Але постійні суперечки і чвари шляхти бентежили Адамову душу. Тому він залишає посаду судді й поступає на військову службу до Стефана Баторія. Під час російсько-польської війни брав участь у походах, зокрема виявив хоробрість при штурмі м. Полоцька — перший на очах короля видерся на стіну міста. По закінченні війни Баторій відправив Адама до Москви для переговорів з росіянами, оскільки той добре знав звичаї царського двору й відзначався спритністю мистецтвом у дипломатичних справах. Адам успішно виконав доручення короля і в нагороду за це був призначений брест-литовським каштеляном.

1590 р. Адам Потій вирішує залишити світську посаду прийняти духовний сан (невдовзі перед цим померла його дружина — Ганна, залишивши двох синів — Івана та Петра, що також спонукало Адама до такого рішення). Він вступає до ордена базиліан, приймає сан ченця, бере ім'я Іпатій.

Молодість Потія співпала з поширенням у польсько-литовській державі ідей німецької реформації. У Литві центром нового руху була столиця Вільно, й особливо двір литовського князя Сигізмунда-Августа, котрий не приховував свого потягу до реформації. Та головним поширювачем протестантських ідей був патрон Адама князь Микола Радзивілл Чорний — віленський воєвода і литовський канцлер. Будучи двоюрідним братом жінки короля, він користувався необмеженим довір'ям останнього, мав великі багатства і всі ці кошти віддавав на утвердження нової віри — кальвінізму.. Прийняв нове вчення й Іпатій Потій. Він зрікається батьківської віри і стає протестантом, залишаючись ним приблизно до 33 років. Та потім несподівано знову повертається до православ'я.

На той час справи православної церкви перебували у дуже скрутному стані. Майже всі духовні посади від митрополита до приходського священика вважалися прибутковими, їх можна було вислужити у короля або купити за гроші. У церковному середовищі була відсутня будь-яка дисципліна: кожний робив, що заманеться, священики піклувалися передусім про те, аби задовольнити своїх патронів-поміщиків, ніж про пастирські обов'язки.

Зовсім інше бачив Потій у католиків. Не минуло й десяти років з часу появи у Литві єзуїтів, як вони зламали опір своїх ворогів — протестантів. 1577 р. у Вільні було видано твір єзуїта Петра Скарги «О единстве церкви Божьей под единым пастырем и о греческом отступлении от его единства, с предостережением и увещанием русским народам, держащимся греков». У цьому творі проводилася думка про те, що для православної церкви нема і не може бути іншого виходу, як тільки возз'єднання з католицькою. Книга справила велике враження на Потія, і він вирішує стати вірним слугою римського пали, прийнявши католицьке віросповідання. Невдовзі Іпатія призначають єпископом Володимирським і Берестейським.

Згодом Потій налагоджує тісні стосунки з Кирилом Терлецьким — єпископом Луцьким і Михайлом Рогозою — митрополитом Київським й, дорадившись з ними, вирішує ввести унію, тобто об'єднати православну церкву з римсько-католицькою.

Іпатій відбуває до Рима, щоб особисто сповістити про свій намір папу. Блискучий прийом у Ватікані й особливо доброзичливе ставлення Климента VIII вельми подіяло на його натуру. Він до того проймається відданістю до папи, що згоден був пожертвувати своїм життям, аби прислужити римській церкві.

Повернувшись на батьківщину, Іпатій наштовхується на невдоволення з боку духовних і світських осіб щодо введення унії. Особливо різко виступав проти унії львівський єпископ Гедеон Балабан. Тільки-но дізнавшись про від'їзд Потія до Рима, він обнародував протестацію, в якій підкреслювалося, що відступники Іпатій Потій і Кирило Терлецький без відома і згоди народу й духовних властей вирішили відмовитися від православ'я і прийняли . римську віру.

Серед світських осіб, які противились унії, був і князь Костянтин Острозький.

Здавалося, така протидія з боку православних мала подіяти на Іпатія, та він, навпаки, не лише це злякався опозиції, але ще з більшим завзяттям взявся за почату справу.

Потій запропонував митрополиту Михайлу Рогозі оприлюднити та урочисто затвердити унію. З цією метою 6 жовтня 1596 р. було скликано Берестейський собор, на якому, незважаючи на протести православних, проголошено унію.

Розгнівані православні відправили до короля депутатів з проханням вигнати єпископів-уніатів з єпархії. Та Сигізмунд не лише не прислухався до їх прохання, а й зробив все, щоб захистити уніатів. Такі дії короля заспокоїли Іпатія, і він, бажаючи ще більше закріпити за собою право на поширення унії, 1597 р. виклопотав у Сигізмунда III грамоту на управління Берестейською школою, заснованою православним братством. Керуючи школою, в якій навчалися діти православних, Потій дістав змогу впливати на їх душі, а отже, й заздалегідь готувати достойних, на його погляд, уніатів.

1599 р. помер Київський митрополит Михайло Рогоза, І його місце посів Володимирський і Берестейський єпископ Іпатій Потій. Отримавши цю посаду, він ще з більшим завзяттям взявся за справу унії. 1601 p., завдяки наполегливості та хитрості Потія, Віденське православне братство лишилося тих привілей, які воно отримало від попередніх королів.

Братство звернулося до міського суду зі скаргою на незаконні дії Іпатія. Але неуступливий Потій продовжував почату справу, і невдовзі у братства було відібрано два будинки, в яких православні здійснювали богослужіння й утримували лікарню і школу. Подальші дії Іпатія Потія, його непоступливість щодо братства ще більше озлобили православних. Всі, кому була дорога віра, не бажали коритися митрополиту-зраднику й готові були всіма силами відстоювати верховну владу константинопольського патріарха. 1605 р. Віденське братство спорядило до сейму послів з вимогою, підтриманою підписами та печатками багатьох сенаторів і литовських дворян, про призначення православних митрополита і єпископів. Але сейм не дав стверджувальної відповіді. Уніати продовжували грабувати церковне майно й віднімати у православних храми. Всі скарги останніх лишалися безрезультатними.

Нарешті Грамотою від 18 липня 1607 р. Сигізмунд III задовольнив вимоги православних: повернув попередні права й привілеї, дозволив мати митрополита, єпископів, архімандритів і взагалі всю ієрархію. Зрозуміло, що таке рішення ще більше загострило боротьбу між православними й уніатами.

Енергія Іпатія Потія при служінні унії воістину варта подиву, але засоби і способи, якими він користувався, нерідко відзначалися крайньою брутальністю й нерозбірливістю. Дедалі частіше застосовувалися насилля, інтриги, доноси тощо. Потій кидав непокірних йому православних священиків до в'язниць, брив голови і бороди, виганяв 8 приходів, піддавав тортурам. Часто він у супроводі озброєних прислужників вдирався до православних храмів, власноручно обдирав престоли, грабував церковне начиння, нищив його або забирав з собою. Так Іпатій, наприклад, вчинив 1596 р. у церкві Св. Ілії в м. Володимирі-Волинському.

Ще з більшим запалом переслідував Потій ненависні йому православні братства. Він силою відбирав у них церкви і школи, розганяв священиків і вчителів, піддавав братчиків анафемі, спонукав короля анулювати видані раніше братствам грамоти, привілеї й та ін.

Зрозуміло, що такі жорстокі дії митрополита викликали незадоволення з боку православних. 11 серпня 1609 p., коли Іпатій Потій з почтом повертався від Віденського єпископа, православний Іван Тупека кинувся до нього біля ратуші і наніс декілька ударів сокирою по шиї. Він розсік ланцюг архієрейського хреста і коміри верхнього й нижнього одягу, відрубав два пальці лівої руки, якою Іпатій захищав шию. Після цього випадку прибічники Потія почали прославляти свого митрополита як мученика, а пальці в спеціальний скринці поклали на престолі церкви Св. Троїці.

Немало зробив Іпатій Потій для унії й на літературному терені. Ще за рік до формального її проголошення він видав у Вільні брошуру «Увия греков з костелом Римским», в якій намагався узгодити вчення обох церков, змалював у світлих фарбах «зверхність єпископа римського». 1608 р. побачила світ книга Потія «Гармония восточной церкви с костелом римским», присвячена розгляду й погодженню таємниць обрядів православної і католицької церков. У період 1598—1600 pp. Іпатій тричі видавав підготовлений за його дорученням греком Аркудієм твір. «Антиррисис», вміщуючи в додатку до нього свої праці — листи до князя Костянтина Острозького та ін.

Усі твори Іпатія Потія, безумовно, свідчать про його вченість, але полемічні засоби, що їх уживав автор, дуже різкі, тон роздратований, часто на адресу супротивників зриваються грубі вислови.

До нас дійшли й численні проповіді Іпатія. Залишив він й декілька сот бесід і напучувань, але більша частина матеріалів загублена.

Помер Іпатій Потій 18 липня 1613 р. на 72 році життя, похований у Соборно-кафедральній церкві м. Володимира-Волинського.. В духовному заповіті він не забув востаннє виправдати себе перед прийдешнім поколінням, а також ту справу, якій присвятив життя.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.