Всесвітня історія. 6—7 класи: Нестандартні уроки

СЕРЕДНЬОВІЧНА ІНДІЯ

Мета. Сформувати уявлення про держави на півострові Індостан, про культуру та релігію середньовічної Індії; створити умови для розуміння причин утворення Делійського султанату та імперії Великих Моґолів, збереження кастового ладу в Індії; розглянути державний устрій індійських держав, пам’ятки культури Індії; установити зв’язок між античними та середньовічними індійськими державами, релігійним і побутовим життям індійців; схарактеризувати видатних історичних діячів; розвивати вміння порівнювати держави Індії із європейськими країнами, індійську культуру античності та середньовіччя; навчити висловлювати власну думку щодо наслідків завоювань.

Обладнання. Карта світу, Азії.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань із використанням роботи в групах і рольової гри.

Очікувані результати. Після цього уроку учні навчаться: називати хронологічні межі існування Делійського султанату та походів на Індію, пам’ятки індійської культури; показувати на карті кордони Делійського султанату та імперії Великих Моголів; застосовувати та пояснювати на прикладах терміни та поняття; характеризувати видатних історичних діячів і досягнення індійської культури; порівнювати держави Індії із європейськими країнами та індійську культуру античності та середньовіччя; висловлювати судження щодо наслідків завоювань, каст і варн в Індії.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель пояснює назву теми, ознайомлює учнів із кількістю годин, формою проведення тематичного оцінювання тощо.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Евристична бесіда.

1) Що вам відомо про Давню Індію?

2) Де розташована Індія?

3) Які річки протікають в Індії?

4) Які гори є в Індії?

5) Що вам відомо про індійське суспільство часів Давньої Індії?

6) Хто такі арії і як вони вплинули на розвиток Давній Індії?

7) Що таке варни?

8) Які культурні досягнення стародавніх індійців вам відомі?

9) Які релігії були поширені в Давньої Індії?

III. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Перед початком розгляду нового матеріалу вчитель ставить перед класом проблемне питання: «Чому мусульманам, на відміну від Александра Македонського, удалося завоювати Індію?»

За кожним із чотирьох питань розгляду нового матеріалу пропонується по одному варіанту проведення уроку. Учитель самостійно вирішує, із яким варіантом йому працювати. Решту матеріалу можна викладати лекційно або заздалегідь дати завдання учням підготувати доповіді за цими питаннями.

1. Держави на півострові Індостан.

«Засідання експертних груп».

Пояснення нового матеріалу проходить у вигляді «Засідання експертних груп». Учитель об’єднує учнів у чотири групи (групи експертів), кожна з яких отримує картку з інформацією для опрацювання, після чого виступають із доповідями. Решта учнів уважно слухають доповіді.

Правила роботи в експертній групі

1) Отримавши картку, призначити керівника групи, який буде керувати роботою групи, хронометриста, який буде стежити за часом, секретаря, який буде вести необхідні записи, доповідачів, які виступатимуть із результатами роботи групи.

2) Уважно прочитати інформацію на картці.

3) Поділити інформацію на кілька смислових блоків.

4) Розподілити блоки між учнями своєї групи.

5) Скласти стислий конспект кожного блоку та розказати його всім учням групи.

6) У разі виникнення запитань звернутися до вчителя.

Картка № 1

На межі IV—V ст. в Індії виникла велика держава Ґупта, що простяглася від Аравійського моря до Бенґальської затоки. Останні десятиріччя ґуптської епохи відзначені вторгненням гунів-ефталітів. Завоювання гунів були частиною інтенсивного пересування племен Центральної Азії. Ефталіти були військовим союзом напівкочових племен. Китайський мандрівник Сунь Юній, спостерігаючи гунів в Індії в 520 р., описував їх як неписьменний народ, що живе в шатрах і носить шкіряний одяг. Місцеві індійські правителі визнали верховну владу гунів, але правління гунів не було тривалим. Вони були вигнані, а в самій Індії почався період існування численних держав-князівств, які воювали між собою.

У Ґуптській державі склався єдиний централізований бюрократичний апарат. Зберігалися різні форми самоврядування — сільські громадські ради, кастові й професійні об’єднання тощо. У містах всіма справами завідували купецькі гільдії та ремісничі корпорації, які поступово перетворювалися на касти. Адміністративні посади в Ґуптській державі часто обіймали представники місцевих династій.

Основу соціального устрою індійського села IV—VI ст. складала сусідська община. Господарство вели окремі родини, що мали основні засоби виробництва. Для індійського села характерним є тривале існування патріархальних і напіврабських форм експлуатації. Широко використовувалася праця батраків і спільників. Розвивалися касти, кастовий лад створював організаційну структуру сільської общини й гарантував її сталість і консерватизм. Продовжувалося освоєння нових земель. Заселення нових областей частково було наслідком державної політики, а частково відбувалося стихійно внаслідок утечі населення з районів, що були спустошені війнами, повенями, голодом і соціальним гнітом, що поступово посилювався.

Картка № 2

Ще на початку XI ст. Північна Індія стала об’єктом руйнівних і грабіжницьких набігів еміра Газні — Махмуда Газневі. Він здійснив 15 походів, багато міст Індії були захоплені й розграбовані. Результатом його походів було завоювання Пенджабу. Після смерті Махмуда владу захопили правителі невеликого князівства Гур, після чого правління Газневідів припинилося.

Мухаммад Гурі продовжив політику завоювання Індії. Незабаром уся долина річки Ґанґ була зосереджена в руках Гурідів. Захоплені в Індії землі Мухаммад Гурі передав своєму воєначальнику Кутб-уд-діну Айбеку, який продовжив його завойовницьку політику. У 1192 р. він захопив місто Делі, яке стало його резиденцією. У 1206 р., після смерті Мухаммада Гурі, Кутб-уд-дін Айбек оголосив себе султаном значної частини індійських володінь Гурідів. Так виник Делійський султанат.

Ставши султаном, Кутб-уд-дін поклав початок столітньому правлінню в Делі тюркських правителів і їх нащадків, що умовно об’єднувалися в «династію» гулямів. Деспотична влада нових правителів Індії встановлювалася та підтримувалася методами жорстокого придушення. їм належало право розв’язувати всі важливі державні справи. Вони довільно скидали з посад і наказували страчувати своїх підданих, конфіскували їхнє майно.

Головною опорою Кутб-уд-діна було його військо. За словами історика XIII ст., воно складалося з «тюрок, гурів, хорасанців, хильджеїв ».

У Делійському султанаті офіційною мовою була фарсі (перська мова). Офіційною релігією султанату став іслам. Насильницькі методи навернення на іслам застосовувалися, як правило, лише до місцевих феодалів. Решта населення продовжувала сповідувати свою релігію.

У результаті встановлення в Індії в XIII ст. влади мусульманської військово-феодальної знаті відбулися зміни в структурі пануючого класу. Його верхній ешелон, представлений військовою знаттю, завойовниками та мігрантами, протистояв місцевому населенню і в етнічному, і в релігійному відношенні. Ця знать не стільки витіснила місцеву еліту, скільки підпорядкувала її своєму впливу. У процесі завоювань частина місцевих феодалів-індусів була винищена або втратила свої володіння. Частина земель місцевих індійських правителів перейшла до завойовників. Проте переважна частина земель залишалася за колишніми власниками за умови виплати податку й несення служби.

Торгівля та міське життя в Делійському султанаті продовжували розвиватися, незважаючи на часті війни й заколоти. Розширилася площа оброблюваних земель. Це було викликано прагненням султанів підпорядкувати незалежні племена, що населяли джунглі навіть у безпосередній близькості від столиці.

Життя в селі продовжувало задовольняти потреби феодальної знаті, кількість якої збільшилася в результаті мусульманського завоювання.

У XIV ст. влада султанів ослабла й почався занепад держави.

Картка № 3

Руйнівного удару Делійському султанату завдав Тимур.

Тимур народився в 1336 р. У 1362 р. пішов на службу до монгольського хана Тоглук-Тимура, того ж року під час однієї із сутичок дістав поранення в ногу і відтоді залишався кульгавим (звідси прізвисько Тимурленґ, у Європі його називали Тамерлан).

У 1370 р. Тимур сам захопив владу над Мавераннахром і прийняв титул великого еміра. Згодом скинув із престолу та вбив еміра Хусейна, одружився з його вдовою та прийняв титул гурган (чагатайською мовою означає «зять дому Чинґісхана»). Тимур, не будучи нащадком Чинґісхана, усе життя правив через підставних ханів-чинґісідів (нащадків Чинґісхана), які були маріонетками в його руках. Столицею держави Тимура стало місто Самарканд. Він сприяв розвитку науки й культури, особливо багато уваги приділяючи будівництву палаців, мечетей, мавзолеїв. Маючи добрі організаторські й військові здібності, він сформував велику, дисципліновану й добре озброєну армію.

Унаслідок численних військових походів Тимур захопив і приєднав до своєї держави практично всі території тогочасного персомовного світу, за винятком Північної Індії.

У 1398 р. разом із 120-тисячною армією він вторгся до Індії. Армія Делійського султанату не змогла чинити опір. Одне за одним військо Тимура захоплювало й розорювало міста. Столиця держави місто Делі також було пограбоване, а потім спалене. Всіх майстрів, які потрапили в полон, було вивезено в Самарканд. Тимур не бажав приєднувати індійські землі до своєї держави. Через рік він залишив пограбовану Індію.

Тимур прославився своєю підступністю, жорстокістю щодо завойованого місцевого населення. Помер у лютому 1405 р. Похований у мавзолеї Гур-Емір у Самарканді.

Картка № 4

У припиненні феодальних усобиць і війн, що розоряли сільське господарство й заважали торгівлі, були зацікавлені селяни й городяни. Разом із тим прагнення політичного об’єднання країни виявлялося і серед впливового прошарку мусульманських феодалів. Посідаючи панівне становище в країні, вони побоювалися посилення впливу феодалів-індусів, витиснутих на другий план у результаті тюркських, таджицьких й афганських завоювань. Проте в міру розпаду Делійського султанату та війн між державами, де правили мусульманські династії, вплив феодалів-індусів знову став посилюватися. Індійські князі стали достатньо сильними для того, щоб боротися проти мусульманського панування. Це привело до об’єднання мусульманських феодалів під владою Бабура (Бабур — прізвисько, що означає «Тигр»)— сильного правителя Кабула, що мріяв підпорядкувати своїй владі численні індійські землі.

Бабур, колишній правитель Ферґани, вигнаний із Середньої Азії кочовиками-узбеками, був талановитим полководцем, поетом і письменником. Його мемуари є найважливішим джерелом наших знань про тогочасне економічне й політичне життя Середньої Азії, Афганістану й Північної Індії та містять яскраві характеристики його сучасників. У 1526 р. Бабур, зробивши вирішальну перемогу над правителем Делійського султанату, поклав початок Моґольській імперії в Індії. (Моголами називали населення Моґолістана, до якого відносили райони Північної Індії та півдня Центральної та Середньої Азії. Саме тому держава дістала таку назву. Європейці називали Моґольську імперію державою Великого Моґола.) До 1529 р. володіння Бабура включали Східний Афганістан, Пенджаб і долину Ґанґу до меж Бенгалії.

Перемогами над індійськими феодалами Бабур був зобов’язаний своїй досвідченій, загартованій у боях армії, що складалася з тюрків, таджиків й афганців, відмінній артилерії та новим прийомам ведення бою (наприклад, прикриття своєї піхоти й артилерії загородою з возів, зв’язаних ланцюгами).

Бабур помер у 1530 р., перед смертю поділивши свої володіння між синами. Основну частину він віддав старшому сину Гумаюну, який успадковував від батька величезне царство, що простяглося від Ґанґу до Амудар’ї.

Власне засновником імперії Великих Моґолів є внук Бабура — Акбар (1556—1605 рр.). Правління Акбара, якого прозвали Великим, було присвячене об’єднанню держави. Незалежні мусульманські держави він перетворив на провінції своєї імперії, індуських раджів зробив своїми васалами — частину шляхом союзів, частину силоміць. Завдяки призначенню міністрів, намісників й інших урядовців з індусів новий монарх здобув прихилення та відданість індуського населення. Був знищений ненависний податок на немусульман.

Акбар переклав перською мовою священні книги й епічні поеми індусів, цікавився їхньою релігією та поважав їхні закони, хоча й заборонив деякі нелюдяні звичаї. Він був найвизначнішим мусульманським правителем Індії. Відрізняючись великим військовим талантом (не програв жодної битви), він, однак, не полюбляв війни й віддавав перевагу мирним заняттям.

2. Кастовий лад індійського суспільства.

Розповідь учителя.

Характерною особливістю феодалізму в Індії є поступове оформлення кастового ладу. Касти — це замкнені групи населення, що посідають певне місце у виробничому й суспільному житті, установлене звичаєм і законом. Приналежність до них членів суспільства визначалася їхнім походженням та була спадковою. Кастовий лад остаточно склався тільки в період раннього середньовіччя.

В умовах повільних темпів розвитку багато племен Давньої Індії протягом століть зберігали свій спосіб життя. Для одних племен провідним типом господарства було землеробство, для других — тваринництво, для третіх — полювання, для четвертих — рибальство тощо. Крім того, у деяких із них розвивалися ремесла: гончарне, теслярське, шкіряне, примітивна металургія тощо. Суспільний поділ праці привів до виділення груп людей, зайнятих у певній сфері виробничої діяльності.

Варни були результатом розвитку суспільної нерівності. Основною в системі вари є їхня відмінність у правах та обов’язках щодо рабовласницької держави. Виникнення ж каст було результатом розвитку поділу праці, основним для каст є їхнє місце в економічному житті суспільства.

Для каст характерна їхня відчуженість одна від одної: члени різних каст не могли брати шлюб, кожна каста мала свою виняткову й незмінну професію. Крім того, що кастам була властива спільність заняття, вони, на відміну від варн, мали внутрішню адміністрацію. Члени касти були пов’язані зобов’язанням взаємодопомоги, спільним виконанням релігійного культу, регламентацією виробничого процесу, певними правилами спілкування із членами інших каст тощо.

Рольова гра «Касти та варни».

Основна мета гри — показати учням на практиці різницю між варнами та кастами.

Чотири учні класу отримують картки з описом виникнення певної варни, один учень — групи «недоторканих». Решта учнів отримують картки, на яких зазначений опис певної професії, і визначають, до якої варни належить каста, про яку розповідається. Потім учні приєднуються до відповідної варни та обговорюють інформацію на своїх картках.

Рекомендація. Групу «недоторканих» учитель уводить на свій розсуд, ураховуючи можливість неадекватної реакції учнів на роботу в такій групі.

Правила роботи

1) Уважно прочитати інформацію на картці.

2) Вирішити, про представника якої професії розповідається на картці та до якої варни він належить.

3) Приєднатися до роботи певної групи-варни та поділитися інформацією про свою касту.

4) Обговорити разом із групою відповідність касти варні.

5) Якщо інформація про касту на картці не належить до цієї групи-варни, перейти до іншої.

6) У разі виникнення запитань звернутися до вчителя.

Картки із варнами

Картка № 1

Цю варну Брахма створив зі своїх вуст. Це були найкращі створіння бога, і назвали їх на честь бога — брахмани. До найвищої варни належали жерці та вчені, учителі та наставники. Вони мали бути чесними та справедливими, мудрими та розсудливими.

Картка № 2

Зі своїх рук Брахма створив кшатріїв (з індійської «кшатра» — «панування, влада»). До варни кшатріїв-воїнів належали раджі, військові, державні урядовці й представники знаті, аристократи. їх бог наділив відвагою, доблестю, силою та щедрістю.

Картка № 3

Вайш’їв бог Брахма створив зі своїх стегон. Це були люди, які добре виконували свою роботу. До варни вайш’їв належали землероби та скотарі, купці та лихварі. їх бог наділив працьовитістю та старанністю.

Картка № 4

Зі своїх ступнів Брахма створив варну шудр. Він наділив їх смиренністю та покорою вищим варнам. Це були безправні слуги, залежні хлібороби та ремісники, дрібні торговці.

Картка № 5

Це була не варна, але велика кількість людей належала до цієї групи. Вони називалися «недоторканими», виконували найбруднішу роботу — замітали вулиці, прибирали сміття. Це були раби. Представникам інших варн заборонялося не тільки спілкуватися з ними, але навіть торкатися до них.

Картки із кастами

Картка № 1

Вони були служителями бога. Жили при храмах, молилися богам, передавали їм прохання людей, яким потім переказували і відповіді богів. (Жерці.)

Картка № 2

Вони навчали дітей, передавали знання, які накопичили покоління. Вони вчили писати, читати та рахувати. Навчали доброті та справедливості, толерантному ставленню до людей і поваги до богів. (Учителі.)

Картка № 3

Вони здійснювали відкриття, досліджували невідоме та розвивали відоме. Вони дивилися на зірки та працювали із числами, писали

трактати та робили креслення. Вони завжди перебували в пошуках нового. (Учені.)

Картка № 4

Вони шукали шлях до найкращого, намагалися знайти розуміння як природи, так і людини. Вони постійно ставили запитання та шукали на них відповіді. Вони створювали вчення. Інколи вони навіть не помічали навколишнього світу. (Філософи.)

Картка № 5

Вони керували державами, вирішували долі людей і народів. Вони жили в розкішних палацах. Усі їм прислуговували та намагалися виконати їхні бажання. Владу вони отримували в спадщину, але інколи й захоплювали силою. (Раджі.)

Картка № 6

Вони керували арміями, направляли воїнів. Вони віддавали накази, і сотні та тисячі людей ішли на битву. Вони були різними — і талановитими, і бездарними. Одні жили в розкоші, інші поділяли побут воїнів, якими командували, але й ті, й інші випроводжали людей на смерть. (Полководці.)

Картка № 7

Вони служили у відбірному військовому загоні, охороняли правителів. Від них залежало життя царів і раджів. Вони могли й попередити замах, але інколи й самі змінювали правителів, саджаючи на трон того, кого вони вважали кращим, або того, хто більше їм заплатив. Вони приймали на себе удар мечів і кинджалів, отруєних стріл і пасток, які були направлені проти правителів. (Царські гвардійці.)

Картка № 8

Часто їх не помічали, але без них неможливе життя держави. Вони управляли країнами. Змінювалися правителі, минали війни та революції, а вони продовжували керувати державами. Часто вони приймали доленосні рішення, які змінювали все навкруги, а також могли так затягти звичайну справу, що вона могла ніколи не зрушити з місця. (Державні урядовці.)

Картка № 9

Вони дуже багаті. Серед них часто зустрічаються пихаті люди, які вважають себе найкращими. Вони приймають рішення, змінюють правителів та управлінців. Вони постійно прагнуть більшої влади та багатства. Вони організовують заколоти та змови, із презирством ставляться до інших людей. Вони допомагають бідним, підтримують поетів і митців. (Аристократи.)

Картка № 10

Своє положення, гроші та владу вони отримали у спадок. Вони є опорою правителя, допомагають керувати державою, але часто першими гинуть від рук своїх володарів. Вони ведуть постійну боротьбу

за вплив на правителів, підкупають, дають хабарі. Вони присутні на всіх прийомах у державі. Вони розумні та хитрі, мають добру освіту. (Світська знать.)

Картка № 11

Вони не знатні, але багаті, організовують торгові каравани, мають багато різного товару. Вони можуть дістати або відшукати практично все. Вони знають інші мови й багато подорожують. На них часто нападають розбійники. Вони розорюються та багатіють. Вони знають ціну та вартість будь-якого товару, навіть далеко за межами своєї батьківщини. (Купці.)

Картка № 12

Вони працюють на землі. Вони знають, коли потрібно посіяти, унести добриво, зібрати врожай. Вони люблять землю, яка їх годує, мають трохи власної. Вони сплачують податки та годують усіх — багатих і бідних. Вони вміють користуватися знаряддями праці, знають, як орати та сіяти. їхні руки грубі, мозолясті. (Землероби.)

Картка № 13

Інколи вони люблять тварин більше, ніж людей. Вони знають про худобу все. Вони супроводжують свійських тварин від народження до смерті. Вони випасають худобу, водять її на водопій, стрижуть і лікують, коли вона захворіє. У них є власна худоба. (Скотарі.)

Картка № 14

Вони мали справу з грошима, давали позики під відсотки. Вони розорювали людей, якщо ті вчасно не повертали борг. Із ними рахувалися аристократи та правителі. їх ненавиділи, але за скрутних часів брали від них гроші. (Лихварі.)

Картка № 15

Вони майстри, знавці своєї справи. Вони роблять речі, які викликають подив та захоплення. Вони роблять і шедеври, і звичайні речі, без яких неможливе життя. їхня праця тяжка, але вони незалежні, мають власні майстерні. (Ремісники.)

Картка № 16

Вони полюбляють море, мають кораблі, керують моряками. Від них залежить, чи вчасно буде поставлений товар, чи потрапить людина в необхідне місто. Вони ведуть боротьбу з піратами. Вони керують кораблями навіть у шторм і шквали. Вони милуються заходом сонця, коли воно зникає у водах моря. (Судновласники.)

Картка № 17

Вони випасають худобу, стежать за чужими тваринами. Вони постійно на пасовищах, ночують просто неба. Вони знають звички тварин, захищають їх від диких тварин, лікують їх. Вони відповідальні за худобу й отримують платню за свою працю. (Пастухи.)

Картка № 18

Вони мають товар, але небагато. Вони весь час подорожують, в основному пішки, не зважаючи на дощ чи сніг, спеку чи холод. Товар вони носять постійно із собою. Вони продають дрібні речі, без яких неможливо вести господарство, — голки та нитки, прикраси та ножі, дротики та шпильки тощо. (Торговці.)

Картка № 19

Вони творять музику: веселу та сумну, під яку танцюють та розмірковують. Вони грають на багатьох інструментах, але кожний має свій улюблений. На них чекають і в розкішних палацах, і в бідних хатинах. (Музиканти.)

Картка № 20

Вони роблять тканину, наносять чудові візерунки. Вони змішують кольори. їхня продукція потрібна всім — від дітей до старців. Більшу частину свого життя вони проводять за верстатами. (Ткачі.)

Картка № 21

Вони постійно працюють із гарячою водою. їхні руки переносять сотні кілограмів одягу. Вони знищують бруд і повертають речам красу та чистоту. Вони роблять одяг свіжим і м’яким. (Пралі.)

Картка № 22

Вони знають звички всіх риб. Вони кожного дня виходять у море, закидають неводи, ставлять вудила. Під дощем і сонцем вони виловлюють рибу. (Рибалки.)

Картка № 23

Вони працюють у майстернях, б’ють молотами та карбують бронзу. Вони виготовляють знаряддя праці та прикраси. Вони не мають власних майстерень, тому працюють на чужих. Вони працюють із ранку до ночі, збагачуючи інших. Дехто з них може заробити на власну майстерню, але таких небагато. (Дрібні ремісники.)

Картка № 24

Вони прибирають сміття, щоб позбавити інших від бруду та смороду. Від них відвертаються інші. Вони виконують брудну роботу, але після них стає чисто. (Прибиральники сміття.)

Картка № 25

Вони прокидаються дуже рано, зустрічають схід сонця, прибираючи подвір’я та вулиці. Вони відповідають за чистоту на вулицях та у дворах. На них дивляться з презирством. Вони збирають листя, знищують бруд. (Двірники.)

Картка № 26

Вони виконують криваву роботу. Вони вбивають худобу. їхня робота дуже важка. їх цураються, але вони змушені виконувати свою роботу. (Забійники худоби.)

Картка № 27

Вони не мають жодних прав і повністю залежать від свого господаря. Вони виконують усю брудну роботу й нічого за це не отримують. До них погано ставляться. Вони перебувають поза законом. (Раби.)

Результати роботи груп можна подати у вигляді таблиці.

Брахмани

Кшатрії

Вайш’я

Шудри

Жерці

Учителі

Учені

Наставники

Філософи

Раджі

Полководці

Царські гвардійці

Державні урядовці

Аристократи

Світська знать

Купці

Землероби

Скотарі

Лихварі

Ремісники

Судновласники

Пастухи

Торговці

Музиканти

Ткачі

Пралі

Рибалки

Дрібні ремісники

«Недоторкані»

Прибиральники сміття Двірники Забійники худоби Раби

3. Релігія середньовічної Індії.

«Ажурна пилка»*.

Картка № 1

Буддизм був реакцією небрахманських верств давньоіндійського суспільства на брахманізм. Основи його вчення викладені в бенареській проповіді Будди. їхня суть є такою: життя є страждання. Народження й старіння, хвороба й смерть, розлучення з коханим і шлюб із нелюбом, недосягнена мета й незадоволене бажання — усе це страждання. Воно походить від бажання буття, насолод, творення, влади, вічного життя тощо. Якщо подолати цю ненаситну жадобу, відмовитися від бажань, звільнитися від земної марноти, відкриється шлях до знищення страждань. Саме цей шлях веде до повного звільнення, нірвани. Людям, які багато страждали, не могло не імпонувати вчення про те, що наше життя — страждання, і що всі страждання походять від бажань та хіті. Якщо зменшити їх, бути добрим і благочестивим до всіх людей (не лише перед посвяченими та брахманами), відкривається шлях до істини, а в підсумку — і до нірвани. Зрозуміло, чому буддизм став найбільш впливовим і популярним у Давній Індії.

Картка № 2

За кушанської епохи формується новий напрямок буддизму, де Будда стає богом. Також з’являється культ бодгісаттв — святих, які досягли рівня Будди, але тимчасово відмовилися ввійти в нірвану зі співчуття до людства. Буддизм у цей час підкорює Китай та Індокитай, трохи пізніше досягає Кореї. Починаючи із IV ст. н. е. поширюється релігійна освіта. У V ст. цар Кармаґупта з династії Ґуптів відкрив найвідоміший буддистський університет — монастир Наланда в Північному Біхарі. Пізніше з’явилися університети в Таксилі та Аджанті.

* Методика проведення — див. урок «Релігія та міфологія Давнього Єгипту

Разом із тим уже на початку середньовіччя починається падіння авторитету буддизму.

Картка № З

Іслам заявив про себе наприкінці І тис. н. е. на північному заході Індостану, поставши перед індуїзмом у вигляді живого віровчення войовничих племен Західної та Центральної Азії. Поширення ісламу почалося після того, як він став офіційною релігією Делійського султанату. Він почав поширюватися в Індії близько другої половини VII ст. Його першими носіями були торговці-мусульмани з різних країн Близького та Середнього Сходу, що поселялися в Індії. Він істотно відрізнявся від усіх попередніх релігійних світоглядів. На відміну від індусів, мусульманські племена мали потужну військову технологію та сильну політичну систему. Але головним було те, що їхнє віровчення спиралося на концепцію «згуртованого братерства», яка об’єднувала всіх, хто сприйняв цю релігію, узами глибокої поваги. Напевно, це було перше в історії індуїзму зіткнення з релігійним віруванням, що спиралося на поняття цілісної громади, об’єднаної єдиним і всемогутнім богом. Не дивно, що індійське суспільство не змогло включити мусульманські громади до свого гнучкого соціального та духовного організму. Люди, які прийняли іслам, жили поруч з індусами й перейняли в них міфи, образи традиційних богів, релігійні обряди. Багато таких прикладів подає література середнього та пізнього середньовіччя, присвячена релігійним поглядам народів субконтиненту.

Картка № 4

Кількість мусульман у Північній Індії значно зросла у XII — на початку XIII ст., у період завоювань Мухаммада Гурі й особливо після створення тут Делійського султанату. Згідно з релігійними розпорядженнями, обов’язком мусульманських правителів уважалося перетворення «осередку війни», тобто немусульманського світу, на «осередок миру», або мусульманський світ. Тільки християнам і юдеям дозволялося зберігати свою віру за умови визнання себе підданими, сплачуючи податки мусульманським правителям. Що ж до язичників, ідолопоклонників і багатобожників (зокрема індусів), то вони відповідно до законів ісламу підлягали винищуванню, якщо не зрікалися віри батьків. Кутб-уд-дін Айбек, засновник Делійського султанату, зруйнував багато храмів, а на їхньому місці спорудив мечеті.

Насильницькі методи навернення на іслам застосовувалися, як правило, лише до місцевих феодалів. Прийняття ними релігії завойовників служило символом визнання свого залежного статусу. Разом із тим воно відкривало місцевим феодалам шлях до почесних чинів і прибуткових посад у війську й адміністративному апараті. Не дивно, що часто племена й дрібні народності зберігали релігію предків, тоді як їхні вожді та правителі наверталися на мусульманство.

Картка № 5

У боротьбі з буддизмом починає формуватися новий тип брахманізму — індуїзм. Основу цього вчення склала «Бхаґавадґіта». Виходячи з того, що кожне божество — це втілення верховного бога (як Рама або Крішна були втіленням бога Вішну), індуїзм дозволяв будь-які культи й вірування, виявляючи при цьому ще більшу терпимість, ніж буддизм. Головні боги індуїзму — Шива, Вішну та богиня Шакті — були також утіленнями вищого божества — Брахми, який сидить на троні на вершині Гімалаїв, занурений у вічну медитацію.

В індуїзмі є безліч різних сект і напрямків, що розрізняються як вибором того бога з великого індуського пантеону, якому покланявся віруючий, так і релігійними обрядами і звичаями. Проте деякі уявлення та звичаї є загальними для всіх індусів. Вони дуже цінують поняття чесноти або боргу (дхарми), яке полягає в тому, щоб твердо і неухильно виконувати свої кастові обов’язки. Так, для вищих каст їхня дхарма полягає в справедливому управлінні або мужній поведінці на полі бою, для нижчих каст — у добросовісному виконанні ними кастової роботи та вшануванні осіб вищого походження. Індуїзм стверджує, що поділ на касти є божественним законом, що всі касти є необхідними, а становище кожного індивідуума в кастовому ладі визначається його поведінкою в попередньому народженні. Душа людини не вмирає, а після смерті тіла переходить у якусь іншу істоту: якщо людина вела добродійне життя, то в наступному народженні її кастовий статус підвищується, якщо розпутне, то вона може народитися «недоторканою» або навіть якою-небудь мерзенною твариною.

Картка № 6

Загальним для всіх індусів було уявлення про те, що слід уникати завдання шкоди живим істотам, а також пов’язане із цим поклоніння деяким тваринам, насамперед коровам, які шанувалися всіма індусами. Загальними були також обряди, що здійснювалися протягом усього життя, від народження до смерті. Усі індуси мали приносити жертви — іноді тварин, а частіше — пахощі та квіти. Усі були зобов’язані в міру своїх можливостей жертвувати брахманам і храмам, ушановувати як святих пустельників, аскетів, мандруючих проповідників тощо. Для всіх індусів було також обов’язковим виконання кастових обрядів і заборон, що за важливістю дорівнювало шануванню божества.

4. Культура середньовічної Індії.

Вступне слово вчителя.

Середньовіччя суттєво змінило обличчя Індії. Її культура мала, з одного боку, стародавню індійську основу, з іншого — перебувала під сильним впливом інших культур, які приходили разом із завойовниками. Особливо сильний тиск на індійську культура мала мусульманська культура, яка тривалий час залишалася культурою панівних верств. Результатом впливу індійської, мусульманської та інших культур стала своєрідна культура середньовічної Індії.

Гра «Броунівський рух».

1) Кожний учень отримує картку з інформацією про культурні досягнення середньовічної Індії.

2) Він має прочитати подану інформацію та переписати її собі в зошит.

3) Розповісти учню, який сидить поряд, зміст своєї картки.

4) Вислухати від нього зміст його картки та стисло записати її у свій зошит.

5) Продовжити обмін інформацією з іншими учнями до завершення роботи за сигналом учителя.

6) Представити вчителю результати своєї роботи.

Картка № 1

У період VI—XIII ст. в більшості районів Індії розвивається література місцевими мовами, хоча багато поетів писали і «високою» мовою — санскритом. Санскритська література поступово стає все більш вишуканою, розрахованою на придворні кола. Розвиток літератури місцевими мовами відбувався у формі перекладення із санскриту епічних творів, наприклад епосу «Рамаяна».

Картка № 2

У мистецтві найбільшого розвитку набула архітектура та скульптура. У VI—VIII ст. будувалися насамперед печерні храми (в Еллорі, Елефанті, пізніше печери Аджанти) або храми, вирізьблені з моноліту, наприклад храми Магабаліпурама або Ратха (храм у вигляді колісниці) в Конараці. Це не вимагало такої складної техніки: легше було вибити дірки в скелі, ніж тесати каміння, перевозити їх стежками на дальні відстані та споруджувати високі й міцні будівлі.

Картка № З

Зразком чудового поєднання архітектури, скульптури й живопису є печерний комплекс в Аджанті. Серед споруд виділяються гуртожитки буддистських ченців. Скельні ансамблі Аджанти славляться насамперед своїм живописом. Цей вид образотворчого мистецтва відомий в Індії з початку І тис. до н. е. Проте, оскільки під дією вологого клімату живописний шар швидко руйнується, печерні храми Аджанти є єдиною пам’яткою, за якою можна говорити про розписи Ґуптської епохи.

Картка № 4

Із IX ст. храми стали вже будувати з тесаного каміння. На півночі Індії храми були параболічної (подовжено-овальної) форми, на верхівці їх розташовували у вигляді лотоса, на півдні — у формі прямокутної піраміди. Внутрішні приміщення були низькими й темними — це святилища, доступ до яких дозволявся не всім. Основний натовп віруючих обходив храм іззовні. У дворі храмів, а також на їхніх стінах стояли скульптури, що зображали сцени епосу або в символічній формі трактували шанування того бога, якому присвячений храм.

Картка № 5

Видатна пам’ятка архітектури Індії — мавзолей Тадж-Махал в Аґрі. Він був споруджений султаном Шах-Джаханом на згадку про кохану дружину Мумтаз-Махал. Мавзолей Тадж-Махал розташований у великому парку, до якого ведуть дороги й канал. Багатокутна будівля прорізана глибокими нішами й увінчана величезним сферичним куполом. Фантастичний архітектурний образ Тадж-Махала відносить його до однієї з найкращих пам’яток середньовічної Індії.

Картка № 6

У І тис. н. е. індійці навчилися визначати й класифікувати ґрунти, застосовувати сівозміни, використовувати добрива. Були освоєні нові сільськогосподарські культури, наприклад індиго, набуло поширення шовківництво. Освоювалися нові території, раніше зайняті джунглями. Усе ширше застосовувалося штучне зрошування, причому з’явилися вже дуже великі зрошувальні споруди.

Картка № 7

Великого рівня досконалості досягли міські ремісники у виготовленні прикрас, зброї, тонких бавовняних і шовкових тканин тощо. Наочним показником високого розвитку металургії є залізна колона масою близько 6,5 т і заввишки більше ніж 7,25 м, що зараз розташована в Делі, відлита на початку V ст. Цікаво, що від того часу колона майже не піддалася корозії.

Картка № 8

В епоху Великих Моґолів вищого розквіту досягла індійська мініатюра. Важливе місце в мініатюрі посідали портрети історичних осіб. Окрему групу складали ілюстрації до біографічних та історичних хронік того часу. Стиль більшості придворних мініатюр нагадував перські зразки. Художник наносив малюнок легко, чітко, прагнучи не втратити жодної, навіть найдрібнішої деталі. При цьому кожний елемент картини, обведений чітким тонким контуром, мав своє колірне рішення.

Картка № 9

У медицині набула розвитку національна школа, оригінальна за своїми методами, що і в наш час практикується в Індії та за її межами.

Дуже детально була розроблена діагностика. У лікуванні хвороб велика увага приділялася гігієні та дієті. Проте найбільш розробленою галуззю індійської медицини була хірургія. Індійські лікарі вміли робити дуже складні на той час операції, наприклад трепанацію черепа тощо.

Картка № 10

Значні успіхи індійської математики сягають старовини. У період раннього середньовіччя математичні знання тільки почали застосовуватися, зокрема в астрономії. Варахаміхіра (VI ст.) і Брахмаґупта (VII ст.) були значними астрономами цього періоду. Математик та астроном Арібхата стверджував, що Земля має форму кулі й обертається навколо своєї осі.

Картка № 11

У X ст. призупиняється як художнє, так і релігійне життя в буддистських центрах Аджанти та Еллори, лише залишивши сліди у вигляді печерних храмів. У цей час закінчується спорудження печерного храму Шиви на острові Елефанта. Виникає, але теж швидко сходить нанівець техніка виготовлення зображень і цілих храмів з одного шматка, однієї скелі (Еллора, Махабаліпурам). Зникає монументальність у скульптурі, яка поєднується з архітектурою та стає її архітектурною деталлю. Проте одночасно із цим архітектура стає нагромадженням деталей.

Картка № 12

У Делійському султанаті офіційною мовою була фарсі (перська мова), як це було в багатьох державах Середньої Азії, Афганістану та Ірану, звідки до Індії у XII—XIII ст. прийшла основна частина мігрантів і завойовників. Фарсі була не тільки мовою діловодства, а й мовою історіографії та придворної поезії. Одним із найперших зразків історіографії Індії мовою фарсі можна вважати поему «Таріх-і-фахруд-дін Мубарак-шах», написану в 1206 р.

Картка № 13

За Шамс-уд-діна було завершене будівництво Кутб-мінара — величезної споруди заввишки 70 м із діаметром фундаменту 14,3 м. У будівельних роботах були зайняті й місцеві каменярі, і майстри з Гурата Ірану. Кутб-мінар, що дістав назву за ім’ям суфійського шейха Кутб-уд-діна Бахтіяра, є найвищою у світі колоною, спорудженою людьми епохи старовини й середньовіччя.

Картка № 14

За часів правління Ґуптів набули розквіту наука, філософія, література. Були записані стародавні усні трактати в різних галузях знань. Індія славилася буддистськими університетами в Таксилі, Наланді, Аджанті. Літературні джерела свідчать про широкий розмах будівництва в той період: зводилися численні буддистські та індуїстські храми, палаци.

Картка № 15

Вплив комплексу Аджанти на мистецтво Індії є величезним. Основні особливості цієї пам’ятки відобразилися і в скульптурі ґуптської епохи. Ґуптський Будда — це ідеальний образ, що втілює ідею досягнення нірвани. Саме таким він зображений у відомій статуї із Сарнатха (V ст.). Божественний Будда сидить на троні, прикрашеному скульптурними зображеннями й орнаментом. Його фігура позбавлена всіх рис живої людської плоті. Будда сидить у позі «лотоса», його руки складені в жесті повчання.

Картка № 16

У районах Таміла широко розвинулося мистецтво дрібного бронзового литва, що зберегло реалістичність і життєвість жесту. Одна з кращих таких статуеток, «Шива Натараджа» («Танцюючий Шива»), повторювалася потім неодноразово з невеликими варіаціями на всьому півдні Індії.

Картка № 17

Раннє середньовіччя — період виникнення в більшості районів Індії літературної традиції. Твори писалися місцевими мовами, хоча продовжувала розвиватися і література мовою санскриту. Основним жанром літератури залишалася поезія. Навіть наукові й філософсько-релігійні трактати викладалися віршами. Деякі твори того періоду розглядаються як частини індійської класичної спадщини. Це поема Бани «Харшачаріта», твори Бхавабхуті, Бхараві та багатьох інших.

Картка № 18

В Індії використовували десяткову систему числення та цифри, які в них перейняли араби, а від них і весь світ. Індійський математик Аріябхата досить точно довів значення числа к, він розв’язував рівняння з двома невідомими.

Освіту в Індії в середньовіччі здобували в основному представники вищого світу. Діти навчалися вдома або при храмах. У цей час в Індії вже був відомий папір.

Картка № 19

Імператори з династії Ґуптів підтримували художню творчість. На основі стародавнього виду театрального мистецтва — пантоміми — виникає драматургія. При дворі Чандраґупти II (380—415 рр.) жили кращі поети того часу. Найвідомішим із них був Калідаса (353—420 рр.). До нас збереглися три його драми, найбільш довершеною з яких є «Шакунтала». Існував і народний театр, що поєднував музику й пластику танцю. Індійці дуже полюбляли різні ігри. Одна з них — чатуранга (шатрандж) — збереглася і до нашого часу у вигляді сучасних шахів.

Рекомендації. 1) Оскільки картки містять великий обсяг інформації, учитель самостійно вирішує, із якими з них працюватимуть учні. 2) Такий самий набір карток можна використати при застосуванні методики «Карусель».

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Фронтальне опитування.

Запитання до фронтального опитування формуються залежно від того, за яким питанням теми був проведений нестандартний урок.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель вибірково перевіряє виконані завдання, зупиняється на типових помилках.

Підсумовуючи урок, учитель повертається до проблемного питання і, вислухавши відповіді учнів, підкреслює, що процес підкорення Індії мусульманами був поступовим і тривалим.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний текст параграфа, написати твір за темою «На прийомі в палаці індійського раджі».

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст