Історія української літератури ХІ–ХVIII ст.

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

Семестр І

Змістовий модуль 1. Українська література доби Середньовіччя ХІ-ХІV ст.

Предмет вивчення курсу історії української літератури ХІ-ХVІІІ ст.

Сучасні напрямки дослідження історії літератури.

Курс історії української літератури ХІ-ХVІІІ ст. як наукова дисципліна.

Історія української літератури як цілісний та поступальний процес - від початків свого становлення (X ст.) й до сьогодні, що проходив різні етапи свого розвитку. Література ХІ-ХVІІІ ст. як органічна складова цілісного процесу української літератури.

Історія дослідження і вивчення історії літератури ХІХ-ХХ ст. Криза дослідження і вивчення історії літератур (від Г. Г. Гадамера і Д. Перкінса до М. Павлишина і Ю. Прохаська). Головні положення дискусії про 12-томну академічну історію української літератури (Інституту літератури АН України).

Давня українська література як різновид культури й мистецтва у контексті розвитку української та загальноєвропейської думки. Дискусійність поняття «література». Писана Книга - складова християнського світогляду та його ціннісної парадигми. Християнство як рушійна сила формування системи книжної літератури на Русі.

Сучасні підходи до вивчення історії літератури: культурно-історичний, описовий, компаративний, герменевтичний, рецептивний, когнітологічний тощо. Історія як розповідь. Головні орієнтири історій літератур: для кого, з якою метою і як сформована розповідь про історію літератури. Навчальний курс історії літератури як усталена єдність традицій і новаторства у підходах до вивчення спадщини минулого.

Українська література ХІ-ХVІІІ ст. в системі Історії української літератури.

Школи та центри досліджень давньої книжності XIX ст: Харківська, Київська, Львівська школи. Діяльність Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві; її літературознавчі видання. Роль археографічних, історико-культурних та фольклористичних досліджень М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича та інших у дослідженнях текстів давньої книжності. Науковий семінарій В. Перетца у Київському університеті святого Володимира. Лекторська та науково-дослідна діяльність В.Перетца. Праці М. Гудзія, О. Дорошкевича, С. Маслова, О. Назаревського, С. Щеглової, В. Адріанової-Перетц та інших учених.

Давня українська література як предмет дослідження узагальненої історії літератури: курс історії давньоруської літератури «История древней русской словесности» М. Максимовича (1839). «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» М. Костомарова як перший історико-літературознавчий нарис («Молодик», 1843). «Очерки истории украинской литературы XIX века» (1884) М. Петрова. «Історія літератури руської» О. Огоновського (1887-1894) - перший багатотомний історико-літературний курс. Історії української літератури, зокрема давнього періоду І. Франка, М. Грушевського, М. Возняка, С. Єфремова. І. Франко як дослідник української літератури Х-ХVІІІ ст.

Давня українська література у дослідженнях періоду радянського літературознавства.

Новий етап у дослідженні давньої української літератури впродовж останніх десятиліть. Діяльність В. Крекотня, Л. Махновця, В. Колосової, М. Сулими, В. Яременка, В. Шевчука, Л. Ушкалова у дослідженні, перекладі та виданні творів давньої літератури. Київський, Харківський, Львівський університети як центри науково-дослідної та навчально-методичної роботи у царині давньої української літератури.

Понятійний апарат наукової дисципліни

Пам’ятка - текст - художній твір. Поняття «словесність» (М. Грушевський).

Писані тексти давньої української літератури як об’єкт дослідження та вивчення. Відомості про текстологію, палеографію, герменевтику - суміжні науки в аналізі тексту давньої літератури. Поняття «список» і «редакція» пам’ятки у літературі Київської Русі.

Специфіка текстів ХІ-ХVІІІ ст. в органічній єдності інформаційно-публіцистичного функціонування та образно-художніх форм і засобів вираження. Потреба цілісного аналізу тексту давньої літератури з урахуванням даних історії, філософії, теології, історії церкви, культурології, історії української мови, церковнослов’янської та латинської мов, слов’янських мов, образотворчого та інших форм мистецтва, фольклористики тощо.

Поняття «синкретизм» в творах давніх літератур.

Українська література доби Середньовіччя (ХІ-ХVІ ст.)

Проблеми періодизації.

Сучасні методологічні дискусії про тривалість та риси Середньовіччя.

Головні риси епохи.

Християнство як світоглядний, морально-етичний, соціотворчий, культурно-естетичний чинник розвитку Середньовіччя.

Взаємозв’язок ідей та культури античності з християнством. Ідеї Сходу й Заходу у християнстві. Зміна світоглядних та ціннісних основ: пантеїзм - монотеїзм, життя - смерть, шкода - користь, добро - зло. Співвідношення понять Бог-Людина-Природа у язичництві та християнстві.

Християнство - культура, що спирається на писану традицію. Книга як символ, складова культу та ідейно-ціннісна основа. Біблія - книга міфо-історична, сакрально-символічна, художньо-літературна. Біблія - ідейна, жанрова та сюжетна основа богослужбових та віронавчальних книг християнської книжності. Роль біблійної символічної образності у розвитку літературної традиції. Цитації із Біблії - ідейна та стилетворча основа давньої книжності.

Іконопис, архітектура, літургійний спів, книжна рукописна справа як складова стилю Середньовіччя.

Хронологічні межі та періодизація давньої української літератури. Історико-літературознавчі та ідеологічні аспекти проблеми періодизації. Роль історичних, суспільно-політичних чинників у визначенні періодів розвитку української літератури; значення іманентних змін в культурі та літературі.

Принципи періодизації М. Грушевського, М. Возняка, Д. Чижевського, В. Яременка.

Середньовіччя як культурно-історична доба. Концепція «довгого Середньовіччя» (Ж. Ле Гофф, Е. Р. Курціус, «Львівська медієвістика», П. Білоус).

Головні риси: Релігійність, Синкретизм, Багатомовність, Елітарність, Розрив із народною мовою та культурою, Єдність теології - риторики літератури.

Багатомовність давньої української літератури як науково-методологічна проблема. Принципи співвіднесення іномовної літературної пам’ятки з культурою-творцем. Культурно-історичні умови функціонування різних мов у книжній літературі.

Синкретизм як визначальна риса давніх літератур загалом і української книжності зокрема.

Візантія як ідейно-стильова домінанта в українській літературі Києво-Руської доби.

Роль і значення культури Візантії у розвитку європейської, зокрема української, художньої думки. Витоки існування двоцентровості у християнстві - Рим і Візантія.

Сучасний підхід і дискусії до вивчення мультикультурного простору..

Україна на порубіжжі культур. Греко-римська античність та літератури давнього Сходу як визначальні складові формування книжної системи української літератури.

Літератури Сходу у працях українських вчених. Сходознавчі інтереси Г. Сковороди, М. Костомарова, М. Максимовича, О. Потебні, Д. Овсяникова-Куликовського, Г. Хоткевича. Давні літератури Сходу в студіях А. Кримського. Місце найдавніших літератур Сходу в «Історії української літератури» М. Грушевського.

Римо-латинська релігійно-філософська доктрина - вчення Августина Аврелія, Григорія Великого, Фоми Аквінського та їхній вплив на формування «католицького кола культур». Греко-візантійська патристика (Афанасій Александрійський, Іоанн Златоуст, Василій Великий, Григорій Назіанин, Григорій Ниський, Іоанн Дамаскин) та її роль у формуванні «православного кола культур».

Вселенський собор 1054 року та розкол єдиної християнської церкви на католицьку та православну. Головні напрямки у розвитку римо-католицької та візантійсько-православної церков, естетики, книжності. Проблема мови: давньогрецька та латинська мови.

Античні та близькосхідні витоки Візантійської естетики, її місце у розвитку європейської художньої думки. Візантійська книжність ІV-ІХ ст.: структура жанрів, засоби поетики та стилістики, загальна просвітницько-дидактична спрямованість. Ораторсько-проповідницька (Іоанн Златоуст, Єфрем Сирін), агіографічна (Афанасій Александрійський, Палладій, Іоанн Мосх, Симеон Метафраст), гімнографічна (Андрій Критський, Іоанн Дамаскин), хронографічна (Іоанн Малала, Георгій Амартол), повістева («Александрія», повісті про Акира Премудрого) література, апокрифічні та природничо-наукові («Фізіолог», «Шестоднев», «Топографія» тощо) твори.

Діяльність болгарських мислителів та місіонерів Кирила й Мефодія, створення спільнослов’янської кириличної абетки та церковнослов’янської мови. Роль цієї мови у поширенні християнсько-візантійської літератури.

Формування системи книжної літератури в період Руського Середньовіччя.

Біблія.

Перекладна література.

Дискусії навколо проблеми докириличної, дохристиянської писемності.

Пам’ятки дохристиянського періоду, автентичність яких не доведена («Велесова книга», гіпотеза про Літопис Аскольда М. Брайчевського та ін.). Науково-критичні розвідки про пам’ятки, спроби реконструкції (В. Шаян, В. Шевчук, Б. Яценко, Г. Грабович, Г. Клочек та ін.). Слушність аргументацій прихильників і противників автентичності цих пам’яток.

Шляхи поширення ідей християнства та книг на Русі. Перші руські князі - християни. Історичні та політичні чинники хрещення Русі. Протиборство язичницького та християнського світоглядів, традицій, вірувань як рушій художньо-естетичного розвитку літератури. Боротьба Візантії та Русі за можливість автокефального розвитку руської церкви як рушій формування оригінальної літератури та церковно-релігійного, державного патріотизму.

Біблія на Русі. Особливості знайомства, перекладу і засвоєння старозавітних та новозавітних частин Святого Письма. Форми поширення на Русі Біблійних тестів: «Паремійники» та «Апракосні Євангелія». Остромирове Євангеліє (1056-57 рр.) - перший східнослов’янский переклад Євангелія в апракосному варіанті. Популярність «Псалтиря», «Апостола», «Притч» та «Премудростей» Соломона. Біблія як джерело сюжетів та символів для всього періоду української літератури IX-ХVIII і у пізніший час. Біблійні символи як одна з трьох головних груп символів (поряд із фольклорною та античною) української літератури. Формування осередків книжності на Русі.

Перекладна література доби Середньовіччя

Характеристика ораторської (Іоанн Златоуст, Єфрем Сірін), агіографічної (Афанасій Александрійський, Палладій), гімнографічної (Андрій Критський, Іоанн Дамаскін), хронографічної (Іоанн Малала, Георгій Амартол), повістевої («Александрія», «Повість про Акира Премудрого») літератури, апокрифічних і природничих творів. Житійна література. Апокрифи, причини їх постання і середовище формування. Апокрифи як особливий синтез вченої і народної культури.

Популярні природничо-наукові твори: «Шестодневи» та «Фізіолог». «Фізіолог» як компіляція християнських поглядів на довколишній світ, як вираження середньовічного поетичного ставлення людини до природи.

«Бестіарії» як синтез релігійно-символічного сприйняття природи з науковими уявленнями про неї. Його функціональна роль в епоху Середньовіччя. Бестіарні образи-символи в естетичній свідомості давньоруських книжників. Вивчення проблеми давньоукраїнського бестіарію в українському літературознавстві.

Перекладна повістева література та етапи поширення її в добу Середньовіччя. Повісті «Александрія», «Повість про Варлаама та Іосафа», «Повість про Акира Премудрого».

Особливості рецепції візантійської літератури південними та східними слов’янами. Найпопулярніші типи збірників: апракосне Євангеліє, Псалтир, «Бджола», «Златоструй», «Торжественник», «Ізмарагд». Ізборники 1073 та 1076 рр. як синтез перекладної та оригінальної літератур.

«Аплікативність» як стильова та жанротворча домінанта перекладної та оригінальної літератури.

Оригінальна література Руського Середньовіччя

Система жанрів літератури Середньовіччя, та контекст візантійських традицій і взаємодія з жанровою системою фольклору. Функціональний принцип утворення жанрів.

Стиль давньоруської (києворуської) літератури. Концепція «монументального історизму» Д. Ліхачова. Монументальність, динамізм, етикетність як риси стилю. Д. Чижевський про добу монументального та орнаментального стилів.

Формування осередків книжників. Книжники кола Ярослава Мудрого (софійський гурток), книжники Києво-Печерського і Видубицького монастирів.

Проблема автора й авторитету в літературі Руського Середньовіччя.

Християнський канон і способи його осмислення в літературі XI—XIII ст.

Ораторсько-проповідницька (ораторсько-учительна) література

Ораторська й учительна проза. Провідні ораторські жанри, їхня залежність від обрядового контексту.

«Слово про Закон і Благодать» Іларіона (сер. XI ст.). Місце Іларіона в боротьбі за звільнення Русі з-під релігійного диктату Візантії. Багатоступеневість тлумачення «Слова про Закон і Благодать». Публіцистична різноспрямованість твору. Богословський і світський зміст. Утвердження особистісної суті Абсолюта як нових християнізованих уявлень про Бога, людину і світ. Структура «Слова про Закон і Благодать», роль антитези й метафори. Образ Володимира - мудрого продовжувача традицій Русі, князя-державотворця.

Повчання Феодосія Печерського (др. пол. XII ст.)

«Повчання» Володимира Мономаха, проблема датування, жанровий зміст, використання прийомів дописемної ораторської прози. Форми вираження психологічного стану автора, місце автобіографічних елементів у структурі твору. Дидактична спрямованість твору. Посилення індивідуально-авторського елементу. Дуалізм особи Мономаха - язичника і християнина. Передренесансні тенденції у творі.

«Послання до пресвітера Фомы» Климента Смолятича (сер. XII ст.).

Творчість Кирила Турівського (др. пол. XII ст.) - вищий здобуток вітчизняної ораторської прози епохи Середньовіччя. Відомості про автора.

«Слово в неділю по Великодню». Ствердження сутності християнського свята. Антитеза язичництва і християнства. Поетична структура тексту.

«Кирила-монаха притча про людську душу, і про тіло...». Філософський принцип автора: «Пізнавай віруючи. Віруючи - пізнавай!»

Притча як жанр та спосіб пізнання і повчання; алегорично-символічний метод пізнання і повчання у Кирила та в Середньовічній літературі.

Багатство риторичних засобів. Використання прийомів риторичної ампліфікації. Вплив спадщини Кирила Турівського на подальший розвиток літератури східних слов’ян.

Анонімний твір «Слово про князів». Образ князя у творі. «Моління» Данила Заточеника. Культ інтелекту та образ князя у творі. Поєднання книжної та фольклорної традицій у «Молінні». Передренесансні тенденції у «Молінні».

Агіографія

Патріотичні імпульси розвитку оригінальної агіографії доби Середньовіччя. Основні типи героїв. Трансформація літературного досвіду Візантії.

Княжі житія. «Сказання про Бориса та Гліба» (кін. XI - поч. ХII ст.), використання в ньому традицій мученицьких житій. Композиційна функція внутрішніх монологів персонажів. Поєднання ідей родового старшинства й відмови від насильства, непротивлення злу. «Читання про житіє Бориса і Гліба» Нестора. Наближення до агіографічної жанрової моделі, абстрагування від конкретних подробиць, опис чудес, додання похвали й молитви святим. «Пам’ять і похвала князю руському Володимиру» Якова Мниха. Жанрові особливості твору, образ князя.

«Києво-Печерський Патерик» як витвір книжників Києво-Печерського монастиря. Листування Симона й Полікарпа (кін. 20-х рр. XIII ст.) як сюжетно-композиційна основа твору. Засоби вираження дидактичного змісту послань Симона й Полікарпа. Агіографічні оповідання (патерикові новели), їхні персонажі, місце творів у структурі послань. Образ святості у свідомості давньоруського книжника. Церква Успіння Богородиці - матеріалізований вияв Святості. Цикл оповідей про Храм.

Твори Нестора у складі Києво-Печерського Патерика.

«Житіє Феодосія Печерсъкого» Нестора. Широке використання біографічного матеріалу, його майстерне опрацювання відповідно до традицій візантійської агіографії. Патріотизм автора, пропаганда соціальної активності. Своєрідність композиції твору, наближення другої частини до материкового типу оповіді.

Герой-монах як нова модель героїзму в літературі Середньовіччя. Тип Антонія і тип Феодосія. Образи героїв для наслідування.

Патерикова оповідна манера як основа становлення оповідання в українській літературі.

Основна й Арсеніївська редакції. Друга Касіянівська редакція (1462); причини появи, структура тексту, його джерела. Трансформація складових частин, роль редактора. Поширення Другої Касіянівської редакції Патерика в Україні й поза її межами.

Літописання

Виникнення літописання на Русі. Особливості жанру: єдність писаної традиції книжної літератури і усної народної творчості. Синкретичний зміст, використання різних джерел. Головні риси літописання Руського Середньовіччя: колективність щодо авторства, компілятивність щодо використання джерел, поліфонічність щодо жанрів та стилів. Поняття про літописне зведення.

«Літопис Руський» - енциклопедія життя Русі та хрестоматійне зведення літератури ІХ-ХІІІ ст. «Повість врем ’яних літ» (поч. XII ст.). Історіософська та політична концепція в творі. Проблема авторства, значимість Нестора-літописця серед інших авторів. Основні редакції та списки літопису, його роль у розвитку вітчизняної історичної прози.

«Київський літопис» (XII ст.). Київський літопис як велика воїнська повість ХП ст. Локалізація предмету зображення, еволюція політичного ідеалу. Поєднання белетристичного елементу та фактографічного опису. Засудження князівських чвар.

Воїнська повість про Ізяслава: герой та історія в аспекті естетичного осмислення. Воїнська повість про похід Ігоря на половців 1185 року.

«Слово о полку Ігоревім» (1185 - кін. 1187 рр. як можливий час написання). Історія тексту пам’ятки і проблема його автентичності. Погляди на походження пам’ятки російських «скептиків». Доведення автентичності «Слова». Вивчення «Слова» в Україні: М. Максимович, О. Огоновський, В. Перетц, Л. Махновець, П. Охріменко, М. Гетьманець, С. Пушик, Б. Яценко, О. Мишанич та ін. Перший переклад «Слова о полку Ігоревім» та утвердження тези про українське походження твору М. Максимовичем. «Слово о полку Ігоревім» у дослідженнях В. Перетца.

Проблема авторства. Історична основа сюжету. Утвердження феодальної ієрархічної системи, ролі Києва як столиці Русі. Оцінка Ігоревого походу. Принципи організації концептно-образної системи: антитеза «Руська земля - степ», «місто - дике поле», «дідівська і синівська слава» та інші. Сліди міфологічного мислення у творі, роль у ньому фольклорних елементів. Природа в «Слові». Питання ритмічної структури тексту. Жанр твору. Проблема героя у творі. Від протистояння до гармонії язичницького і християнського світоглядів у «Слові». Двісті років вивчення «Слова».

Паломницька проза

Паломництво як феномен середньовічної культури. Унаочнення релігійних концепцій і задоволення жадоби пізнання світу. Уявлення про географічний простір. «Ходіння» Ігумена Данила (поч. XII ст.). Історичні умови подорожі героя та їхнє відображення у творі. Відомості про Русь, Візантію й Палестину доби хрестових походів. Просторово-часова організація сюжету. Використання біблійних образів і мотивів. Побутові реалії у творі. Образ оповідача.

«Слово про погибель Руської землі» (1238-1246), його залежність від літературних традицій, близькість до «Слова о полку Ігоревім». Проблема часу написання й історичної основи твору. Образ Руської землі. «Задонщина». Історичні обставини появи твору. В. Адріанова-Перетц про порівняння «Задонщини» і «Слова о полку Ігоревім».

Ораторські твори Серапіона (помер 1275), їхній зміст, особливості поетики. Відображення володимиро-суздальської дійсності у проповідях і повчаннях.

ХІVV ст. як період у розвитку української культури та літератури. М. Грушевський, М. Возняк, Д. Чижевський про літературу ХІVV століття. Відбудова культурного життя після татаро-монгольського панування. Поновлення творів попередньої епохи (виникнення нових списків). Лаврентіївський (1377) та Іпатський (1420) списки «Літопису Руського».

Литовсько-Руська держава та становище України в її складі. Литовсько-білорусько-українські (західноруські) літописи, обстоювання в них нових політичних концепцій.

Другий південнослов’янський вплив. Вияв болгарського літературного руху - постання тирнівської школи (Євтимій Тирнівський), реформа правопису, оновлення перекладної літератури доби Київської Русі. Оновлення стилю письма (стиль «плєтєніє словес»). Поширення нових пам’яток релігійної літератури: ораторсько-проповідницької прози, учительні євангелія, житія.

«Слово про Лазареве воскресіння» (кін. XIV - поч. XV ст.); своєрідність інтерпретації євангельського сюжету, використання апокрифічних мотивів. Морально-естетична проблематика у творі.

Літературна творчість Кипріяна (помер 1406), її генетичний зв’язок із візантійсько-болгарською літературною традицією, місце у процесі становлення нових форм церковно-політичних стосунків між східнослов’янськими землями.

Творчість Григорія Цамблака (1364 - бл. 1420). Основні етапи життєвого шляху. Київський період творчості письменника: житія, похвальні слова, урочисті проповіді. Характерні риси ораторського стилю; засоби впливу на почуття й зображення внутрішнього стану людини. Промова на Констанцькому соборі (1415) як вияв релігійної толерантності.

Зміна культурної та політичної ролі Візантії. Взяття турками Константинополя у 1453 році. Становище православної церкви та вплив на подальші культурні й суспільно-політичні процеси на українських землях. Розвиток друкарства. Діяльність Івана Федорова в Україні (1573-1583). Перші друковані книги церковнослов’янською та латинською мовами. Розвиток освіти на теренах України. Вплив західноєвропейської системи і змісту освіти. Братські школи. Вихідці з України у західноєвропейських університетах. Зародження нової культурно-історичної епохи - Ренесансу.

Концептосфера української літератури ХІ-ХІV ст.

Концепти-образи: «храм», «Русь християнська», «Книга», «град Божий - Град земний», «князь», «віра і розум».

Когнітивні підходи в сучасному літературознавстві. Поняття концепт-образ, художній концепт, етнокультурний лінгвоконцепт. С. Аскольдов-Алєксєєв про художній концепт який «поєднує поняття, уявлення, почуття, емоції, інколи навіть волевиявлення».

Структура концептів-образів «храм», «Русь християнська», «Книга», «град Божий - Град земний», «князь», «віра і розум» у літературі ХІ-ХIV ст.