Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

Тема 13. Західноукраїнські землі наприкінці 18-у першій половині 19 ст.

13.1. Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ. Чисельність населення та його етнічний склад. Політика австрійського уряду щодо українців. Соціально-економічне становище та соціальні рухи. Українське національне відродження наприкінці 18 - у першій половині 19 ст. Пробудження національного життя. «Руська трійця», її діяльність.

1816 р. - Заснування в Перемишлі першого на західноукраїнських землях просвітницького товариства греко-католицьких священиків.

1833-1838 рр. - Діяльність у Львові угруповання «Руська трійця».

1836 р., грудень. - Видання «Руською трійцею» альманаху «Русалка Дністровая».

Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ

У складі Австрійської (від 1867 р. - Австро-Угорської) імперії українські землі не становили окремої адміністративної одиниці.

Галичина ввійшла до складу Австрійської монархії в 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі й разом з частиною польських земель була виділена в окрему провінцію з центром у Львові. Після неодноразових територіальних змін ця провінція отримала назву «Королівство Галіцїї і Лодомерії». Об’єднання українців і поляків у межах однієї провінції створило передумови для міжнаціонального протистояння. За територією й чисельністю населення Галичина належала до найбільших австрійських провінцій. Адміністративна влада належала губернському управлінню на чолі з губернатором. Губернатора, який утримував у своїх руках усю повноту виконавчої влади, призначав імператор.

Буковину було офіційно долучено до Австрії у 1775 р., а в 1786 р. її приєднано до Галичини (від 1849 р. виділена в окремий округ і також без етнічного поділу попри те, що в Північній Буковині переважало українське населення, а в Південній - румуни).

Закарпаття від кінця 17 ст. перебувало у складі Австрії. Всі адміністративні органи влади краю підпорядковувались Пожонському (Братиславському) намісницькому управлінню Угорського королівства.

Політика австрійського уряду щодо українців. Соціально-економічне становище та соціальні рухи

Імперія Габсбургов зберігала зовнішній блиск, але все відчутнішим було її відставання від інших європейських держав, насамперед Англії. Ахіллесовою п’ятою цієї імперії була надто мала чисельність австрійців порівняно з підкореними ними народами, причому останні мали до того ж давні державні й культурні традиції. Щоб не допустити розпаду своєї імперії, Габсбургам доводилося балансувати, давати певні права підкореним народам, навіть обіцяти деяким із них (угорцям) рівний з австрійцями доступ до управління державою. Звичайно, Габсбурги активно запроваджували в Галичині німецьку мову, на яку швидко перейшли міська адміністрація, суд, університет (у 1806-1823 рр. він взагалі був закритий), навіть середня школа. Австрійський уряд пробував переселяти до Галичини німецьких колоністів, але ця політика не мала глибоких наслідків і кількість німців-колоністів була в Галичині відносно невеликою. До того ж у середині 19 ст. Габсбургам довелось пом’якшити національну й культурну політику, бо старий і жорсткий попередній курс загрожував революційним вибухом.

Щоб ліквідувати загрозливі тенденції, особливо в селі, імператриця Марія-Терезія (1740-1780) зважилась на проведення державних реформ у дусі «просвітницького абсолютизму». Вона створила розвинуту бюрократичну систему, без якої Австрійська імперія не могла б існувати як велика держава. У Відні було створено центральний апарат, представники якого, незалежні від провінційних парламентів, контролювали місцеву адміністрацію. Це призвело до централізації управління, послаблення влади місцевих магнатів. Майже скрізь, окрім автономної Угорщини, було запроваджено німецьку мову. При цьому імператриця прагнула послабити ймовірні відцентрові рухи й пішла на певні поступки, наприклад, українцям, щоб протиставити їх значно організованішим у той час галицьким полякам. Були вжиті також дієві заходи для поліпшення рівня початкової освіти.

Далі шляхом реформ і централізації держави пішов син Марії-Терезії - імператор Йосиф II (1780-1790). Він повів наступ на автономію Угорщини, утверджуючи провідну роль німців у імперії; розпочав секуляризацію церковних земель, беручи католицьку Церкву під державний контроль; ліквідував обмеження в правах для юдеїв і протестантів. Особливо важливим було фактичне, а не на папері, зрівняння в правах греко-католицького духовенства з римо-католицьким. Йосиф II зайнявся також ліквідацією кріпацтва, скасував особисту залежність селянина від пана, зробив неможливим продаж кріпаків окремо від землі, на якій вони господарювали, скоротив панщину, дозволив кріпакам брати шлюб, не питаючись в пана дозволу і т. д. Галицькі селяни (українці й поляки) отримали право апеляції до вищих органів влади, яке вже давно мали селяни австрійські та чеські. Все це було прогресивним явищем, однак унаслідок нововведень тільки заможні селяни утримали власні землі, а переважна більшість селян перетворилися на безземельних робітників, які мусили працювати на поміщиків. До того ж нащадки Йосифа II (Леопольд II та Франц І, які владарювали відповідно у 1790 1792 і 1792 1835 рр.) або відмінили ряд законів свого попередника, або ж зберегли їх лише на папері. Лише у 1848 р. були остаточно ліквідовані панщина та відробіткова рента, а кріпацтво в імперії скасоване повністю.

Своєрідність аграрної реформи Йосифа II полягала в тому, що вона зберегла й навіть зміцнила магнатське землеволодіння, зберегла певною мірою й землеволодіння заможних селян. Це законсервувало феодальні відносини, пригальмувало притік до міст вільних робочих рук.

Основою економіки в Австрійській імперії залишалося сільське господарство. Тим більше це було характерним для західноукраїнських, словацьких та польських земель, які опинилися під пануванням Габсбургів. Звичайно, існували певні промисли, які починали переростати у промисловість. Карпатські гори завжди славились своїми лісами, і не випадково саме тут виникли різноманітні тартаки (лісопилки), ліс інтенсивно вирубували й сплавляли з гір річками або ж перевозили возами до місця збуту. Карпати були також відомі соляними розробками, особливо під Галичем, деякими іншими промислами (видобуток сірки).

Ярмарок на площі Св. Юра у Львові. 30-ті роки 19 ст.

Хоча з 20-х років 19 ст. в цих регіонах України посилилися капіталістичні тенденції в розвитку економіки, особливо в таких містах, як Львів, Перемишль та Чернівці, які стали одночасно значними торговельними центрами, однак ще кілька десятиліть тут домінували підприємства мануфактурного типу. Соціальна структура населення підавстрійських земель України була відсталою й некорисною для українців. Це було наслідком колоніального становища українських земель та дискримінації українського населення.

У 40-х роках 19 ст. стали масовішими й краще організованими селянські повстання, про що свідчить повстання зими 1842-1843 рр. у Північній Буковині на чолі з Лук’яном Кобилицею. Урядові війська придушили повстання, а самого Кобилицю було ув’язнено. Але збройна боротьба буковинських селян не припинилася.

Українське національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці 18 - в першій половині 19 ст.

Західна Україна мала проблеми в боротьбі проти германізації, а ще українці тут перебували під потужним польським тиском. Польські великодержавні шовіністи твердили, що українська мова є лише діалектом польської (їхні російські «колеги» запевняли, що українська мова є наріччям не польської, а російської). Природні спроби зберегти свою національну ідентичність викликали їхнє невдоволення, породили зливу доносів на українських лідерів, які нібито розпалювали національну ворожнечу. Внаслідок тривалого періоду власної бездержавності верхівка українського суспільства сполонізувалася (змадяризувалася, зрумунізувалася), інтелігенція була дуже нечисленною й складалася з представників греко-католицького духовенства та їхніх дітей. Для соціальної структури цих регіонів була типовою картина, коли українці були в своїй масі селянами, а їхня нечисленна еліта складалася з духовних осіб.

Важливим осередком українського національного життя став старовинний Перемишль, де сформувався культурно-освітній осередок навколо греко-католицьких єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського. До цього осередку входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський, Йосиф Левицький та інші. Михайло Левицький (1774-1858), перемишльський єпископ, а потім Галицький митрополит, зробив великий внесок у розбудову народної освіти в Галичині. Його сподвижник Іван Могильницький (1777-1831) став видатним оборонцем української мови, автором першої в Галичині «Граматики» української мови та ще кількох підручників, наукового трактату «Розвідка про руську мову». У 1816 р. вони обидва заснували перше в Галичині культурно-освітнє товариство греко-католицьких священиків, котре мало на меті видавати книги українською мовою для простолюду, а наступного року домоглися права викладати там українською мовою. Діяльність Левицького та Могильницького підготувала Грунт для знаменитої «Руської трійці».

Зацікавлення національною історичною спадщиною, мовою та усною народною творчості почали виявляти й представники духівництва на інших західноукраїнських землях. Іоанникій Базилович (1741-1821), уродженець Пряшівщини, чернець Мукачівського монастиря, став автором першої наукової праці з історії Закарпаття - «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича». Згодом фундаментальну шеститомну «Історію карпатських русинів» створив відомий учений-славіст і церковний діяч Михайло Лучкай (1789-1843). Він був також автором першої на західноукраїнських землях друкованої порівняльної «Граматики слов’яно-руської мови» (1830), в якій висловлювався за церковнослов’янську мову в її карпатоукраїнській редакції як літературну мову закарпатських українців.

Титульна сторінка збірки «Русалка Дністровая», 1837 р.

Михайло Шашкевич

Утвердження ідеї створення літературної мови на народній основі пов’язане з діяльністю «Руської трійці» (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький). Ці вихованці Львівської греко-католицької семінарії, зустрілися 1833 р. Виразно підкреслюючи слов’янофільський характер свого гуртка, його учасники взяли собі давньослов’янські імена: Шашкевич - Руслан, Вагилевич - Далібор, Головацький - Ярослав. Свою діяльність «Руська трійця» розпочала із збирання українського фольклору в Галичині, на Буковині та в Закарпатті. Етнографічні експедиції переконали трійчан, що відродити українську мову в Галичині можна лише впроваджуючи в літературу замість «язичія» (штучного варіанту церковнослов’янської мови) живу народну мову.

Однією з перших громадських акцій «Руської трійці» став виступ найталановитішого із трійчан М. Шашкевича на урочистих зборах у семінарії, присвячених дню народження імператора Франца І, українською мовою (зазвичай подібні промови виголошувалися латинською, польською, німецькою). Незабаром з’явився ще й вірш М. Шашкевича «Голос галичанина», який широко розповсюджувався серед семінаристів. Отже, своє завдання трійчани вбачали у пробудженні національної свідомості галичан. Засобом для досягнення мети мали стати книжки українською мовою. Ще 1834 р. Шашкевич склав альманах своїх творів під назвою «Зоря», писаних народною українською мовою, включивши до нього поезії своїх товаришів - трійчан, народні пісні. Цензор заборонив видання альманаху. Але трійчани не відступилися від своїх задумів. На основі «Зорі» невдовзі було підготовлено нову збірку - «Русалку Дністрову», яку вирішили друкувати в Будапешті, де цензура була більш лояльною. У жовтні 1836 р. було отримано дозвіл, а в грудні того самого року, з’явилася книжка під назвою «Русалка Дністровая», датована 1837 р. Її складала низка народних дум, пісень, оригінальних творів трійчан і перекладів. Альманах було написано живою народною мовою. Так галицькі будителі заклали основи розвитку української літературної мови в західноукраїнських землях.

Поява першої книги, виданої українською мовою, стала віхою у справі національного відродження галицьких українців. Альманах засвідчив початок нової літератури на західноукраїнських землях. Влада заборонила видання. Лише близько 250 примірників із тисячного накладу встигли розповсюдити. Через переслідування «Руська трійця» розпалася.

Діяльність «Руської трійці» знайшла продовження в українському національному русі під час революції 1848-1849 рр., а згодом у народовському напрямі національного руху на західноукраїнських землях. Так, зокрема, традиції заборонених цензурою «Зорі» та «Русалки Дністрової» продовжив упорядкований братами Головацькими літературний альманах «Вінок русинам на обжинки», виданий у Відні 1845-1847 рр. Він доніс до читачів головні ідеї «Руської трійці» і відіграв значну роль у культурному житті Галичини. Підсумком діяльності «Руської трійці» стало визначення головних програмних засад українського національного руху в статті Я. Головацького «Становище русинів у Галичині» (1846 р.), що їх 1848 р. поклала в основу своєї діяльності Головна руська рада.

Поняття та терміни

Просвітництво - ідейний та культурницький рух, який у 18 ст. охопив країни Європи. Назва руху відображала віру в просвіту, поширення знань; у цьому просвітники вбачали головний засіб розв’язання суспільних проблем.

Романтизм - ідейний, літературний та мистецький напрям, що панував у Європі з 90-х років 18 ст. до середини 19 ст. Для нього характерні переосмислення ідей просвітництва, увага до сильного героя, народження нового історичного мислення, звернення до фольклору тощо.