Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

26.2. Особливості економічної політики в добу «відлиги». Децентралізація управління промисловістю. Промислова політика центру в Україні. Вплив аграрної політики М. Хрущова на сільське господарство України. Соціальна політика в добу «відлиги». Економічні дискусії.

1956 р., 5 лютого. - Збудовано у Ворошиловграді на паровозобудівному заводі перший в країні магістральний тепловоз «ТЗ-З».

1956 р., лютий. - Збудовано у Ворошиловграді на металургійному заводі найбільшу в Європі мартенівську піч.

1959 р., жовтень. - Освоєно випуск труб великого діаметра у Дніпропетровській області на Новомосковському металургійному заводі.

1960 р., 2 лютого. - Введено в дію перший в Україні атомний реактор.

1960 р., 11 липня. - Початок роботи найбільшої в світі установки безперервного розливання сталі (м. Сталіно).

1960 р., 6 листопада. - Введено в дію метрополітен у Києві.

1960 р., 2 грудня. - Стала до ладу на металургійному заводі у Кривому Розі найбільша в світі доменна піч «Криворізька-Комсомольська».

1960 р., 28 грудня. - Виготовлено першу парову турбіну для атомних електростанцій у Харкові на турбінному заводі.

1961 р., 31 жовтня. - Дала струм у Дніпропетровській області найбільша в Україні теплова електростанція - Придніпровська ДРЕС. Вона почала працювати на повну потужність у листопаді 1966 р.

1962 р., 11-15 серпня. - Здійснено космічний політ в СРСР за участю першого українського космонавта П. Поповича.

Економічна політика в добу «відлиги». Зміна пріоритетів

У останні роки Другої світової війни в передових країнах Заходу почали розвиватися нові галузі хімії, кольорової металургії, машинобудування. Це свідчило про розгортання науково-технічної революції. Обсяги видобутку вугілля і виплавки сталі перестали бути індикаторами економічної сили держав. Індустріальне суспільство стало перетворюватися на постіндустріальне.

Тим часом у Радянському Союзі приділяли найбільшу увагу вуглевидобутку й чорній металургії. Лише після смерті Сталіна нове керівництво виявило, що серед півтора десятка напрямків науково-технічного прогресу тільки в одному або у двох СРСР не відставав від своїх політичних конкурентів. Проблема прискорення науково-технічного прогресу постала як першочергова.

М. Хрущов прийняв кілька принципових рішень, які визначили характер соціально-економічного розвитку на весь подальший період існування радянської влади.

По-перше, було скорочено фонд нагромадження, щоб забезпечити фінансовими ресурсами активну соціальну політику. По-друге, змінилися акценти в розвитку оборонного потенціалу. Скорочення чисельності армії дало змогу вкладати більше коштів у виробництво ракетно-ядерної зброї і космічну програму. По-третє, щоб не створювати галузі «з нуля», було вирішено закуповувати новітню техніку за кордоном.

Запуском першого штучного супутника Землі в 1957 р. СРСР продемонстрував, що він раніше за США завершив роботи зі створення міжконтинентальних ракет, здатних доставити ядерну зброю в будь-яку точку планети.

Радянська військова промисловість розвивалася переважно в глибинних регіонах Росії. Лише окремі підприємства розміщувалися в Україні. Зокрема, у Дніпропетровську швидко розбудовувався найбільший у світі ракетобудівний комплекс з десятками тисяч науковців, інженерів, робітників.

Імпорт сучасного устаткування і технологій дозволив Радянському Союзу наблизитись до рівня розвинутих держав Заходу в перспективних галузях промисловості. Наблизитись, але не випередити, адже країна потрапила в імпортну залежність від країн НАТО. Північноатлантичний альянс ретельно стежив за тим, щоб технічний рівень військово-промислового комплексу СРСР не зростав у загрозливому ступеню завдяки імпортній техніці і технології.

Децентралізація управління промисловістю

Немало реформ М. Хрущова справді поліпшували матеріальне становище людей, умови їхньої праці і дозвілля. Перетворившись на вождя, Хрущов не припинив реформаторської активності. Однак далеко не всі його реформи були продуманими і поліпшували справу.

Однією з провальних реформ в галузі економіки була децентралізація управління промисловістю. Хрущов вирішив відмовитися від прямого підпорядкування майже кожного більш-менш великого підприємства Москві, де розміщувалися галузеві центри управління міністерства. Технічна неможливість враховувати з одного центру всі особливості виробничого процесу у велетенській країні була всім зрозумілою.

Лютневий (1957) пленум ЦК КПРС з подачі Хрущова визнав за необхідне ліквідувати більшість галузевих міністерств. Замість них організовувалися територіальні ради народного господарства - раднаргоспи. Після того як державна партія схвалила таке рішення, Верховна Рада СРСР прийняла закон про ліквідацію 10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міністерств. Замість них було створено 103 раднаргоспи. У відання 11 українських раднаргоспів перейшло 2,8 тис. підприємств, які виробляли абсолютну більшість промислової продукції.

Львівський раднаргосп охопив чотири області УРСР з населенням в 4,1 млн осіб, Харківський - три області (5,6 млн), Київський - п’ять областей (8,5 млн осіб). Місцева політична еліта вперше за три десятиліття дістала доступ до контролю над економікою, за що була вдячна реформатору. Політична вага перших секретарів обкомів партії в тих областях, де розміщувалися ради народного господарства, різко зросла.

Ініціатори реформи щиро були переконані, що неефективність промисловості, її несприйнятливість до науково-технічного прогресу можна подолати, якщо замінити централізоване керівництво децентралізованим. Проте, як і раніше, підприємства не могли працювати самостійно, тому що не існувало ринку засобів виробництва. Кожний етап технологічного процесу розписувався у виробничих планах до дрібниць. Плани контролювалися не господарниками, а чиновниками. Різниця полягала лише в тому, що чиновники розосередилися по всій країні, а не сиділи в Москві.

М. Хрущов оцінив вигоди такої реформи як політик. Реформа послаблювала позиції московської бюрократії, яка підтримувала політичних суперників першого секретаря в президії ЦК КПРС.

Противники Хрущова у вищому партійному керівництві виступили проти раднаргоспів, тому що відчували, що з їх рук вислизає економічна влада. Спроба державного перевороту сталася через місяць після прийняття Верховною Радою СРСР закону про децентралізацію управління промисловістю.

Негативні наслідки реформи проявилися швидко. Командна економіка стала більш хаотичною. Тому розпочався зворотний процес відновлення структур централізованого управління в іншій формі.

У 1960 р. в Україні (а також в Росії і Казахстані) був утворений республіканський раднаргосп. УРНГ керувала місцевими раднаргоспами, кількість яких у цей час дійшла до 14. У 1962 р. по всій країні було здійснене укрупнення раднаргоспів. В УРСР їх кількість зменшилася до 7. Одночасно утворилася Рада народного господарства СРСР.

УРНГ, Держплан УРСР і Держбуд УРСР ставали союзно-республіканськими органами. Нарешті, в 1963 р. була утворена ще одна управлінська надбудова Вища рада народного господарства СРСР. Система народногосподарського управління стала набагато більше забюрократизованою, ніж була до 1957 р.

Промислова політика центру в Україні

В добу М. Хрущова Україна вважалася пріоритетним регіоном для капітального будівництва. Темпи розвитку її промисловості перевищували середні по СРСР.

Найбільш динамічно розвивалися електроенергетика. Були споруджені великі теплові електростанції районного значення (ДРЕС): Ворошиловградська, Миронівська, Придніпровська, Сімферопольська, Слов’янська, Старобешівська та ін. Постали чергові гідроелектростанції Дніпровського каскаду - Дніпродзержинська, Каховська і Кременчуцька.

В Донбасі, де здійснювалося масштабне шахтне будівництво, виник дефіцит робочої сили. На початку 1956 р. під контролем ЦК ЛКСМУ була проведена мобілізація на шахти 40 тис. юнаків і дівчат. Через кілька місяців таке ж доручення партійного керівництва на відрядження в Донбас 45 тис. людей виконав ЦК ВЛКСМ. Майже половину цього поповнення склала молодь з українських областей.

Швидкими темпами йшла розбудова потужних газових родовищ - Радченківського в Полтавській і Шебелинського в Харківській областях.

Спуск на воду судна, побудованого на Миколаївському суднобудівному заводі, 1964 р.

У металургійній промисловості були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени. З 1962 р. будівництво мартенів припинилося. На заводах почалося спорудження киснево-конверторних цехів. Найбільш потужний будувався на «Криворіжсталі».

У травні 1958 р. М. Хрущов поставив питання про прискорену хімізацію країни на пленумі ЦК КПРС і добився виділення для «великої хімії» додаткових асигнувань. На капітальне будівництво в хімічній промисловості України за 1959-1963 рр. було виділено в півтора раза більше коштів, ніж за попередні 40 років. У республіці з’явилося 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв.

Серед новобудов «великої хімії» виділялися Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод. У середині 60-х років вони давали п’яту частину продукції хімічної промисловості.

Складальний цех Київського авіаційного заводу, 1965 р.

В Україні з’явилися автомобілебудування, виробництво обчислювальної техніки, радіоелектроніка. З 1956 р. у Ворошиловграді і Харкові почали серійно випускати тепловози. Харківський авіазавод освоїв випуск перших у світі швидкісних лейнерів ТУ-104, а згодом ТУ-124. Турбогвинтовий літак АН-24 Київського авіазаводу став найпоширенішою машиною свого класу в загальносоюзних пасажирських перевезеннях.

Підприємства важкої індустрії вперше у широких масштабах стали випускати товари народного споживання.

Вплив аграрної політики М. Хрущова на сільське господарство України

Сільськогосподарська продукція ставала дедалі дефіцитнішою: продуктивність праці на селі не зростала, а кількість споживачів збільшувалася в міру урбанізації республіки.

Виробництво продовольства можна було нарощувати двома шляхами: інтенсифікацією виробництва або розширенням посівних площ. Хрущов ухопився за ідею освоїти цілинні землі Північного Казахстану, Південного Уралу і Алтаю.

Сотні тисяч механізаторів і спеціалістів, мобілізованих у сільському господарстві багатьох регіонів, приїхали на цілину й організували радгоспи. У 1956 р., коли було одержано найбільший урожай, на цілині працювало понад 75 тис. юнаків та дівчат з України.

Зокрема у 1956 р. новоосвоєні регіони дали половину заготовленого державою хліба. Продуктивні сили сільського господарства України були істотно підірвані відтоком спеціалістів і техніки на цілину. А незабаром виявилося, що ефект від освоєння цілини короткотривалий. Насадження зернової монокультури призводило до різкого падіння врожайності.

У середині 50-х років М. Хрущов розпочав ще одну кампанію, націлену на збільшення віддачі від сільського господарства - кукурудзяну. Пік її припав на 1961 рік, коли в Україні під кукурудзу було виділено 3 млн гектарів кращих земель. «Цариця полів», як назвали кукурудзу запопадливі журналісти, зайняла 20 відсотків посівних площ. Збирання кукурудзи важко піддавалося механізації, і тому постійно доводилося мобілізовувати з міст сотні тисяч чоловік. Студенти тепер мали ще один, «кукурудзяний» семестр.

У неврожайному 1963 р. Радянський Союз уперше закупив у США і Канаді великі партії хліба. Відтоді країна потрапила в залежність від імпорту хліба і вже не могла обійтися без завезення зерна на мільярди доларів.

М. Хрущов зробив спроби підійти до розв’язання продовольчої проблеми ще й шляхом реорганізації МТС. Навесні наступного року вони вже були перетворені на ремонтно-технічні станції, а вся техніка колишніх МТС опинилася в розпорядженні колгоспів. Необхідність викуповувати техніку в МТС, а надалі - купувати її в держави важким тягарем лягала на слабку економіку колгоспів.

Не маючи уявлення про справжні причини неефективної роботи колгоспів, партійне керівництво на чолі з М. Хрущовим вирішило здійснити їх укрупнення. Вважалося, що великі колгоспи покажуть історичні переваги «великого соціалістичного виробництва». Наприкінці 50-х років таке укрупнення було здійснене, і в УРСР залишилося тільки 9634 колгоспи (проти 19 295 у 1950 р.). Через це колгоспи почали охоплювати по декілька сільських населених пунктів. Виникла проблема «неперспективних сіл», у яких розміщувалися колгоспні бригади. Вважалося, що витрачати кошти на розвиток таких сіл непотрібно. Одночасно під демагогічними гаслами ліквідації істотних відмінностей між містом і селом почалося спорудження багатоповерхових житлових будинків у селах, де розміщувалися центральні садиби колгоспів. Поселяючи колгоспників у квартири міського типу, влада фактично позбавляла їх присадибного господарства.

М. Хрущов вважав, що особисті підсобні господарства втрачатимуть своє значення, і доклав зусиль, щоб сприяти цьому на практиці. Як і в сталінські часи, на селі почали вилучати корів у колгоспників. Вважалося, що колгоспні тваринницькі ферми можуть забезпечувати щоденні потреби жителів села у молоці. Результатом цієї кампанії стало зменшення кількості худоби в підсобних господарствах (корів - на 9 відсотків, свиней на 20, овець і кіз - на 53 відсотки). Обсяги продукції, що надходила в базарну торгівлю, скоротилися, а ціни на неї при постійному підвищенні попиту міського населення - зросли. Від цього постраждали як міські споживачі, так і колгоспники.

Соціальна політика в добу «відлиги»

Соціальні здобутки доби М. Хрущова, як і ліквідація ГУЛАГу, були незворотними, тобто історичними за своїм значенням. У попередню, сталінську, добу модернізація країни здійснювалася методами масового терору й ціною нещадної експлуатації всього народу. У часи Хрущова модернізація тривала, але одночасно здійснювалися масштабні заходи з підвищення рівня життя людей і поліпшення соціальної сфери.

Одразу після XX з’їзду КПРС було здійснено цілу низку розрахованих на зовнішній ефект соціальних заходів, які не вимагали великих затрат. Зокрема на дві години скорочувалася тривалість робочого дня в передвихідні і передсвяткові дні. Скасовувався закон 1940 р., який «прив’язував» робітників до підприємств, на яких вони працювали. Істотно збільшувалася тривалість відпусток, пов’язаних з вагітністю і пологами (з 77 до 112 календарних днів). Встановлювався шестигодинний робочий день для підлітків до 18 років. Скасувалася плата за навчання у старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах.

У липні 1956 р. Верховна Рада СРСР ухвалила закон про пенсії та допомогу членам колгоспів. Пенсійний вік знижувався в сфері державного господарства до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Право на пенсію за старістю вперше встановлювалося для працівників колгоспно-кооперативного сектора: чоловікам - після 65 років (при стажі роботи не менше 25 років), жінкам - після 60 років (при стажі роботи не менше 20 років). Середній розмір пенсій збільшувався майже в два рази.

З 1956 р. розпочався поступовий (за галузями) перехід з восьмигодинного на семигодинний робочий день (на підземних роботах і у виробництві зі шкідливими умовами праці - на шестигодинний робочий день). У робітників та службовців України робочий тиждень зменшився з 48 годин у 1956 р. до 41 годинив 1960 р. (відповідно на підземних роботах і у виробництві зі шкідливими умовами праці - з 48 до 36 годин). З осені 1959 р. підприємства, установи і організації УРСР почали поступовий перехід на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями при восьмигодинному робочому дні.

У постанові ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» (липень 1957 р.) ставилося завдання за 10-12 років ліквідувати «комуналки» і забезпечити кожну сім’ю окремою квартирою. У кожному великому місті розгорнулося будівництво домобудівних комбінатів і промисловості будівельних матеріалів.

За десять років житлову проблему розв’язати не вдалося, оскільки тривала стрімка урбанізація України. Але було збудовано понад 3 млн квартир. Це істотно пом’якшило житлову кризу.

Економічні дискусії

У жовтні 1961 р. XXII з’їзд КПРС прийняв третю партійну програму, яка обіцяла радянським людям комунізм через 20 років. Під комунізмом завдяки компартійній пропаганді широкі маси уявляли суспільство, в якому матеріальні й культурні блага розподіляються за потребами, так зване «світле майбутнє».

Господарський механізм 30-х років розглядався як історичний здобуток КПРС. В Україні в передз’їздівському обговоренні проекту програми до засобів масової інформації надійшло близько 48 тис. письмових зауважень. Проте в цій масі відгуків жодного разу не йшлося про відмову від неринкового господарського механізму.

Менше ніж через рік після цього обговорення професор Харківського інженерно-економічного інституту О. Ліберман звернувся до М. Хрущова з листом, у якому пропонував поєднати директивний господарський механізм з елементами ринкового регулювання, як це було під час непу. Хрущов дозволив автору опублікувати пропозиції в центральному органі ЦК КПРС газеті «Правда». Стаття започаткувала широку дискусію.

Радянський плакат 1959 р.

О. Ліберман не мав чіткої моделі економічної реформи. Його ідея про поєднання директивного планування з ринковим регулюванням була неспроможною в самій основі, як і ленінський неп. Проте окремі пропозиції вченого про економічне стимулювання виробництва виглядали переконливо.

У 1964 р. Інститут економіки АН УРСР обговорив доповідь О. Лібермана про економічні важелі підвищення ефективності виробництва. На основі розроблених вченою радою рекомендацій у промисловості були проведені економічні експерименти.