Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 50

Тема. Римська республіка в V—III ст. до н. е.

Мета: охарактеризувати особливості Ранньої Римської республіки; пояснити причини і наслідки боротьби плебеїв і патриціїв; розповідати про завоювання Римом Італії; вдосконалювати навички роботи з поняттями і термінами; виховувати учнів у дусі патріотизму, сприяти утвердженню ідеалів демократії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, стінна карта «Римська республіка», ілюстративний матеріал.

Основні терміни та поняття: республіка, комісії, народні трибуни, патрони, клієнти, легіон.

Основні дати: 449 р. до н. е. — ухвалення Законів XII таблиць; 313 р. до н. е. — заборона боргового рабства; 265 р. до н. е. — об'єднання земель Італії під владою Риму.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою та основними завданнями уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Коли і ким було засновано місто Рим?

2. Що є символом Риму і чому?

3. На скількох пагорбах виникло місто?

4. Хто був останнім царем Риму?

5. Чому влада царів була повалена?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Римська республіка Розповідь учителя

Позбавивши влади царя, римляни почали формувати нову систему управління державою, у якій поєднали риси демократичного устрою (влади народу) і монархії (одноосібного управління). Але основою формування гілок влади залишався принцип виборності на всі посади. Таку форму правління прийнято називати республікою (справа народу).

За часів республіки головну роль у суспільстві відігравали народні збори (коміції). Вони були кількох видів — по куріях, центуріях та трибах. У куріальних коміціях святкували народження дітей, вступ у доросле життя юнаків, укладення шлюбу та проводили ритуал жалоби за померлими. У центуріальних — ухвалювали закони, обирали консулів, преторів, цензорів і квесторів. Трибутні коміції обирали трибунів та едилів.

Виборних посадовців у республіканський період називали магістратами. Усіх їх обирали на один рік. Кожен магістрат користувався недоторканістю. Його вважали уособленням держави, і тому виступ проти нього розцінювався як образа всього Риму. Щороку із числа патриціїв обиралися дві вищі посадові особи республіки — консули. Як і царі, вони мали трон зі слонової кістки, 12 лікторів-охоронців, очолювали військо і були верховними жерцями. Консули під час війни могли карати на смерть за зраду. У мирний час вони видавали укази, керували державними церемоніями, скликали сенат і народні збори та керували ними. Навіть роки в Римі називалися за іменами консулів. Після закінчення терміну консули, як правило, ставали членами сенату.

Найвищу судову владу мали вісім преторів. Одні з них розглядали суперечки між римськими громадянами, а інші — між громадянами й іноземцями.

Кожні п’ять років із числа колишніх консулів обиралися два цензори. У їх віданні були складання списків римських громадян, перевірка списку сенаторів, виключення з її складу недостойних. Цензори відповідали за громадські роботи, збір податків, укладення державних договорів. Вони мали право карати римлян за подружню зраду, неналежне виховання дітей, відсутність патріотизму.

Двадцять квесторів відповідали за державну скарбницю, ділили захоплені у ворога трофеї.

Едили опікувалися благоустроєм Риму, підготуванням свят та різних видовищ.

Вершиною політичної кар’єри для кожного римлянина було обрання сенатором. У сенаті республіки налічувалося 300 осіб. Сенатори ухвалювали рішення, які потім затверджувалися народними зборами.

В умовах війни або в надзвичайних обставинах за пропозицією сенату один із консулів міг бути призначений диктатором терміном не більше ніж на 6 місяців. Диктатор володів усією повнотою влади в республіці, стояв над консулами і сенатом. Диктатор міг призначити собі помічника — начальника кінноти.

Робота з термінами та поняттями

Диктатор — особа, наділена необмеженою владою.

Також сенат оголошував, хто з римлян є «ворогами народу». Цих осіб позбавляли захисту держави. Обов’язком кожного громадянина вважалось убивство «ворога народу». Сенат розглядав суперечки та злочини магістратів.

Знатні та багаті римські громадяни могли допомагати бідним, простим римлянам та чужинцям. Покровителів називали патронами, а тих, кому вони надавали допомогу, — клієнтами. Патрон захищав клієнтів, допомагав їм грошима. Клієнт виконував певні роботи або ніс військову службу для свого патрона, виявляв йому знаки пошани.

У Римі проживало чимало іноземців. Вони не мали тих прав, якими володіли римські громадяни, і платили податки.

За часів Ранньої республіки рабів налічувалося небагато. Раби були абсолютно безправні, вони самі та їхнє життя належали господарям. Спочатку рабів використовували переважно в хатньому господарстві. Із часом їх кількість зростала, а праця дедалі ширше застосовувалася на найважчих роботах.

Із формуванням виборних органів влади, зростанням ролі народних зборів і сенату в Римі утвердився республіканський державний устрій.

Завдання

Складіть схему управління в Ранній Римській республіці, використовуючи поняття: сенат, консул, народні збори, магістрат, плебісцит, плебеї, патриції.

2. Господарювання римлян

Колективна робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника.

Учитель узагальнює знання учнів за допомогою наведеного матеріалу.

Додаткова інформація

Для римлян завжди основними заняттями були землеробство та війна. За легендою, Ромул заборонив громадянам Риму торгувати і лихварювати. Він вважав, що хліборобська праця зміцнює тіло і дух воїна. А це потрібно, щоб захистити свою державу, свій народ, свою землю. На відміну від греків, які приділяли багато уваги спортивним тренуванням і мистецьким змаганням, римляни вважали за краще управляти конем, володіти списом та працювати на землі пращурів. Спершу навіть патриції самостійно обробляли свої невеликі ділянки.

Вирощували переважно пшеницю. Розвинутою галуззю сільського господарства було виноградарство. Дещо пізніше поширилося вирощування маслин. Із давніх часів у Римі розвивалися найпотрібніші для повсякденного життя ремесла: ткацтво, гончарство, ковальство, зброярство та ін. Римські купці торгували в основному на Апеннінському півострові. Товари з інших країн до Риму морем і суходолом привозили іноземні купці.

3. Боротьба плебеїв і патриціїв Розповідь учителя

Протягом тривалого часу влада в республіці була зосереджена в руках патриціїв. Становище плебеїв погіршувалося. Вони не тільки не брали участі в управлінні республікою, але й опинялися у борговій залежності від знаті. Шлюби між патриціями і плебеями заборонялися.

Плебеї наполегливо домагалися політичних прав. Вони кілька разів йшли з Риму і відмовлялися нести військову службу в розпал військових дій проти ворогів. Плебеї навіть почали скликати свої окремі народні збори (плебісцит), які ухвалювали власні закони для плебеїв.

Зрештою вони домоглися обрання двох народних трибунів, які захищали їхні права. Вони, як і їхнє житло, були недоторканними. І вдень, і вночі в їхніх будинках плебеї могли знайти захист і допомогу. Вони мали право скликати народні збори плебеїв, а також могли накласти заборону на рішення сенату чи консулів, вимовивши одне лише слово «вето» — «я забороняю». Також вони мали право заарештувати будь-якого чиновника, який обмежував права простолюдинів.

Згодом, у 449 р. до н. е., плебеям вдалося змусити патриціїв ухвалити писані закони, так звані Закони XII таблиць. Вони були викарбувані на 12 мідних дошках і розміщені в центрі Риму на головній площі — Форумі. Тепер для всіх громадян, незалежно від походження, закон був один.

Закони XII таблиць передбачали смертну кару: за злочини проти республіки, проти релігії, за чаклунство та неправдиві свідчення в суді. За цими законами жорстоко карали боржників. За борги людина могла стати рабом або змушена була віддати в рабство власних дітей чи дружину. Якщо боржник не повертав позичене, то згідно із законом його розрубували на стільки частин, скільком він був винен кредиторам.

У 445 р. до н. е. було дозволено укладати шлюби між патриціями і плебеями. Ще майже 80 років знадобилося плебеям, щоб домогтися права обирати одного з двох консулів. У свою чергу, патриції здобули право на посаду трибуна. Так у Римі сформувалася посадова знать з патриціїв і плебеїв — оптимати. Зміни, що відбувалися в суспільстві, сприяли примиренню між патриціями і плебеями, зміцненню влади та єдності держави. Стабільне становище в державі Рим використав для подальшого розширення території шляхом завойовницьких війн.

Цікаво знати

Ідеалом для римлян був Маній Курій Дентат. Його тричі обирали консулом, він був успішним полководцем, але невелику ділянку землі обробляв сам. Перекази розповідають, що, коли до нього прийшли посланці переможених ним народів і запропонували у подарунок золото, Дентат показав їм на ріпу, яку варив собі на обід, і сказав: «Доки я ситий таким обідом, мені не потрібне золото. Я волію мати владу над тими, хто має золото».

(Учні разом з учителем складають на дошці узагальнюючу таблицю за матеріалом розглянутого питання.)

4. Завоювання Римом Апеннінського півострова

ВАРІАНТ 1

Колективна робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника.

ВАРІАНТ 2

Розповідь учителя

Рим від самого заснування вів постійні війни за нові території. Потреба в них зумовлювалася тим, що землю розподіляли між воїнами, а оскільки воїнами були всі громадяни (чоловіки), то землі завжди не вистачало.

Понад 200 років Рим воював із сусідніми племенами, що населяли Апеннінський півострів, поки не об’єднав їх під своєю владою. На цьому шляху він мав великі перемоги, але траплялися й жахливі невдачі.

Історія зберегла відомості про напад на Рим у V ст. до н. е. племен галлів. Вони спалили незахищену частину міста, але римляни сховались у фортеці на Капітолійському пагорбі. Вночі вороги намагалися непомітно подолати укріплення. Їх почули гуси, які підняли ґвалт і розбудили охорону. Місто вдалося врятувати. Відтоді став відомим вислів: «Гуси врятували Рим».

Однією з найжорстокіших війн за панування на Апеннінському півострові була Тарентська війна (282—272 рр. до н. е.). Супротивником Риму стало засноване греками-колоністами на півдні півострова місто-держава Тарент, з яким раніше римляни мали мирну угоду. Але коли римляни розташували свої гарнізони в містах поблизу Тарента і відвели флот у Тарентійську затоку (за угодою вони не мали цього робити), Тарент оголосив Риму війну і звернувся по допомогу до Пірра, царя однієї з грецьких держав — Епіру.

Перша битва між тарентійцями і римлянами відбулася біля міста Гераклеї. Вона закінчилася перемогою Пірра завдяки тому, що він застосував бойових слонів.

Наступна битва відбулася біля Аускула на зарослому чагарником полі. Ні кінноту, ні слонів Пірр використати ефективно не зміг. Але здобув перемогу, хоча й ціною величезних втрат.

На полі бою загинули 13 тис. його воїнів. Римляни втратили 15 тисяч. Перемога у битві, що далася великою ціною, не принесла перемоги у війні. Саме з наслідками цієї битви пов’язаний відомий вислів «Піррова перемога».

Щоб здолати ворога, Рим уклав союз із Карфагеном. До Карфагена згодом, зрадивши Пірра, приєдналися деякі грецькі міста. У 272 р. до н. е. Пірр, зазнавши кількох поразок, змушений був укласти мирну угоду з Римом і залишити територію Італії.

У 265 р. до н. е. Рим захопив етруське місто Вольсінії, завершивши об’єднання земель Італії під своєю владою.

(Учитель демонструє на карті територію Римської республіки V— III ст. до н. е.)

5. Римська армія

ВАРІАНТ 1

Колективна робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника.

ВАРІАНТ 2

Розповідь учителя

На цей час Рим мав добре організовану і навчену армію. Служба в армії була почесним обов’язком кожного громадянина від 17 до 60 років. Воїни віком до 46 років мали ходити у військові походи. Старші за віком воїни зобов’язані були охороняти міські мури. Того, хто ухилявся від військової служби, вважали зрадником і продавали в рабство. Основним військовим підрозділом римської армії був легіон. Зазвичай їх було чотири. До кожного легіону зараховували 300 кіннотників із заможних громадян і 4200 легіонерів-піхотинців. Найбідніші громадяни служили на флоті.

Легіони поділялися на менші загони — маніпули. До кожної маніпули входили: гастати — молоді воїни 25—30 років, які утворювали першу лінію; принципи — воїни 35—40 років, які прикривали першу лінію піхоти; тріарії — найбільш досвідчені воїни, ветерани, які утворювали третю лінію. Всі три лінії становили важкоозброєну піхоту. Їхнім озброєнням були великий вигнутий щит (ширина — 75 см, висота — 120 см, вага 10 кг), обладунки для ніг, нагрудник, кольчуга (вага близько 15 кг). Голову захищав бронзовий або залізний шолом, прикрашений трьома пір’їнами. Гастати й принципи мали по два списи для метання (довжина — 1,5 м, вага — 4 кг). Його можна було кинути на відстань 10—20 кроків.

Наймолодші воїни йшли поза бойовим порядком. Їх називали велітами. Озброювалися веліти мечем, дротиками та легкими круглими щитами. На голові вони носили пласкі капелюхи, інколи одягалися у вовче хутро. Піших воїнів прикривали з флангів кіннотники. Одна маніпула складалася з двох підрозділів — центурій. Кожна центурія мала свого командира — центуріона — і свого прапороносця.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Що таке республіка? Як формуються органи влади?

2. Назвіть головний орган влади в Римській республіці.

3. Що становило основу господарства Риму?

4. Хто такий «ворог народу»?

5. З якими супротивниками зіткнулися римляни, об’єднуючи Італію?

6. Як називався основний військовий підрозділ?

7. За що точилася боротьба між патриціями і плебеями?

8. Чому в Римі з’явилися патрони і клієнти?

9. Що означає вислів «Піррова перемога»?

10. Завдяки чому Римові владося підкорити Італію?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель пропонує учням по черзі висловити свою думку про те, чого вони навчилися і про що дізналися на уроці.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте матеріал відповідного параграфа підручника.

2. Творчі завдання.

1) Поясніть різницю між афінською і римською системами управління державою.

2) Після перемоги над Пірром по всій Італії була запроваджена єдина монета — римський денарій. Яке це мало значення для Риму?