Всесвітня історія. 7 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 18*

Тема. Англія та Франція у XI —XV ст. (Слайд 1)

Мета: дізнатися, як відбувалося об'єднання Франції; пояснити, як розвивалася середньовічна Англія; визначити причини, перебіг і результати Столітньої війни; пояснити зміст термінів і понять «Капетинги», «Столітня війна», «Плантагенети», «Велика хартія вольностей», «громадянська війна», «парламент», «Генеральні штати», «Війна Червоної та Білої троянд»; розвивати вміння учнів готувати повідомлення і виступати з ними перед класом; виховувати учнів у дусі усвідомлення невиправдної шкоди війн для суспільного розвитку.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, атлас, карта «Англія і Франція у XII — на початку XIV ст.», «Столітня війна», «Англія і Франція у другій половині XV ст.».

Основні терміни і поняття: Капетинги, Столітня війна, Плантагенети, «Велика хартія вольностей», громадянська війна, парламент, Генеральні штати, Війна Червоної та Білої троянд.

Основні дати і події: 1215 р.— підписання «Великої хартії вольностей»; 1265 — утворення англійського парламенту; 1302 р.— перше зібрання Генеральних штатів у Франції; 1337—1453 рр.— Столітня війна; 1455—1485 рр.— війна Червоної та Білої троянд.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Актуалізація опорних знань

III. Вивчення нового матеріалу (Слайд 2)

1. Початок боротьби за об'єднання Франції. Правління Людовіка IX Святого.

2. Перемоги і поразки Філіпа IV Красивого. Генеральні штати.

3. Столітня війна. Подвиг Жанни д'Арк. Завершення об'єднання Франції.

4. Англія. Нормандське завоювання Англії.

5. Перші Плантагенети. «Велика хартія вольностей». Заснування англійського парламенту.

6. Війна Червоної та Білої троянд.

IV. Закріплення нових знань

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

* Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями (Слайд 3)

1. Як утворилося Західнофранкське королівство?

2. Під чиєю владою перебувала Британія на кінець історії Стародавнього світу?

3. Що таке станова монархія?

4. Що таке парламент?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Випереджальне завдання

Визначте спільні й відмінні риси в розвитку Франції та Англії у XII—XV ст.

1. Початок боротьби за об'єднання Франції. Правління Людовіка IX Святого

Розповідь учителя

Наприкінці X ст. у Франції відбулася зміна династії. Засновником нової династії став один із нащадків графа паризького Еда — Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987—1328).

У ці часи Франція переживала часи феодальної роздробленості. Перші Капетинги не мали майже ніякої влади і були лише «першими серед рівних».

Представники нової династії не бажали визнавати такий стан речей, і в першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.

Період правління Капетингів припав на часи, коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримували міжусобні війни і свавілля феодалів. Тому селяни, ремісники й купці були зацікавлені в сильній королівській владі, яка б об’єднала країну. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, у свою чергу, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.

Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни тікали до міст, інші — звільняли селян від залежності й вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім феодалам була потрібна сильна центральна влада, тому вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості в короля.

Церква, що засуджувала безглузді міжусобні війни, під час яких гинули тисячі людей, також стала на бік короля. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.

(Слайд 4) Початок XII ст. став часом зміцнення королівської влади. Король Людовік VI Товстий (1108—1137) навів лад у королівському домені. Замки бунтівних баронів були зруйновані або в них розмістилися королівські гарнізони.

Боротьба Людовіка VI за об’єднання країни поступово почала приносити результати. Свідченням цього стали наступні події.

У 1124 р. король Англії Генріх І разом із німецьким імператором Генріхом V розпочав війну проти короля Франції. Проте, незважаючи на об’єднані війська двох могутніх держав, Франція здобула перемогу завдяки васалам Північної Франції, які вперше за історію країни об’єднали сили навколо свого короля.

Цікаво знати

Наприкінці життя Людовік VI зумів досягти значного зміцнення королівської влади, оженивши свого сина Людовіка VII (1137—1180) з Елеонорою Аквітанською. Після смерті батька Елеонора стала єдиною спадкоємицею Аквітанії — величезного герцогства на півдні країни. Однак Людовік VII мав необережність розлучитися з Елеонорою, і вона вийшла заміж за Генріха II Плантагенета, приєднавши свої спадкоємні землі до його володінь. У 1154 р. Генріх II став королем Англії.

Небезпечним суперником у боротьбі Капетингів за об’єднання Франції стали англійські Плантагенети. На середину XII ст. під їхньою владою була майже половина Франції. Володіння Плантагенетів, які вважалися васалами французького короля, у декілька разів перевищували домен останнього. Французьким королям довелося розпочати тривалу і виснажливу боротьбу проти Плантагенетів за об’єднання Франції.

Значних успіхів у цій боротьбі досяг син Людовіка VII король Філій II Август (1180—1223). Він звинувачував короля Англії Генріха II в порушенні васальних зобов’язань (адже Плантагенети були його васалами).

Боротьба проти Плантагенетів завершилася цілковитою перемогою Філіпа II. Протягом 1202—1214 рр. він захопив більшість французьких володінь Плантагенетів. Вирішальна битва відбулася при Бувіне (1214 р.). Відтак територія королівського домену збільшилася в кілька разів. Згодом син Філіпа II Людовік VIII Лев (1223—1226) приєднав землі багатого Півдня Франції й Тулузьке герцогство.

(Слайд 5) За часів правління онука Філіпа II короля Людовіка IX Святого (1226—1270 рр.) великих війн не велося, але були запроваджені зміни в управлінні державою, посилено авторитет королівської влади.

Цікаво знати

Незвичними для сучасників були величезна доброта і побожність короля. Він влаштовував притулки для калік та бідних людей. У королівському палаці в кімнаті для королівських трапез щоденно накривали стіл для жебраків і калік. Король особисто стежив за тим, щоб вони отримували такі самі страви, як і він.

У своїй країні Людовік IX намагався досягти панування закону. Розповідали, що нібито кожного дня у визначений час король виходив зі свого палацу, сідав під деревом, вислуховував і розбирав скарги будь-якої людини.

За часів правління Людовіка IX у Франції було створено малу королівську раду — постійну раду короля і його найближчих прибічників. На території королівського домену було заборонено поєдинки як засіб вирішення судових суперечок. Якщо людина не погоджувалася з рішенням сеньйоріального або міського суду, вона могла звернутися до королівського суду — Паризького парламенту судових справ. Він став вищим судом Франції. Найважливіші справи (підпал, карбування фальшивих грошей, викрадення жінок та ін.) розглядалися винятково в королівському суді. До нього могли звернутися й ті, хто жив на землях, не приєднаних до королівського домену.

Людовік IX започаткував у Франції створення єдиної грошової системи. Король не заборонив сеньйорам карбувати власні монети (право карбування монет тоді мали 40 сеньйорів), але примусив їх, як своїх васалів, допускати у свої володіння королівську монету нарівні зі своєю. Поступово королівська монета, яка вирізнялася високою якістю, витіснила з обігу місцеві гроші. Запровадження єдиної грошової системи сприяло посиленню економічної єдності країни.

Великих територіальних придбань за роки правління Людовіка IX здійснено не було, хоча королівські володіння збільшилися. Людовік IX підписав корисну для себе угоду з англійським королем, за якою той остаточно відмовлявся від претензій на втрачені раніше провінції, залишив за собою тільки Аквітанію. Заради цього йому довелося визнати себе васалом французького короля.

Людовік IX неодноразово говорив, що метою його правління є мир і справедливість у країні та за її межами. Діяльність короля стала свідченням його прагнення реалізувати ці задуми: за часів правління Людовіка IX Франція зміцніла як єдина держава і досягла свого економічного розквіту. Недарма сучасники називали добу Людовіка IX «золотим віком» в історії країни.

2. Перемоги і поразки Філіпа IV Красивого. Генеральні штати

Повідомлення учнів

Учитель організовує заслуховування підготовлених учнями повідомлень про короля Філіпа IV Красивого. За відсутності достатньої кількості інформації про Генеральні штати в повідомленнях, учитель доручає учням опрацювати відповідний матеріал параграфа.

У випадку необхідності вчитель використовує наведений матеріал.

Додаткова інформація

(Слайд 6) Онук Людовіка IX Філіп IV Красивий (1284—1314 рр.) став четвертим видатним представником династії Капетингів, за якого завершилося об’єднання Франції. Філіп IV був енергійною, рішучою людиною, проте, на відміну від свого діда, не дуже переймався такими речами, як закон і мораль, коли хотів досягти своєї мети. Він, як і його попередники, вів наполегливу боротьбу за збільшення своїх володінь.

Філіп IV розгорнув тривалу боротьбу за приєднання Фландрії, головного центру вовняного виробництва у Європі. Короля вабили багаті фландрські міста Гент, Брюгге, Іпр та ін. Проте його спіткала невдача. У битві під Куртре 11 липня 1302 р. французькі рицарі зазнали нищівної поразки від ополчення ремісників і селян Фландрії. Незважаючи на поразку, Філіп IV усе таки приєднав до своїх володінь частину Західної Фландрії.

Значні видатки на війну у Фландрії та величезне марнотратство королівського двору призвели до повного фінансового розорення. Для поповнення своєї скарбниці Філіп IV не гребував нічим. Він позичав гроші міст та не повертав їх; виганяв із країни банкірів, конфісковуючи при цьому їхні гроші, а потім знову брав із них гроші за повернення до країни тощо.

У пошуках джерел поповнення скарбниці Філіп IV не міг обійти й католицьку церкву. Він став вимагати від духівництва сплати королю постійного податку. Проти короля виступив папа римський Боніфацій VIII, який заборонив духівництву сплачувати податки. Однак часи змінилися. У відповідь на втручання папи Філіп IV скликав у 1302 р. збори представників трьох станів королівства: духівництва, дворян і міщан — і запропонував їм розглянути його суперечку з папою. Таке зібрання було скликано вперше в історії країни й дістало назву Генеральні штати.

Зібрані вперше Філіпом IV Генеральні штати одностайно висловилися проти втручання папи у внутрішні справи королівства.

Спираючись на підтримку своєї політики більшістю населення країни, Філіп IV розпочав переможну боротьбу проти папи Боніфація VIII. Під тиском Філіпа IV новим папою було обрано французького архієпископа Климента V. За наполяганням Філіпа IV новий папа римський переніс свою резиденцію до міста Авіньйон у Франції. Ця подія розпочала 70-річний період (1309—1377 рр.) Авіньйонського полону пап, які опинилися під контролем французьких королів.

Удруге підтримкою Генеральних штатів Філіп IV скористався в 1308 р., коли вирішив прибрати до своїх рук величезні багатства Ордену тамплієрів.

Заборгувавши гроші тамплієрам, Філіп IV вирішив вступити до ордену, згодом очолити його і привласнити багатства. У 1307 р. за рішенням Філіпа IV протягом одного дня було заарештовано всіх тамплієрів Франції. їх звинуватили у чаклунстві та служінні дияволу.

Сім років тривало слідство. Під тортурами тамплієри визнали всі звинувачення, але під час суду відмовилися від них. Тамплієрів було визнано винними, орден розпущено, а більшу частину їхнього майна віддано королю. Однак Філіпа IV чекало велике розчарування: більшість скарбів ордену загадково зникла.

Великого магістра Ордену тамплієрів Жана де Моле 18 березня 1314 р. спалили на вогнищі. Перед своєю смертю він прокляв папу, короля і його нащадків, проголосивши: «Папо Клименте! Королю Філіпе! Не мине й року, як я покличу вас на Суд Божий!» Тисячі жителів Парижа із жахом слухали останні слова Великого магістра. І недаремно: прокляття справдилося. Першим помер Климент VI. Восени — король Філіп IV. Пізніше померли і всі чотири дорослі сини Філіпа, а королівський престол перейшов через 14 років до бічної гілки Капетингів — династії Валуа.

3. Столітня війна. Подвиг Жанни д'Арк. Завершення об'єднання Франції

Повідомлення учнів

Учитель організує заслуховування підготовлених учнями повідомлень про Столітню війну і подвиг Жанни д’Арк.

У випадку необхідності вчитель використовує наведений матеріал.

Додаткова інформація

У XIV ст. на політичній арені Європи постали національні держави. Двома найзначнішими національними королівствами в Західній Європі були Франція та Англія. Суперництво між ними переросло у тривалий конфлікт, який дістав назву Столітньої війни (1337—1453 рр.). У ній брали участь не тільки Франція та Англія, а й Шотландія, Кастилія, Арагон, Португалія, Анжу, Бургундія.

Одна з причин конфлікту ховалася у феодальній системі правління. Англійські королі, будучи васалами французького короля, але маючи значні володіння у Франції, стояли на заваді створенню єдиної французької держави. Другою вагомою причиною війни стало суперництво між Англією та Францією за Фландрію. Французькі королі прагнули підкорити собі васальне, але по суті незалежне графство. Англія, маючи тісні економічні зв’язки, у свою чергу підтримувала боротьбу фландрських міст проти французького короля.

Приводом до війни стала суперечка щодо спадковості французького престолу.

Після смерті синів Філіпа IV королем Франції було проголошено його небожа Філіпа VI Довгого (1328—1350) з династії Валуа. Проте англійський король за порадою фландрських міст заявив свої претензії на французький трон. Як рідний онук Філіпа IV, він вважав, що має більше прав на престол Франції, ніж будь-хто з родини Валуа.

У 1337 р. французький король заявив, що забирає в англійського короля його володіння на південному заході Франції. У відповідь Едуард III оголосив війну.

Війна почалася з морських набігів французів та англійців на узбережжя одне одного. Нарешті 1340 р. два флоти зійшлися в морській битві біля містечка Слейсе, розташованого в гирлі Шельди. Французький флот було цілком знищено. Після цієї битви англійці жартували: «Якби риби вміли говорити, вони розмовляли б французькою».

Від 1341 р. війна перемістилася на територію Франції. Лише в 1346 р. сталася перша серйозна битва біля Кресі, у якій французьку армію було вщент розгромлено.

Згодом англійський король перейшов до тактики загарбання важливих міст і здійснення рейдів углиб території Франції з пограбуваннями і захопленням великої здобичі. Війна набула характеру битви на виснаження.

Французький король Іоанн II Добрий вирішив покласти край рейдам Чорного принца (так називали Едуарда, сина англійського короля). У 1356 р. 25-тисячне французьке військо наздогнало біля містечка Пуатьє 6-тисячний загін англійців. Принц Едуард, усвідомлюючи своє становище, в обмін на свою свободу був готовий віддати всю здобич. Проте французький король забажав, щоб той здався. Тоді англійці вишикувалися в бойовий порядок і приготувалися до останньої битви, яка завершилася для них перемогою. Король Франції потрапив у полон.

Після поразки під Пуатьє Франція опинилася на межі втрати державності. За полоненого короля англійці забажали величезний викуп — З мли золотих марок, що становило майже три річні прибутки Франції. Дофін Карл, який правив країною, розумів, що без згоди підданих такі кошти не зібрати. Було скликано Генеральні штати. У відповідь на прохання про гроші депутати, особливо представники третього стану, висунули вимогу засудити тих, хто винен у негараздах Франції, та встановити контроль із їхнього боку за збиранням і витрачанням податків. Спроба дофіна протидіяти реформам викликала повстання парижан у 1357 р. на чолі з прево — головою міської адміністрації Парижа — Етьєном Марселем. Повсталі захопили королівський палац і вбили кількох наближених Карла. Прево, по суті, став господарем Франції. Проте дофін зміг утекти, і у Франції стало два правителі — у політичну боротьбу втрутився родич французького короля, король Наварри Карл Злий, який удавано підтримав Етьєна Марселя, маючи намір захопити французький трон. Ситуація в країні вкрай загострилася.

Увесь тягар війни і негаразди лягли на плечі селян. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, стала вимога до них здійснювати роботи з укріплення замків. У травні 1358 р. на північ від Парижа спалахнуло повстання, яке швидко поширилося на Північно-Східну Францію. Воно дістало назву «жакерія» (французькі сеньйори презирливо називали всіх селян жаками). Селяни нападали на замки, знищували записи повинностей, податкові документи, жорстоко розправлялися з феодалами та їх сім’ями. Тільки після підступного вбивства керівників повстання було придушено.

Після всіх цих негараздів Франція з великими труднощами відновила свої сили. Дофін Карл хоч і був фізично слабким і боязким, але виявився неабияким державним діячем. У 1360 р. він уклав мир з Англією, за яким майже третина території Франції відходила під англійське управління, підтверджувалося зобов’язання виплати викупу за короля, а за це англійський король відмовився від претензій на французький престол.

Робота з документом (Слайди 7—8)

ФРАНЦІЯ ЗА ЧАСІВ СТОЛІТНЬОЇ ВІЙНИ (ХРОНІКА СЕН-ДЕНІ, 1415 Р.)

Жителі передмість і сіл вважали за краще ховатися в містах або тікати в ліси із дружинами, дітьми і всім скарбом, ніж зустрічатися з людьми короля (збирачами податків), яких вони боялися більше, ніж ворога. Невдовзі вони справді відчули на собі, що не було ніякої різниці між цими людьми й англійцями, або що ці люди грабували й чинили розбій лютіше. Силою вони забирали золото, гроші та все найцінніше. їхня жорстокість наганяла такий жах, що священики забирали з церков і ховали в надійних місцях скарби, які належали Богові та святим, тому що грабіжники забирали все, що могли знайти за міськими мурами, і робили це без докорів сумління.

Запитання до документа (Слайд 9)

1) Як війна вплинула на життя Франції?

2) Яких страждань завдала війна простому народові?

3) Чим можна пояснити поведінку королівських збирачів податків?

(Слайд 10) Дофін Карл, а тепер король Франції Карл V Мудрий

(1364—1380), докладав чимало зусиль, щоб виправдати дане йому прізвисько. Він налагодив систему збирання податків, почав формування апарату управління, упорядкував і переозброїв армію. Наслідки розумних рішень не забарилися.

Після відновлення бойових дій у 1369 р. французька армія під командуванням талановитого полководця Дюдеклена майже повністю визволила територію Франції.

Після смерті Карла V Мудрого ситуація у Франції знову загострилася. Різні угруповання намагались посадити на престол свого ставленика. Із цієї боротьби вирішили скористатися англійці, які поновили війну.

Восени 1415 р. англійська армія на чолі з королем Генріхом V висадилася в Нормандії та біля села Азенкур знову розгромила французів. Англійці вступили до Парижа. За новим мирним договором 1420 р. Франція та Англія ставали єдиним королівством. Здавалося, що війна скінчилася.

Король Генріх V проголошувався регентом і наступником французького престолу і взяв шлюб із донькою Карла VI. Син Карла VI Карл позбавлявся права успадковувати престол. Проте дофін не визнав договору і втік на південь Франції, де ще залишилися його прихильники. У той час померли Генріх V і Карл VI. Знову спалахнула війна. Перешкодою на шляху англійців до повного підкорення країни стала фортеця Орлеан, яку вони взяли в облогу 1428 р. Хоча захисників фортеці було значно більше, ніж англійців, вони мало вірили в перемогу.

У березні 1429 р. до двору дофіна Карла, проголошеного Карлом VII, прибула по-чоловічому вбрана дівчина і сказала, що вона прийшла визволити Орлеан, вигнати англійців із Франції та коронувати дофіна.

Тим часом Жанна на чолі армії насправді чинила диво. За 17 днів французька армія зняла облогу з Орлеана і здійснила рейд до Реймса — міста, де відбувалася коронація французьких королів. Коронація Карла в Реймсі перетворила дофіна в очах французів на «законного» короля, а боротьба за короля у свідомості тодішніх людей — це боротьба за країну.

Після коронації король Карл VII та його оточення із підозрою поставилися до популярності «Орлеанської діви» й намагалися її позбутися. Жанні доручали незначні, але ризиковані воєнні операції; під час однієї з них (оборони міста Комп’єнь) вона потрапила в полон до бургундців, що були союзниками англійців. Карл VII нічого не зробив, щоб урятувати Жанну. Вона постала перед англійським судом, за рішенням якого її спалили на площі в Руані як відьму, а попіл кинули у воду.

Жанна загинула, але розпочата нею справа мала позитивні наслідки. У 1436 р. Карл VII вступив у Париж, а до 1453 р. всю територію Франції, крім міста Кале, було визволено від англійців. Столітня війна скінчилася, хоч і не було підписано ніякого миру.

Карл VII, щоб остаточно вирішити питання зі звинуваченням у тому, що його на престол звела єретичка і відьма, організував процес, який переглянув справу Жанни, під час якого з неї було знято всі обвинувачення й виправдано посмертно.

Столітня війна мала далекосяжні наслідки. Головним було об’єднання Франції та створення сильної централізованої держави. Єдина армія та єдиний податок стали її головними ознаками. Так, якщо раніше рицар ішов на війну тому, що присягнув сеньйорові на вірність, то солдат — з обов’язку перед державою. Раніше побори на загальнодержавні потреби відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер податки належало платити за підданство, і ніхто згоди вже не питав. Отже, Франція вийшла з війни зовсім іншою державою, що й визначило її подальшу долю.

Після закінчення Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися за межами влади французького короля. Головну роль у завершенні об’єднання Франції відіграв Людовік XI (1461—1483).

Людовік XI був видатним політиком і дипломатом свого часу, а ще — першим із королів Франції, влада якого була необмеженою, тобто абсолютною. Своєю зовнішністю він мало нагадував могутнього короля: худий, згорблений, одягнений у потертий довгий камзол, постійно стурбований і заклопотаний справами. Саме ця людина наводила жах на своїх ворогів і суперників. Війна, інтриги, підкупи, союзи, зради стали його зброєю. Крім збирання земель він опікувався їхнім економічним розвитком. Промисли і торгівля були його пристрастю.

Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об’єднання країни був герцог бургундський Карл Сміливий, який мав значні володіння на сході Франції та в Нідерландах. На відміну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI, Карл Сміливий у своїх володіннях проводив таку саму політику, що і його суперник. Фактично конфлікт між Людовіком і Карлом був конфліктом між двома подібними державами. У цій боротьбі перемогу здобув Людовік XI. Вирішальна битва відбулася в 1477 р. біля Нансі. Бургундці зазнали поразки, а Карл загинув. Людовік XI дуже зрадів смерті свого головного противника і відразу наказав захопити його володіння. Бургундська держава припинила своє існування. Крім Бургундії, Людовік зміг приєднати до своїх володінь Пікардію на півночі, Беррі в центрі та Прованс на півдні Франції.

Син Людовіка XI Карл VIII (1483—1498) приєднав останнє володіння, що зберігало самостійність,— герцогство Бретань (1491 р.). Так завершився тривалий процес політичної централізації Франції, що розпочався за Капетингів, а завершився за правління династії Валуа. У XVI ст. Франція стала однією з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.

Робота з термінами і поняттями (Слайд 11)

Столітня війна — тривалий військово-політичний конфлікт між Англією та Францією.

4. Англія. Нормандське завоювання Англії

Розповідь учителя

Від кінця І до кінця IV ст. острів Британія був провінцією Римської імперії (крім північної частини сучасної Шотландії).

Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англосаксонських завойовників. Англи та юти походили з Ютландського півострова (сучасна Данія), а сакси — із земель між Ельбою та Рейном (сучасна Німеччина).

Захопивши Британію, завойовники утворили сім королівств. Королівствами англів були Останглія, Мерсія і Нортумбрія; саксів — Ессекс, Уессекс, Сассекс; ютів — Кент. Усі германські племена розмовляли різними говірками, але поступово поширювався і почав переважати діалект англів із Мерсі. Мову, якою розмовляли завойовники, стали називати англійською, а саму країну — Англією. Залишки підкореного населення і завойовники поступово об’єдналися в один народ, який дістав назву англосакси.

Англосакси принесли із собою традиції правління германських племен. Після завоювання германські вожді стали королями. Короля оточувала дружина, що захищала його, отримуючи у винагороду зброю, коней, коштовності й землю. Обов’язковою частиною винагороди були бенкети, розкіш яких сприяла зростанню популярності короля. Водночас віддавна при королі існувала «рада мудрих», або «тих, хто знає звичаї», які обмежувала королівську владу. Ця рада складалася з представників знаті, затверджувала нові закони і, у разі необхідності, могла усунути старого та обрати нового короля.

Унаслідок англосаксонського завоювання Британія перетворилася на Англію: кельтів було знищено або поневолено; римська культура і звичаї зникли.

В англосаксонських королівствах також почало поширюватися християнство. В Англії було створено церковну організацію, що підпорядковувалася Риму, у селах створювалися парафії, до яких призначали постійних священиків.

Унаслідок діяльності ірландських і римських проповідників в Англії утвердилося християнство.

Англосаксонське завоювання Британії стало для неї не останнім. Англія першою зазнала руйнівних нападів вікінгів і постраждала від них найбільше. Перший такий напад датується 793 роком.

На початку правління короля Альфреда становище Англії було дуже тяжким. Данці захопили Лондон, і король був змушений утекти від них на південь, де почав збирати сили для боротьби. У 879 р. король Альфред, відкинувши данців за Темзу, підписав із ними мирну угоду.

У війні проти данців Альфред замість звичного англосакського народного ополчення створив армію з професійних воїнів-рицарів. За рішенням короля кожні п’ять англосаксів повинні були озброювати і забезпечувати всім необхідним одного воїна, який служив в армії. Це дало можливість Альфреду вести тривалу війну і не дати занепасти господарству.

Поява професійних воїнів-рицарів започаткувала далекосяжні зміни в англійському суспільстві, що почало набувати рис феодального.

Окрім створення рицарства, за наказом короля Альфреда стали будувати бурги — фортеці з вартовими загонами — і кораблі для захисту морського узбережжя від загарбників. Для ведення успішної боротьби королю були потрібні значні кошти. Альфред запровадив перший постійний податок із населення — «данські гроші».

Багато уваги Альфред приділяв розвитку освіти і науки. При своєму дворі король Альфред створив школу, де інколи сам викладав, а також школи в центрах єпископств. За наказом короля латинські книги перекладалися англосаксонською мовою.

Велике значення для посилення єдності країни мало створення збірки законів «Правди короля Альфреда». Король наказав зібрати давні англосаксонські закони — правди — у єдину збірку, додав деякі нові та вимагав від усіх користуватися ними.

Робота з документом (Слайди 12—13)

ВИТЯГИ ІЗ «ПРАВДИ КОРОЛЯ АЛЬФРЕДА»

Я, король Альфред, зібрав ці закони й наказав записати більшість із тих, яких дотримувалися наші попередники, і наказав виконувати; не наважився я передати до запису більшість моїх власних постанов, бо не впевнений, що сподобаються вони нашим наступникам...

4. Якщо хтось особисто замислює зло проти життя короля або надає притулок вигнанцеві чи його спільникові, то він відповідатиме своїм життям і всім, чим володіє...

4.2. Хто готує замах на свого пана, той відповість за це своїм життям і всім, чим він володіє, або здійснить очищення клятвою.

5. Також установлюємо ми для кожної церкви, освяченої єпископом, такий захист миру: якщо її досягне піша або кінна людина, яка рятується від помсти, то ніхто не може вивести її звідти протягом семи ночей. Коли хтось це все-таки зробить, то відповість за порушення королівського захисту церковного миру...

5.3. Якщо він сам захоче віддати зброю своїм переслідувачам, то вони повинні берегти його 30 ночей і сповістити про це його родичів.

5.4. Далі про церковний привілей: якщо той, хто скоїв злочин, про який раніше не було відомо, сховається в церкві й там покається перед Богом, то нехай простять половину його провини...

Якщо хтось украде щось у церкві, то нехай заплатить за це одноразове відшкодування і штраф, відповідний цьому відшкодуванню, і нехай йому буде відрубано руку, якою він здійснив цю крадіжку...

Запитання до документа (Слайд 14)

1) Як король Альфред уклав збірку законів?

2) Що було спільного у створенні його збірки і «Салічної правди» Хлодвіга?

3) Яке значення мала християнська церква в Англії за часів короля Альфреда?

У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на узбережжі Північної Франції. Воно було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французькому королівстві норманським ватажком герцогом Ролланом. У 1066 р., скориставшись смертю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Восени 1066 р. велика армія герцога вторглася до Англії.

14 жовтня 1066 р. Вільгельм розбив англійську армію на чолі з королем Гарольдом у битві під Гастінгсом. Король Гарольд загинув у бою. Армія нормандського герцога вступила до Лондона, де 25 грудня 1066 р. він став королем Англії під іменем Вільгельма І Завойовника (1066—1087).

Англосаксонська знать, що не визнала владу нового короля, втратила свої володіння. їх отримали французько-нормандські загарбники. Сам король став найбільшим землевласником у країні та надавав землі своїм прибічникам — баронам. На своїх прибічників він замінив і єпископат англійської церкви.

Король і барони вкрили всю Англію кам’яними замками. У самому Лондоні, на березі Темзи, було побудовано похмурий королівський замок Тауер, що став символом влади нових володарів країни.

Величезне значення для Англії мав проведений за наказом короля в 1086 р. перепис населення. Складені списки дістали назву «Книги Страшного суду», оскільки деякі вважали, що, коли прийде Христос, він судитиме людей за такою самою книгою. Насправді мета перепису полягала в тому, щоб з’ясувати кількість платників податків у країні. Багатьох селян, які до нормандського завоювання були вільними, записали до «Книги Страшного суду» як залежних. Епоху Вільгельма І Завойовника англійські селяни стали називати «нормандським рабством».

Із часом у країні запанував мир: припинилися данські набіги та усобиці знаті. Зміцненню королівської влади сприяло те, що Вільгельм І установив порядок, за яким усі васали підкорялися не лише своїм сеньйорам, а й королю. На вимогу короля кожен рицар, незалежно від того, чиїм васалом він був, мав нести службу в королівському війську. Перетворення, які розпочав Вільгельм І, посилили королівську владу і перетворили Англію на централізовану державу.

Вільгельм І створив міцний апарат управління своєю державою. Країна була поділена на графства, на чолі яких стояли шерифи, призначені королем. Шерифи відповідали за збір податків до королівської скарбниці, провадили судочинство й управляли графствами від імені короля.

Зміцнення королівської влади і припинення усобиць у країні сприяло зростанню міст, розвитку торгівлі. Лондон перетворився на великий торговельний центр Англії. Англійські купці продавали вовну, яка поступово ставала головним предметом англійської зовнішньої торгівлі.

Політику, започатковану Вільгельмом І, продовжив його молодший син Генріх І (1100—1135). За його часів велику роль в управлінні країною стала відігравати постійна Королівська рада. До неї входили вищі посадові особи держави — королівський скарбник, керівник канцелярії, судді та вірні королю представники знаті. Вищою судовою інстанцією в країні став постійно діючий Суд королівської лави. За дорученням короля судді їздили графствами і розбирали там судові справи. Було створено й казначейство, що називалося Палатою шахової дошки. Воно відповідало за надходження податків.

Таку чудернацьку назву англійське казначейство дістало завдяки системі підрахунку грошей. Великі столи в палаті було переділено лініями на смуги. На них в особливому порядку розкладалися й пересувалися стовпчики монет. Така система нагадувала гру в шахи, звідки і виникла назва палати.

Отже, унаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і почалося становлення централізованої держави.

5. Перші Плантагенети. «Велика хартія вольностей». Заснування англійського парламенту

Колективна робота учнів з підручником

Опрацюйте відповідний параграф підручника і визначте особливості розвитку Англії в другій половині XII — XIV ст.

(Результати роботи учитель систематизує за допомогою наведеного матеріалу.)

Додаткова інформація

Після смерті Генріха І, який не залишив нащадка престолу, розпочалася міжусобиця, яка тривала 20 років. За допомогою церкви період безвладдя в Англії було припинено. Престол посів онук Генріха І молодий граф анжуйський Генріх, що започаткував династію Плантагенетів, яка правила країною до кінця XIV ст. Він правив під ім’ям Генріх II Плантагенет (1154—1189).

Постать в історії

(Слайд 15) Генріх II Плантагенет відігравав велику роль в історії Англії. Його мати, донька Генріха І, була дружиною графа анжуйського Жофруа Плантагенета (це прізвище він отримав від назви рослини «плантагенеста», якою прикрашав свій шолом). За свідченнями сучасників, Генріх II був людиною міцної статури з товстою шиєю і руками силача. Він мав неврівноважений і вибуховий характер. Генріх II міг бути добрим, щедрим, відвертим, але коли йому щось не подобалося — перетворювався на розлюченого тирана. Його гнів, щоправда, швидко минав, і король знову ставав доброзичливою поступливою людиною. Генріх II мав добру освіту (володів шістьма мовами) і чудову пам’ять. До вишуканої їжі чи розкішного вбрання король був абсолютно байдужим, натомість у справах виявляв наполегливість і рішучість. Генріх II був правителем величезних володінь. До їх складу, крім Англії та Нормандії, входили його спадкові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Після одруження з Елеонорою Аквітанською він отримав і її володіння. Державу Генріха II історики називали «Анжуйською імперією».

Усі свої сили невтомний Генріх II поклав на те, щоб відновити в державі міцну королівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали активну участь у міжусобній боротьбі. У цей самий час Генріх II розпочав у країні реформи.

Початок їм поклала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії отримала право за певну плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що їздили країною, для розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними ставали 12 місцевих жителів, які складали присягу на Біблії, що чесно вестимуть справу. Завершивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару винному або звільняв невинного. Так було започатковано виникнення суду присяжних, що діє й тепер.

Завдяки судовій реформі Генріх II здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника. До того ж діяльність королівських судів стала джерелом великих прибутків скарбниці короля.

Генріх II здійснив також військову реформу. Служба рицарів у війську як васалів короля обмежувалася певною кількістю днів на рік. Генріх II дозволяв деяким рицарям не служити у війську; за це вони мали сплачувати королю «щитові гроші», на які утримувалося наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів. Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина була зобов’язана мати зброю і з’являтися з нею для участі в королівських походах.

Генріх II намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки. Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, що очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти намірів короля. Коли Бекета за таємним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх II змушений був покаятися й відмовитися від своїх планів щодо реформування церкви.

Генріха II Плантагенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії. Однак його величезна англо-французька держава потребувала значних сил для управління і за наступників Генріха II — його синів Річарда І Левове Серце (1189—1199 рр.) та Іоанна Безземельного (1199—1216 рр.) — швидко занепала.

Славнозвісний король Річард І Левове Серце був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але за все своє життя в Англії він провів лише кілька місяців. Бажання здобути славу штовхало його до участі в хрестових походах або війн проти Франції. Усе своє життя боротьбі проти французького короля присвятив і його наступник Іоанн Безземельний. У війні проти Філіпа II Августа він зазнавав поразки за поразкою і врешті-решт утратив більшість французьких володінь. Іоанн Безземельний розпочав боротьбу і проти папи, але також її програв. Він був змушений визнати себе васалом папи і щороку сплачувати йому данину в 1000 фунтів стерлінгів.

Постійне збільшення податків, різноманітні побори чиновників та королівські невдалі авантюри викликали невдоволення в країні. Водночас англійські барони, відчувши послаблення королівської влади, розпочали боротьбу за свої права. Приводом до неї стало проголошення Іоанном Безземельним у 1215 р. підготовки чергової війни проти Франції. Рицарі не хотіли брати в ній участь, вважаючи її безнадійною, і влітку 1215 р. розпочали повстання. Керували повстанням великі барони півночі Англії. Повстанці рушили на Лондон і захопили його за підтримки міщан. Іоанн Безземельний, узятий у полон, був змушений прийняти вимоги повстанців і підписати 15 червня 1215 р. складену баронами «Велику хартію вольностей».

Робота з термінами і поняттями (Слайд 16)

«Велика хартія вольностей» — один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам контролювати короля.

Хартія (у перекладі з латинської мови — грамота) містила 63 статті, переважна більшість яких захищала інтереси баронів та обмежувала владу короля.

Іоанн Безземельний одразу після підписання хартії відмовився її виконувати. Обурені барони оголосили про позбавлення короля влади. Розпочалася війна, у розпалі якої Іоанн Безземельний помер.

«Велика хартія вольностей» убезпечила не тільки знать від свавілля королів, але й рицарів та городян від утисків знаті.

Новим королем Англії барони визнали малолітнього сина Іоанна Генріха III (1216—1272). Слабкий та безхарактерний Генріх III завжди перебував під чиїмось впливом: спершу неповнолітнім королем керували барони, а після одруження він потрапив під вплив родичів своєї дружини-француженки. Він роздавав іноземцям посади й землі, викликаючи цим обурення англійських баронів. Міщани, рицарі, вільні селяни також були невдоволені засиллям королівських чиновників і суддів. Навесні 1258 р., попри неврожай і голод у країні, король зажадав від баронів третину їхніх доходів на авантюру із завоювання Сицилійського королівства. Барони категорично відмовили королю в грошах і зібрали «скажену раду», яка, по суті, перейняла владу. Однак панування баронів не влаштовувало інші прошарки населення. Рицарі, міщани й селяни почали виступати проти баронів. Англію охопила громадянська війна — війна між громадянами однієї держави, які дотримуються протилежних поглядів і яких неможливо примирити. На бік невдоволених пануванням ради перейшла і частина баронів. Очолив рицарів, міщан і баронів, які продовжили боротьбу проти короля і ради, Сімон де Монфор, граф Лестерський. Навесні 1264 р. він розбив королівську армію, захопив у полон Генріха III та його старшого сина Едуарда. На деякий час він став правителем країни — лордом-протектором. 20 січня 1265 р. у Вестмінстері Сімон де Монфор уперше зібрав раду, на яку, окрім представників вищої духовної та світської знаті, запросив по двоє рицарів від кожного графства і по двоє міщан від кожного великого міста. Рицарів обирали всі вільні платники податків графства, а міщан — органи самоврядування міст. Ця рада дістала назву парламент (від франц. parler — говорити). Так, уперше в середньовічній Західній Європі виник станово-представницький орган влади.

Перемога над королем не припинила громадянської війни: вона, навпаки, спалахнула з новою силою. Селяни громили маєтки прибічників короля, відмовлялися працювати на баронів. Налякана війною більшість баронів перейшла на бік принца Едуарда, який після втечі з полону став організатором сил короля. Військо Монфора було розбито, а сам він загинув у бою. Владу короля Генріха III було відновлено. Однак за роки громадянської війни і король, і барони переконалися в необхідності зважати на інтереси інших верств населення. Головним наслідком громадянської війни стало виникнення в Англії парламенту.

Основні права англійського парламенту переважно сформувалися у другій половині XIII — на початку XIV ст. Від 1295 р. парламент в Англії став збиратися систематично. Він мав право затверджувати податки и видавати закони. (Слайд 17) У 1343 р. англійський парламент поділився на дві палати. Верхня палата називалася палатою лордів і складалася з духовних лордів (архієпископів, єпископів та абатів) і світських лордів — баронів. До нижньої палати — палати громад — входили рицарі від графств і міщани. Вільні селяни та бідні міщани в парламенті представлені не були, а залежним селянам взагалі було заборонено брати участь у виборах. Англійський парламент став тим органом, де висловлювалися погляди представників різних верств населення, а також місцем мирного узгодження різних конфліктів, що виникали в країні. Отже, у XIII—XIV ст. в Англії сформувалася централізована держава у вигляді станової монархії.

Робота з термінами і поняттями

Парламент — вищий законодавчий орган влади в деяких державах.

Кінець XIV ст. виявився для Англії насиченим усілякими соціальними рухами й виступами. Поштовхом до них стали поразки в Столітній війні та політика династії Плантагенетів. У 1377 р. парламент затвердив додатковий податок, який мали сплачувати всі піддані, що досягли 14-річного віку, незалежно від статі. Цей податок став важким тягарем для населення.

Крім того, у 60—70-ті рр. XIV ст. Англію охопив рух за реформування церкви. Його ідеологом був Джон Вікліф (1320—1384), священик і професор Оксфордського університету. У своїх проповідях Вікліф заперечував владу пап, доводячи, що папи не повинні отримувати від Англії ніякої данини. Він закликав до конфіскації володінь церкви, здешевлення церковних обрядів і рекомендував посилити в богослужінні момент проповіді. Заклики Вікліфа знайшли відгук у різних верств суспільства. Під впливом ідей Вікліфа парламент прийняв спеціальний статут, який забороняв звертатися до папи як до вищої інстанції в судово-церковних справах, англійський король відмовився від сплати данини папі тощо. Селянство ж сприйняло ідеї Вікліфа як заклик до виступу проти феодалів.

Збурене новими податками і релігійними вченнями англійське суспільство у 1381 р. вибухнуло повстанням під проводом Вота Тайлера. Повсталі вступили до Лондона. Вірячи в «доброго короля», вони прагнули розповісти йому про утиски з боку сеньйорів й оголосити свої вимоги. Молодий король Річард II виграв час, майстерно зігравши роль захисника простого люду. Під час чергових переговорів Вота Тайлера було вбито. Селяни, втративши ватажка, були в розпачі, а королівські загони роз’їхалися країною, караючи учасників повстання.

6. Війна Червоної та Білої троянд

Повідомлення учнів

Учитель організовує заслуховування підготовлених учнями повідомлень про Війну Червоної і Білої троянд.

У випадку необхідності учитель використовує наведений матеріал.

Додаткова інформація

Поразка в Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів, що прийшла до влади 1399 р. Опозицію проти них очолив герцог тюркський Річард. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства, хоч у Генріха VI був син. Такий стан речей не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і в громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. У 1480 р., під час однієї з битв, військо Річарда було розбите, а сам він загинув. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Ворвіка став королем Едуардом IV (1461—1483).

Посівши престол, Едуард IV відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він тим самим заручився підтримкою знаті. Едуард IV також сприяв розвитку торгівлі, особливо міжнародної, проте за це вимагав від купців і банкірів усіляких подарунків і позичок, які не повертав. Із парламентом він не знайшов спільної мови, тому скликав його рідко і неохоче. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля Генріха VI герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата (13 і 10 років) у Тауері і сам проголосив себе королем Річардом III (1483—1485).

Постать в історії

Особа Річарда III привертала до себе увагу істориків і письменників. Так, йому присвятив драму «Річард III» славетний англійський драматург В. Шекспір. У деяких творах і літописах він постає перед нами як справжнє чудовисько: згорблений сухорукий карлик, позбавленийбудь-яких моральних якостей. Йому приписують безпосередню участь у вбивстві Генріха IV тощо. Насправді ж він був невисоким на зріст, розумним і сміливим. Навіть вороги визнавали, що то був тямущий правитель і хоробрий воїн, здібний полководець. Щодо фізичних вад, то одне плече в нього було дещо вищим за інше, а ліва рука від народження була малорухомою.

Річард III розумів, що війна остаточно зруйнувала старі відносини і що країна прийме будь-якого короля, який забезпечить мир, знизить податки і наведе лад у державі. У цьому напрямку він і діяв, чим здобув прихильність народу. Однак над ним тяжіли чутки про його причетність до смерті двох синів Едуарда IV, які до того ж він не спростовував.

Зрештою, його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корону з його голови відразу було покладено Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485—1503). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а у своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна тривалістю в 30 років нарешті скінчилася.

У парламенті, скликаному Генріхом VII після перемоги, виявилося лише 20 лордів із 50, до того ж частина з тих, що залишалися, стала лордами під час війни. Це свідчило про те, що майже вся родова аристократія Англії полягла на полях битв, і її заступила нова, яка сповідувала нові моральні принципи, була залежною від короля і не обстоювала феодальних звичаїв. Майже зникла система васалітету, а замість неї почала діяти система ліврейних почтів.

Ліврейний почт — це, по суті, загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з ним письмовий договір про службу.

Отже, в Англії відбувалося руйнування старих феодальних традицій і становлення держави нового типу, що базувалася на необмеженій владі монарха і розгалуженій системі державного апарату. В Англії цей процес відбувався дещо повільніше, ніж у Франції. До того ж в Англії зміцніли традиції парламентаризму, що не давало можливості королю зосередити у своїх руках усю повноту влади.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

І ВАРІАНТ

Випереджальне завдання

Учитель організовує з учнями обговорення виконання випереджального завдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.

II ВАРІАНТ

Бесіда за запитаннями (Слайди 18—19)

1. Хто був засновником династії французьких Капетингів? Назвіть чотирьох видатних представників цієї династії.

2. Які верстви населення і чому підтримували об’єднання Франції?

3. Коли і з ким Франція вела Столітню війну?

4. Кого називали «Орлеанською дівою»?

5. Коли було завершено об’єднання Франції?

6. Що таке Генеральні штати?

7. Коли відбулося англосаксонське завоювання Британії?

8. Де відбулася вирішальна битва під час нормандського завоювання Англії?

9. Для чого було створено «Книгу Страшного суду»?

10. Які реформи здійснив Генріх II Плантагенет?

11. Коли утворився англійський парламент?

12. Хто очолив селянське повстання 1381 р.?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Заключне слово вчителя

Розглянутий період став визначальним для розвитку Франції та Англії. У цей час відбувалося зміцнення королівської влади, що супроводжувалося появою станово-представницьких органів влади. У майбутньому вони відіграли важливу роль в історії цих держав.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ (Слайд 20)

Опрацюйте § 10—11 підручника.