Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 42

Тема. Практичне заняття «Мистецтво Стародавньої Греції».

Мета: скласти в учнів уявлення про мистецтво Стародавньої Греції; описувати пам'ятки давньогрецького мистецтва; розвивати вміння готувати учнівський проект і представляти його результати у формі презентації або повідомлення перед класом; розвивати вміння самостійно здобувати нові знання за проблемою, опрацьовуючи додаткові джерела інформації; виховувати повагу до історичного минулого народів.

Тип уроку: застосування набутих знань.

Обладнання: підручник, атлас, стінна карта «Стародавня Греція», ілюстративні матеріали, картки для роботи в групах.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує тему практичного заняття, нагадує його особливості, форми роботи на уроці й правила, яких необхідно дотримуватися учням.

II. ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Учитель об’єднує учнів у сім груп і роздає кожній картки з відповідним матеріалом:

перша група — «Наукові знання. Грецька філософія»;

друга група — «Театр»;

третя група — «Трагедія і комедія»;

четверта група — «Ораторське мистецтво»;

п’ята група — «Архітектура»;

шоста група — «Акрополь Афін»;

сьома група — «Скульптура та живопис».

Учасники груп опрацьовують матеріал карток, після чого представники від кожної групи виступають із презентацією своєї теми. Під час виступів учитель демонструє відповідний ілюстративний матеріал, доповнює розповіді учнів.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

1. Наукові знання. Грецька філософія

Еллада дала людству багатьох видатних учених. Найголовнішою наукою греки вважали філософію, яка спочатку об’єднувала знання з усіх галузей.

Філософія зародилася наприкінці VII ст. до н. е. в Іонії. Філософами греки називали людей, які прагнули зрозуміти і пояснити влаштування світу — природи, людини, людського суспільства. Тому перші філософи були і першими вченими — вони займалися астрономією, математикою, медициною, географією та іншими науками.

Поява філософії свідчила про те, що стародавні греки особливо цінували людський розум. Вони вважали, що тільки за допомогою розуму і філософських міркувань можна пізнати істину, розкрити закони, які керують світом і людьми.

Найбільше філософи прагнули з’ясувати, з яких елементів створене все у цьому світі. Один із перших філософів Фалес вважав, що з води, Геракліт — з вогню, Анаксімандр — з повітря. Пізніше Демокріт створив учення про атоми — найдрібніші частинки, з яких складається вся природа.

Крім того, Фалес визначив рух планет, обчислив висоту єгипетських пірамід. За допомогою математичних розрахунків передбачив сонячне затемнення 585 р. до н. е., сформулював перші теореми.

Ще одним ученим-філософом, математиком був Піфагор, який жив у м. Сузи в Південній Італії в VI ст. до н. е.

У центрі філософських поглядів Піфагора перебувала математика, найбільше значення він надавав числам. Піфагор вважав, що в основі всього лежить кількість, а не якість, вивчав властивості чисел. Широко відомою є так звана теорема Піфагора. Піфагор користувався великою повагою і популярністю. У нього було багато учнів.

Дуже відомим був Сократ. У центрі уваги Сократа перебувала людина. Він вважав, що філософія повинна допомагати людині вдосконалюватися. Особливо Сократа цікавило, що таке істина, добро і зло. Весь свій час Сократ присвячував роздумам і розмовам. Улюблений спосіб Сократа вести бесіди — це ставити запитання. Так він спонукав своїх співрозмовників шукати істину. Але водночас, як говорив Сократ, він навчався і сам.

Противники Сократа звинуватили його в безбожництві, і суд Афін засудив його до смерті. Сократа ув’язнили, але його учні, підкупивши варту, пропонували йому тікати. Сократ відмовився, сказавши, що повинен дотримуватися законів. Він помер, випивши отруту. Греки вважали Сократа мудрецем, і для наступних епох він став втіленням ідеалу мудреця.

Видатним грецьким мислителем був Платон — учень Сократа протягом 20 років. Платон багато розмірковував над тим, якою має бути держава. Він створив проект ідеального поліса і детально описав його устрій.

Платон заснував свою школу в гімнасії Академії. Це була перша постійна філософська школа в Афінах. Вона проіснувала майже тисячу років. Другу в елліністичну добу заснував найвизначніший грецький філософ Аристотель.

В Елладі зародилася ще одна наука — історія. Її батьком називають Геродота. Учений відвідав Єгипет, Сицилію, Малу Азію, Північне Причорномор’я. Він поставив за мету описати славні діяння греків, щоб вони лишились у пам’яті нащадків. Його дев’ятитомна праця розповідала про греко-перські війни, історію Єгипту, населення Північного Причорномор’я. Ще одним істориком був Ератосфен. Він з’ясував час першої Олімпіади і Троянської війни. Його заслугою є створення нового календаря, що має 365 днів і високосний рік. Цим календарем, із деякими змінами, користуються й донині.

Основоположником медицини був Гіппократ. На його думку, медицина має сприяти збереженню здоров’я та продовженню життя. Гіппократ намагався встановити причини хвороби, щоб вилікувати її. Він вважав, що основний принцип лікаря — «Не нашкодь!». Високі моральні принципи Гіппократа, його відповідальне ставлення до хворих стали зразком для лікарів усього світу. І нині всі, хто присвячує себе цій важливій професії, складають клятву Гіппократа.

2. Театр

У VI ст. до н. е. стародавні греки зробили ще один геніальний винахід — театр. Театральне мистецтво постало зі свят на честь бога Діоніса. У ході цього свята селяни хором співали пісні, що звеличують бога. Учасники хору одягалися в козлині шкури, з хвостами і рогами, щоб бути схожими на веселих супутників Діоніса — сатирів. Тиран Пісістрат встановив державне свято на честь Діоніса в Афінах. Частиною його стали театральні вистави, які тривали три дні.

Перший театр з’явився в Афінах. Спочатку вистави відбувалися на площі. Згодом на південному схилі Акрополя побудували спеціальну споруду. За розрахунками архітекторів, вона мала вмістити всіх жителів міста: тобто близько 17 тис. осіб. Театр складався з трьох частин: театрона — місць для глядачів, орхестри — місця для хору, скени — місця, де розміщувалися декорації та виступали актори.

Глядацькі місця розташовувалися півколом і поділялися на яруси й сектори. На вистави до театру допускали як громадян, так і тих, хто був особисто вільним, але не мав громадянських прав, а також іноземців. Жінки також мали право прийти до театру, але їм не дозволяли дивитися комедії, оскільки в них інколи йшлося про суспільне життя.

Деякі вистави тривали цілий день, тому глядачі брали з собою їжу, а якщо було холодно, то й теплий одяг.

У виставі брали участь три актори і хор. Акторами були тільки чоловіки, які грали і жіночі ролі. Вони надягали взуття на товстій підошві, щоб глядачі могли їх добре бачити навіть з останніх рядів. Обличчя акторів закривали розфарбовані маски з великим відкритим ротом, який посилював голос. Маски були різними, вони зображували сміх і сум, розпач тощо. Змінюючи маски, один артист міг виконувати кілька ролей.

Під час вистави хор пояснював поточні події. Наприклад, ніколи не можна було показувати вбивство, про нього розповідав хор. Крім того, хор завершував п’єсу.

3. Трагедія і комедія

П’єси були двох видів — трагедії та комедії. Трагедії писали, як правило, на сюжети міфів. Із міфами греки були знайомі з дитинства, тому вони заздалегідь знали, що відбуватиметься на сцені.

Цікаво знати

Сюжетом трагедії Софокла «Антігона» став міф про двох братів-царів міста Фіви. Після смерті батька вони домовилися управляти містом по черзі, але один із них — Етеокл порушив домовленість і не передав владу братові Полініку. Ображений Полінік утік і разом із шістьома іншими царями напав на Фіви. Під час битви біля міських воріт обидва брати загинули. Новий цар Фів наказав із почестями поховати Етеокла, але не ховати Полініка. Кожному, хто порушить заборону, він погрожував страшної стратою. Однак сестра загиблих царів Антігона не побоялася гніву царя і поховала брата.

Де ж правда? Це було перше питання, яке ставив Софокл перед глядачами. Етеокл, звісно, негідно вчинив із братом. Але Полінік, намагаючись помститися, привів ворогів на рідну землю. Чи правий Полінік, який, бажаючи помститися за себе, приніс стільки горя всій країні? Друге питання: чи мав право новий цар заборонити ховати Полініка? Адже греки вірили, що душі померлих, яких не поховали, бродять по землі і мучать живих. Третє питання; що важливіше — родинні почуття, які проявляє Антігона, чи наказ влади? Четверте питання: як повинен діяти громадянин, якщо цар порушує закони?

У трагедіях обговорювалися важливі питання: про закони і владу, яка порушує закони, про поведінку людей тощо. Трагедії не залишали глядачів байдужими. Після вистави громадяни ще довго сперечалися між собою.

Найбільш відомими трагіками були Есхіл, Софокл і Еврипід. У кожного з них був свій погляд на світ, який відображався в їх трагедіях. У Есхіл а герой підпорядковується божеству. Суд бога над людиною він вважає справедливим. Увага Софокла перенесена від богів на людей. Він хотів зобразити людей такими, якими вони повинні бути. Еврипід за допомогою міфу прагнув намалювати дійсність такою, якою він її бачив. Він виносив на обговорення в театрі нові проблеми: сім’ї та шлюбу.

У трагедії герої часто гинули, але не здавалися. І це вселяло глядачеві віру у здатність людини боротися і перемагати. Боротьба героя з грізними силами долі викликала у глядачів захоплення. Трагічний герой сприймався ними як взірець для наслідування.

У комедіях діяли, як правило, звичайні люди, іноді інші істоти — комахи, птахи, жаби. Комедії висміювали конкретних політиків, навіть Перікла, критикували різні сторони життя.

Найбільш відомим комедійним поетом був Арістофан. Він реагував на всі великі події життя Афін, наприклад війни. Арістофан був їх противником і кілька комедій присвятив захисту миру.

Цікаво знати

Герой однієї такої комедії селянин Дікеополь (грецькою — «справедливий громадянин») ненавидить війну й укладає мир із ворогами особисто для себе і своєї сім’ї. І в умовах війни насолоджується світом. А війною насолоджується хвалькуватий воїн Ламах. «Чому Ламах так завзято захищає війну?» — запитує Дікеополь. І відповідає: «Та тому, що він займає пост командира й отримує солідну платню».

У комедії протиставляються блага світу і тяготи війни. Ось Дікеополь збирається на гулянку, а Ламах — у похід. Незабаром вони повертаються: Ламаха несуть на ношах, він покалічений у бою і стогне. А Дікеополь веселий, його супроводжують дві красуні. Ця заключна сцена ще раз підтверджує: мир кращий за війну.

Арістофан у своїх творах висміював не тільки політиків, а і народ. В одній із його комедій народ представлений у вигляді немічного старого, ласого на лестощі. Його спритні слуги користуються з цього і обманюють господаря.

Не тільки трагедії, а й комедії формували погляди вільних громадян. Вони допомагали народу зрозуміти, що відбувається навколо, розібратися в своїх почуттях і думках.

4. Ораторське мистецтво

Надзвичайно цінувалося у стародавніх греків ораторське мистецтво. За допомогою переконливого слова грецькі оратори схиляли на свій бік народні збори, закликали до відсічі ворогу, піднімали демос на повстання проти тиранів, доводили правоту в суді. Відомими промовцями були Ісократ, Гіперід, Есхін, Перікл, Демосфен.

Постать в історії

Демосфен боявся виступати перед натовпом, але подолав цей страх постійною працею над собою. Він виходив на берег моря і намагався говорити голосніше, ніж шумлять хвилі та вітер. Маючи вади дикції, Демосфен подолав їх, набираючи в рот камінців і намагаючись правильно та чітко виголошувати слова.

5. Архітектура

Житлові будинки греків були дуже простими, робили їх із глини і цегли. За своєю структурою вони були зведені так, щоб приховати приватне життя від сторонніх поглядів. Глухі зовнішні стіни будинків із невеликими віконцями під карнизом — це все, що можна було побачити з вулиці. Двері та вікна виходили на внутрішній двір — перестиль, оточений тонкими колонами. У ранню епоху житло складалося з трьох-чотирьох кімнат. Підлога була глиняною або кам’яною. У багатих будинках вона викладалася з мармуру з мазанкою. Із часом з’явилася каналізація. Будинок поділявся на чоловічу частину — андрон і жіночу — гінекей.

Найдавніші храми будувалися з дерева та цегли-сирцю. Дерев’яними були колони й дах. Згодом цей матеріал було замінено надійнішим та міцнішим — каменем. Основою храму служив підготовлений майданчик. На ньому із зовнішнього боку встановлювали колони. Вони складалися з трьох частин: бази (опори), стовбура й капітелі (верхньої частини). Зверху на колони спирався дах.

У грецькій архітектурі переважали два стилі — доричний та іонічний.

Доричному притаманні простота, лаконічність, масивність. Він уособлював силу, мужність, надійність. Особливістю цього стилю було те, що колони не мали бази, а встановлювалися відразу на майданчик. Їхній стовбур вкривали вертикальні жолобки — канелюри. Зазвичай жолобків було не більш ніж 20. Капітель складалася з двох елементів: круглої кам’яної подушки — ехіни — та квадратної плити — абаки, що лежала на подушці.

Іонічний стиль був складніший, ніж доричний. Він використовувався у грецьких містах Малої Азії і на островах. Колони іонічного стилю були витонченими та стрункими і складалися із більшої кількості деталей. На відміну від доричних, вони мали базу, а кількість жолобків збільшилася до 24. Так само, як і доричні, капітелі іонічних колон складалися з ехіни та абаки, але були більш орнаментовані. Абака нагадувала закручений сувій чи баранячий ріг. Обидва стилі розвивалися паралельно, їх навіть намагалися поєднувати.

У V ст. до н. е. на основі іонічного виник коринфський стиль. Він був вишуканішим за попередні. Колони стали ще стрункішими, капітель вищою, ніж в іонічному. Вона нагадувала перевернутий догори дзвін. Ехіну прикрашали тонкі дрібні завитки, що нагадували листки лотоса.

Крім храмів, будували театри та інші будівлі громадського призначення.

Одним із найдивовижніших архітектурних ансамблів Стародавньої Греції є Акрополь в Афінах. Різні міста Греції мали власні архітектурні шедеври. Чудом світу греки називали храм Артеміди в Ефесі. Він був збудований на місці боліт. Щоб захистити храм від землетрусів, грецькі архітектори поклали в основу багато змішаної з вугіллям вовни. Але вони не змогли його захистити від лихої людини. У 356 р. до н. е. храм був підпалений Геростратом і загинув у полум’ї пожежі. Іншим чудом світу елліни вважали храм Зевса Олімпійського. Його прикрашала статуя Зевса із золота та слонової кістки, яка сягала 18 м у висоту. За допомогою ліфта Зевсу підносили ритуальну їжу.

6. Акрополь Афін

Будь-яка людина, що опинилась в Афінах, перш за все бачить Акрополь. Він розташовувався на скелястому пагорбі зі стрімкими схилами. Це було священне для афінян місце. Тут перебували храми їхніх богів, перш за все Афіни — покровительки поліса.

Під час навали перси зруйнували й спалили всі будівлі на Акрополі. Афіняни вирішили не відновлювати зруйновані будівлі, а побудувати на їх місці нові. Спочатку був складений план, які саме будівлі треба будувати і як вони розміщуватимуться одна щодо одної. Усі храми зводилися повністю з мармуру. Загальний план Акрополя належав великому грецькому архітектору і скульпторові, товаришу Перікла — Фідію. Перікл доручив йому керівництво всіма роботами на Акрополі. Для будівництва запросили кращих майстрів з усієї Греції.

На невеликому майданчику (300х 130 м) грецькі митці побудували прекрасні храми і скульптури. Піднятися на Акрополь можна тільки з одного боку, до того ж вузькою дорогою. Тут проклали мармурові сходи. Дорога вела до парадного входу на Акрополь — до Пропілей. Стелі Пропілей були розписані золотими зірками на тлі синього неба.

Праворуч від Пропілей стояв храм Ніки — богині перемоги. Зазвичай Ніку зображували крилатою. Але афіняни хотіли, щоб богиня ніколи не залишала їхнє місто. Тому вони зробили її без крил.

Центральне місце на Акрополі займає величний храм Афіни-Діви, грецькою — Парфенон. Храм надзвичайно щедро прикрашений. На одному фронтоні представлена сцена народження Афіни з голови Зевса, на іншому — суперечка Афіни і Посейдона за владу над Афінами.

На фризі зображено урочистий хід афінського народу.

Усередині храму стояла 12-метрова статуя Афіни, створена Фідієм. На Афіні розкішний шолом і святковий ошатний одяг. Обличчя богині та її руки Фідій виготовив зі слонової кістки, а одяг покрив золотими пластинами.

Інша визначна споруда на Акрополі — невеличкий храм на честь Афіни, Посейдона і стародавнього міфічного царя Афін Ерехтея — Ерехтейон. Храм розташовувався на місці, де, за переказами, відбулася суперечка між Афіною і Посейдоном про владу над містом. Частина колон у цьому храмі були незвичайними, їх зробили у вигляді статуй дівчат.

На Акрополі стояла ще одна статуя Афіни — Афіни-Промахос (Войовниці) роботи Фідія. Грізна богиня правою рукою спиралася на спис, а лівою тримала щит. Зроблена з бронзи статуя мала висоту 7 м, її було добре видно з будь-якої частини міста.

До наших днів споруди Акрополя збереглися дуже пошкодженими. Проте вони досі вражають своєю красою і величчю.

Робота з термінами та поняттями

Портик — розміщена перед входом у будинок відкрита галерея, утворена колонами або стовпами, що підтримують перекриття.

7. Скульптура та живопис

Скульптори Стародавньої Греції зображали головним чином людей та богів. Найдавніші статуї греки виготовляли з дерева. Потім їх почали створювати з глини, каменю, насамперед мармуру. Але найбільше греки цінували статуї з бронзи.

Стародавні статуї були дуже простими і навіть примітивними. Це прямостоячі, немов би заціпенілі фігури з тісно притиснутими до тіла руками.

Із часом відбуваються величезні зміни. Скульптори намагалися більш точно і правдиво передати фігуру бога чи людини.

У V ст. до н. е. в Греції творили три прославлених скульптори — Фідій, Мірон і Поліклет. Про діяльність Фідія вам уже відомо.

Мірона особливо приваблювало завдання показати в камені рух. Серед творів Мірона найбільш відомою є статуя дискобола. Юнак ніби завмер, щоб у наступний момент випростатися і метнути диск. Статуї переможців змагань не були портретними, скульптори прагнули створити ідеальний образ громадянина.

Одна з відомих статуй Поліклета — списоносець. Поліклет виразив у скульптурі ідеал свого часу — різнобічно розвинену особистість. Він не тільки досконалий фізично як атлет-переможець, він доблесний громадянин і воїн, хоробрий і добрий.

Найбільш відомим скульптором у IV ст. до н. е. був Пракситель. У той час майстри дедалі більше уваги приділяли відтворенню почуттів свого героя, його переживань. Зразком такого витвору є робота Праксителя «Гермес із немовлям Діонісом». Гермес зображений у момент, коли він зупинився в дорозі відпочити. Він розважає малюка гроном винограду. Пракситель прагнув підкреслити не фізичну міць у фігурі бога, а красу і грацію його тіла.

Інша прославлена статуя Праксителя — Афродіта Кнідська. Скульптор в образі богині любові зобразив красу земної жінки. Статуя стояла у відкритому круглому храмі на острові Кнід.

Живопис Стародавньої Греції дійшов до нас у малюнках на вазах і фресках у громадських спорудах. У мистецтві розпису були поширені два стилі: чорнофігурний (чорнолаковий) та червонофігурний. Перший називався так тому, що на керамічний виріб наносили малюнок чорним лаком, другий — тому, що виріб зафарбовували чорним кольором, а залишалися малюнки природного червоного кольору обпаленої глини.

III. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель пропонує учням самостійно, одним реченням відповісти на запитання: «У чому ви вбачаєте важливість проведеного уроку?». На поставлене запитання по черзі відповідають усі учні.

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуйтеся до уроку узагальнення й тематичного оцінювання за темою «Антична грецька цивілізація класичної доби».