Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

22.2. Поворот до суцільної колективізації сільського господарства в Україні. Ліквідація куркульства як класу. Утворення машинно-тракторних станцій. Деградація сільськогосподарського виробництва. Голодомор 1933 р. - Подолання кризи колгоспного ладу. Колгоспи в системі командної економіки.

1928 р., 28 листопада. - Створення у Березовському районі Одеського округу для обслуговування колгоспів першу в Україні машинно-тракторну станцію ім. Т. Г. Шевченка. 1932 р., жовтень - 1933 р., червень. - Голодомор в Україні.

Поворот до суцільної колективізації

Колективізація мала забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет. Вступаючи в колгосп, кожний селянин передавав свої права на розпорядження виробленою продукцією голові правління. А через нього державні установи діставали можливість визначати, скільки виробленої продукції треба залишити на задоволення потреб колгоспу і колгоспників, а скільки - вилучити у централізований фонд. Уже в 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів стали вивозити на зсипні пункти та елеватори.

Гасло суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б).

У січні 1930 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Україна відносилася в ньому до групи регіонів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 р. або навесні 1932 р.

Суцільна колективізація була задумана як комунізація. Офіційно йшлося про утворення колгоспів у формі артілі, але в різних інструкціях, якими супроводжувалися директиви, артіль мала вигляд комуни. С. Косіор закликав здійснити колективізацію за 1930 рік.

Ця практика зустріла відчайдушний опір селянських мас. Політична ситуація різко загострилася. Сталін вирішив відступити, публічно назвав факти, коли колгоспникам не залишали присадибної ділянки, «перегином» і поклав відповідальність за це на місцеві власті.

Ліквідація куркульства як класу

Щоб загнати селян у колгоспи, було вирішено знищити найзаможніший прошарок селянства, тобто тих, хто опирався з особливою силою, а незаможних, які не погоджувалися йти в колгосп, оголошували «підкуркульниками» й теж репресували.

У таємній постанові ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» власники господарств, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої віднесли «учасників і організаторів антирадянських виступів і терористичних актів». Вони мали бути ізольовані в тюрмах або таборах. До другої категорії віднесли тих, хто здійснював «менш активний опір» кампанії розкуркулення. їх разом із сім’ями виселяли в північні регіони СРСР. Розкуркуленим сім’ям, які не чинили опору, повинні були надаватися невеликі земельні ділянки за межами колгоспних масивів, спеціально збудованих виселках. Будівництво виселків потребувало коштів, а тому було мертвонародженою ідеєю. Проблему розв’язали у найпростіший спосіб: стали висилати за межі України всіх розкуркулюваних.

Сім’ю «куркуля» виганяють з власного двору. Донеччина, 1930 р.

Активісти виносять хатні речі «куркуля». Поділля, 1929 р.

Усього за роки суцільної колективізації в Україні було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств.

Фактично ж розпалося майже удвічі більше господарств, значна їх частка - з ініціативи самих селян. Не в змозі прийняти новий порядок, селяни розпродували майно і виїздили на новобудови в міста, зокрема за межі України.

Утворення машинно-тракторних станцій

Проблема модернізації сільськогосподарського виробництва розв’язувалася шляхом будівництва державних машинно-тракторних станцій. Розгортання мережі МТС відбувалося надзвичайно швидко. Від жовтня 1930 р. до кінця 1932 р. в середньому кожні два дні з’являлася нова МТС. Наприкінці 1932 р. діяло 594 МТС, які мали в своєму розпорядженні 25 630 тракторів і значну кількість сільськогосподарської техніки. В зоні їх дії перебувала майже половина колгоспів, переважно великих. МТС обслуговували 77 відсотків колгоспного масиву орних земель.

Проте підготовка механізаторів здійснювалася безпосередньо на виробництві, що призводило до постійних аварій. Низькою була й якість техніки. Після поїздки по Дніпропетровщині в липні 1932 р. Г. Петровський зазначив, що комбайни запорізького заводу «Комунар» через конструктивні недоробки залишали в полі не менш як 15 відсотків урожаю.

Деградація сільськогосподарського виробництва

Після визнання адміністративного тиску на селян перегином масштаби колективізації різко зменшилися. Однак восени 1930 р. розпочався новий наступ на село. Колективізація не перестала бути примусовою. До кінця 1932 р. у республіці було колективізовано майже 70 відсотків селянських господарств, понад 80 відсотків посівних площ.

За працю в колективному господарстві селяни не одержували майже нічого, вироблена продукція діставалася в основному державі.

У 1930-1931 рр. дезорганізація і деградація колгоспного виробництва позначалися не стільки на поставках державі, скільки на матеріальному становищі селян. У першій половині 1932 р., коли хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. завершилися і в селян викачали все, у багатьох районах України спалахнув справжній голод з випадками канібалізму й загибеллю десятків тисяч людей.

Замість того, щоб покінчити зі спотвореними виробничими відносинами, Сталін та його найближче оточення обрали шлях репресій. За півкишені зерна, принесеного з поля голодуючій сім’ї, селянин діставав повний строк у концтаборі. У народі цей драконівський акт охрестили «законом про п’ять колосків».

Голодомор 1933 р.

З червня до жовтня 1932 р. з колгоспників та одноосібників вдалося витиснути 132 млн пудів хліба, тобто менше половини скороченого порівняно з попереднім роком плану. Тоді Сталін надіслав в Україну з надзвичайними повноваженнями хлібозаготівельну комісію на чолі з головою радянського уряду В. Молотовим.

Молотовська комісія викачала з села весь хліб у рахунок хлібозаготівель, але не виконала плану. Тоді для покарання боржників вона запровадила «натуральні штрафи».

Розкуркулення селян в с. Удачному на Донеччині, 1931 р.

В усіх регіонах України, за винятком прикордонних, з активною участю комнезамівців і відряджених на хлібозаготівлі робітників із міст (яким говорили, що їхні сім’ї голодують через куркульський саботаж хлібозаготівель) почалися подвірні обшуки. Конфіскувалися запаси будь-якої їжі - сухарів, картоплі, сала, солінь, фруктової сушні, цибулі тощо. Забирали все продовольство, яким селяни мали харчуватися до нового врожаю. Конфіскація продовольства подавалася як кара за «куркульський» саботаж. Вона здійснювалася гласно, з висвітленням у районних газетах.

Коли почалася «заготівля» всього наявного продовольства, можна з певністю твердити: так тоталітарна держава карала селян за небажання працювати в громадському господарстві артілей. Практика «натуральних штрафів» стала свідомо здійснюваним терором голодом.

У березні 1933 р. С. Косіор написав Сталіну доповідну записку з інформацією про підготовку до весняної сівби. В ній він ужив фразу, яка пояснює причини терору голодом. Ось вона: «Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби саме в найбільш неблагополучних районах».

Під «найбільш неблагополучними» малися на увазі райони з величезною смертністю від голодомору, який уже лютував в українському селі. Та Косіор бідкався, що навіть голод не примусив колгоспників працювати на державу. «Навчити уму-розуму» - хіба це не помста оскаженілого генсека українському селянству?

Організаторам голоду треба було вдавати, що його не існує. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У та протоколах політбюро ЦК слово «голод» не згадувалося. Конкретні заходи партійних організацій, які пов’язувалися з голодом, проходили в документації через «особливі теки». Цього табу в КПРС дотримувалися до грудня 1987 р.

Щоб адміністративно «прив’язати» селян до колгоспів, Сталін запровадив з грудня 1932 р. внутрішні паспорти для населення міст і новобудов. Жителі сільської місцевості, яким паспортів не видавали, вже не могли легально влаштуватися у місті.

Паспортизація населення вимагала певного часу і не могла одразу виявити втікачів із села. Потік утікачів припинили за допомогою внутрішніх військ. Одночасно із запровадженням паспортної системи Україна була оточена по периметру своїх кордонів загороджувальними загонами, щоб перешкодити появі голодних селян у інших республіках. Без спеціального дозволу не можна було пересуватися залізницями.

Смертність від голоду почалася вже в останні місяці 1932 р. З весни 1933 р. вона стала масовою. Майже всюди органи ДПУ реєстрували випадки людожерства й трупожертва (відділити одне від одного майже неможливо).

Сталін у ці трагічні місяці публічно визнав тільки «харчові труднощі в ряді районів». Звертаючись до делегатів Першого Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників (лютий 1933 р.), генсек цинічно заявив: «Принаймні, як порівняти з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».

Автомобілі з урожаєм. Херсонщина, 1930 р.

Подолання кризи колгоспного ладу

На січневому (1933 р.) об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Сталін заявив, про настала пора відмовитися від політики прискорених темпів колективізації, тому що, мовляв, її завдання виконані. Насправді слід було рятувати охоплене кризою сільське господарство. Поворот в економічній політиці ознаменувався заміною продрозкладки податком, а також дозволом колгоспам та одноосібникам реалізувати вироблену продукцію, окрім твердо зафіксованої податкової норми, за цінами вільного ринку.

19 січня 1933 р. вийшла постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами». Запровадженням нового закону держава прагнула пробудити в колгоспників зацікавленість у розширенні посівних площ, спонукати їх до подолання безгосподарності.

Між продподатком 1921 р. та обов’язковими поставками 1933 р. існувала якісна різниця. Продподаток, який знаменував собою перехід до непу, зберігав натуральну форму тільки до стабілізації грошового обігу. Надалі він набув грошової форми, і зібрані через бюджет кошти держава витрачала на вільному ринку, купуючи стільки зерна, скільки селяни могли продати за встановленими цінами, якщо вони їх влаштовували. А державні хлібопоставки завжди мали натуральну форму. Між державою та одержавленими колгоспами не виникло ринкових відносин. Обов’язкові поставки відрізнялися від реквізицій 1919-1920 рр. і безрозмірної продрозкладки 1929-1932 рр. тим, що залишали селянам певну можливість працювати на себе. Отже, праця колгоспників за своєю природою ставала не рабською, а кріпацькою.

Українські колгоспниці. 30-і роки 20 ст.

Сталінський режим відмовився від буквального втілення в життя комуністичної доктрини, яка прирікала селян на рабську працю в примусово створених комунах. А селяни (не відразу, а тільки після кампаній розкуркулення і терору голодом) змирилися з необхідністю працювати в сільськогосподарській артілі, коли дістали змогу розпоряджатися частиною виробленої в ньому продукції.

Щоб вивести сільське господарство зі стану економічного колапсу й забезпечити умови для втілення в життя закону від 19 січня 1933 р., потрібний був певний механізм. Його утворили запровадженням політичних відділів МТС і радгоспів — надзвичайних партійних органів. Це був один з нечисленних випадків, коли диктатура державної партії вийшла з-під тіні радянських органів влади.

Політвідділи мали перетворити машинно-тракторні станції та радгоспи в центри господарсько-технічного, політичного та організаційного керівництва колгоспами, відновити втрачене управління сільським господарством, забезпечити виконання основних сільськогосподарських робіт і налагодити громадський порядок.

Політвідділи провели чистку керівних кадрів у сільському господарстві. Недавніх незаможників перестали нацьковувати на колишніх середняків, які позбулися в колгоспах статусу селян-власників.

Важливою функцією політвідділів було налагодження трудової дисципліни. У 1933 р. вони вичистили з українських колгоспів 34 тис. осіб, причислених до «куркульських елементів». Запізнення на роботу каралося вперше доганою, вдруге - штрафом, втретє - виключенням з колгоспу.

Під особливий контроль політвідділи взяли організацію та облік робіт у колгоспах. Командні методи управління вимагали колосальних зусиль у налагодженні обліку й звітності, щоб забезпечити хоч якийсь порядок у колективному виробництві. Та навіть добре поставлений облік не міг замінити природної зацікавленості селян-власників у найбільш раціональному господарюванні.

Політвідділи організували навчання масовим професіям на довгострокових курсах і в постійно діючих школах із навчально-виробничими майстернями.

До кінця 1934 р. кризу колгоспного ладу вдалося подолати. Політвідділи МТС ліквідували.

Колгоспи в системі командної економіки

За другу п’ятирічку (1933-1937) кількість МТС в Україні зросла з 592 до 958, а число обслуговуваних ними колгоспів - з 12,2 до 26,7 тис.

Застосування машин створювало можливості для впровадження агротехніки. Наприкінці другої п’ятирічки агротехнічні заходи використовувалися в переважній більшості колгоспів.

До кінця другої п’ятирічки в Україні вже налічувалося 35 тис. хат-лабораторій, у яких колгоспники оволодівали основами агрономічної науки.

Другий Всесоюзний з’їзд колгоспників-ударників, що відбувся в Москві в лютому 1935 р., затвердив новий статут сільськогосподарської артілі.

Новий статут обмежив (до чверті або половини гектара залежно від місцевих умов) розміри присадибної ділянки, щоб колгоспник приділяв їй якомога менше часу.

У середині 1937 р. в Україні налічувалося 27 347 колгоспів. Вони об’єднували 3757 тис. селянських дворів. У колгоспах працювало понад 7 млн людей.

На той час ще залишалося 154 тис. одноосібних дворів, або менше 4 відсотків загальної кількості селянських дворів.

Суцільна колективізація стала фактом. Позбавлені землі й засобів виробництва, прив’язані до сільської місцевості на все життя безпаспортним статусом, селяни були зобов’язані випрацьовувати «обов’язковий мінімум трудоднів».

У колгоспах з 1933 р. створювалися бригади з постійним складом працівників, за якими закріплювалися машини, реманент, робоча худоба. У рільничих бригадах, які спеціалізувалися на вирощуванні технічних культур, стали виникати ланки. Згодом ланкова система організації праці поширилася на вирощування зернових культур. Була запроваджена індивідуальна та дрібногрупова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці.

Матеріальна зацікавленість позначилася на продуктивності праці у громадському господарстві. У 1935 р. бригадир Старобешевської МТС на Донеччині П. Ангеліна стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад. Тоді ж ланкова колгоспу в с. Старосілля (тепер Городищенського району Черкаської області) М. Демченко взяла зобов’язання виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара. У країні почалося змагання п’ятисотенниць.

Запровадження матеріальної зацікавленості в господарюванні стало для держави набагато вигіднішим, ніж відбирання всього вирощеного врожаю насильницькими методами. У 1933 р. Україна дала державі 317 млн пудів хліба, в 1935 р. - 462 млн, у 1938 р. - 545 млн пудів. Зростання хлібопоставок відбувалося паралельно з певним підвищенням життєвого рівня колгоспного селянства.

Поняття та терміни

Колективізація сільського господарства - процес докорінної перебудови аграрного сектора, ініційований більшовицьким керівництвом наприкінці 1920-х років. Колективізація передбачала перетворення дрібних індивідуальних господарств на колективні підприємства (колгоспи) для встановлення цілковитого контролю держави за сільськогосподарським виробництвом і використанням його ресурсів та потенціалу для модернізації всього господарства.

Голодомор (голодний мор) - наслідок терору голодом, здійсненого сталінською командою в Кремлі шляхом реквізиції всього виявленого обшуком у селянських садибах продовольства. Реквізиція здійснювалася вибірково в листопаді грудні 1932 р. і по всій Україні в січні 1933 р. Метою реквізиції було попередження соціального вибуху в українському селі і намагання «провчити» селян, які відмовлялися працювати на державу в одержавлених колгоспах. З лютого 1933 р. держава почала годувати тих селян, які ще зберігали здатність працювати в колгоспі.

Від голоду в Радянському Союзі, викликаного драконівськими хлібозаготівлями, терор голодом відрізнявся десятикратно більшими жертвами. На Кубані терор голодом був сполучений зі скасуванням наслідків українізації, яка оголошувалася «петлюрівською». В УСРР він сполучався з масовими репресіями проти української інтелігенції. Одночасно була запроваджена чистка КП(б)У, що розтягнулася на ряд років і переполовинила кількісний склад півмільйонної партійної організації республіки.