Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 38

Тема. Розквіт і занепад Афін. (Слайд 1)

Мета: охарактеризувати основні риси класичного рабства; розкрити основні принципи і риси афінської демократії; визначити роль Перікла в історії Афін; охарактеризувати Пелопоннеську війну, її наслідки для подальшої історії Греції; вдосконалювати навички роботи з поняттями і термінами; виховувати учнів у дусі патріотизму, сприяти утвердженню ідеалів демократії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, стінні карти «Афінська держава», «Пелопоннеські війни», схема «Афіни і порт Пірей», дидактичний матеріал, мультимедійна презентація.

Основні терміни та поняття: афінська демократія, Довгі стіни, Пелопоннеська війна.

Основні дати: 444—431 р. до н. е. — правління Перікла; 431—404 рр. до н. е. — Пелопоннеська війна.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою та основними завданнями уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

ВАРІАНТ 1

Гра «Продовж розповідь»

Правила гри. Двоє учнів по черзі повинні розповісти по одному реченню матеріал вивченої теми. Виграє той учень, чиє речення буде останнім, у той час як інший вже нічого пригадати не може.

ВАРІАНТ 2

Гра «Відгадай героя або історичну подію»

Правила гри. Один з учасників гри виходить за двері. Решта учнів загадують ім’я історичного діяча або назву події. Учасник повертається до класу і повинен відгадати, хто або що загадане. Він може ставити навідні запитання, на які решта класу відповідає «так» або «ні». Доцільно обмежити кількість питань (наприклад до п’яти), за якими потрібно відгадати ім’я історичного діяча або подію. Виграє той, хто відгадає ім’я або подію за допомогою якнайменшої кількості запитань.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Греція класичної доби. Рабство Розповідь учителя

(Слайд 2) На межі VI—V ет. до н. е. у Греції остаточно складається полісна система. На той час поліс розумівся як громадянська община, у якій повноправними громадянами були земельні власники. (Слайд 3) Громадянське право давало і право на землю. Втрата цього права означала і втрату громадянських прав. Усі, хто не мав громадянських прав, не мав права власності на землю. Верховним власником землі був поліс як колектив громадян. Верховним органом управління в полісі завжди були народні збори, які розв’язували усі найважливіші питання.

Громадянин поліса одночасно був і воїном, в обов’язок якого входив захист поліса і себе самого. У полісі формувалася своя система цінностей. Уважалося, що існування людини поза межами поліса неможливе, а її добробут залежить від добробуту поліса.

(Слайд 4) У ті часи в полісах широкого розповсюдження набуває рабство. У Греції існували дві основні форми рабства: класичне рабство (прикладом є Афіни) і ілотія (прикладом є Спарта).

При класичному рабстві невільник був позбавлений власності, повністю належав господареві, його називали «знаряддям, що говорить». Право рабовласника на раба нічим не обмежувалося. Діти рабів ставали рабами.

Раби класичного типу не були уродженцями Греції. Це були жителі інших країн, захоплені під час воєн та піратських нападів. Існували невільницькі ринки, де продавався живий товар.

(Слайд 5) Майже у кожному господарстві використовувалася праця рабів: у сільському господарстві, ремісництві, будівництві та копальнях. Дуже часто раби були управляючими, кухарями, няньками, годувальницями, педагогами.

В основному заможний громадянин мав у своєму будинку п’ять-десять рабів, у деяких багатих афінських родинах тримали до 50 рабів.

Ціни на рабів були невисокими, що давало змогу навіть людям середнього достатку їх купувати. У період розповсюдження рабства поліс забезпечував панування рабовласників над рабами.

2. Афінська демократія

Розповідь учителя

У середині V ст. до н. е. в Афінах встановилася повна демократія.

Народні збори були головним органом Афінської держави. У них могли брати участь афінські громадяни, яким виповнилося 20 років, незалежно від майнового стану. Народні збори скликалися чотири рази на місяць.

Відбувалися вони на міському майдані — агорі, в V ст. до н. е. — на схилі Пніксу або в театрі. Порядок зборів визначався заздалегідь. На них обирали посадових осіб, слухали доповіді щодо виконання обов’язків, розглядали фінансові питання, питання безпеки держави. Будь-який афінянин мав право виступити та висловити свою думку. Голосування було таємним, афіняни опускали в урни білі або чорні камінці. Тільки під час виборів стратегів голосування було відкритим (підняттям рук).

У цілому в Афінах було близько 30 тис. громадян, у зборах брало участь 5—6 тис. осіб, які проживали неподалік від Афін. Більшість голосів у народних зборах належала простим людям. Афінський народ сам вирішував найважливіші питання, в цьому полягало народовладдя.

Для розв’язання питань у період між зборами та для нагляду за виконанням рішень обиралася Рада п’ятисот, яка обиралася терміном на один рік. Засідання проводилися щодня, тут розглядали всі питання, що виносилися на народні збори.

Велике значення в житті держави відігравав народний суд, який з’явився ще за Солона у VI ст. до н. е. До його складу обирали 6 тис. осіб. Членом народного суду могла стати будь-яка людина, навіть бідняк. За роботу в суді афіняни отримували платню, для бідняків це було джерелом існування. Народний суд поділявся на комісії від 200 до 500 осіб. Суд засідав кожного дня, крім свят. Члени комісії не знали заздалегідь, в якій комісії і яку справу вони будуть розглядати. Це дозволяло запобігти підкупу суддів.

Афінська демократія була обмеженою. Правами користувалися тільки чистокровні афіняни, в яких батьки були корінними жителями. Афінські жінки, які становили половину всього населення, не допускалися до управління державою, їм навіть заборонялося бути присутніми на Народних зборах.

Робота з документом

ПРИСЯГА ГРОМАДЯНИНА АФІН (Слайд 6)

Я не зганьблю священної зброї й не покину товариша, з яким ітиму в строю, а захищатиму і храми і святині — сам і разом із багатьма. Вітчизну залишу після себе не зменшеною, а більшою й кращою, ніж сам її успадкував. І я підкорятимусь владі, яка постійно існує, і дотримуватимусь установлених законів, а також тих нових, які запровадить у згоді народ. І якщо хтось скасовуватиме закони чи не підкорятиметься їм, я не допущу цього, а захищатиму їх і сам, і разом з усіма. І я шануватиму батьківські святині.

Запитання до документа (Слайд 7)

1) Якими є основні положення присяги афінян?

2) 3 якою метою проголошувалася присяга?

3) Якими були головні обов’язки афінян?

3. «Золота доба» Афін. Перікл

Постать в історії

(Слайди 8, 9) Перікл належав до знатного та багатого афінського роду. Він був талановитою та освіченою людиною. Ніхто не міг перемогти його в суперечці, тому що він вирізнявся логічністю думок, в особистому житті був скромним та заощадливим. Повністю присвятив себе державній діяльності, відмовившись від святкових бенкетів та розваг. Плутарх так писав про Перікла: «Для нього існувала тільки одна дорога в місті — та, що вела на агору і в будинок ради. Він не ходив на звані обіди і припинив усякі світські стосунки; так, за весь той досить тривалий час, протягом якого він займався державними справами, він не ходив на обід до жодного із своїх друзів».

(Слайд 10) Перікл захищав інтереси простого народу, за це афіняни 14 років поспіль (444—431 рр. до н. е.) обирали його стратегом. Він умів чітко визначити основні завдання в управлінні державою таким чином, що народ завжди підтримував його рішення. Перікл передбачав різні події та правильно оцінював становище.

Розповідь учителя

Час правління Перікла, тобто середина V ст. до н. е., одержав назву «золота доба». То був час розквіту Афінської держави та афінської демократії. Перікл уперше в Афінах запровадив платню для виборних державних посад. Це давало змогу людям спокійно займатися державними справами, не думаючи про пошуки заробітку. Була встановлена платня за службу в армії та флоті, призначені пенсії інвалідам, які не мали змоги заробляти собі на життя. Сини афінян, що загинули на війні, утримувалися державним коштом до досягнення повноліття.

Із часів Перікла широко розвинулося будівництво, що надало можливість отримати роботу багатьом біднякам. До Афін було запрошено найкращих архітекторів і скульпторів Еллади, збудовано чудові житлові будинки і храми, Довгі стіни (протяжністю 6 км), що зв’язували Афіни із гаванню Пірей.

Велику роль в Афінах відігравали різні свята, які супроводжувалися безкоштовними пригощаннями. Роздавалися гроші бідним, щоб вони мали змогу придбати квитки на театральні вистави. Іноді громадянам Афін безкоштовно роздавався хліб. У період правління Перікла до Афінського морського союзу входило близько 200 міст. Виступи союзників проти засилля Афін придушувалися силою, на їхніх землях засновувалися нові колонії. Гроші морського союзу, що збиралися для ведення війни, витрачали для прикрашання Афін. За це союзники засуджували Перікла. Але він пояснював це тим, що Афіни не зобов’язані ні перед ким звітувати за скарбницю союзу, оскільки гарантують безпеку союзникам.

Сучасники писали про Перікла: «І хоча він зробив місто з великого найвеличнішим і найбагатшим, хоча могутністю своєю перевершив багатьох царів і тиранів, він на жодну драхму не збільшив свій статок проти того, що залишив йому батько».

Робота з документом

ПЛУТАРХ ПРО ПЕРІКЛА (Слайд 11)

1) Коли Перікл уже був при смерті, біля нього зібралися щонайкращі громадяни і його друзі, які залишилися в живих. Вони говорили про його небуденні якості й значення в державі, перелічували його подвиги і численні воєнні трофеї... Перікл уважно все це слухав і, перебивши їх, сказав, що він дивується їхній мові, бо вони хвалять його і згадують такі його заслуги, якими він завдячує не меншою мірою своєму щастю і до яких були причетні інші стратеги, а так і не згадали найпрекраснішої і найважливішої з його заслуг: «Адже з моєї вини, — підкреслив він, — ніхто з афінян не носив жалобу».

Запитання до документа (Слайд 12)

а) Що Перікл вважав найважливішою своєю заслугою перед афінянами?

б) Чи вважаєте ви, що це справді основна заслуга Перікла? Обґрунтуйте свою думку.

2) (Слайди 13—15) Будівництво Парфенону викликало найбільше нападок із боку ворогів Перікла.

«Афінський народ, — репетували вони, — втрачає повагу у греків! Союзники лають нас за те, що ми перенесли загальногрецьку скарбницю з острова Делос до Афін. Раніше ми могли, у крайньому разі, виправдатись тим, що скарбниця у нас перебуває в більшій безпеці, аніж в іншому місті. Тепер Перікл позбавив нас цього виправдання. Гроші, зібрані для ведення війни, витрачаються ним на те, щоб прикрасити місто золотом та коштовним камінням».

Перікл відповідав своїм обвинувачам: «Ми не повинні давати звіт, як ми витрачаємо союзні кошти. Ми чесно виконуємо свої зобов’язання перед союзниками — захищаємо їх від нападу варварів. Кожному зрозуміло, що гроші, які заплачені сторожеві, належать не тому, хто їх сплатив, а тому, кому вони сплачені, якщо він чесно виконує свої обов’язки сторожа. Відтоді, як створено наш союз, ми жодного разу не відступали від своїх зобов’язань. Ми достатньо забезпечені всім, що потрібно для війни, і маємо право витрачати гроші, що надходять від союзників, на те, що дає можливість жителям заробити, а місту приносить вічну славу. Громадяни, які несуть військову службу, отримують платню за час походів або навчань. Ремісники також мають право на підтримку з боку держави. Для того щоб гроші ці не діставались задарма, треба проводити такі роботи, на яких кожний знайшов би застосування своїм знанням та здібностям».

Запитання до документа (Слайд 16)

Чи згодні ви з аргументами Перікла, в яких він пояснює право Афін на використання коштів союзників?

4. Пелопоннеська війна

Розповідь учителя

Пелопоннеська війна, що тривала майже 30 років (431—404 рр. до н. е.), вирізнялася жорстокістю битв і великими втратами для всіх її учасників.

Економічне піднесення Греції після греко-перських війн призвело до загострення суперництва між провідними торговельно-ремісничими полісами Еллади — Афінами, з одного боку, і Коринфом і Мегарами — з другого. Їх торговельні інтереси стикалися не тільки на материку, а і на ринках північно-східної частини грецького миру (в Македонії, Фракії, Причорномор’ї), а також у Західному Середземномор’ї (в Італії та Сицилії). Тому в цьому протистоянні великого значення набуває контроль над опорними пунктами транзитної торгівлі на шляху до цих ринків.

Другою причиною стали обставини політичного характеру. Афіни будь-що намагалися підтримати демократичні режими в грецьких полісах, Спарта традиційно орієнтувалася на олігархів. Саме суперництво між Афінами і Спартою стало ключовою причиною для кровопролитної війни. Приводом для розв’язання війни стало декілька конфліктів. (Слайд 17) Між Коринфом, що входив до складу Пелопоннеського союзу, та його колонією Керкірою спалахнув конфлікт за спільну колонію Епідамна. Керкіра прагнула здобути незалежність і встановити свій контроль над Епідамною, важливим транзитним пунктом на Адріатичному узбережжі (Іллірії). Афіни у цьому конфлікті підтримали Керкіру, що різко загострило конфлікт з Коринфом, який підтримав антиафінське повстання своєї колонії Потідеї проти афінського панування в Першому Афінському морському союзі. (Слайд 18) Афіни заборонили Мегарам торгувати у гаванях Аттики та своїх союзників.

Зрештою Спарта за наполяганням своїх союзників — Коринфа і Мегар — висунула вимоги до Афін, які вони виконати не могли. Збройне зіткнення стало неминучим.

У війні, що спалахнула між двома воєнно-політичними союзами, сторони дотримувалися протилежних стратегій. Так, Афіни намагалися скористатися своєю перевагою на морі, встановивши блокаду Пелопоннеського союзу і здійснюючи рейди десантів у глиб Пелопоннесу (спартанці за давньою традицією не будували навколо своїх міст укріплень). Спарта ж, у свою чергу, покладалася на власну могутню сухопутну армію і прагнула розорити Аттику і нав’язати Афінам генеральну битву на суходолі.

(Слайд 19) У ході Пелопоннеської війни можна виділити два етапи: Архідамова війна (431 — 421 рр. до н. е.) та Декелейська війна (415—404 рр. до н. е.).

Війну почали фіванці, які у квітні 431 р. до н. е. напали на Платеї, що входили до Першого Афінського морського союзу. У червні 431 р. до н. е. спартанці вторглися в Аттику. Але завдяки Довгим стінам афіняни зуміли відстояти місто. Наступного року спартанці знову взяли в облогу Афіни, але й цього разу Довгі стіни врятували місто, незважаючи на те, що Афіни пережили епідемію хвороб, яка забрала життя багатьох афінян та їхнього лідера Перікла.

Вторгнення спартанців в Аттику завдало відчутного удару господарству, а епідемія підірвала воєнну міць Афін. Смерть Перікла загострила політичну боротьбу між прихильниками укладення миру та продовження війни зі Спартою. У гострій боротьбі перемогли прихильники війни на чолі з Клеоном. Афіняни вдалися до активних дій. Їх флот та союзники встановили блокаду Пелопоннесу, а афінська армія висадилася на західному узбережжі півострова, захопивши опорний пункт Пілос. Афінян підтримали давні вороги Спарти месенці. Спарта опинилася на межі поразки.

У таких складних умовах спартанський полководець Брасід вдався до нестандартного рішення. Він переніс центр протистояння на північ Греції (півострів Халкідіка), здійснивши туди воєнну експедицію з метою відірвати від Афін її союзників. У битві при Амфіполі (жовтень 422 р. до н. е.) спартанці перемогли афінян. Але у битві загинули провідник афінян Клеон і вождь спартанців Брасід. Сили сторін були виснажені. У 421 р. був укладений мирний договір, який передбачав повернення сторін до передвоєнного стану.

Але мир фактично став перемир’ям.

Уже в 420 р. до н. е. Афіни очолив племінник Перікла Алківіад, прихильник війни проти Спарти. Він підтримав заколот деяких союзників Спарти і виступав за організацію воєнної експедиції на Сицилію для завоювання Сиракуз, головного опорного пункту греків у західному Середземномор’ї. Спартанці у 418 р. до н. е. зуміли придушити заколот, а експедиція на Сицилію зазнала повної поразки. Сам Алківіад не брав участі в ній, бо вже на початку експедиції був заарештований, звинувачений у релігійних злочинах і засуджений до страти. Проте на шляху до Афін він втік до Спарти.

Щоб помститися афінянам, Алківіад порадив спартанцям не просто здійснювати рейди до Аттики, а закріпитися там, паралізувавши господарство регіону. У 413 р. до н. е., коли звістка про поразку афінян під Сіракузами досягла Греції, спартанці вторглися в Аттику, перетворивши місто Декелею, що за 20 км від Афін, на свій опорний пункт, з якого вони здійснювали набіги на околиці Афін. За назвою цього міста другий етап Пелопоннеської війни й отримав свою назву — Декелейський.

У такій ситуації афіняни, що були замкнені за Довгими стінами, опинилися їх заручниками. Утікачів з усієї Аттики потрібно було годувати, надати заняття, а ресурси Афін були не безмежними. До того ж з Афін втекло 20 тис. рабів, що підірвало ремісниче виробництво у місті та добування срібла. Щоб примусити Афіни капітулювати, Спарті потрібен був флот, який мав перерізати шлях постачання в Афіші хліба, корабельного лісу тощо.

Тут Спарта знайшла собі несподіваного союзника — Персію, яка надала кошти для створення великого флоту. Також Спарта здобула право на збирання данини з багатих грецьких полісів Малої Азії, що відділилися від Першого Афінського морського союзу. Цим успіхам Спарта також завдячувала Алківіаду.

Це призвело до того, що Афіни опинились у вкрай скрутному становищі. Скориставшись із цього, проспартанськи налаштовані великі землевласники, що зазнавали величезних збитків унаслідок війни, здійснили переворот і встановили владу 400 олігархів. Кількість афінських громадян було скорочено до 5 тисяч. Проте їхні спроби укласти мир зі Спартою закінчилися поразкою. Армія і флот не визнали владу «чотирьохсот» і звернулися до Алківіада, щоб той очолив їх. Афіни в той час перебували у складному становищі, оскільки спартанський флот перекрив Чорноморські протоки, через які з Причорномор’я постачалися необхідні товари. Алківіад погодився і вже у першій битві розгромив спартанський флот і розірвав блокаду. Повернення Алківіада до Афін було тріумфальним, але не довгим. Після незначної поразки у морській сутичці зі спартанським флотом він був усунутий від командування.

У 406 р. до н. е. неподалік від острова Лесбос відбулася величезна морська битва, де афіняни здобули блискучу перемогу, яка, проте, виявилась останньою. Вже наступного року видатний спартанський полководець Лісандр вщент розгромив афінський флот, що стояв у невеличкій річці Егопотами («Козина річка») поблизу Херсонеса Фракійського. Після цієї перемоги спартанці стратили близько 3000 полонених афінян.

Після такої поразки від Афін відвернулися всі союзники, крім Самоса. Спарта повторно блокувала всі морські торговельні шляхи Афін. Спартанська армія знову вторглася в Аттику. Спартанський флот увійшов у гавань Пірея. Щоб погіршити становище Афін, усіх афінян, що жили колись у містах-союзниках, Лісандр став направляти до Афін. Це ще більше погіршило продовольчу ситуацію в місті. Зрештою у квітні 404 р. до н. е. афіняни були змушені капітулювати.

Спарта продиктувала дуже важкі умови миру. Розпускався Перший Афінський морський союз, Афіни вступали в Пелопоннеський союз. Афіни позбавлялися флоту. Ліквідовувалися укріплення Пірею та Довгі стіни. Афіни мали прийняти всіх раніше вигнаних олігархів.

У результаті в Афінах встановилося олігархічне правління (правління Тридцяти тиранів), щоправда, ненадовго. У битві при Муніхії демократи розгромили військо тиранів і відновили демократичні порядки. Але Афіни вже не мали колишньої могутності.

Додаткова інформація

Пелопоннеські війни не завершили боротьбу за лідерство серед грецьких полісів. Незабаром спалахнула Коринфська війна (399— 387 рр. до н. е.). У 387 р. до н. е. був створений Другий Афінський морський союз, що у війні 376—371 рр. до н. е. здобув перемогу над Спартою, яка у 70—60-ті рр. IV ст. до н. е. зазнала поразки і в боротьбі з Беотійським союзом на чолі з Фівами. Посилення Афін викликало невдоволеня її союзників, що вилилося у Союзницьку війну 357—356 рр. до н. е., яка завершилася втратою Афінами першості. Так у результаті взаємної ворожнечі грецькі поліси виявилися вразливими перед зовнішньою агресією.

Зрештою суперництву поклала край Македонія, яка за Філіппа II (359—336 рр. до н. е.) підкорила Грецію.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями (Слайди 20, 21)

1. Який суспільний лад існував в Афінах під час правління Перікла?

2. Між якими двома містами Аттики було збудовано Довгі стіни?

3. Який період в історії Афін було названо «золотою добою»?

4. Які грецькі держави вели боротьбу під час Пелопоннеської війни?

5. Яка держава здобула перемогу в Пелопоннеській війні?

6. Який суспільний лад був установлений в Афінах після завершення Пелопоннеської війни?

Творчі завдання (Слайд 22)

1. Об’єднайтеся в групи і з’ясуйте, чи можна Афінську державу вважати взірцем демократії.

2. Поясніть на прикладі Стародавніх Афін, чому демократію в Стародавній Греції називають рабовласницькою.

3. Поміркуйте, які риси розвитку афінського поліса сприяли становленню демократичного режиму.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Висновок

Результати Пелопоннеської війни були катастрофічними для всієї Греції. Унаслідок встановлення гегемонії Спарти відбулося різке падіння престижу та міжнародного становища Греції, із чого відразу скористалася Персія. Греція вступила у смугу кризи полісної системи, що згодом завершилася підкоренням Греції Македонією.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте матеріал відповідного параграфа підручника.