Всесвітня історія. 6—7 класи: Нестандартні уроки

РЕЛІГІЯ ТА ЦЕРКВА В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ В XIV—XV СТ.

Мета. Сформувати уявлення про християнську церкву в ХІV—XVст.; створити умови для розуміння причин хрестових походів та їхніх наслідків; розглянути перебіг першого хрестового походу; установити зв’язок між церковною та державною владою; схарактеризувати католицькі чернечі ордени; розвивати вміння порівнювати християнську церкву в ранньому, середньому та пізньому середньовіччі; навчити висловлювати власну думку щодо хрестових походів.

Обладнання. Карта світу, Європи, Азії, картки з текстами.

Тип уроку. Комбінований з елементами лабораторно-практичної роботи.

Очікувані результати. Після цього уроку учні навчаться: називати хронологічні межі хрестових походів; описувати перший хрестовий похід; наводити приклади могутності папської влади у XII—XIII ст. та середньовічних єресей; показувати на карті напрямки хрестових походів, територію держав хрестоносців; застосовувати та пояснювати на прикладах терміни та поняття; характеризувати католицькі чернечі ордени; порівнювати християнську церкву в ранньому, середньому та пізньому середньовіччі та висловлювати власну думку щодо хрестових походів.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель пояснює тему уроку, розповідає його план, мету та завдання, форми роботи.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Фронтальне опитування.

1) Як відбувалися процеси християнізації Європи?

2) Які зміни відбулися в християнській церкві в V—XI ст.?

3) Що вам відомо про Папську державу?

4) Чому король франків Піпін Короткий подарував землі Папі Римському?

5) Яку роль відігравала християнська церква в житті суспільства?

6) Із якою метою виник документ, відомий як «Константинів дар»?

7) Чому відбувся церковний розкол у 1054 р.?

8) Яким було ставлення християн до інших релігій?

9) Чому християнська релігія стала панівною у Європі?

III. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Перед початком розгляду нового матеріалу вчитель оголошує тему уроку та ставить перед класом проблемне питання: «Чому хрестові походи були організовані саме католицькою церквою?».

За кожним із п’яти питань розгляду нового матеріалу пропонуються по одному варіанту проведення уроку. Учитель самостійно вирішує, із яким варіантом йому працювати. Решту матеріалу можна викладати лекційно або заздалегідь дати завдання учням підготувати доповіді за цими питаннями.

1. Учасники, причини та привід до хрестових походів.

Розповідь учителя.

Наприкінці XI ст. у Європі склалася парадоксальна ситуація. Після поділу імперії Каролінґів і хрещення войовничих угорців і вікінгів настала відносна стабільність. Проте за попередні кілька століть у Європі сформувався клас воїнів. Утім, тепер кордонам держав більше не загрожувала серйозна небезпека ззовні, тому їм не залишалося нічого іншого, як пригноблювати селянство, улаштовувати усобиці й конфліктувати одне з одним. Крім того, система майорату, яка ґрунтувалася на тому, що спадок отримував тільки старший син, призвела до того, що безземельні рицарі змушені були самостійно шукати собі засобів для існування, але вони вміли тільки воювати.

У цей час у Європі склалися відносно стабільні державні відносини, внутрішня колонізація майже вичерпала себе, тому виникає проблема вільних територій.

Католицька церква в ті часи мала великий вплив на європейське суспільство. Разом із тим у релігійному житті вже назрівала певна криза.

Протягом семи років практично всі європейські країни потерпали від голоду, поширювалася епідемія чуми та інших хвороб, протягом кількох років тривали суворі зими, а навесні Європу затоплювали повені.

Усе це призвело до очікування людьми кінця світу. Багато людей були готові спокутувати гріхи паломництвом до Святої Землі або отримати спасіння, займаючись іншими благочестивими справами. У цей час і народилася ідея спасіння Гроба Господнього від невірних.

«Мозковий штурм».

Учні за допомогою методу «мозкового штурму» визначають групи учасників хрестових походів (учитель записує їх на дошці):

1) Великі феодали.

2) Середні та дрібні феодали.

3) Біднота.

4) Торговці.

5) Католицька церква.

Робота в групах.

Учитель об’єднує учнів у п’ять груп, кожна з яких за однією з груп учасників хрестових походів визначає, хто входив до складу цієї групи, і з яких причин вони брали участь у хрестових походах. Результати роботи груп заносяться до таблиці.

Група учасників хрестових походів

Учасники хрестових походів

Причини участі в хрестових походах

Великі феодали

Імператори, королі, князі, графи, герцоги тощо

Можливість збагатитися, розширити свої володіння чи отримати нові, збільшити кількість підданих, очолити новоутворені держави, спокутувати гріхи через звільнення Гробу Господнього

Група учасників хрестових походів

Учасники хрестових походів

Причини участі в хрестових походах

Середні та дрібні феодали

Рицарі

Можливість одержати землі, збагатитися, отримати спасіння через визволення Святої Землі

Біднота

Селяни, міська біднота, дрібні ремісники

Можливість визволитися з неволі, збагатитися, мати власну землю чи справу, визволити Гроб Господній

Торговці

Купці, ремісники

Можливість збагатитися за рахунок відкриття нових торговельних шляхів і ринків збуту, спокутувати гріхи шляхом визволення Святої Землі

Католицька церква

Папа Римський, єпископи, священики, ченці тощо

Можливість поширення свого впливу на Схід, перемога в боротьбі з православною церквою, звільнення Святої Землі, збільшення прибутків

Розповідь учителя.

Приводом до хрестових походів стала зміна ситуації на Сході. Щороку тисячі паломників пішки відвідували святі місця в Палестині (Свята Земля). Завоювання арабами цієї території не змінило ситуації, потік прочан до Єрусалима не припинявся, мусульмани доброзичливо ставилися до людей, які відвідували Святу Землю. Проте наприкінці XI ст. на ці землі вторгалися турки-сельджуки, які почали не тільки чинити перешкоди паломникам, але й переслідувати християнські громади. Крім того, у цей час до європейських володарів і Папи Римського звернувся по допомогу візантійський імператор Алексій І Комнін. Усе це привело до виступу Папи Римського Урабана II у Клермоні в 1095 р. На Церковному соборі він уперше закликав до хрестового походу. Так розпочалася велика епоха, яка змінила не тільки Європу, але й усю історію людства. Це були 200 років, які перевернули світ.

2. Хрестові походи.

Робота в групах.

Учитель об’єднує учнів у вісім груп, кожна з яких отримує картку з описом певного хрестового походу. Завдання учнів — визначити межі хрестового походу, його керівників, а також основні події та результати цього хрестового походу. Результати роботи заносяться в таблицю.

Картка № 1. Перший хрестовий похід

Навесні 1096 р., не дочекавшись рицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини й Італії. Вони були погано озброєні й недосвідчені у військовій справі. У першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію розгромили турки. Урятуватися вдалося лише десятій частині війська.

Восени 1096 р. до Константинополя почали прибувати добре озброєні рицарські ополчення. Одним із перших вийшов загін Готфріда Булонського, який ішов «шляхом пілігримів». Потім рушило військо південнофранцузьких феодалів на чолі з Раймондом Тулузьким. У його складі перебував і папський легат. Також було військо південноіталійських норманів Боемунда Таренського.

Імператор Візантії виставив охорону шляхами проходження військ і за допомогою підкупу й обіцянок домігся в організаторів походу клятви та обіцянок, що Візантії будуть повернені всі захоплені турками території.

Навесні 1097 р. рицарі захопили Нікею, але далі похід ускладнювався. Легка турецька кіннота завдавала ударів по флангах та із засідок.

У 1098 р. хрестоносці захопили Едессу в Месопотамії. Тут було створене графство Едеське, яке дісталося Болдуїну Фландрському. Рицарі взяли в облогу Антіохію та захопили її завдяки зраді одного з начальників фортів. Почалися пограбування та розправа з мусульманами. Урешті-решт місто дісталося Боемунду Таренському, який став князем антіохійським.

У 1099 р. був розпочатий похід у Палестину до Єрусалима. Після облоги та штурму місто було захоплене. Хрестоносці безжально вбивали мусульман. Грабунки чергувалися з молебнями. Невдовзі хрестоносці завоювали майже все східне узбережжя Середземного моря з містами Акра, Тріполі, Tip. Захоплювати ці міста з моря допомагали венеціанці, ґенуезці та пізанці. Так завершився Перший хрестовий похід. Усі, хто залишилися живими, були щедро винагороджені новими землями. Деяким селянам було надано рицарство. Італійські міста здобули право на левантійську торгівлю.

У результаті захоплення більшої частини узбережжя Східного Середземномор’я утворилося чотири держави хрестоносців: Королівство Єрусалимське, графство Тріполі, князівство Антіохійське та графство Едесське.

Картка № 2. Другий хрестовий похід

У 1144 р. мосульський султан відвоював Едессу, що стало приводом для Другого хрестового походу (1147—1149 рр.).

Король Людовік VII зібрав загін кількістю до 70 тис. осіб. Його підтримав король Німеччини Конрад III. Рухаючись до Святої Землі, хрестоносці грабували території, які траплялися на їхньому шляху, нападали на місцевих жителів.

Першими до Константинополя прибули загони Конрада, й імператор Візантії перевіз їх на протилежний берег Босфору.

У першій же битві, що відбулася 26 жовтня 1147 р., зненацька захоплене німецьке військо було розбите вщент, велика частина ополчення загинула або була взята в полон, а невелика частина армії повернулася з королем до Нікеї, де Конрад став чекати на французів. Незабаром з армією прибув Людовік VII, і похід продовжився. Оскільки шлях від Нікеї до Дорілея був укритий трупами й облитий християнською кров’ю, обидва королі, щоб позбавити військо від жахливого видовища, вирушили обхідним шляхом. Проте цей шлях виявився надзвичайно важким: турецькі наїзники тримали в постійній напрузі армію хрестоносців, уповільнювали їхній шлях, грабували обози. Крім того, через брак їстівних запасів і фуражу Людовік був змушений кинути багато в’ючних тварин і багажу.

На початку 1148 р. обидва королі прибули до Ефеса із зовсім маленькою кількістю війська. Звідти Конрад вирушив морським шляхом до Константинополя, а Людовік із залишками війська в березні 1148 р. прибув до Антіохії.

Із Константинополя Конрад вирушив прямо до Єрусалима, де тутешній король запропонував йому очолити війська та піти в похід на Дамаск.

Дамаск виявився добре укріпленим містом із міцними мурами та великим гарнізоном. Тривалий час провівши в облозі, християни змушені були відступити, не досягнувши жодних результатів. Конрад вирішив повернутися на батьківщину й на початку 1149 р. вже був у Німеччині.

Людовік VII, який перебував в Антіохії, на початку 1149 р. переправився до Південної Італії та восени 1149 р. прибув до Франції.

Таким чином, Другий хрестовий похід не мав успіху. Мусульмани не тільки не були послаблені, а, навпаки, завдаючи християнам одну поразку за іншою, знищуючи цілі армії хрестоносців, упевнилися у власних силах і покладали надії на знищення християнства в Малій Азії.

Картка № 3. Третій хрестовий похід

У другій половині XII ст. становище на Сході змінилося. У Єгипті утворилася сильна мусульманська держава. Вона підкорила Сирію та значну частину Месопотамії. На чолі новоствореної держави стояв султан Салах-ад-Дін (Саладин) — далекоглядний і талановитий полководець. Він завдав поразки хрестоносцям біля Тиверіадського озера та в 1187 р. захопив Єрусалим.

Це стало приводом для Третього хрестового походу, який відбувався в 1189—1192 рр. За складом учасників цей похід був найбільш грандіозним. У ньому брали участь німецькі рицарі під проводом Фрідріха І Барбаросси, французькі на чолі з Філіппом II Авґустом та англійські під проводом Річарда І Левине Серце. Німців із самого початку супроводжували невдачі. Переправляючись через гірську річку, Фрірдріх І потонув, і більша частина німецьких рицарів були змушені повернутися до Німеччини.

Французький та англійський королі ворогували між собою, проте Папа допоміг їм укласти тимчасове перемир’я. Річард І хотів утвердитися на Середземному морі та зробив спробу захопити Сицилію, але німецький і французький королі стали цьому на заваді. Тоді Річард захопив острів Кіпр, який став останнім оплотом хрестоносців. Потім почалася облога Акри, і невдовзі місто було захоплене. Філіпп II повернувся назад у Францію, щоб підготуватися до нової війни з англійцями. Річард намагався захопити Єрусалим, але зміг домогтися лише дозволу Саладина на відвідання прочанами й купцями Єрусалима протягом трьох років.

На зворотному шляху в Англію Річард І потрапив у полон до свого супротивника — австрійського герцога, який згодом був змушений передати його імператору. Лише через півтора року Річард І зміг отримати свободу, заплативши великий викуп.

Таким чином, єдиною успішною операцією Третього хрестового походу було завоювання Кіпру, який був проданий тамплієрам.

Картка № 4. Четвертий хрестовий похід

Папський престол посів невтомний Інокентій II — один із найактивніших діячів церкви. Він прагнув безмежної влади та цілковитої покори королів.

Інокентій III поставив собі за мету надихнути рицарів на новий хрестовий похід, згуртувати всі сили західного світу для боротьби за Схід. Для цього він обклав усі монастирі й церкви особливим податком на проведення походу та послав двох своїх кардиналів для його підготовки.

Спочатку хрестовий похід планувався проти Єгипту, якому належав Єрусалим. Проте венеціанці запросили велику суму для перевезення рицарів, а потім, за договором із керівником походу Боніфацієм Монферратським, спрямували флотилію з хрестоносцями до Константинополя, щоб відновити на візантійському престолі Ісаака II Ангела, перед цим скинутого його братом.

Після нетривалої облоги Константинополя хрестоносці захопили його й відновили на престолі Ісаака II Ангела. Проте спроба зібрати необхідні кошти для перевезення рицарів викликала повстання в столиці. Так і не отримавши всієї суми, хрестоносці почали грабувати місто — православні церкви, зокрема храм Святої Софії. Здобич хрестоносців була оцінена в 400 тис. марок.

Візантійська імперія розпалася на частини. На її руїнах хрестоносці створили Латинську імперію.

Латинська імперія була неміцним утворенням. У 1261 р. імператор Нікеї Михаїл Палеолоґ за допомогою ґенуезького флоту захопив Константинополь.

Картка № 5. П’ятий хрестовий похід

У 1215 р. Папа Римський Інокентій III знову закликав до нового хрестового походу. Армії хрестоносців з Угорщини, Скандинавії, Австрії та Голландії прибули до Акри, де з’єдналися з військами короля Єрусалима, орденів госпітальєрів і тамплієрів, а також феодальними ополченнями, набраними в близькосхідних державах хрестоносців.

Хрестоносці висадилися в гирлі річки Ніл, де взяли в облогу фортецю Дам’єтту. Облога тривала майже півтора роки. Дам’єтта була захоплена тільки в листопаді 1219 р. Тим часом армію хрестоносців очолив папський легат кардинал Пелагій. Більше ніж рік, відмовляючись від пропозиції єгипетського султана Аль-Каміла укласти мирну угоду, хрестоносці просиділи в Дам’єтті, чекаючи на підкріплення. У червні, незважаючи на сильну спеку та розлив Нілу, Пелагій наказав іти на Каїр. Армія просувалася дуже повільно, але до липня хрестоносці, що йшли вздовж нільської притоки, дісталися до єгипетської фортеці поблизу Ель-Мансури. Аль-Каміл знову запропонував мир, але переговори були зірвані.

Хрестоносці зробили спробу переправитися через канал Ашмун, але були відбиті. Одночасно єгипетський флот перекрив річку, якою хрестоносцям із Дам’єтти доставлялися продукти харчування. Під загрозою голоду Пелагій погодився поступитися фортецею Дам’єтта в обмін на те, що хрестоносцям не чинитимуть перешкод при відступі, а також на кілька священних реліквій. Була укладена мирна угода терміном на десять років.

П’ятий хрестовий похід закінчився цілковитою поразкою.

Картка № 6. Шостий хрестовий похід

Мир, укладений між Фрідріхом II і єгипетським султаном, більше ніж на десять років забезпечував спокій на Сході. Хоча Папа Римський визнав зі свого боку акт договору, але не припинив сподіватися на проведення нового хрестового походу. Отже, відразу після закінчення терміну мирної угоди, у 1228 р. у Франції та Англії почався рух, на чолі якого стояли король Тібо Наваррський, герцог Гуго Бургундський, графи Монфорський, Бретанський і багато інших. Новий хрестовий похід очолив імператор Священної Римської імперії Фрідріх II Гогенштауфен, який відплив 28 червня 1228 р. на чолі невеликої армії. На шляху до Сирії Фрідріх захопив острів Кіпр.

Фрідріх висадився в Акрі 7 вересня 1228 р. Його армію складали близько 1500 рицарів і 1000 піхотинців. У той час між мусульманськими країнами велися суперечки, і Фрідріх удало цим скористався, провівши переговори із султаном Єгипту щодо повернення Єрусалима. 18 лютого 1229 р. у Яффі була підписана угода про продовження терміну перемир’я на десять років, п’ять місяців і сорок днів. За цією угодою обговорювалися територіальні поступки й повертався Єрусалим.

Похід Фрідріха II Гогенштауфена розв’язав у Королівстві Єрусалимському громадянську війну двох партій. Проте в 1229 р. стяги єрусалимського короля знову з’явилися на вежі Давида, звідки вони були зняті майже сорок два роки потому. Завдяки підтримці дружніх зв’язків із мусульманськими князями міста Tip, Акра, Сідон і Яффа могли якийсь час не боятися війни з ісламським світом.

Картка № 7. Сьомий хрестовий похід

Реакція християнського світу на взяття мамлюками Єрусалима в 1244 р. була такою бурхливою, що король Франції Людовік IX (згодом — Людовік Святий) став на чолі чергового хрестового походу. Його флот складався з 1800 суден і перевозив 20 тис. піхотинців і 40 тис. кавалеристів (в основному французів).

Під час висадження в дельті Нілу Людовік зустрів слабкий опір, однак вирішив дочекатися осені. Ця затримка дозволила султану Меліку-аль-Саліху організувати військо й підготуватися до опору.

Восени за чотири тижні хрестоносці просунулися лише на 80 км, однак біля каналу Ашмун були зупинені. Канал охороняла армія, яка налічувала 10 тис. мамлюків.

Людовік IX спробував побудувати впоперек каналу дамбу, але єгиптяни завадили цьому. На Різдво мусульмани здійснили несподівану атаку, але були відбиті.

Уночі 8 лютого 1250 р. Людовік IX таємно переправив свою кінноту на інший берег каналу через знайдений брід. Мусульман удалося захопити зненацька: був убитий Факр Ед-дин. Брат Людовіка IX, граф Робер д’Артуа, командував авангардом і мав, захопивши береговий плацдарм напроти невдалої греблі, чекати на прибуття основних сил. Проте він не послухався наказу й кинувся переслідувати єгиптян, загнавши їх в Ель-Мансуру. Але важка кавалерія була абсолютно непридатною для вуличних боїв, мусульмани вщент розгромили загін Робера д’Артуа, мало не взявши гору над рештою французької армії. Стомлені хрестоносці ледве змогли втримати плацдарм.

Два місяці простояла армія на каналі, шляхи сполучення були відрізані, лютували хвороби, і Людовік IX наказав відступати до Дам’єтти, відбиваючись від мусульман. 6 квітня 1250 р. під Фаріськуром мусульмани оточили французьке військо й знищили майже всю армію Людовіка IX, а самого короля захопили в полон.

Людовік погодився сплатити викуп у 800 тис. ліврів золотом і піти з Дам’єтти. Відправивши залишки армії до Франції, король відплив до Акри. Його подальші зусилля не мали жодних результатів.

Картка № 8. Восьмий хрестовий похід

Після невдалого Сьомого хрестового походу Людовік IX Святий не припиняв мріяти про Єрусалим і в 1266 р. звернувся до Папи Римського з дозволом на проведення чергового хрестового походу. Після деяких вагань папа Климент IV схвалив рішення короля.

На початку липня 1270 р. почався Восьмий хрестовий похід, і вже через кілька днів хрестоносці досягли поставленої мети. Король Франції разом з армією 17 липня 1270 р. прибув на туніський рейд. Наступного дня все військо висадилося на вузькій смузі берега, яка пролягала між морем і Туніським озером. Мусульманські війська були близько, але не наважувалися нападати. 19 і 20 липня 1270 р. відбулися сутички, але християни без великих утрат перемогли ворога та рушили із цієї смуги берега до місця стародавнього Карфаґена, де знайшли достатній простір для свого табору.

Незважаючи на нетривале перебування в Карфаґені, військо хрестоносців, не пристосоване до спекотного африканського клімату, почало тяжко нездужати. З серпня 1270 р. помер другий син Людовіка, Іоанн Трістан, потім настала черга єпископа Рудольфа з Альбано. 25 серпня 1270 р. помер король Людовік IX Святий.

Спадкоємець Людовіка IX Філіпп III Сміливий і король Карл Сицілійський після низки битв уклали угоду про припинення військових дій і дозвіл для християн жити в Тунісі. Також їм відшкодовувалися витрати на похід.

Узагальнююча таблиця може мати такий вигляд.

Похід

Дата

Керівники

Події

Перший

1096—1099 рр.

Граф Готфрід Булонський (Лотарингія), граф Раймонд Тулузький (Прованс, Франція), князь Боемунд Таренський (Північна Італія)

Невдалий похід бідноти. Узяття Едесси, Антіохії, Єрусалима. Виникнення чотирьох держав хрестоносців: Королівства Єрусалимського, графства Едесського, князівства Антіохійське та графства Тріполі

Другий

1147—1149 рр.

Французький король Людовік VII, німецький імператор Конрад III

Поразка Конрада III, невдала облога Дамаска

Третій

1189—1192 рр.

Французький король Філіпп II Авґуст, німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, англійський король Річард І Левине Серце

Закінчився поразкою. Німецький імператор Фрідріх І Барбаросса потонув, англійський король Річард І Левине Серце домігся дозволу Саладина на відвідування прочанами й купцями Єрусалима протягом трьох років і захопив острів Кіпр

Четвертий

1204—1204 рр.

Боніфацій Монферратський

Захоплення хрестоносцями Константинополя та заснування Латинської імперії

П’ятий

1217—1221 рр.

Німецький імператор Фрідріх II

Похід до Єгипту, захоплення фортеці Дам’єтта в гирлі Нілу, яку хрестоносці згодом змушені були залишити

Шостий

1228—1229 рр.

Німецький імператор Фрідріх II

Завершився угодою імператора із султаном Єгипту про вільне відвідування християнами святих місць протягом десяти років та поверненням Єрусалима

Сьомий

1248—1254 рр.

Французький король Людовік IX Святий

Армія французького короля Людовіка IX, що вторглася до Єгипту після первинних успіхів, була оточена й розгромлена мусульманами. Сам король потрапив у полон до єгипетського султана та був звільнений ціною великого викупу

Восьмий

1270 рр.

Французький король Людовік IX Святий

Похід не мав результатів через смерть Людовіка IX

3. Причини поразок і наслідки хрестових походів.

«Мозковий штурм».

Учні за допомогою методу «мозкового штурму» визначають причини поразок хрестових походів. Відповіді учнів можна записати на дошці:

1) Відсутність єдності серед хрестоносців.

2) Різні інтереси учасників хрестових походів.

3) Значні людські втрати.

4) Непередбачені труднощі.

5) Опір мусульман.

6) Падіння популярності ідей хрестових походів серед усіх верств населення Європи.

7) Зміна пріоритетів під час хрестових походів, особливо Четвертого.

8) Утрата ідеологічної забарвленості походів у зв’язку з війною хрестоносців проти християн.

9) Безглуздість деяких походів (похід бідноти, дитячі походи). Робота за варіантами.

Наслідки хрестових походів учні з’ясовують шляхом самостійної роботи за варіантами. Перший варіант визначає позитивні наслідки, а другий — негативні. Результати роботи подають у вигляді таблиці.

Позитивні наслідки

Негативні наслідки

Зміцнення торговельних зв’язків між Заходом та Сходом.

Зниження кількості безземельного рицарства.

Розширення знань християн і мусульман одне про одного.

Запозичення наукових знань.

Запровадження нових звичаїв у побуті.

Зосилення політичної централізації.

Зміцнення королівської влади.

Відкриття нових сільськогосподарських культур.

Знайомство з новими ремеслами та винаходами.

Зміна політичної ситуації в Європі.

Розвиток внутрішньої торгівлі в Європі.

Зміни в натуральному господарстві (частковий перехід на грошовий обмін).

Новий поштовх у розвитку банківської справи

Великі людські втрати.

Знищення культурної спадщини.

Руйнування міст та інфраструктури . Посилення протистояння між католицизмом та православ’ям.

Посилення кризи всередині католицької церкви.

Погіршення відносин між християнським і мусульманським світами.

Послаблення Візантії як переднього укріплення кордонів від нападів турків-сельджуків

Рекомендація. Для оптимізації знань учнів учитель може використати метод «займи позицію», коли після визначення наслідків хрестових походів учні висловлюють свої думки щодо того, позитивним чи негативним явищем для Європи та світу були хрестові походи.

4. Чернецтво. Ордени.

Розповідь учителя.

Із поширенням християнства виник поділ на так зване біле і чорне духовенство — чернецтво. Чернецтво складалося з ченців і черниць. Це особи, які, відмовившись від світського життя, жили в спеціальних монастирях, скитах-лаврах або в цілковитому усамітненні. Прагнучи вдосконаленості життя, вони присвячували його служінню Богові, цілком віддаючись молитві та покаянню. Ченці також допомагали ближнім, виконуючи справи милосердя. Ченці зрікалися родинного життя та давали обітницю не брати шлюбу (чорне духовенство), приймали невибагливе та бідне життя, даючи обітницю убозтва. У X— XV ст., щоб відмежуватися від старих чернечих об’єднань, які стали вмістилищем людських вад, виникли нові чернечі спілки, так звані ордени. Завдяки хрестовим походам з’явилася нова форма організації орденів — духовно-рицарські ордени.

«Ажурна пилка»*.

Картка № 1. Орден госпітальєрів

Госпітальєри (Hospitallers), або іоанніти (Johannites) — один із

духовно-рицарських орденів Палестини. Свою назву дістали за єрусалимським шпиталем Святого Іоанна (заснований у 1070 р.). Це орден із релігійно-добродійної громади, організованої незадовго до Першого хрестового походу в Єрусалимі для допомоги бідним і хворим західним пілігримам. Іоанніти відіграли визначну роль у хрестових походах. Братство особливо активно почало розгортати свою діяльність після завоювання Єрусалима хрестоносцями (1099 р.), коли посилився потік прочан до Палестини. Окрім своєї центральної установи — шпиталю Святого Іоанна Милостивого в Єрусалимі — воно розгорнуло цілу мережу притулків і лікарень не тільки на Сході, але й у західноєвропейських країнах, перетворившись на справжню всекатолицьку організацію, у яку текли багато піднесень з усього християнського світу. У 1113 р. Папою Римським був затверджений статут іоаннітів. Офіційна назва братства — «Орден вершників шпиталю Святого Іоанна».

* Методика проведення — див. урок « Релігія та міфологія Давнього Єгипту».

Уже в першій половині XII ст. братство поклало на себе військові зобов’язання з оборони християнських володінь прочан від «невірних» . Духовно-рицарський орден госпітальєрів, що утворився таким чином, був величезною матеріальною та військовою силою на Сході (особливо в прикордонних місцевостях, де були розташовані головні маєтки та фортеці госпітальєрів) і вже в другій половині XII ст. перетворився на справжню суверенну державу, керовану власними виборними магістрами. Протягом чотирьох століть госпітальєри відігравали значну роль у всіх важливих подіях історії Передньої Азії. Після взяття Саладином Єрусалима вони затвердилися в Акконі (1191 р.) й останніми із західних християн залишили територію Сирії (1291 р.), перебравшись на острів Кіпр, де організували сильну державу. У 1310 р. вони перейшли на завойований ними острів Родос й утримували його від натиску турок до 1522 р. У 1530 р. вони одержали від Карла V острів Мальта.

Картка № 2. Орден тамплієрів

Тамплієри («храмовники») — перший за часом виникнення релігійний військовий орден, Орден Соломонового храму, або Жебрущих рицарів Христа. Був заснований у 1119 р. невеликою групою рицарів на чолі з Гуго де Пейном після Першого хрестового походу з метою підтримання нового Королівства Єрусалимського у ворожому оточенні переможених мусульманських сусідів, а також забезпечення охорони європейських пілігримів, що попрямували до Єрусалима після його завоювання.

Одним із найголовніших занять ордена були фінансові операції. Саме тамплієри були винахідниками чеків, за операції з якими Орден брав невеликий податок. Наявність чеків звільняла людей від необхідності перевезень коштовних металів, які відігравали роль грошей.

Орден мав величезні земельні володіння. Поступово тамплієри перетворювалися на найбільших кредиторів Європи. Серед їхніх боржників були й селяни, і королі, і папи.

Орден проводив активні будівельні роботи. На Сході вони здебільшого полягали в зведенні замків і брукуванні шляхів. На Заході вони споруджували церкви, собори, замки, прокладали шляхи. У Палестині тамплієрам належало 18 важливих замків. Менше ніж за сто років орден побудував у Європі 80 соборів і 70 храмів.

У 1291 р. Акка пала, й орден переніс свою резиденцію до Кіпру. Ще задовго до цієї події тамплієри, використовуючи свої накопичення та широкі зв’язки, стали найбільшими банкірами Європи, і військовий бік їхньої діяльності став другорядним.

Проте після рішучих заходів, ужитих королем Франції Філіппом IV Красивим, могутній міжнародний орден почав утрачати свій вплив. Проти ордена були висунуті звинувачення в єресі, служінні сатані, протиприродних діях. Судовий процес закінчився конфіскацією майна ордена й спаленням на вогнищі великого магістра ордена Жака де Молі та головного командора Нормандії Жофруа де Шарне. У 1312 р. Папа Римський Климент V розпустив орден тамплієрів.

Картка № 3. Тевтонський орден

Під час Третього хрестового походу, у 1190 р., коли рицарі захопили Акру, купці з Любека й Тягарі заснували польовий шпиталь, який Герцог Фрідріх Швабський перетворив на духовний орден. Папа Римський Климент III затвердив орден як «Братство Тевтонської церкви Святої Марії Єрусалимської». 5 березня 1196 р. в храмі Акри відбулася церемонія його реорганізації в духовно-рицарський орден. На церемонії були присутні магістри госпитальєрів і тамплієрів, а також світські й духовні особи Єрусалима.

Через деякий час вплив і багатство Тевтонського ордена були помічені багатьма державами, які прагнули під егідою «боротьби з язичниками» розправитися з протиборчими групами. Великий вплив мав голова тевтонів — Герман фон Зальца, що володів значними землями та став помітним посередником Папи Римського. У 1211 р. король Угорщини запросив рицарів для допомоги в боротьбі з гунами (печенігами). Тевтони розмістилися на межі Трансільванії, одержавши значну автономію. Проте надмірні запити на велику незалежність призвели до того, що в 1225 р. король попросив рицарів залишити його землі.

Тим часом у 1217 р. Папа Римський Гонорій III оголосив похід проти прусських язичників, що захопили землі польського князя Конрада І Мазовецького. У 1225 р. князь звернувся по допомогу до тевтонських рицарів, які в 1232 р. прибули до Польщі та розташувалися на правому березі річки Вісли. Тут був побудований перший форт, що дав народження місту Торунь. Тактика рицарів була однаковою: після придушення місцевої язичницької верхівки населення насильно наверталося на християнство. На цьому місці був побудований замок, навколишні землі якого німці почали активно використовувати.

Столицею тевтонських рицарів стало місто Марієнбурґ, польська назва — Мальборк. Поступово під владу Тевтонського ордена потрапила вся Пруссія. У 1237 р. Тевтонський орден з’єднався із залишками військового братства рицарів Меча (Христа), тим самим одержавши владу в Лівонії. Під час загарбницького походу на Ґданськ у 1308 р. було знищено майже все польське населення, а на захоплені землі прибули німецькі переселенці. Таким чином, до кінця XIII ст. орден фактично став державою.

Картка № 4. Бенедиктинський орден

Орден Святого Бенедикта — найстаріший католицький чернечий орден, заснований Святим Бенедиктом Нурсійським у VI ст. У 547 р. він заснував монастир Монте-Кассино, який, однак, близько 577 р. був зруйнований ланґобардами (пізніше він був відновлений). Ченці за підтримки Папи Римського Григорія І Великого розбіглися по різних країнах, сприяючи поширенню статуту та ідей Святого Бенедикта. Незабаром бенедиктинські монастирі виникли в Англії, Франкському королівстві, а також інших країнах Західної та Центральної Європи, а до XI ст. і у Східній Європі.

Оскільки «Статут Святого Бенедикта» не передбачав централізованих структур, що об’єднували монастирі, до XI ст. ті монастирі, що використовували бенедиктинский статут, були незалежними. У X—XI ст. орден зазнав кількох істотних реформ: почали з’являтися конгрегації монастирів, від бенедиктинців відокремилися ордени камальдулів і цистерціанців, була проведена реформа чернечого життя. У XIII ст. виникли нові ордени домініканців і францисканців, які бурхливо розвивалися, змінилася структура європейського суспільства, що спричинило початок занепаду ордена бенедиктинців.

Бенедиктинці зробили величезний внесок у культуру та цивілізацію західного суспільства. В епоху раннього середньовіччя бенедиктинські монастирі були головними осередками культури в Західній Європі. Зі шкіл при абатствах вийшли майже всі видатні вчені того часу. У бібліотеках при монастирях зберігалися та переписувалися стародавні рукописи, велися хроніки, навчання людей. При монастирях організовувалися ярмарки, що пожвавили торгівлю, лікарні. Бенедиктинські монастирі справили сильний вплив на розвиток архітектури: перші зразки романського стилю з’явилися в абатстві Клюні, Готичного — в абатстві Сен-Дені.

Картка № 5. Орден францисканців

Францисканці — католицький жебрущий чернечий орден, заснований Святим Франциском Ассизьким поблизу Сполето в 1208 р. як братство міноратів із метою проповідування в народі апостольської бідності, аскетизму, любові до ближнього. У 1212 р. було створено жіночу гілку чину — орден кларисок. У 1223 р. Папа Римський

Гонорій III затвердив статут ордена. Орден францисканців поклав початок установленню жебрущих орденів.

У ранній період францисканці були відомі в Англії як «сірі брати» (за кольором їхнього одягу), у Франції — як «кордельєри» (через те, що вони оперізувалися мотузкою), у Німеччині — як «босоногі» (через сандалі, які вони носили босоніж), в Італії — як «брати».

Статутом ордена ухвалювалися бідність, проповідь, догляд за хворими тілесно й духовно, цілковита покора батькові. Францисканці були супротивниками домініканців і у багатьох догматичних питаннях. Як духовники государів XIII—XVI ст. вони користувалися великим впливом і у світських справах, поки не були витіснені єзуїтами. Разом із домініканцями францисканці виконували функції інквізиції, яка була заснована в XIII ст. Францисканцям була доручена інквізиція у Венссене, Провансі, Форкальке, Арле, Ембрене, Центральній Італії, Далмації та Богемії. У 1256 р. папство надало францисканцям право викладати в університетах. Вони створили свою систему богословської освіти, породивши цілу плеяду великих мислителів Середньовіччя та Ренесансу. У період Нового часу францисканці активно займалися місіонерською та дослідницькою діяльністю, працюючи в іспанських володіннях у Новому Світі і в країнах Сходу.

Францисканці вдягалися в темно-коричневу вовняну рясу, що підперізувалася мотузкою, до якої були прив’язані чотки, круглий короткий клобук і сандалі.

Існує також велика кількість жіночих чернечих і напівчернечих конгрегацій (сестринств), які відносять себе до францисканців. їхні члени активно займаються педагогічною та місіонерською діяльністю, доглядом за хворими та соціальною роботою.

Картка № 6. Орден домініканців

Домініканці (домінікани, «брати-проповідники») — католицький чернечий орден, заснований у 1215 р. в Тулузі (Франція) іспанським ченцем Святим Домініком.

Традиційним символом Домініканського ордена був чорний собака з білими плямами, що тримав у зубах палаючий смолоскип. Цей образ виник завдяки грі латинських слів. Ченців часто називали домініканцями (Dominicanes), що означало «послідовники Домініка», однак, це ж слово можна перекласти і як «пси Господа» (Domini Canes). Смолоскип символізував вогонь істини.

Орден був затверджений Папою Римським Гонорієм III 22 грудня 1216 р. і з 1220 р. оголосив себе жебрущим, однак обітниця не дотримувалася і в XVI ст. була скасована. У 1227 р. домініканці отримали право на повсюдну проповідь і сповідь. Вони заснували й утримували університети в Болоньї, Кельні, Оксфорді. Під їхнім впливом перебували богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших міст Європи. До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Тома Аквінський) і містики (Мейстер Екхарт, Сейс, Йоган Таулер). У 1232 р. для боротьби проти єретичних рухів у відання ордена була передана інквізиція. Із XIII ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність у багатьох країнах світу, у тому числі в Україні. У 1233 р. вони заснували монастир під Києвом. У 80-х рр. минулого століття домініканці мали монастирі в 50 країнах світу. На чолі чину стоїть генерал, який підпорядковується папі. Домініканці обіймають важливі державні посади у Витикані. Зараз домініканці — один із найвпливовіших католицьких чернечих чинів.

Рекомендація. Для закріплення знань про християнські ордени можна запропонувати учням порівняти між собою духовно-рицарські та чернечі ордени, склавши таблицю.

Таблиця може мати такий вигляд.

Духовно-рицарські ордени

Чернечі ордени

Орден госпітальерів (виник У 1113 р.)

Орден тамплієрів (виник у 1119 р.)

Тевтонський орден(виник У 1190 р.)

Бенедиктинський орден(виник у VI ст.)

Орден францисканців (виник у 1208 р.)

Орден домініканців (виник у 1215 р.)

Мета: захист Святої Землі від невірних; захист і надання допомоги прочанам до Святої Землі; підтримка руху хрестоносців; стимулювання хрестових походів

Мета: повернення авторитету католицької церкви; поширення християнської віри; посилення позиції церкви; боротьба з єресями

           

5. Єресі та інквізиція.

Розповідь учителя.

Розвиток середньовічного суспільства, яке ґрунтувалося на християнській релігії, викликав у пересічного європейця багато суперечностей — церква, проповідуючи жити в бідності й вести праведне життя, водночас дозволяла духовенству, особливо вищому, жити в розкошах і вести розпутне життя. Церковним канонам також не відповідали взаємини між звичайними людьми та феодалами. Навіть сама церква мала різні точки зору на таке життя, особливо нижче духовенство. Однією з форм протесту й було виникнення єресей. Слово «єресь» спочатку використовувалося в значенні «вибір, напрямок, течія». Негативне значення слово «єресь» уперше набуває в посланнях, які були в Новому Заповіті. Логіка цього перетворення є такою, що, оскільки істину й життя людина може знайти тільки в Христі, будь-яка альтернатива автоматично прирікає людину на загибель. Слідуючи прикладу апостолів, християнська церква використовувала термін «єресь» для позначення вчення, що розбігається з християнським, або групи людей, що відкололися від церкви внаслідок прихильності такому вченню.

«Ажурна пилка»*.

Картка № 1. Вальденси

Вальденси — релігійна секта, учасники середньовічного єретичного руху XII—XIII ст., що виник у Франції та поширився в Західній Європі. Засновник руху — купець П’єр Вальдо, що в 1176 р. заснував общину. Вальдо замовив для себе переклад романською мовою деяких розділів із Біблії, вивчення яких наштовхнуло його на думку про необхідність роздати маєток жебракам, щоб добровільною бідністю відновити первісну чистоту християнства. Із натовпом прихильників він вирушив на проповідь Євангелія. Оскільки його секта відкидала власність, вона дістала назву «Ліонські жебраки». Погляди вальденсів швидко поширювалися. Папа Луцій III відлучив їх від церкви на соборі у Вероні в 1184 р., а Інокентій III підтвердив це відлучення на Латерантському соборі в 1215 р. Проте це не перешкодило вальденсам поширитися в Італії, Франції та Богемії. Із Франції вони попрямували, головним чином, у долини П’ємонта та Савої, які й досі є головним притулком вальденсів. Не дивлячись на свої виключно євангелістські правила, чистоту поглядів і життя, які ґрунтуються переважно на Нагірній проповіді, вальденси всюди зазнавали жорстоких гонінь, аж до XVIII ст. Папа Сикст V навіть оголосив проти них хрестовий похід. У 1545 р. французькі війська вчинили розправу над вальденсами. Переслідування вальденсів продовжувалися і пізніше. Але, незважаючи на це, послідовники вальденсів збереглися в багатьох областях Франції, Швейцарії та Італії і у XX ст.

Картка № 2. Катари

Назву катари (грец. «чисті») привласнювали собі вже манихеї, особливо ґностично-маніхейська секта, що поширилася з кінця X ст. майже по всій Південній і Західній Європі. їхніми родоначальниками можна вважати східних павликіан, прихильників абсолютного дуалізму. Вони вважали, що земний світ, католицька церква та світська влада створені сатаною, й оголосили Папу Римського намісником диявола. Вони заперечували католицькі догмати й таїнства, відкидали власність, вимагали ліквідації церковних багатств. Катари мали послідовників у Римі, Неаполі та Флоренції, але особливо численними й багатолюдними були їхні общини в Ломбардії.

Життя навіть звичайних послідовників катаризму можна схарактеризувати як аскетичне подвижництво. Уживання м’ясної їжі, сиру й молока вважалося смертним гріхом. Катарам заборонялося брати шлюб, оскільки він узаконював плотське задоволення. Катари відкидали ікони й необхідність храмів. Богослужіння полягало виключно в читанні Євангелія народною мовою та в проповіді. Із молитов узаконеною вважалася тільки «Отче наш».

* Методика проведення — див. урок «Релігія та міфологія Давнього Єгипту

Зовнішня історія катарів від другої половини XI ст. належить, головним чином, півдню Франції. Там єресь досягла такого поширення, що у свій час католицька церква не могла боротися з нею силою та зважилася вдатися до повучень. Катари набули широкої підтримки городян, особливо ремісників, і значною мірою селян.

Картка № 3. Альбігойці

Альбіґойці — послідовники єретичного руху в Західній Європі у XII—XIII ст. із центром у Південній Франції — французькому місті Альбі в Ланґедоці. Це назва однієї церковної секти, поширеної в Південній Франції, що прийняла релігійні принципи катарів і їхніх пізніших послідовників — вальденців. Вони відкидали догмати про триєдність Бога, церковні таїнства, шанування хреста та ікон, не визнавали владу папи, що відлучив їх від церкви; проповідували апостольське християнство й вели звичайне, виключно етичне й відокремлене життя. У 1209 р. Папа Римський Інокентій III проголосив проти них хрестовий похід. Папські легати захопили місто Безьєр і наказали вбити 20 тис. його жителів, не залежно від їх віросповідання. «Господь відрізнить своїх і захистить!» — заявили вони. Ці походи дістали назву альбігойські війни. У 1229 р., коли з обох боків загинули сотні тисяч людей і були спустошені мальовничі місцевості Провансу й Верхнього Ланґедока, був укладений мир, за яким граф Раймунд за велику грошову винагороду звільнився від церковного відлучення, поступився Людовіку IX багатьма володіннями й призначив свого зятя, брата Людовіка, спадкоємцем решти своїх земель. Папа присудив ці провінції французькому королю, щоб посилити його відданість папському престолу. Частина альбіґойців утекла на схід й оселилася в Боснії. Проте ще на початку XIV ст. інквізиція була поширеною в цих місцях.

Картка № 4. Інквізиція

Термін «інквізиція» (від латин, inquisitio) означає «допит, дізнання». Особливий церковний суд католицької церкви під назвою «Інквізиція» був створений у 1215 р. Папою Римським Інокентієм III. Основним завданням інквізиції було визначення, чи є обвинувачений винним у єресі.

Від кінця XV ст., коли у Європі починають поширюватися уявлення про жінок, які уклали договір із нечистою силою, до компетенції інквізиції починають входити процеси про відьом. У той же час більшість вироків проти відьом ухвалили світські суди католицьких і протестантських країн у XVI і XVII ст. Також із 1451 р. інквізиція розглядала справи про єврейські погроми. Інквізиція мала не тільки карати погромників, але й уживати профілактичних заходів, попереджаючи насильство.

Позасудових розправ інквізиція не допускала. Окрім звичних допитів, як і у світських судах того часу, підозрюваний підлягав тортурам. Разом із тим тортури вважалися неефективним засобом слідства й тому застосовувалися інквізицією рідше, ніж світськими трибуналами (приблизно в 10 % випадків). Юристи католицької церкви надавали величезного значення щирому зізнанню. У разі, якщо підозрюваний не вмирав під час слідства, а зазнавався в скоєному й розкаювався, матеріали справи передавалися в суд.

Точну кількість людей, знищених інквізицією у Європі та колоніях європейських країн, назвати не можна, але припускають, що їх було кілька сотень тисяч.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Евристична бесіда за темою нового матеріалу (залежно від того, за яким питанням теми був проведений нестандартний урок).

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель вибірково перевіряє завдання, зупиняється на типових помилках.

Підсумовуючи урок, учитель повертається до проблемного питання і, вислухавши відповіді учнів, звертає їхню увагу на причини хрестових походів і підкреслює, що можливості внутрішньої колонізації у Європі були обмеженими.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний текст параграфа, написати твір за темою «У хрестовому поході».