Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

27.2. Кризові процеси в індустріальній сфері. Аграрна політика. Погіршення екологічної ситуації. Демографічні процеси. Здобутки і проблеми соціальної сфери. Соціальна політика в добу «розвинутого соціалізму». Соціальні зміни. Життєвий рівень.

Кризові процеси в індустріальній сфері

Командна економіка була не в ладах з науково-технічним прогресом. Новітню техніку і прогресивну технологію доводилося «впроваджувати» як щось чужорідне вольовими зусиллями. Відсутність властивої ринку конкуренції призводила до стагнації.

Радянська індустрія постійно розвивалася за рахунок додаткового залучення у виробництво сировини й робочої сили, введення в дію нових виробничих потужностей. Як правило, нові потужності на діючих або заново споруджуваних підприємствах забезпечували підвищення продуктивності праці і зменшення матеріаломісткості виробництва. Тобто економічний розвиток забезпечувався поєднанням якісних і кількісних факторів зростання, але тільки тому, що відбувалося капітальне будівництво.

У міру того, як нарощувалася загальна маса виробничих потужностей, підвищувалася й питома вага застарілої техніки. Та можливостей для істотного нарощування індустріального потенціалу за рахунок капітального будівництва ставало дедалі менше. Це невідворотно призводило до загального падіння темпів економічного розвитку.

В Україні кризові тенденції проявлялися особливо помітно. З 70-х років частка республіки в загальносоюзних капіталовкладеннях впала майже удвічі. Л. Брежнєв та його найближче оточення вважали пріоритетними східні регіони СРСР. Єдиний виняток становила електроенергетика, особливо атомна. Додаткові потужності в цій галузі призначалися для задоволення потреб країн РЕВ, які межували з Україною.

Середньорічні темпи зростання капітальних вкладень в народне господарство України знизилися з 6,8 відсотка у восьмій п’ятирічці (1966-1970) до 6,4 відсотка у дев’ятій п’ятирічці (1971-1975) і 2,1 відсотка у десятій п’ятирічці (1976-1980).

Основна частка капіталовкладень у розвиток вугільної промисловості була перенесена з Донбасу на Кузбас. Держплан СРСР спрямовував у східні регіони навіть частину амортизаційних відрахувань, одержуваних під час видобутку донецького палива. Внаслідок цього маса використовуваної у вугільній промисловості України застарілої і непродуктивної техніки швидко зростала.

У дев’ятій п’ятирічці Донбас давав щороку до 200 млн тонн вугілля, в десятій - до 190 млн тонн, у одинадцятій (1981-1985) - менше 180 млн тонн. За 15 років, з 1970 по 1985, видобуток залізної руди збільшився у незначній мірі, з 111 до 120 млн тонн. За цей же час виробництво електроенергії зросло вдвічі - з 138 до 272 млрд кіловат-годин.

Занепад радянської індустрії загальмувався світовою енергетичною кризою 70-х років. Коли ціни світового ринку на енергоносії зросли мало не вдесятеро, мобілізаційні можливості командної економіки були використані для швидкого нарощування видобутку нафти й газу, а також для будівництва нафто- та газопроводів від Західного Сибіру через Україну в Західну Європу. У неосвоєній, малопридатній для життя місцевості були зосереджені величезні матеріальні й трудові ресурси, зокрема сотні тисяч будівельників з України. Одержані десятки мільярдів «нафтодоларів» подовжили життя радянської економіки, що постійно перебувала в кризовому стані.

Аграрна політика

Магістральними напрямками розвитку сільського господарства були оголошені електрифікація, хімізація, меліорація і механізація. Держава почала виділяти в аграрну сферу економіки незрівняно більше коштів, ніж раніше.

Порівняно з другою половиною 60-х років сільське господарство України спожило у першій половині 80-х років у 3,6 раза більше електроенергії, у 2,6 раза більше добрив. Істотно зросли поставки техніки - тракторів, вантажних автомобілів, комбайнів.

На початку 80-х років була здійснена чергова реформа управління сільським господарством. У 1982 р. в областях і районах були утворені агропромислові об’єднання, покликані усунути відомчі бар’єри. У 1985 р. виник справжній управлінський монстр - Держагропром СРСР. До нього увійшли підприємства і організації міністерств хлібопродуктів, рибного господарства, меліорації і водного господарства, Центросоюзу тощо. Однак Держагропром не зміг забезпечити ефективної інтеграції сільського господарства і переробної промисловості. Навпаки, посилалася бюрократизація управління колгоспно-радгоспним виробництвом.

Погіршення екологічної ситуації

В Україні з дореволюційних часів розвивалися галузі видобувної промисловості та металургії. Тому територія республіки забруднювалася відходами мінерально-сировинних підприємств вдесятеро інтенсивніше, ніж СРСР у цілому.

Екологічна обстановка катастрофічно погіршилася після вибуху у квітні 1986 р. четвертого енергоблока на Чорнобильській АЕС. Причинами цієї найбільшої в історії людства техногенної катастрофи була низька якість проектування, виготовлення та обслуговування техніки.

На найродючіших у світі придніпровських заплавних чорноземах створювали штучні моря. Меліоровані ґрунти засолонювалися або заболочувалися. Насичені різноманітними хімікатами сільськогосподарські продукти почали становити загрозу для здоров’я.

Нарощення сільськогосподарської продукції прагнули забезпечити постійним розширенням посівних площ. Надмірна розораність сільськогосподарських угідь призводила до ерозії ґрунтів. Чорноземні ґрунти, якими завжди славилася Україна, опинилися в жахливому стані.

Демографічні процеси

У Радянському Союзі переписи населення проводилися раз на десять років. За 30 років (1959-1989) населення України збільшилося на 9,6 млн і дійшло на початку 1989 р. до 52 млн чоловік. Порівняння динаміки населення між переписами засвідчило стійку тенденцію до зниження народжуваності і зростання смертності. Приріст населення у 1959-1970 рр. дорівнював 5,3 млн людей, у 1970-1979 рр. - 2,2, а в 1979—1989 рр. 1,9 млн людей.

Погіршення показників народжуваності в основному залежало від економічної незабезпеченості людей. У другій половині 80-х років Україна опинилася перед загрозою депопуляції.

Україна була однією з республік з надзвичайно високою інтенсивністю міграційних процесів. Для міжреспубліканської міграції Кремль створював найбільш сприятливі умови. Розрахунок був на те, що база національно-визвольної боротьби послабиться штучно створеною багатонаціональністю населення. У 70-х роках, коли міграція досягла максимуму, приріст населення України був забезпечений більшою мірою припливом росіян, а не народжуваністю українців. У цілому ж за 30 років частка українців у населенні зменшилася з 77 до 73 відсотків. Одночасно питома вага росіян зросла з 17 до 22 відсотків.

У пропаганді наполегливо наголошувалося на етнічній єдності росіян, українців і білорусів. Злиття цих трьох народів мало запобігти зменшенню частки росіян у загальносоюзному населенні: (у 1989 р. вона впала до 50,8 відсотка). Російський народ міг стати національною меншиною у власній країні. Тому спрямовуваний Кремлем асиміляційний тиск на українців та білорусів набув особливо великих масштабів.

Соціальна політика в добу «розвинутого соціалізму»

Відмова від масового терору звузила можливості влади тримати суспільство під тоталітарним контролем. Тепер державна партія покладалася, по-перше, на інерційність мислення громадян, з дитинства вихованих у радянському дусі; по-друге, на зусилля пропаганди, що представляла Радянський Союз країною, в якій здійснюються мрії людей про світле майбутнє; по-третє, на економічну залежність кожної людини від всеохоплюючої держави. Зустрічаючись з ідеологічно розкріпаченими людьми, які не боялися матеріальних нестатків, влада відчувала, що вона безсила перед ними. З одинаками ще можна було боротися за допомогою провокацій і «психушок». Та представники влади чудово розуміли, що перетворення опозиційного руху на масовий смертельно небезпечне для режиму. Цим пояснюються їхні відчайдушні зусилля полегшити повсякденне життя населення.

Соціальні зміни

Питома вага робітників становила на початку 60-х років половину, а в середині 80-х — до 60 відсотків зайнятої в народному господарстві робочої сили. Близько 40 відсотків промислових і до 60 відсотків будівельних робітників працювали вручну.

Найбільш несприятливі умови праці спостерігалися на селі. Держава більше не могла розглядати селян як робочу силу, на все життя прикріплену до колгоспів. Селянам почали видавати паспорти, і вони могли переїжджати в міста, якщо цього бажали.

Внаслідок цього урбанізація просувалася вперед стрімкими темпами.

За 1960-1985 рр. міське населення України зросло з 20 до 33 млн, а сільське скоротилося з 23 до 17 млн людей. Села залишала здебільшого молодь. Внаслідок цього вікова структура самодіяльного сільського населення погіршилася. Чисельність працюючих у громадському господарстві колгоспів зменшилася з понад 6 до 4 млн людей.

Життєвий рівень

Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців зросла з 78 руб. у 1960 р. до 155 у 1980 р. Підвищення мінімальної зарплати при штучному обмеженні високих заробітків призводило до зближення рівнів оплати праці робітників та інженерно-технічних працівників. У середині 80-х років у деяких галузях інженери заробляли менше робітників. Престиж інженерної праці різко впав.

Оплата праці в колгоспах за 1965-1985 рр. зросла майже втричі (до 134 руб.), а в радгоспах - більше, ніж удвічі (до 163 руб.). Розрив у оплаті праці між селом і містом практично зник. Однак держава як господарюючий суб’єкт однаково погано платила як робітникам, так і селянам.

За рівнем життя республіки СРСР мало різнилися одна від одної (лише в республіках Балтії він був помітно вищий). Радянський Союз в цілому за рівнем життя перебував у світовому реєстрі в групі слаборозвинутих країн, на місцях після п’ятдесятого. Ця статистика ретельно приховувалася.

Час від часу держава змушена була випускати в обіг не забезпечені товарною масою гроші. За 1971-1985 рр. грошова маса збільшилася утричі, а виробництво товарів народного споживання удвічі. У ринковій економіці невідповідність товарної маси грошовій проявилася б у вигляді інфляції, тобто знецінення грошей, інакше кажучи - зростання цін. У економіці з фіксованими цінами інфляція проявлялась у вигляді дефіциту. Довгі черги за дефіцитними товарами стали характерною рисою побуту 70-80-х років.

Найбільш дефіцитними були продовольчі товари. Якщо в 1960 р. сільські жителі становили половину населення України, то в 1985 р. - тільки третину. Продуктивність праці за цей період майже не зросла. Тому сільська третина не могла нагодувати дві міські третини населення. Держава змушена була різко посилити імпорт продовольства, витрачаючи на його закупки валюту, виручену від продажу енергоносіїв.

У зв'язку з товарним дефіцитом компартійно-радянська номенклатура у спеціальних магазинах одержувала за помірними цінами продукти харчування, виготовлені у спеццехах і спецгосподарствах. Поширилася практика закупівлі за кордоном дрібних партій високоякісних товарів, призначуваних винятково для керівної еліти.

За 1965-1985 рр. в Україні було споруджено 7305 тис. нових квартир. 33 млн людей поліпшили свої житлові умови. Однак житлова проблема й далі існувала. Темпи урбанізації виявилися надто високими, щоб ліквідувати її повністю. Сотні тисяч людей стояли в чергах на одержання квартири. Якість безплатно одержуваного житла була вкрай низькою, а квартири - невеликими за площею. Лише в небагатьох новоселів кожний член сім’ї мав окрему кімнату.

У крамниці радіотоварів. Київ, 1962 р.

За кількістю медичного персоналу і лікарняних ліжок у розрахунку на душу населення республіки Радянського Союзу займали перші місця у світі. Однак медицина фінансувалася за «залишковим» принципом. На підготовку лікаря витрачалося вдесятеро менше коштів, ніж у країнах Заходу. Радянські дипломи там не визнавали. Технічна оснащеність лікарень була незадовільною.

Працівники компартійно-радянського апарату лікувалися у спеціальних лікарнях. Лікарні розміщувалися в нових, спеціально спроектованих для цієї мети будівлях, оснащувалися імпортним устаткуванням і комплектувалися високооплачуваним персоналом.