Історія української літератури ХІ–ХVIII ст.

Змістовий модуль 2. Література Бароко. Прозові жанри. Літописання, проповідництво, паломницька проза

Історіографія XVII XVIII ст.

Традиції історичної теми в прозовій літературі. Історія як розповідь. Різні підходи до переосмислення минулого в українській історіографії XVII-XVIII ст.

Визвольна війна 1648-1654 рр. і наступні політичні події - домінанта української історіографії XVII-XVIII ст. Продовження «повістевої» традиції літописання від часів Київської Русі. Жанрова диференціація історичної прози доби Бароко: хроніки, діаріуші, описи, реєстри, мемуари, літописи (сказання) тощо.

Авторські інтерпретаційні моделі визвольної війни 1648-1654 рр. і наступних політичних подій ХVIIVIІІ ст.

«Кройніка» Феодосія Сафоновича (1672-1673), зв'язок із середньовічним літописанням.

«Синопсис» (1674) як етап у становленні барокової концепції історії. Спроба системного викладу історії з навчальною метою. Причини зацікавлення минулим, увага до етнічних чинників. Сарматський міф у творі. Своєрідність висвітлення сучасних подій, елементи монархічних ілюзій. Проблема авторства.

Козацькі літописи - самобутнє явище української культури. Політичний ідеал творів, звернення до барокової моделі історії. Утвердження провідної ролі козацтва в суспільному процесі свого часу. Питання міфотворчості у літописанніі.

«Літопис Самовидця» (написано ймовірно в останній чверті XVII ст.) - спроба підпорядкування традиційної літописної жанрової форми новим ідейно-естетичним завданням. Проблема авторства. Широта та документальність описаних подій, суб’єктивність їхньої оцінки. Своєрідність трактування діяльності Богдана

Хмельницького і його наступників. Фольклорні елементи у творі. Образ автора у структурі тексту.

«Літопис Григорія Грабянки» (написаний 1710 р.) - як маніфестація козацького автономізму. Патетичний стиль оповіді. Елементи белетристики. Образ Б. Хмельницького.

«Літопис Самійла Величка» (написаний 1720 р.)

Самійло Величко - писар, державний діяч, письменник. Самійло Величко - людина барокової епохи. Спроба масштабного осмислення політичної ситуації ХVII - початку XVIII ст. в Україні у літописі. Документальна основа твору й проблема використання літературної містифікації. Синтетичність жанрового змісту, стильова поліфонія. Літопис Величка як типовий бароковий твір. Принципи створення образів історичних осіб - Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Сірка й ін. Поняття «Україна» й «український народ» у літописі. Літопис Самійла Величка як складова українського літературного процесу.

«Історія Русів» (написано ймовірно на початку 1790-х років) - підсумок розвитку барокової історіографії, формування міфу козаччини. Проблема авторства. Структура сюжету, намір синтетичного огляду історичного шляху українського народу і спосіб його реалізації. Публіцистичність стилю, засудження тиранії та деспотизму, патріотична тенденційність. Політичний ідеал автора, нове в концепції історії. «Історія Русів» як етнологічний твір. Монологи персонажів і їхня залежність від авторських поглядів на минуле, патетична піднесеність мови. Вплив на літературу Романтизму XIX ст.

Ораторсько-проповідницька проза.

Творчість І. Галятовського, А. Радивиловського.

Ораторсько-проповідницька проза барокової епохи. Динаміка жанру у системі від синкретизму до диференціації. Єдність типової візантійської форми та нового суспільно та соціально зорієнтованого змісту.

Ораторсько-проповідницька проза Лазаря Барановича, її місце в літературному процесі й залежність від середньовічних візантійсько-слов’янських традицій. Характеристика складу збірок «Меч духовний» (1666) і «Труби словес проповідних» (1674).

Іоаникій Галятовський як теоретик і практик барокового казання («Наука, альбо способ зложення казання»). Твори з книги «Ключ розуміння» (1659; 1665), використання у них новітніх риторичних прийомів. Структура проповіді, її основні компоненти, місце новелістичних прикладів. Вставні новели у творах Антонія Радивиловського, джерела сюжетів і жанрове багатство цих новел. Зміст книг «Огородок Марії Богородиці» (1676) і «Вінець Христов» (1688).

Роль ораторсько-проповідницької прози у розвитку української публіцистики.

Творчість Антонія Радивиловського.

Житійна література

«Патерик Печерський» (1661) - найпопулярніший твір літератури українського Бароко. Роль алегорій «неба печерного» й Саду в структурі твору, вияв у ній емблематичних тенденцій. Характер інтерпретації традиційних сюжетів; їхня взаємодія з іншими компонентами книги. Посилення уваги до письменника-творця, житія Нестора, Симона й Полікарпа. Перевидання «Патерика Печерського» в 1678 та 1702 рр., використання його матеріалу в інших творах.

«Книги житій святих» Димитрія Туптала (1689-1705), їхня жанрова природа. Місце «Книг житій святих» у літературному процесі як художньо довершеного синтезу східнослов’янських агіографічних традицій. Спосіб опрацювання текстів. Композиція твору.

Новелістичні традиції в агіографії, їхні сліди в творчості Петра Могили. Поява збірок оповідань-міраклів: «Небо новое» (1665) і «Скарбниця потребная» (1676) Іоаникія Галятовського, «Руно орошенное» (1680) Димитрія Туптала. Нові риси у художньому втіленні маріологічної теми.

Паломницька проза в літературі XVII XVIII ст.

В. Григорович-Барський. «Ходіння».

«Ходіння» Василя Григоровича-Барського (1723-1747) - нова версія жанру «хожденій». Епоха великих відкриттів і освоєння нового простору у XVII ст. Мандри як пізнання нового: враження, почуття, знання. Схід у сприйнятті модерної людини XVII ст. Європейська традиція. Українська орієнталістика як наукова і соціокультурна проблема.

Елементи раціоналізму, белетризація стилю, прагнення відтворити психологічний стан людини. Моралізаторські тенденції, автобіографічна основа сюжету. Вплив традиційних описів пам’яток християнської культури. Композиційна автономність описів, увага до деталей.

Теорія літератури в історії літератури.

«Поетики» і «Риторики» XVIII ст.

М. Довгалевський. «Сад поетичний».

Історія вивчення Поетик і Риторик в Україні. Поетики та Риторики як чинники диференціації словесного мистецтва, вихід за рамки синкретизму; співвіднесення теорії та практики; питання теорії в історії української літератури. Апологія наслідування як основоположна риса мистецтва: наслідування природі і визначним зразкам; роль античності у літературі XVIII ст. Поетики та Риторики як константи літературного процесу XVIII ст.

Концептосфера української літератури XVII-XVIII ст.

Концепти-образи: «час/tempus fugit», «смерть/memento mori», «державність», «Герой-козак», «жінка», «Христос/Богородиця».