Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 8

Тема. Поширення форм відтворювального господарства в Україні. Трипільська культура.

Мета: визначити особливості поширення форм відтворювального господарства на українських землях; схарактеризувати побут і заняття населення українських земель за доби енеоліту; познайомитися із сутністю проблеми індоєвропейців; застосовувати та пояснювати на прикладах поняття і терміни «трипільська культура», «середньостогівська культура», «індоєвропейці», «курган»; розвивати вміння визначати характерні риси, що дозволяють порівнювати історичні явища; виховувати повагу до історичного минулого своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, стінна карта «Перші землероби та скотарі на території України», ілюстративні матеріали.

Основні терміни та поняття: трипільська культура, середньостогівська культура, індоєвропейці, курган.

Основні дати: VI—V тис. до н. е. — поширення відтворювальних форм господарства на українських землях.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою й основними завданнями уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Бесіда за запитаннями

1. Схарактеризуйте перші форми релігійних вірувань.

2. Що з вірувань первісних людей дійшло до нашого часу? Про що ми можемо дізнатися, розглядаючи малюнки первісних людей?

3. Первісні люди часто вважали тварин своїми родичами та навіть предками, називали себе «люди Бобра», «люди Орла». Відомо, що деякі роди влаштовували свята, під час яких надягали маски ведмедів, танцювали, зображуючи ведмежу ходу. Поміркуйте, із якою метою вони так робили. Як могли називатися ці роди?

4. Про що свідчило будівництво первісними людьми мегалітичних споруд?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Коли на території України з’явилися перші люди?

2. Якими були заняття первісних людей?

3. У чому полягає сутність неолітичної революції?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Дидактична гра «Шість запитань»

Дидактична гра сприятиме активізації уваги учнів під час розгляду нового матеріалу.

Правила гри. Учитель доручає учням упродовж подальшої роботи скласти та написати на окремих аркушах шість запитань. Після завершення розгляду матеріалу учні обмінюються аркушами та відповідають на запитання, після чого здають їх учителеві для оцінювання. Найкращі запитання можна прикріпити до стенду в кабінеті й використати на наступному уроці під час перевірки домашнього завдання.

1. Перші землероби та скотарі

Розповідь учителя

Територія України, як і загалом Європи, не була регіоном зародження скотарства й землеробства, хоча перші спроби одомашнення тварин (бика та свині), як засвідчують археологічні знахідки, були здійснені на наших землях у степовому Подніпров’ї та Криму ще в мезоліті.

Поширення нових форм господарства на українських землях датується VI—V тис. до н. е. Відбувалося воно внаслідок переселення сюди племен землеробів і скотарів, а також через запозичення місцевим населенням нових досягнень. Особливості природних умов України спричинили переважання двох форм господарювання — лісостепової землеробської й степової скотарської. Шлях поширення на українські землі та в Європу землеробства з Передньої Азії пролягав через острови Середземного моря й Валканський півострів. Так у Європу було принесено породи великої й дрібної рогатої худоби, кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, горох тощо. У Європі ця землеробська культура поширювалася від Волині та Поділля аж до Англії, Нідерландів і Франції.

Однією з перших місцевих землеробсько-скотарських культур лісостепу стала буго-дністровська. Її носії робили лише перші кроки в розвитку нових форм господарства, які співіснували з мисливством та рибальством. Навесні буго-дністровці переселялися на береги річок, де в заплавах, просто у вогкий намул, висівали зерно. Неподалік зводили житла й випасали худобу. Восени, зібравши врожай, полишали заплави та поверталися до сусідніх густих лісів.

Початок поширення скотарства в степовій смузі пов’язаний із сурсько-дніпровською культурою. Її пам’ятки знайдено головним чином у Надпоріжжі Дніпра. Нові форми господарювання носії цієї культури поєднували з традиційними способами добування їжі, зокрема рибальством. Влітку ці племена розселялися на берегах річок, багатих на рибу. Поряд на луках випасалася худоба. На місцях поселень знайдено кістки свійських тварин — бика й свині. Скотарству, як свідчать археологічні знахідки, приділялося більше уваги, ніж землеробству.

Таким чином, добу неоліту на території України, як і інших регіонів Європи, можна вважати часом початку поширення землеробства й скотарства. Це стало революційним кроком в історії стародавніх суспільств нашої країни.

2. Землероби та скотарі доби енеоліту. Трипільська культура

Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи в ньому характерні риси, що дозволяють порівняти спосіб життя, особливості господарювання й пам’ятки матеріальної культури населення українських земель за доби енеоліту.

Результати роботи учнів учитель систематизує й уточнює, використовуючи наведений матеріал.

Додаткова інформація

За доби енеоліту на теренах України склалися дві господарські системи — землеробська та скотарська. Ці два світи відрізнялися своєрідним життєвим ритмом, матеріальною й духовною культурою.

Наприкінці XIX ст. археолог Вікентій Хвойка в околицях містечка Трипілля на Київщині знайшов залишки давніх людських поселень. Знайдена там культура дістала назву трипільської. Вона була поширена в лісостеповій смузі та займала в період розквіту близько 200 тис. км2. Це була найбільша землеробська культура енеоліту, носії якої переселилися на наші землі із Середземномор’я.

Згодом поселення трипільців були знайдені на території Молдови та Румунії. Найвідоміше поселення трипільців на території Румунії має назву Кукутені.

Трипільські поселення складалися з наземних обмащених глиною дерев’яних жител, у яких жили сім’ї, які вели власне господарство. Вони обробляли землю, доглядали худобу, забезпечували себе реманентом і побутовими речами. Худоби було небагато. Нестачу м’яса надолужували полюванням. Землеробство було підсічно-вогневим. Ділянку лісу спалювали, попелом удобрювали землю, а через три-чотири роки, коли поле виснажувалося, його полишали. Спочатку землю обробляли мотиками, а згодом — ралом. Зернові культури збирали дерев’яними серпами з роговими та крем’яними вкладками.

Крім землеробства трипільці займалися й садівництвом — вирощували абрикоси, сливи, аличу.

Високого рівня розвитку досягло ремесло. Яскравий розмальований посуд уособлює для нас трипільську культуру. Окрім нього з глини робилися лавки, лежанки, статуетки, моделі жител та вівтарів тощо. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Проте основною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї залишалися кремінь та дерево.

У трипільців, як ніде в Європі, була добре розвинена житлова архітектура. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Хати були згуртовані в села, що вказує на високий рівень родової організації.

У добу розквіту трипільці будували поселення-гіганти, які налічували 2—3 тис. жител, розташованих кількома концентричними колами. Однак це були лише поселення землеробів. Ніяких храмів, адміністративних споруд, палаців, кварталів ремісників, що характерне для міст, тут не було. Найбільшими поселеннями є Майданецьке, Тальянки та Доброводи.

Найбільш прикметною рисою трипільської культури є її кераміка. Вона добре випалена та орнаментована. Провідними мотивами орнаменту були спіралі та волюти, виконані темно-гнідою, іноді аж чорною й білою фарбами на чорному тлі посудини. Крім того, на мальованому посуді зустрічаються схематичні малюнки свійських тварин, зображення жінок, що мали магічне значення. Такі зображення збереглися в українських народних вишивках, килимах, кераміці, а особливо — в українських великодніх писанках.

Виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні фігури з глини. Найбільше було зображень жінки, їхні фігурки мали культове значення та втілювали образ праматері-родоначальниці в матріархальній родині.

Трипільське суспільство через обмеженість можливостей господарського розвитку не змогло створити цивілізацію.

У III тис. до н. е. трипільське суспільство охопила криза. Її спричинило погіршення кліматичних умов та падіння врожаїв унаслідок браку навичок поновлення родючості землі. Криза призвела до занепаду й загибелі трипільської культури.

Власні способи пристосування до умов існування віднайшли за енеоліту жителі степу. Провідною галуззю господарства тут на тисячоліття стало кочове скотарство.

Рухливе життя скотарів перешкоджало накопиченню багатств, вимагало простих, легких і міцних речей. Головним багатством степовиків, учасником усіх ритуалів та церемоній була худоба. Археологічними культурами степових скотарів є середньостогівська, нижньомихайлівська та ямна. Вважають, що носії цих культур належать до індоєвропейців, від яких бере початок переважна більшість народів Європи, а також багато народів Азії.

Вимушені багато мандрувати зі своїми отарами скотарі не залишили великої кількості поселень. Головним джерелом вивчення їх життя й побуту є поховання. Індоєвропейці належать до народів, які першими почали зводити кургани, що й понині височать в українському степу.

Середньостогівці вперше в Європі приручили коня та освоїли відгінне скотарство. Переважну більшість знарядь праці та зброї вони виготовляли з каменю. Глиняний посуд був гостродонним. Населення нижньомихайлівської культури досягло значних успіхів в обробці каменю та створило перші на території України монументальні кам’яні скульптури. Ці стели, які нагадували людську постать, установлювалися на верхів’ях курганів. Деякі з них були вкриті викарбуваними знаками, сценами, орнаментом, зміст яких і сьогодні залишається нерозгаданим. Більшість посуду нижньомихайлівців мала плоске дно. Досить великою є кількість знарядь із міді. Представники ямної культури є найвідомішою спільнотою степової смуги доби енеоліту. Саме з нею пов’язане масове поширення курганного обряду поховання. Деякі зі споруджених курганів досягали понад 10 м висоти. Цікаво, що вони з’явилися в степах України в той самий час, що й перші піраміди в Єгипті часів Раннього царства. Недивно, що кургани називають «пірамідами українського степу».

3. Індоєвропейці

Розповідь учителя

Наприкінці XVIII ст. англійські дослідники Вільям Джонс, Генрі Томас Кольбрук та Чарльз Вількінс зробили відкриття, яке спричинило справжній переворот в історичній науці. На підставі вивчення священних текстів аріїв — давніх завойовників Індії, вони дійшли висновку щодо спорідненості мов індійців та європейських народів.

Подальші дослідження та відкриття археологів пролили світло на деякі аспекти виникнення індоєвропейської спільноти й одночасно викликали декілька гіпотез стосовно розташування їхньої прабатьківщини. На думку багатьох, найбільш переконливою є та, за якою прабатьківщина індоєвропейців розташована в степах Східної Європи. Праіндоєвропейська спільнота в цьому регіоні почала складатися на межі палеоліту й мезоліту та проіснувала тут приблизно 5 тис. років, до енеоліту. Переважання скотарства з його рухливим способом життя зробило неминучим розсе

лення цієї спільноти. Важливу роль у цьому відігравала потреба скотарів у великих пасовиськах у поєднанні з їх військовою перевагою над землеробами завдяки прирученню коня й пристосуванню його для їзди верхи. Приблизно на початку IV тис. до н. е. індоєвропейська спільнота поступово почала розселятися з півдня України в різних напрямках — у Центральну Європу, на Балкани й до Анатолії, а також до Ірану та Індії. Цей процес тривав протягом тисячоліть. До індоєвропейської спільноти серед інших сучасних європейських народів належать й українці.

Кочівники після себе залишили в степах кургани — земляні насипи над похованнями племінної знаті. Кургани були не просто насипами над могилами, але й своєрідними храмами. Із їхньою появою релігійне життя виходить за межі поселень. Біля курганів збиралися общини, щоб ушанувати пам’ять померлих, принести жертви богам, справити свята, вирішити важливі справи. Кургани через ушанування пращурів уособлювали для степовиків їх споконвічний зв’язок із певною територією. Здіймаючись над степовими просторами, вони позначали території розселення скотарів і шляхи їх пересування. Без цього регулювання тут запанували б війни й ворожнеча. Окремі кургани оточувалися масивними кам’яними брилами або дерев’яними колодами, поставленими впритул одна до одної. На вершині багатьох курганів установлювалися вертикально камені, що нагадували людську постать, а згодом антропоморфні скульптури.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

ВАРІАНТ 1

Проведення дидактичної гри «Шість запитань», запропонованої на початку уроку.

ВАРІАНТ 2

Бесіда за запитаннями

1. Чи була Україна територією, де зародилося землеробство та скотарство?

2. Яка археологічна культура була першою землеробською культурою на теренах України?

3. Яка доба стала часом початку поширення землеробства й скотарства на українських землях?

4. Ким було відкрито трипільську археологічну культуру?

5. Якими були основні заняття племен трипільської культури?

6. Хто такі індоєвропейці?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель звертає увагу учнів на провідні ідеї, матеріалу, розглянутого на уроці.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте матеріал відповідного параграфа підручника.

2. Творче завдання. Відвідайте історичний музей та ознайомтеся з експонатами його експозиції про трипільську культуру. Підготуйте повідомлення про результати своєї екскурсії.

(У разі неможливості це зробити з пам'ятками трипільської культури можна ознайомитися за ресурсами Інтернету.)