Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

Тема 21. УСРР під час нової економічної політики (1921-1928 рр.)

21.1. Відмова від курсу на світову революцію. Міжнародна активність УСРР. Внутрішнє становище. Голод у південних губерніях. Запровадження нової економічної політики. Неп у «командних висотах» народного господарства. Неп у сільському господарстві Кооперативи або колгоспи? Доля непманів.

1920 р., 28 грудня. - Підписання робітничо-селянського союзного договору між УСРР та РСФРР про військовий та господарський союз із взаємним визнанням суверенітету та незалежності республік.

1921 р., 30 серпня. - Прийняття постанови РНК УСРР про втілення в життя нової економічної політики.

1921—1923 рр. - Поширення у південних районах України голоду, викликаного посухою, розрухою господарства внаслідок війни і політики «воєнного комунізму».

Відмова від курсу на світову революцію

Більшовики завжди підкреслювали всесвітньо-історичне значення жовтневих подій 1917 р. і власну месіанську роль в історії людства. Вони були впевнені у перемозі комунізму в планетарному масштабі.

Поразка під стінами Варшави тимчасово поклала край честолюбним маренням вождів РКП(б). Навесні 1921 р. народногосподарський колапс і перспектива відкритої війни з селянством змусили В. Леніна задуматися над перспективами обраного курсу.

Міжнародна активність УСРР

У 1921 1922 рр. на місці колишньої Російської імперії існувало шість країн: Польща, Фінляндія, Латвія, Естонія, Литва і ще одна країна, яка не мала власної назви. Ця країна з надзвичайно високим ступенем централізації управління складалася з дев’яти формально незалежних держав: Азербайджану, Білорусії, Бухари, Вірменії, Грузії, Далекосхідної Республіки, Росії, України і Хорезму.

У країні без назви тільки дві держави здійснювали активні контакти на міжнародній арені - Росія і Україна. X. Раковський утворив наркомат зовнішньої торгівлі і домігся від центральних відомств згоди на забезпечення істотної самостійності його роботи. Наприкінці 1921 р. торговельні представництва та місії УСРР уже працювали в Берліні, Гамбурзі, Варшаві, Данцигу, Здолбунові, Празі, Відні, Ризі, Римі, Константинополі.

У квітні травні 1922 р. на конференції в Генуї (Італія) глави урядів європейських держав обговорювали економічні і фінансові проблеми, які існували у них з Німеччиною і Росією. Розібравшись у природі радянських держав, ініціатори запросили на конференцію тільки Росію. Найбільш досвідченого дипломата, яким був X. Раковський, Раднарком РСФРР включив до складу російської делегації.

У квітні 1922 р., під час роботи конференції, було укладено Рапалльську угоду між Росією та Німеччиною. Восени цього року дія угоди була поширена на Україну та інші незалежні радянські республіки.

Наприкінці 1922 - на початку 1923 рр. Україна разом з Росією і Грузією у складі єдиної делегації взяла участь у роботі Лозаннської конференції, де обговорювалось питання про режим чорноморських проток. Всупереч зусиллям радянських дипломатів було прийняте рішення про відкриття проток для військових кораблів нечорноморських держав.

Внутрішнє становище

Внутрішнє становище України після семи років майже безперервних воєнних дій було надзвичайно тяжким.

Народне господарство республіки на початку 1921 р. являло собою жахливу картину спустошення: висаджені в повітря домни, затоплені ґрунтовими водами шахти, зруйновані залізничні мости, понівечені пожежами стіни заводських будівель. Чисельність промислових робітників скоротилася наполовину.

Пайок у містах було скорочено до чверті фунта хліба (ста грамів), та й то його видавали не щодня.

З припиненням воєнних дій поширилися протести селян проти заборони торгівлі і вилучення продовольства за продрозкладкою.

ЦК РКП(б) зобов’язав керівників УСРР відправити протягом травня 1921 р. не менше 40 ешелонів з хлібом у розпорядження наркомпроду РСФРР. Центральному комітету КП(б)У не залишилося нічого іншого, як залучити армію до примусового стягнення хліба.

Село знову піднімалося на збройну боротьбу. Селянство пройшло школу світової і громадянської воєн, у багатьох була зброя. У повстанському русі брали участь усі верстви села. Однак у офіційній пропаганді причиною труднощів називали саботаж продовольчої політики радянської влади заможною частиною селянства - куркулями, а повстанський рух - «куркульським бандитизмом».

Боротьбу з повстанськими загонами у 1921 р. очолили безпосередньо керівники УСРР X. Раковський і М. Фрунзе. Проти селян були кинуті червоноармійські частини, керовані уславленими героями громадянської війни В. Блюхером, П. Дибенком, Г. Котовським, О. Пархоменком та ін.

Голод у південних губерніях

У травні-червні 1921 р. стало зрозуміло, що насувається жахлива посуха.

Природний катаклізм ударив по основних хліборобських регіонах - Поволжю, Північному Кавказу, південних губерніях України. У регіонах, не зачеплених посухою, врожайність майже не поступалася звичайній. Але селяни посіяли тут істотно менше ніж у роки, що передували продрозкладці. Виникла нерозв’язна ситуація з хлібом, за якої масова загибель людей від голоду була ніби запрограмована: на фактор природного лиха наклалися наслідки комуністичного експерименту і спричиненого багаторічними воєнними діями господарського розвалу.

Леніна обурювало те, що Україна дає Росії в цій ситуації менше хліба, ніж вимагала радянська влада. Він навіть запропонував мобілізувати 3 мільйона молоді в Поволжі до армії й послати її в Україну, щоб вона допомогла посилити продроботу серед «ненажерливих багатих селян». Реалізувати цей страхітливо-підступний задум не вдалося через дезорганізацію життя в голодуючому Поволжі.

Становище в південних губерніях України трагічно погіршувалося. Але про голодуючих селян в українських губерніях держава забула. Газетам було заборонено писати про них. «Братерська допомога хлібом» формально незалежної України сусідній Росії виглядала б дивно, якби всі знали, що українські селяни також умирають з голоду.

Республіка мусила й далі вивозити хліб для постачання «червоних столиць» (Москви і Петрограда). У травні 1922 р. голодувало понад 3,7 млн людей. Г. Петровський кілька разів звертався в Москву з проханням не вивозити на північ продовольчі вантажі наркомпроду УСРР, але домігся згоди тільки у червні. Тим часом до врожаю 1922 р. не дожили сотні тисяч селян південних губерній.

Москва відновила з 1922 р. експорт хліба. З України вивезли за кордон 13,5 млн пудів хліба нового врожаю. Щоб експорт не виглядав аморально, було оголошено, що врожай 1922 р. припинив голод. А голод у південних губерніях протримався протягом усього 1922 р. й перекинувся на першу половину 1923 р.

Керівники РКП(б) турбувалися про постачання міст і забували про голодуючих селян. Голодні робітники були небезпечніші, ніж розпорошені селяни. Проте в політиці центру виявлялося й неоднакове ставлення до селянства різних регіонів: співчутливе для Поволжя й агресивно-лихе щодо південних губерній України. Пояснення криється в тому, що українське село було охоплене антибільшовицьким повстанським рухом.

Цей рух у другій половині 1921 р. стрімко пішов на спад. В умовах голоду політична активність села зменшилася майже до нуля. Голод виявився фактором, який утихомирював ефективніше, ніж каральні експедиції. Конфіскуючи злиденні продовольчі запаси навіть у селян південних губерній, радянська влада скористалася природним катаклізмом, щоб упоратися з «куркульським бандитизмом». У 1921 р. в Україні було вперше застосовано терор голодом.

Перехід до непу

Перехід до нової економічної політики нерідко пов’язують із повстанням матросів і робітників Кронштадта.

Проте рішення про відмову від реквізиційного принципу у відносинах міста і села визріло ще в січні 1921 р. У грудні 1920 р. Ленін підписував один за одним декрети, які готували скасування державою товарно-грошових відносин. А 4 лютого 1921 р. конференція металістів у Москві ухвалила резолюцію на його доповідь, в якій вимагалося замінити продрозкладку натуральним податком. Леніну було потрібно, щоб ключова теза про ліквідацію розкладки проголошувалася від імені робітничої конференції.

На засіданні політбюро ЦК РКП(б) 8 лютого 1921 р. Ленін запропонував задовольнити бажання селян про заміну розкладки хлібним податком.

15 березня 1921 р. X з’їзд РКП(б) прийняв постанову «Про заміну розкладки натуральним податком».

Гасло-вимога до селян про здачу продподатку

У промові на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921 р., коли вперше було озвучено термін «нова економічна політика», Ленін уже допускав можливість торгівлі не тільки в місцевому господарському обороті, а й у масштабах усієї країни. На порядок денний було поставлене питання про створення державної торгівлі.

У квітні 1922 р. до Москви відкликали одного з найбільш здібних господарських працівників - наркома продовольства УСРР М. Владимирова. Разом з Г. Сокольниковим він очолив роботу над подоланням дефіциту бюджету та здійсненням грошової реформи. У жовтні 1922 р. були випущені забезпечені золотом банківські білети - червінці. У лютому-березні 1924 р. грошова реформа успішно завершилася.

Поворот правлячої партії обличчям до ринку, легалізація приватної торгівлі, зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія непмани.

Ідеологічне обґрунтування непу

В. Леніну довелось пояснювати провальний досвід комуністичного будівництва 1918 1920 рр. На цей період радянської історії було накинуто маскувальну сітку з двох слів - воєнний комунізм. Запроваджений тільки в 1921 р., цей неологізм мав запевнити, що партія зовсім не збиралася негайно втілювати в життя свою програму.

К. Маркс називав комуністичним суспільство, позбавлене приватної власності на засоби виробництва. Більшовики стали зображати комунізм як суспільство загального благоденства, у якому матеріальні блага повинні розподілятися за потребами. Те, що здійснювалося з 1917р., було названо соціалістичним будівництвом. Багатозмістовий популярний термін «соціалізм» був приватизований компартійними пропагандистами. Соціалізм вони оголосили першою фазою комунізму.

Суть нової економічної політики Ленін не раз визначав як вимушений і тимчасовий відступ від будівництва соціалізму.

Неп у «командних висотах» народного господарства

У добу воєнного комунізму націоналізоване господарство функціонувало як одне велике підприємство. Необхідні для виробництва елементи, включно з пайками для робітників, централізовано розподілялися в натуральному вигляді.

З переходом до непу держава поклала відповідальність за хід виробництва безпосередньо на фабрики і заводи, на керівників підприємств.

У добу воєнного комунізму націоналізовані підприємства підпорядковувалися головним комітетам (главкам), якими керувала ВРНГ. Самостійності ці підприємства не мали. Вони не продавали, а здавали свою продукцію главкам, не купували, а одержували за нарядами сировину й матеріали. При непі главки були скасовані, а підприємства - об’єднані в госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок грунтувався на самоокупності трестів, під якою розумілося досягнення беззбитковості виробництва та одержання додаткового продукту - прибутку.

Трести почали організовуватися з осені 1921 р. З їх утворенням на УРНГ було покладено загальне керівництво державною промисловістю України. Водночас формувався ринок засобів виробництва на основі синдикатів, оптових ярмарків і товарних бірж.

У 1925/26 господарському році (господарські роки починалися з 1 жовтня і закінчувалися 31 вересня наступного календарного року) довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено. Створювалися можливості спрямувати певну частину капіталовкладень на новобудови.

Неп у сільському господарстві

Більшовицький агітаційний плакат 1923 р.

Наполегливі спроби замінити ринкову економіку комуністичним виробництвом найбільш повно й безповоротно провалилася на селі. Селяни змусили державну партію заплатити по революційних векселях і віддати поміщицькі маєтки для зрівняльного розподілу. Невдача спіткала й плани фактичного одержавлення селянської власності шляхом її колективізації. Поодинокі комуни виникли переважно в поміщицьких маєтках, урятованих від поділу всілякими ініціативними групами, не завжди селянськими за складом.

Зрівняльний поділ землі в українському селі завершився в 1923 р. Трудовою нормою вважалася та кількість землі, що її селянин мав змогу обробити силами власної сім’ї. Загалом у селянському користуванні в 1923 р. перебувало понад 31 млн десятин землі, тобто 92 відсотки земельного фонду республіки.

19 травня 1923 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли декрет про запровадження єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. Основний тягар податку перекладався на заможні верстви села. З кожним роком чимраз більша кількість незаможників звільнялася від сплати податків. Так партія створювала собі соціальну опору для майбутніх перетворень на селі.

Зернове виробництво в середині 20-х років досягло передреволюційних показників. В умовах непу селянське господарство міцніло. У 1925 р. робочої худоби не мало 46 відсотків господарств, а в 1929 р. - тільки 39 відсотків.

Ринкові відносини між містом і селом були позбавлені штучності. Націоналізація землі не зробила індивідуальні (за тогочасною лексикою одноосібні) селянські господарства залежними від держави.

Державним заготівельним організаціям було зручніше мати справу не з розпорошеними господарствами, а з їхніми кооперативними об’єднаннями. Селяни ще з кінця 19 ст. організовували різноманітні сільськогосподарські кооперативи. За постановою РНК УСРР від 13 квітня 1921 р. в республіці почала формуватися єдина система споживчої кооперації. Майже відразу з цієї системи виокремилася сільськогосподарська кооперація. Набули розвитку спеціальні види сільгоспмюперації - машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, меліоративні та інші товариства. До кінця 20-х років у сільськогосподарську кооперацію було залучено більше половини селянських господарств. Всіма видами кооперації, зокрема і споживчою, охоплювалося 85 відсотків селянських господарств.

Будь-які форми кооперативів не були пов’язані з відчуженням селянської власності. Учасники кооперативних об’єднань зосереджували колективні зусилля на виконанні певних операцій або функцій, залишаючись господарями на своїй землі. Поза товарно-грошовими відносинами кооператив існувати не міг.

Передбачені програмою РКП(б) колективні господарства були іншої природи. Саме за ними закріпилася назва колгоспів, хоч кооперативи теж були колективними господарствами. Колгоспи не мали нічого спільного з кооперативами. Вони базувалися на відчуженні засобів виробництва.

Доля непманів

Більшовики розглядали неп як перехідний період від капіталізму до соціалізму. Підприємницька верства, що народжувалася в умовах ринку, вважалася соціальним злом.

Сподівання багатьох на те, що з непом припиниться червоний терор, виявилися марними. «Величезна помилка думати, - підкреслював Ленін у березні 1922 р., - що неп поклав край теророві».

Цільова установка на викорінення непманів була сформульована уже в 1921 р. Наступ розпочався після оголошення на XIV партійному з’їзді в грудні 1925 р. курсу на індустріалізацію. У зв’язку з економічно невмотивованими інструкціями уряду про зниження цін, які зобов’язані були виконувати всі господарюючі суб’єкти, почалося згортання торговельно-промислової діяльності приватного капіталу.

Непманський капітал став зазнавати й прямих атак з боку держави. У червні 1926 р. було запроваджено руйнівний одноразовий податок на всіх приватників. Потім його стали повторювати, весь час збільшуючи ставку. Тарифи залізничних перевезень для приватника було підвищено удвічі проти ставок для державних вантажів.

У 1927 р. наступ продовжувався з неослабною силою. Потім за справу взялися чекісти. За допомогою провокаційно-силових методів вони вилучали в підприємців валюту та коштовності.

Українське село у 20-і роки 20 ст.

Київ. Хрещатик у 20-і роки 20 ст.

Непман перестав бути потрібним не тому, що держава спромоглася налагодити ринкову змичку (зв'язок) між містом і селом. Керівники її готувалися до цілковитої зміни економічної політики, до нового комуністичного штурму під іншими, ніж у 1918-1920 рр., пропагандистськими гаслами.

Поняття та терміни

Воєнний комунізм - здійснювані більшовиками соціально-економічні перетворення з метою якнайшвидше побудувати комуністичний лад за програмою, вперше оприлюдненою В. Леніним у квітні 1918 р. в статті «Чергові завдання Радянської влади». У березні 1921 р., коли ця політика провалилася, Ленін з метою маскування провалу назвав її воєнним комунізмом, тобто політикою, нав’язаною війною.

Нова економічна політика (НЕП) тривала з 1921 р. по 1928 р. Р. Пайпс у книзі «Росія при більшовиках» зазначив так: «Хоча вважається, що воєнний комунізм - це імпровізація, а НЕП - це спрямований крок, насправді все було навпаки». Ключовим елементом НЕПу була заміна продрозкладки продподагком, яка потягнула за собою відновлення товарно-грошових відносин між містом і селом. Внаслідок цього держава змушена була відкрити шлях до вільного підприємництва і перейти від комуністичних на капіталістичні засади управління націоналізованими галузями господарства, виступаючи як сукупний капіталіст.

Синдикати - організації для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів.