Всесвітня історія. 6—7 класи: Нестандартні уроки

ЕЛЛІНІСТИЧНІ ДЕРЖАВИ В IV—II СТ. ДО Н. Е. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

Мета. Сформувати уявлення про утворення, розквіт і занепад елліністичних держав, елліністичну культуру; створити умови для розуміння причин досягнень елліністичної культури; розглянути основні досягнення періоду еллінізму; простежити зв’язок між грецькою та східною культурами в еллінізмі; схарактеризувати досягнення доби еллінізму; розвивати вміння порівнювати досягнення античної культури та висловлювати власну думку щодо розвитку античної культури.

Обладнання. Карта світу, Європи та Греції, Азії та Африки, картки із завданнями.

Тип уроку. Комбінований уроку вигляді практичної роботи.

Очікувані результати. Після цього уроку учні навчаться: називати хронологічні межі еллінізму та дати, пов’язані з темою; показувати на карті географічні об’єкти, пов’язані з темою, кордони держав, які виникли після смерті Александра Македонського, напрямки походів військ діадохів, місця битв; розкривати причини досягнень елліністичної культури; простежувати зв’язок між грецькою та східною культурами в еллінізмі; характеризувати досягнення доби еллінізму; порівнювати досягнення античної культури та висловлювати власну думку щодо розвитку античної культури.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель пояснює тему уроку, розповідає його план, мету та завдання, форми роботи.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Пропонується два варіанти проведення цього етапу уроку.

ПЕРШИЙ ВАРІАНТ Фронтальне опитування.

1) Чому Александр Македонський розпочав похід проти Перської держави?

2) Опишіть основні битви східного походу Александра Македонського.

3) Чому Перська імперія зазнала поразки?

4) Чим закінчився східний похід Александра Македонського?

ДРУГИЙ ВАРІАНТ

Робота в групах.

Учні класу об’єднуються в шість груп, кожна з яких отримує картку з описом битв, у яких брав участь Александр Македонський. Учні мають прочитати текст і відповісти на запитання до нього (для всіх груп вони однакові). Використовується матеріал домашнього завдання, тому в картках не подано назви місць, де відбулися події, а в деяких відсутня і дата.

Правила роботи з картками Уважно прочитайте текст картки та запитання до неї*.

1) Розподіліть між собою запитання та вирішіть, хто буде виступати від групи (цей учень може не брати участі в розподілі запитань, а збирати інформацію від кожного учня своєї групи).

2) Кожен учень, який отримав запитання, розповідає учням своєї групи відповідь на нього.

3) Уся інформація занотовується до зошита.

4) Робота над карткою припиняється за командою вчителя.

5) Від кожної групи виступає один представник, який дає відповіді на всі запитання картки.

Усі відповіді вчитель заносить в узагальнюючу таблицю.

Запитання

Група № 1

Група № 2

Група № 3

Група № 4

Група № 5

Група № 6

Коли відбулася битва?

           

Де відбулася битва?

           

Хто були основні супротивники?

           

Де відбулися основні події, що привели до перемоги?

           

Хто здобув перемогу?

           

Група № 1

У серпні 338 р. до н. е., недалеко від Фів, відбулася битва між армією Філіппа II та об’єднаними силами грецьких держав, в основному Афін і Фів.

* Запитання до карток — див. в узагальнюючій таблиці.

Філіпп довірив 18-річному Александру командувати кіннотою на лівому крилі, сам же керував фалангою. Знаючи слабкість афінян у бою, Філіпп вирішив спочатку зморити їх. Початкова позиція греків була вигідною, річка прикривала їхній фланг з одного боку, а пагорб — з іншого. Афіняни з криками «Поженемо їх до серця Македонії» кинулися вперед. За наказом Філіппа фаланга зімкнула ряди і, прикриваючись щитами, стала повільно відступати. Цей прийом був відпрацьований ще в битвах із фракійцями. Коли атакуюче грецьке військо розпорошило ряди й вийшло на рівнину, Філіпп кинув фалангу в наступ. До цього моменту й кіннота Александра ввірвалася в проломи, що утворилися між загонами греків, а у Філіппа з’явилася можливість оточити супротивника. Занепавши духом, більшість греків утекла. Також утік знаменитий афінський оратор і політик Демосфен, зусиллями якого була організована антимакедонська коаліція грецьких міст.

Група № 2

Македонський цар Александр Великий з армією в 32 тис. піхоти й 4500 кіннотих навесні 334 р. до н. е. переправився в Малу Азію через протоку Геллеспонт. Йому протистояли сатрапи перського царя Дарія з військами, набраними в підвладних їм місцевостях Малої Азії.

Чекаючи на армію Александра, перси вибудували кінні загони вздовж берега річки, піхота стояла за кіннотою на схилах пагорбів.

Спочатку Александр вислав уперед кінних розвідників й один ескадрон гетайрів, а коли на тих напали перси, намагаючись скинути назад у річку, рушив сам з іншими ескадронами, намагаючись вести кінноту проти течії річки. У такий спосіб із правого флангу Александр завдав удару в центр, де в спробі скинути передовий загін македонців збилася перська кавалерія. Утративши кілька своїх воєначальників, перси відступили, причому Александр ледь уник загибелі в запеклій сутичці з кількома персами.

Поки гетайри й фессалійскі вершники билися з перською кіннотою, македонська піхота форсувала річку й атакувала піхоту персів. Незабаром усе перське військо кинулося навтіки.

Група № 3

Армії супротивників зійшлися в листопаді 333 р. до н. е. на узбережжі затоки Середземного моря, у тому місці, де закінчується Мала Азія та починається Азія.

Військо Дарія стояло нерухомо на березі неглибокої, але стрімкої річки. Александр підвів свою армію в повному бойовому порядку на відстань польоту стріли, потім кинувся в атаку на чолі кіннот на лівий фланг персів, де тримали оборону перська піхота й кінні загони перських вельмож. Гетайри ввійшли у варварські лави; піші перси відразу ж загинули, оголюючи фронт.

У центрі македонська фаланга захопила неглибоку річку й зіштовхнулася з найбільш боєздатною частиною перської армії, грецькими гоплітами-найманцями. Націй ділянці македонці зазнали в бою найбільших утрат.

На лівому фланзі македонської армії, пов’язаному з морем, перська важка кіннота атакувала кавалерію македонців. Як і в центрі, перси мали тут відносний успіх, фессалійська кіннота подалася назад, але знову контратакувала.

Александр, перекинувши персів, що стояли перед ним, повернув ескадрони й ударив у фланг грецьким гоплітам. Ті змушені були відступити. Після того як було зруйноване все ліве крило перського війська, цар Дарій вирішив залишити поле бою, тим паче, що Александр наблизився до його колісниці, винищуючи особисту охорону.

З утечею перського царя почалася повальна панічна втеча всього війська персів, у результаті чого воно постраждало від тисняви македонців, що їх переслідували. Більша частина перського війська, покликаного з підвладних народів, утекла, так і не вступивши в битву із супротивником.

Група № 4

Місто розташовувалося на скелястому острові, куди його перенесли жителі. Крім моря, місто було обнесене стіною, його захищали 8—9 тис. осіб. Захисники розраховували на свій сильний флот, неприступність острова й допомогу союзного Карфаґена.

Александр вирішив з’єднати насипом материк із містом, а потім по ньому підвести облогові машини до стін Тіра. Але захисники міста знищили перший насип. Тоді Александр дав розпорядження побудувати новий насип, ширший за колишній, а сам вирушив збирати флот. Незабаром він мав 225 кораблів.

Захисники міста не прийняли морського бою й укрилися в гаванях. Ремісники виготовили багато облогових знарядь, одні з яких по відновленому насипу підвели до стін Тіра, а інші встановили на кораблях, що кинули якорі вздовж стіни, і таранами прямо з кораблів намагалися пробити стіну.

Нарешті Александр приступив до штурму міста, оточеного з усіх боків, стіну на значному просторі розхитали, і частина її обламалася та звалилася. Там, де вона завалилася, спорудили, наскільки це було можливо, містки, і намагалися взяти місто приступом. Однак захисники міста легко скинули македонців, а пролам завдовжки в 30 м відновили за ніч.

Через три дні Александр відновив штурм. Спочатку розхитали стіну біля південної гавані, потім до пробитого проламу підійшли кораблі з містками й піхотою. Незабаром македонці захопили всі стіни з вежами й проникли до міста. Одночасно кораблі ввірвалися до гаваней Тіра. Почалася різанина захисників міста.

Група № 5

Щоб протистояти величезній армії персів на рівнині, Александр вибудував другу лінію військ на обох флангах із завданням прикрити тил першої лінії. У другу лінію він поставив загони фракійців, іллірійців, греків і легку найману кавалерію. Частину фракійців призначив охороняти обоз, розміщений на пагорбі недалеко від війська. Александр був готовий боротися в повному оточенні.

Битва розпочалася атакою колісниць із серпами, на які Дарій покладав особливі надії. Македонці змогли відбити атаку колісниць без серйозних утрат.

Перси змогли обійти лівий фланг македонців і потіснити їхню кавалерію. Близько 3 тис. персів увірвалися до обозу македонців, розпочалася запекла боротьба у відриві від основного бою. Перси почали грабувати обоз.

Александр під час битви намагався обійти місцевість, яку перси замінували залізними шипами проти коней. Сам він із гетайрами в зіткнення не вступав. Перси завзято намагалися обійти загін Александра, але з перською кавалерією почала бій кіннота з другої лінії македонської армії. Частину бактрійскої кінноти із крила, що протистояло Александру, Дарій послав на лівий фланг, до обозу македонян. У результаті зосередження перських вершників на правому фланзі Александра й відходу бактрійців до обозу, у передній лінії перського війська утворився розрив, куди Александр спрямував удар своїх гетайрів із частиною підтримуючої піхоти. Удар був спрямований на царя Дарія.

У сутичці візничий Дарія був убитий дротиком, однак перси прийняли його смерть за смерть перського царя, і їхні лави охопила паніка. Лівий фланг персів став розпадатися та відступати. Побачивши це, Дарій кинувся навтіки, після чого побігли і його війська, що перебували поруч. Через хмару пилу перси правого крила не бачили втечі свого царя та продовжували воювати. Александр повернув гетайрів і вдарив по центру перського війська. Незабаром, дізнавшись про втечу Дарія, перси відступили, а Александр відновив переслідування перського царя.

Група № 6

Через вісім років після вторгнення до Азії Александр дістався Індії.

Дрібні індійські царьки здавали свої міста грізному македонському війську. Після захоплення річки Інд Александр, просуваючись на схід, у липні 326 р. до н. е. підійшов до великого притоку Інду зі східного боку, де його очікував цар Пор.

Александр розділив армію на три частини й сам повів одну з них до переправи, що розташовувалася в 25 км від табору. Таємні приготування до переправи, зроблені вночі, маскував заливний дощ. Переправа успішно завершилася.

Син Пора із загоном прибув до місця висадження, але був убитий. Тоді Пор разом зі своєю армією рушив назустріч Александру, і той вирішив атакувати військо Пора, не чекаючи переправи інших частин своєї армії. Удар кінноти він спрямував на лівий фланг індійців, проти їхніх вершників. Воєначальники Александра атакували правий фланг Пора. Спочатку тисяча кінних лучників засипали індійців градом стріл, а потім Александр оточив лівий фланг індійців своїми ескадронами. Колісниці були виведені з ладу македонською кавалерією. Кіннота Пора кинулася під захист слонів. Ватажки слонів повели тварин на вершників Александра, але ті змогли ухилитися від неповоротких тварин, так що битися з ними довелося частині македонської піхоти. Піхота індійців намагалася триматися за слонами. Битва стала некерованою, перевага й перемога діставалися тому, хто краще управляє загонами. Незабаром армія Пора перетворилася на величезну юрбу.

Невдовзі слони, що залишилися живими, повернули назад. Александр кіннотою оточив усе військо індійців, до македонян підійшли загони, які без перешкод переправилися через річку, і розпочали винищування індійців.

Підсумовуючи роботу учнів у групах, учитель відзначає особисту роль Александра Македонського в битвах, що приводило його до перемог.

III. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Перед початком розгляду нового матеріалу учитель ставить перед класом проблемне запитання: «Чому більшість із чудес світу були створені в період еллінізму? » та розповідає, що після смерті Александра Македонського (в 323 р. до н. е.) його імперія розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сирія (монархія Селевкідів), держави Малої Азії та Македонії.

1. Утворення та розквіт елліністичних держав.

Робота в групах.

Учні класу об’єднуються в чотири групи, кожна з яких отримує картку з певною інформацією для опрацювання. Результати роботи заносяться до узагальнюючої таблиці.

Царство

Географічне положення

Правляча династія

Політичне становище

Економічний стан

Різне*

           

Правила роботи

1) У кожній групі призначаються експерти з економічних, політичних і географічних питань (залежно від кількості стовпчиків, які мають заповнити учні), секретар (учень, який виступатиме від групи) та хронометрист (учень, який у процесі роботи буде стежити за часом).

2) Групи опрацьовують інформацію на картці.

3) Кожний експерт вибирає необхідну для нього інформацію та надає її секретарю для узагальнення.

* До пункту «Різне» учні заносять інформацію, яка не потрапила до попередніх стовпчиків.

4) За командою вчителя робота припиняється, і представники груп оголошують результати своєї роботи.

Група № 1. Держава Селевкідів

Держава Селевкідів, заснована одним із діадохів Александра Македонського Селевком І Никатором, була найбільшим царством еллінізму, що в період свого розквіту простягалося від Егейського моря на заході до Сирдар’ї на сході.

Зосередивши у своїх руках більшість сатрапій, що входили до складу держави Александра Македонського, Селевк ужив заходів для зміцнення їхньої внутрішньої єдності. Він заснував численні грецькі міста, убачаючи в них головну силу своєї держави. Ці міста, подібно до грецьких полісів, мали самоврядування, але були області, у яких населення (переважно негрецьке) сплачувало данину племінним князям.

Столицею царства була Антіохія. Для зручності управління та попередження заколотів імперія була розділена на 72 невеликі сатрапії.

Торгівля була одним із чинників, що сприяли економічному зростанню країни. Селевкія-на-Тигрі була головним торговельним центром на шляху, що сполучає Середземне море з Індією.

У культурному відношенні Сирія посідала важливе місце в низці монархій еллінізму, правителі держави Селевкідів були набагато діяльнішими за інших діадохів. Населення держави було об’єднане в общини, причому греко-македонський елемент у матеріальному та культурному відношенні панував над східним. Разом із грецькими незалежними містами існували східні общини, що жили самостійним життям (наприклад євреї).

Антіохія була третім після Риму й Александрії центром цивілізації та освіти. Вона мала багато храмів, портів, лазень, театрів, витворів мистецтва, але бібліотека в Антіохії була встановлена лише за Антіоха XIII.

Селевкіди були продовжувачами Александра Великого в справі еллінізації Азії. Із часом протидія грецьких елементів населення азіатському режиму спричинила те, що сирійська монархія розпалася на багато міських общин і втратила свою могутність.

За Антіоха III Великого (222—187 рр. до н. е.) монархія Селевкідів спочатку відновила своє колишнє політичне значення та могутність. Антіох підкорив парфян, бактрійців та індійців і заявив претензії на всі землі на захід від Тавра й по берегах Геллеспонта. Проте втручання римлян поклало край зазіханням Антіоха, який у битві при Магнесі 190 р. до н. е. був розбитий. Після цього Селевкіди вже не змогли відновити свою могутність.

Група № 2. Держава Птолемеїв

Однією з перших держав еллінізму, що утворилися з володінь Александра, був Єгипет. Із 323 р. до н. е. сатрапом Єгипту став один із найближчих соратників Александра — Птолемей, син Лага.

Система господарства й управління, характерна в цілому для всієї історії Єгипту періоду еллінізму, склалася із самого початку. Для зміцнення своєї влади нові правителі використовували як грецькі інститути, так і багато місцевих установлень.

Велика кількість греко-македонських колоністів одержувала ділянки від царя на умовах несення військової служби. Птолемей зберіг традиційний розподіл Єгипту на номи, але на чолі номів поставив стратегів. Греки — знавці права та фінансів — обіймали найвищі посади в державі. Проте водночас Птолемей І прагнув показати себе спадкоємцем фараонів, привернути до себе заможних єгиптян і заручитися підтримкою місцевих жерців.

У державі існувала централізація в організації сільського господарства. Усі землі, за винятком полісних і дарчих, оподатковувалися. Царі стежили за обробітком землі, не дивлячись на те, кому вона належала, наказуючи кожному йому вести певні плани посівів.

Більшість «царських землеробів» складали єгиптяни, але ними могли стати й переселенці з інших країн (навіть бідняки-греки). За несплату податків їх могли продати з аукціону приватним особам або правителю в рабство. Посадовці сіл призначалися царською адміністрацією. Існували спеціальні контролери — інспектори врожаю в кожному селищі — та економи — у межах йому.

Багато галузей виробництва, зокрема олійництво, було монополізовано. Ремісники одержували сировину зі скарбниці, і до скарбниці ж здавали готову продукцію, кількість і якість якої визначалися особливими розпорядженнями. «Царські ремісники» не мали права залишати майстерні в період робіт, вони перебували в повній залежності від царя.

У своїй владі в Єгипті Птолемеї в основному спиралися на армію урядовців. Вищі урядовці одержували від царя дарчі землі. Менш поважним посадовим особам цар роздавав земельні ділянки в довічне користування.

Опорою Птолемеїв у Єгипті були також воїни-клерухи (утримувачі царської землі) та єгипетське жрецтво.

У середовищі місцевого населення продовжували зберігатися стародавні звичаї та правові норми.

Особливе місце в суспільній структурі Єгипту еллінізму посідали поліси, які мали певну територію, а їхні громадяни мали самоврядування.

У III ст. покращення іригаційної системи по всій країні, контроль над прибутковістю земель, експлуатація зовнішніх володінь на деякий час викликали підйом продуктивних сил Єгипту.

Для періоду еллінізму характерний різкий стрибок у розвитку техніки, будівництва та військової справи.

Александрія Єгипетська стала осередком науки та мистецтва еллінізму. Саме там була створена найбільша на той час бібліотека.

Кожний корабель, що прибував до Александрії, який віз які-небудь сувої з літературними або філософськими творами, мав або продати їх бібліотеці, або надати для копіювання. При дворі Птолемеїв була створена спеціальна установа, що об’єднувала вчених, — так званий Мусейон («Храм муз»). Учені жили в Мусейоні, проводили там наукові дослідження: при ньому були розташовані ботанічний і зоологічний сади, обсерваторія. Спілкування вчених між собою сприяло науковій творчості, але в той же час залежність від царських милостей не могла не впливати на повчання їхніх робіт.

Однак розквіт держави Птолемеїв був нетривалим. Єгипет перейшов під владу Риму.

Група № 3. Царство Пергам

Ще під час формування держави Селевкідів від нього на заході відокремилися та зміцнили свою незалежність кілька невеликих держав, серед яких у III ст. до н. е. особливого значення набула держава еллінізму Пергам.

Пергамське царство було розташоване в північно-західній частині Малої Азії між балканською Грецією, Причорномор’ям та елліністичним Сходом. Пергамське царство було значним торговельним, ремісничим і культурним центром світу еллінізму. Родюча місцевість давала можливість розвивати сільське господарство й одержувати від нього величезні прибутки.

Столиця царства — місто Пергам — офіційно вважалося грецьким полісом і формально копіювало його установи. Привілейованою частиною населення міста Пергам були пергамські громадяни. Решта країни, окрім кількох грецьких міст, була сільською місцевістю. Її велика частина була царською землею. На ній працювали залежні селяни-землероби, становище яких нагадувало становище «царських землеробів» у Єгипті. Але в Пергамі, на відміну від держави Птолемеїв, у численних царських майстернях працювали раби. Пергамське царство було однією з найрозвиненіших країн еллінізму щодо вживання рабської праці у виробництві.

Пергам найбільше прославився виготовленням матеріалу, на якому писали, із шкіри молодих ягнят (телят), який і дістав назву на честь місця його виготовлення — пергамент.

У першій половині III ст. до н. е. в Пергамі утвердилася місцева грецька династія Атталідів.

Група № 4. Македонія

Становища у Європі та Близькому Сході дещо відрізнялися. Спустошливі війни, які затягли Македонію у вир подій близькосхідного світу, відбилися на її соціальному й політичному розвитку. Країна була послаблена відтоком населення на схід. Аграрні відносини в Македонії, на відміну від східних держав еллінізму, розвивалися на основі античної власності. Проте і в Македонії існувала царська земля: частиною цієї землі цар поступався на користь воїнів та аристократії, так званих «друзів», на яких тепер перетворилися старі македонські гетайри. Проте македонські вельможі мали не тільки ділянки царської землі, але і свої власні землі, що давало їм можливість мати відносно царя досить незалежне становище. Це позначилося, зокрема, на значенні армії. Так, наприклад, воєначальники впливали на рішення питання про престолонаслідування.

Управління країною зосереджувалося в руках царя, який виконував функції воєначальника й адміністратора. Його радниками були «друзі» — вельможі, що складали царський двір. Проте обожнювання царя та пов’язаного з ним царського культу в Македонії не було. Головним напрямком македонської зовнішньої політики було прагнення гегемонії в Греції та на Егейському морі.

Македонським царством правили нащадки одного з діадохів Александра Македонського — Антігона. У II ст. до н. е. Македонія була підкорена Римом.

2. Суть еллінізму.

«Мозковий штурм».

Учитель пропонує учням за допомогою методу «мозкового штурму» визначити, що ж таке еллінізм, після чого узагальнює їхні відповіді.

У період запеклої боротьби полководців за поділ держави Александра Македонського в Східному Середземномор’ї складалися елементи нових економічних і політичних відносин. Багато греків і македонян — купців, ремісників, найманців — осідали в Азії та Єгипті. Вони приносили свої звичаї та, у свою чергу, сприймали місцеві традиції. Вироблялися форми й методи експлуатації безпосередніх виробників, що відповідали рівню розвитку товарного господарства, складався новий державний апарат. Це було часом взаємодії місцевих і грецьких звичаїв, установлення правових норм, результати якого залежали від рівня та потреб суспільного розвитку населення цього регіону. До того ж взаємодіяли не тільки греки й жителі східних областей, але й різні місцеві народності одна з одною.

Таким чином, еллінізм — це примусове об’єднання давньогрецької та давньосхідної цивілізацій у єдину систему держав. Це поняття походить від грецького слова «еллінідзейн», що в перекладі означає «уподібнюватися еллінам», тобто грекам.

3. Культура та наука.

Індивідуальна робота.

Вивчення культури та науки періоду еллінізму відбувається шляхом індивідуальної роботи учнів із картками (можна також використати роботу в парах або групах, коли учні разом опрацьовують кілька карток).

Правила роботи

Уважно прочитайте матеріал, викладений у картці, і запишіть у зошиті:

а) про яку галузь ідеться в картці;

б) хто представляє цю галузь: ім’я та прізвище, школа тощо (у картці може бути відсутня інформація про представників напрямку);

в) приклад, досягнення, здобутки цієї галузі.

Рекомендація. Результатом роботи може стати узагальнююча таблиця, яку учні заповнять разом на дошці.

Галузь

Тенденції розвитку галузі

Представник чи школа

Приклади, досягнення чи здобутки

Філософія

     

Медицина, біологія

     

Математика

     

Скульптура

     

Архітектура

     

Література

     

Географія, астрономія

     

Історія

     

Картка № 1

Філософія еллінізму стала ідеологією індивідуалізму. Найзначнішим напрямком у філософії цього періоду була матеріалістична школа, створена Епікуром ще в 306 р. до н. е. В основу цього напрямку були покладені природничонаукові погляди Демокріта (теорія атомів). Джерелом пізнання філософи епікурейської школи вважали плотське сприйняття. Вони визнавали за справедливе прагнення людини фізичних і духовних радощів і вважали, що, долаючи страх перед смертю та Богом, людина може досягти спокою в житті.

Картка № 2

Засновником школи стоїків був Зенон і його послідовники. Основне завдання філософії вони вбачали в розробці вчення про поведінку людини. Епікурейському принципу задоволення стоїки протиставляли принцип чесноти, що зневажає задоволення. Вони вважали, що потреби заслуговують тільки презирства, а мудрець має бути вищим за будь-які хвилювання та страждання. Він має жити відповідно до природи, беззастережно підкорятися своїй долі та не намагатися їй протистояти.

Картка № 3

Разом зі стоїками розвиває свою теорію і школа кініків, створена Антісфеном, учнем Сократа. Представники цієї школи закликали до пасивності. Вони вважали, що людині в результаті розпаду поліса не залишилося місця в суспільстві, тому вона має залишити цивілізацію, що несе загибель, і повернутися до лона природи.

Представники школи скептиків, створеної Пірроном, дотримувалися думки, що оточуючий світ є незбагненним та не підлягає осмисленню. Тому справжній мудрець має зберігати спокій духу й абстрагуватися від дії зовнішнього світу.

Картка № 4

Феофраст, учень і наступник Арістотеля, за зразком арістотелівської «Історії тварин», створив «Історію рослин», у якій систематизував накопичені до початку III ст. до н. е. знання в галузі ботаніки.

Картка № 5

У вивчення анатомії людини великий внесок зробив Герофіл Халкедонській (III ст. до н. е.), що працював в Александрії. Він писав про наявність нервів і встановив їхній зв’язок із мозком, висунув гіпотезу про те, що з мозком пов’язані й розумові здібності людини. Він також уважав, що по судинах циркулює кров, а не повітря, тобто фактично дійшов думки про кровообіг.

Велику популярність мав Ерасистрат з острова Keoc (III ст. до н. е.). Він розрізняв рухливі та чутливі нерви, вивчав анатомію серця.

У період еллінізму Арістофан із Візантії зробив систематизований виклад зоологічних знань.

Картка № 6

Центром математики й природничих наук став знаменитий Мусейон в Александрії. Видатний математик Евклід створив тут свою працю «Елементи». Йому належать також серйозні роботи з астрономії та оптики.

Найвизначнішим ученим тієї епохи був Архімед, який здійснив низку великих відкриттів в галузі математики та фізики, що заклало підвалини теорії механіки та гідравліки.

Роботи Аполлонія з Перги про конічні перетини поклали початок тригонометрії.

Картка № 7

В елліністичній скульптурі переважає патетичний стиль, що відповідає новим рисам архітектури, досягаючи з нею гармонії. Євтехід Сікіонський створив скульптурну групу «Тюхе» (богиня долі та щастя) для Селевкідів, прославляючи щасливу долю Антіохії — столиці їхнього царства.

Найвідомішою пам’яткою доби еллінізму був монументальний фриз велетенського Пергамського вівтаря, наочне втілення майстерності родоської скульптурної школи. Барельєф завдовжки 120 м, що зображує битву богів-олімпійців із гігантами, щільно заповнений фігурами в бою. При цьому замість жаху битви фриз передає життєстверджуючий настрій.

Картка № 8

Найвідомішою пам’яткою патетичного монументалізму доби еллінізму стали скульптурні групи на фронтоні храму в Самофракії, серед яких шедевр еллінізму — мармурова скульптура Ніке Самофракійської роботи Піфократа Родоського — статуя богині-переможниці, споруджена на честь розгрому флоту Птолемея. Струнка фігура в шатах, що розвіваються, мовби злетіла з небес на ніс корабля, установленого на скелі високо над морем.

Картка № 9

Кращі традиції Родоської школи втілені в скульптурній групі «Лаокоон» майстрів Агесандра, Афінодора та Полідора (близько 50 р. до н. е.). На скульптурі зображені Лаокоон, що попередив троянців про підступність греків, і два його сини, яких душать дві велетенські змії.

Мистецтво скульптурного портрету представлене статуєю Демосфена, портретом Менандра, різьбленням на камені в мініатюрній «Камеї Гонзага».

Картка № 10

Александрійський маяк належить до одного із семи чудес світу. Маяк був споруджений у 280 р. до н. е. на острові Фарос у гирлі Нілу та заввишки сягав 135 м. На його вершині була встановлена бронзова статуя Посейдона заввишки 7 м. Під банею маяка горіло вогнище, дрова для якого піднімали на ослах по гвинтовому пандусі. Маяк, відомий нам з опису арабів, являв собою трисхідчасту вежу. Він служив також спостережним пунктом, метеорологічною станцією та фортецею з гарнізоном.

Картка № 11

Свідченням технічних досягнень стародавніх греків було одне із семи чудес світу — Колос Родоський, статуя бога Геліоса, що являла собою позолочену бронзову фігуру на залізному каркасі заввишки 32 м. Колос був споруджений на початку III ст. до н. е. перед входом у гавань міста Родос. Усіх, хто бачив статую, вражали не її художня цінність, а інженерна майстерність його творця — Хареса з Ліндосу.

Картка № 12

Видатними пам’ятками архітектурного мистецтва були не лише нові культові споруди, наприклад такі, як храм Артеміди в Ефесі, храм Аполлона в Дідімах поблизу Мілета, храм-гробниця Мавзола в Галікарнасі, монументальні вівтарі — Зевса та Афіни в Пергамі, Гієрона II в Сіракузах, а й новозбудовані міста: Александрія, Антіохія — столиця велетенської імперії Селевкідів.

Картка № 13

У будівництві храмів переважав іонічний ордер, великого поширення набули круглі храми, з’явилися відкриті вівтарі. Як будівельні матеріали широко використовувався камінь і сирцева цегла.

Найбільшими та технічно досконалими були громадські будинки й споруди: храми, гімнасії, булевтерії (будинки міських рад), театри, стадіони, іподроми, портові споруди.

Картка № 14

Докорінних змін зазнала література. Традиційні жанри класичної епохи відійшли на другий план. Майже зникли трагедія та ораторська література. Поезія перетворилася на мистецтво обраних, задовольняючи нахили до високоінтелектуальної літератури й улесливо оспівуючи багатих замовників. Витонченими, але досить заплутаними міфологічністю та вченістю були так звані епілії (малий епос) Каллімаха.

Картка № 15

Авторами поетичних творів переважно були вчені-філологи, які привносили до поезії тенденцію наслідування класичних зразків грецького епосу, панегіричної поезії, наприклад епічна поема Аполлонія Родоського «Аргонавтика».

Серед поетичних творів доби еллінізму, крім епіграм, слід пригадати буколічні (сільські) ідилії. Засновником цього жанру був видатний ліричний поет Феокріт із Сіракуз.

Найвидатнішим представником «нової аттичної» комедії був Менандр, який зосередив увагу на приватному житті людини. Менандр показував життя людей таким, яким воно було, а його персонажами виступали звичайні люди.

Картка № 16

У Мусейоні існувала обсерваторія для нагляду за небесними світилами. Астроном Гіппарх склав значний зоряний каталог. Дікеарх склав карту тогочасного світу й підрахував висоту багатьох гір Греції.

Ератосфен, дійшовши висновку про кулястість Землі, досить точно виміряв довжину її кола (він помилився лише на 80 км).

Арістарх Самоський висунув гіпотезу геліоцентризму — на підставі наглядів й обчислень припустив, що Земля та планети обертаються навколо Сонця. Це була перша в астрономічній науці здогадка про будову сонячної системи, хоча й не визнана в античності й середньовіччі.

Картка № 17

Для елліністичного періоду було характерним співіснування двох типів історичних досліджень. Багата мемуаристика того часу за своєю формою більше нагадувала художню літературу, ніж наукове дослідження, їй були притаманні штучна драматизація подій, використання риторичних засобів викладення, розрахованих на емоційну реакцію читача, вихваляння особистих заслуг можновладців (наприклад праці Каллісфена про Александра Македонського).

Картка № 18

За доби еллінізму було чимало історичних праць, у яких історичні події подані точно й об’єктивно: так описав історію походів Александра Македонського Птолемей І, а боротьбу діадохів — Ієронім із Кардії.

Найвидатнішим грецьким істориком II ст. до н. е. був Полібій, автор «Загальної історії» в сорока книгах, присвяченої подіям від 221 до 146 р. до н. е., коли Рим перетворився на середземноморську державу й підкорив Грецію та Македонію.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Підсумовуючи урок, учитель повертається до проблемного питання і, вислухавши відповіді учнів, робить висновок, що еллінізм є вершиною античної культури.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний текст параграфа, написати твір за темою «Чудо світу, яке виникло в період еллінізму».