Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 20

Тема. Племена й народи раннього залізного віку на території сучасної України.

Мета: охарактеризувати життя й заняття племен і народів, що заселяли в цей період територію сучасної' України; наводити приклади впливу природно-географічних умов Північного Причорномор'я на тип господарювання кіммерійців, скіфів і сарматів; застосовувати та пояснювати на прикладах терміни й поняття «кіммерійці», «таври», «скіфи», «Велика Скіфія», «скіфські кургани», «"звіриний" стиль», «сармати», «пектораль»; розвивати вміння роботи з історичною картою; виховувати повагу до історії своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, стінна карта «Племена й народи раннього залізного віку на території сучасної України», таблиця, ілюстративні матеріали.

Основні терміни та поняття: кіммерійці, таври, скіфи, Велика Скіфія, скіфські кургани, «звіриний» стиль, сармати, пектораль.

Основні дати: IX—VII ст. до н. е. — перебування кіммерійців на українських землях; VII—III ст. до н. е. — перебування скіфів на українських землях; III ст. до н. е. — III ст. н. е. — перебування сарматів на українських землях.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою й основними завданнями уроку. Доцільно також повідомити учнів про форму проведення практичного заняття на наступному уроці (див. урок № 21).

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

ВАРІАНТ 1

Заслуховування повідомлень учнів, підготовлених до уроку (див. урок № 19).

ВАРІАНТ 2

Дидактична гра «Снігова куля»*

Завдання до гри: пропонується використати основні запитання з домашнього завдання або пункти плану розгляду нового матеріалу на минулому уроці.

ВАРІАНТ 3

Бесіда за запитаннями

1. Як ви вважаєте, завдяки чому ассирійцям удавалося протягом століть вести переможні війни?

2. Якою була мета ритуального царського полювання на левів в Ассирії?

3. Назвіть причини розпаду Ассирії.

4. Що спільного у віруваннях іранців і єгиптян? У чому відмінність?

5. Як перському царю Кіру II вдалося захопити добре укріплений Вавилон?

6. Чому велика кількість держав і народів підкорилися Кіру II без бою?

7. Опишіть уявну подорож Стародавнім Вавилоном. Розкажіть про одне з вавилонських архітектурних чудес.

8. У чому схожість влади перських царів і фараонів у Єгипті? Які схожі цілі вони ставили перед собою?

9. Який з архітектурних шедеврів Вавилона, на вашу думку, був уособленням могутності держави? Поясніть, чому ви так вважаєте.

10. Чи можна вважати Кіра II та Дарія І великими полководцями?

* Правила проведення гри наведено в розробці уроку № 13.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ Бесіда за запитаннями

1. Коли перші люди з’явилися на території сучасної України?

2. Яким було населення українських земель у період енеоліту? Чим воно займалося?

3. Які природні зони існували на українських землях у період енеоліту та бронзового віку?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ Випереджальне завдання

(Випереджальне завдання сприятиме актуалізації роботи учнів упродовж розгляду нового матеріалу.)

Систематизуйте розглянутий матеріал «Населення українських земель доби раннього залізного віку». Заповніть таблицю.

з/п

План характеристики

Характеристика

1

Період перебування на українських землях

 

2

Територія розселення

 

3

Спосіб життя

 

4

Особливості господарювання

 

5

Пам'ятки матеріальної культури

 

1. Кіммерійці та їхні сусіди

Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, спираючись на умови випереджального завдання. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений матеріал і стінну карту.

Додаткова інформація

Наприкінці II тис. до н. е. з індоєвропейської спільноти виділилося плем’я кіммерійців. Це перший народ, що проживав на території України, про який згадується в писемних джерелах («Одіссея» Гомера). Більш повно й достовірно розповів про кіммерійців грецький історик V ст. до н. е. Геродот. Згадки про них знаходимо також в ассирійських джерелах. Ассирійська назва «кімміраї» означає «велетні». За іншою версією, слово походить із давньоіранської мови та перекладається як «рухомий кінний загін». Існує три версії щодо походження кіммерійців. Перша — це давньоіранський народ, який прийшов на землі України через Кавказ. Друга — кіммерійці з’явилися внаслідок поступового історичного розвитку праіранської степової культури, а прабатьківщиною їхньою було Нижнє Поволжя. Третя — кіммерійці були місцевим населенням.

Археологи знаходять речові пам’ятки кіммерійців у Північному Причорномор’ї, на Північному Кавказі, у Поволжі, по нижній течії Дністра та Дунаю. Кіммерійці були іраномовними. Ранні кіммерійці вели осілий спосіб життя. Пізніше, у зв’язку з настанням посушливого клімату, вони стали кочовим народом і розводили переважно коней, на яких училися їздити верхи. Племена кіммерійців об’єднувалися у великі союзи племен, які очолював цар-вождь. У них було велике військо. Воно складалося з рухливих загонів вершників, озброєних сталевими й залізними мечами та кинджалами, луками й стрілами, бойовими молотами й булавами. Кіммерійці воювали із царями Лідії, Урарту та Ассирії.

Поселення кіммерійців були тимчасовими, здебільшого — табори, зимівники. Але вони мали власні кузні та ковалів, які виготовляли залізні й сталеві мечі та кинджали, найкращі на той час у стародавньому світі. Самі кіммерійці метал не добували, користувалися залізом, знайденим племенами лісостепової смуги України або Кавказу. Також майстри виготовляли кінські вудила, наконечники стріл, прикраси.

У кіммерійців було розвинуте керамічне виробництво. Особливо гарними були кубки з лощеною поверхнею, прикрашені геометричним орнаментом. Кіммерійці вміли чудово обробляти кістки. Дуже красивими були їхні прикраси, виготовлені з напівкоштовного каміння. Збереглися до наших днів зроблені кіммерійцями кам’яні могильні плити. На них були викарбувані люди без змалювання голови, але з ретельно відображеним кинджалом і сагайдаком зі стрілами. Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися із сімей. Поступово в них виділяється військова знать. Цьому великою мірою сприяли грабіжницькі походи на племена лісостепу й держави Закавказзя.

Релігійні уявлення кіммерійців відомі за матеріалами поховань. Знатних людей ховали у великих курганах. Були чоловічі й жіночі поховання. У чоловічі поховання клали кинджали, вуздечки, набір наконечників для стріл, кам’яні бруски, жертовну їжу, коня; у жіночі — золоті та бронзові каблучки, скляне й золоте намисто, глиняний посуд. Археологічні знахідки свідчать, що кіммерійці мали зв’язки з племенами Приазов’я, Західного Сибіру та Кавказу.

Поряд із кіммерійцями центральну частину українського лісостепу займали племена чорноліської культури, яких вважають предками східних слов’ян, отже, й українців. Основним джерелом вивчення життя чорнолісців є поселення. Знайдено як звичайні селища із шестидесяти жител, так і укріплені городища. Лінія з 12 городищ, побудованих на межі зі степом, захищала чорнолісців від нападів номідів. Розташовано їх було на добре захищених природою полях. Городища оточував вал, на якому будувалася стіна з дерев’яних зрубів, і рів. Чорноліське городище, південний форпост оборони, захищали три лінії валів та ровів. Під час нападів за їх стінами знаходили захист жителі сусідніх поселень.

Основу господарства чорнолісдів складало орне землеробство й присадибне скотарство. Неабиякого рівня розвитку досягло металообробне ремесло. Залізо використовувалося перш за все для виробництва зброї. На Суботівському городищі знайдено найбільший у тогочасній Європі меч зі сталевим клинком, загальна довжина якого становить 108 см.

Необхідність постійної боротьби з нападами кіммерійців примусила чорнолісців створити піше військо й кінноту. У похованнях було виявлено чимало частин кінської збруї й навіть кістяк коня, покладеного поряд із небіжчиком. Знахідки археологів засвідчили існування кіммерійської доби в лісостепу досить могутнього об’єднання праслов’ян-землеробів, яке тривалий час протистояло загрозі зі степу. Життя та розвиток кіммерійських племен були перервані на початку VII ст. до н. е. навалою скіфських племен, із якими пов’язаний наступний етап стародавньої історії України.

Цікаво знати

Майже одночасно з кіммерійцями в південній частині Криму проживало корінне населення — таври (від грецького слова «таврос» — тур). Від таврів походить і назва Кримського півострова — Таврида, введена царським урядом після приєднання Криму до Росії в 1783 р. Давньогрецький історик Геродот у своїй книзі «Історія» розповів, що таври на гірських плато займалися скотарством, у долинах річок — землеробством, а на чорноморському узбережжі — рибальством. Також розвивалися ремесла — таври були вправними гончарами, уміли прясти, обробляти камінь, дерево, кістки, роги, а також метали.

Починаючи від другої половини І тис. до н. е. у таврів, як і в інших племен, з’явилася майнова нерівність, сформувалася родова аристократія. Навколо своїх поселень таври споруджували укріплення. Спільно із сусідами-скіфами вони воювали проти грецького міста-держави Херсонеса, який захоплював їхні землі. Подальша доля таврів була трагічною: спочатку — у II ст. до н. е. — їх підкорив понтійський цар Мітрідат VI Євпатор, а в другій половині І ст. до н. е. захопили римські війська. У Середні віки таври були винищені або асимільовані татарами, які завоювали Крим. Самобутня культура таврів була втрачена.

КОЧОВІ НАРОДИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я В І тис. до н. е.

Назва народу

Мовна група

Період перебування на українських землях

Кіммерійці

Індоіранська (ймовірно)

IX—VII ст. до н. е.

Скіфи

Індоіранська

VII—III ст. до н. е.

Сармати

Індоіранська

III ст. до н. е. — III ст. н. е.

Розповідь учителя

Від VII до III ст. до н. е. жах на племена й держави Східної Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, які прийшли з глибин Азії та вторглись у Північне Причорномор’я. Скіфи завоювали величезну для тих часів територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної Південної й Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найґрунтовнішу характеристику та опис життя й побуту скіфів залишив давньогрецький історик Геродот. У V ст. до н. е. він особисто відвідав Скіфію й описав її. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.

Геродот виділяв серед скіфів такі групи: царські скіфи, що жили в пониззі Дніпра й Дону та вважалися верхівкою союзу племен; скіфи орачі, які населяли територію між Дніпром і Дністром (історики вважають, що це були переможені скіфами нащадки чорноліської культури); скіфи-землероби, що жили в лісостеповій зоні, та скіфи-кочівники, які оселилися в степах Причорномор’я. Серед названих Геродотом племен власне скіфами були племена царських скіфів і скіфів-кочівників. Вони панували над усіма іншими племенами.

Наприкінці VI ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолі зі скіфами — Велика Скіфія, до складу якого увійшло місцеве населення степових і лісостепових регіонів (сколоти). Велика Скіфія, за Геродотом, поділялася на три царства; одне з них очолював головний цар, а два інші — молодші царі (ймовірно, сини головного). Скіфська держава — перше політичне об’єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці (центром Скіфії в V— III ст. до н. е. було Кам’янське городище поблизу міста Нікополя). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.

Період найвищого розвитку та піднесення Скіфії припадає на IV ст. до н. е. Це піднесення пов’язують з правлінням царя Атея. Влада царя поширювалася на величезні території, що простягалися від Дунаю до Дону. Атей цар карбував власну монету. Міць Скіфії не похитнулася навіть після поразки від македонського царя Філіппа II (батька Олександра Македонського). Могутньою лишалася держава скіфів і після смерті 90-річного Атея в 339 р. до н. е. Проте на межі IV—III ст. до н. е. Скіфія занепадає. Наприкінці III ст. до н. е. Велика Скіфія під натиском сарматів припиняє своє існування. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малі Скіфії. Одну, що називалася Скіфське царство (III ст. до н. е. — III ст. н. е.) зі столицею в Неаполі Скіфському, — у Криму, іншу — у нижній течії Дніпра.

Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів). Кожна з верств вела своє походження від одного із синів першопредка та мала свій священний атрибут. Для воїнів це була сокира; для жерців — чаша, для общинників — плуг із ярмом. Геродот говорить, що особливою шаною в скіфів користувалися сім богів; саме їх вважали прабатьками людей і творцями всього сущого на Землі.

Писемні джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського виробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне для життя — коней, м’ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі тощо, причому хліб сіяли не тільки для себе, але й на продаж. Землероби жили в поселеннях (городищах), які розташовувалися на берегах річок та укріплювалися ровами й валами.

Занепад, а згодом і розпад Скіфії були викликані рядом чинників: погіршення кліматичних умов, висихання степів, вичерпання економічних ресурсів лісостепу тощо. Крім того, в III—І ст. до н. е. значну частину Скіфії завойовують сармати. Сучасні дослідники вважають, що перші паростки державності на території України з’явилися саме у скіфські часи. Скіфи створили самобутню культуру. Панівним напрямком у мистецтві був так званий «звіриний» стиль. Широко відомі царські кургани — пам’ятники скіфської доби: Солоха, Гайманова Могила (Запоріжжя), Товста Могила, Чортомлик (Дніпропетровщина), Куль-Оба та ін. Цінними знахідками є царські прикраси (золота пектораль), зброя тощо.

3. Сармати

Розповідь учителя

Протягом III ст. до н. е. — III ст. н. е. в Північному Причорномор’ї панували сармати, які прийшли з приволзько-приуральських степів. Як називали себе ці племена, нам невідомо. Греки та римляни називали їх сарматами, що в перекладі з давньоіранської означає «оперезані мечем». Геродот стверджував, що предки сарматів проживали на схід від скіфів за річкою Танаїс (Дон). Він також оповідав легенду про те, що сармати ведуть свій родовід від амазонок, яких побрали скіфські юнаки. Однак добре опанувати мову чоловіків вони не змогли й тому сармати розмовляють зіпсованою скіфською мовою. Частина істини утвердженнях «батька історії» є: сармати, як і скіфи, належали до іраномовної групи народів, і в них дуже високий статус мали жінки. Заселення причорноморських степів сарматами не було мирним. Вони винищували залишки скіфського населення та перетворили більшу частину їхньої країни на пустелю. Згодом на території Сарматії, як називали ці землі римляни, утворилося декілька сарматських племінних об’єднань — аорси, сіраки, роксолани, язигі, алани.

Оселившись в українських степах, сармати стали нападати на сусідні римські провінції, античні міста-держави та поселення землеробів-праслов’ян зарубенецької культури лісостепу. Свідченням нападів на праслов’ян стали численні знахідки наконечників сарматських стріл при розкопках валів зарубинецьких городищ. Сармати були скотарями-кочівниками. Необхідні продукти землеробства та ремісничі вироби вони отримували від осілих сусідів шляхом обміну, данини й звичайного грабунку. Основою таких відносин була військова перевага кочівників. Велике значення в житті сарматів мали війни за пасовиська та здобич. Жодного сарматського поселення археологами не знайдено. Єдиними пам’ятками, які вони залишили, є кургани. Серед розкопаних курганів є багато жіночих поховань. У них знайдені чудові зразки прикрас, виконані у «звіриному» стилі. Неодмінною належністю чоловічих поховань є зброя та спорядження для коня.

На початку нашої ери володарювання сарматів у Причорномор’ї досягло вищої точки. Відбулася сарматизація грецьких міст-держав, протягом тривалого часу сарматська династія правила Боспорським царством. У них, яків скіфів, існувала приватна власність на худобу, що була основним багатством і головним засобом виробництва. Значну роль у господарстві сарматів відігравала праця рабів, на яких вони перетворювали захоплених під час безперервних війн полонених. Проте родоплемінний лад сарматів тримався досить стійко.

Кочовий спосіб життя сарматів і торговельні зв’язки з багатьма народами (Китаю, Індії, Ірану, Єгипту) сприяли поширенню серед них різних культурних впливів. Їхня культура поєднувала в собі елементи культури Сходу, античного Півдня й Заходу. Від середини III ст. н. е. сармати втрачають провідне становище в причорноморських степах. У цей час тут з’явилися вихідці з Північної Європи — готи. Спільно з місцевими племенами, серед яких були й алани (одне із сарматських угруповань), готи здійснювали спустошуючі напади на міста Північного Причорномор’я.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

ВАРІАНТ 1

Обговорення результатів виконання випереджального завдання, отриманого учнями перед початком розгляду нового матеріалу.

ВАРІАНТ 2

Бесіда за запитаннями

1. Які племена були першими кочівниками в Північному Причорномор’ї?

2. Із появою яких племен на українських землях збігся початок залізного віку?

3. Куди здійснювали грабіжницькі набіги племена кіммерійців і скіфів?

4. Який давньогрецький історик склав детальний опис Великої Скіфії?

5. Як звали наймогутнішого царя Великої Скіфії?

6. Які племена складали Велику Скіфію?

7. Що було основою господарства скіфів?

8. Які племена витіснили скіфів із Північного Причорномор’я?

9. Носії якої археологічної культури вважаються предками слов’ян?

10. Чим було зумовлено появу Великої Скіфії?

11. Як складалися взаємини між кочовими племенами Північного Причорномор’я й осілими племенами лісостепу України?

12. Чому в ранньому залізному віці на українських землях установилося панування кочових племен?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель доручає учням самостійно, по черзі висловлювати власну думку щодо того, чого вони навчилися та про що дізналися за урок.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте матеріал відповідного параграфа підручника.

2. Підготуйтеся до практичного заняття (за рекомендаціями вчителя).

3. Творче завдання. Підготуйте повідомлення про перебування скіфів на українських землях і «батька історії Геродота» (тематику повідомлень визначає вчитель).