Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

12.3. Утворення Кирило-Мефодіївського братства. Програмні документи й громадсько-політична діяльність братчиків. Значення Кирило-Мефодіївського товариства для розгортання національно-визвольного руху. Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні.

1814-1861 рр. - Життя й діяльність Тараса Шевченка.

1846-1847 рр. Діяльність першої української таємної політичної організації - Кирило-Мефодіївського товариства.

Український національний рух наприкінці 40-х років 19 ст. Кирило-Мефодіївське братство

У січні 1846 р. у Києві виникла українська таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами її створення були: вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник та вчений Пантелеймон Куліш, видатний етнограф Опанас Маркович. У квітні 1846 р. до братства приєднався Тарас Шевченко. Всього у товариство увійшло 12 різночинців (дрібна українська шляхта, службовці, навіть колишній кріпак), що свідчило про демократичний характер цього братства.

Організацію назвали іменами відомих слов’янських просвітників св. Кирила й Мефодія, чим засвідчили просвітницькі, гуманістичні наміри й прагнення знайти способи поліпшення долі українського та інших слов’янських народів через утвердження соціальних ідеалів християнства - справедливості, свободи, рівності, братерства, а також релігійну спрямованість братства. Форма організації була запозичена в українських церковних братств 16 17 ст. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства було викладено у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», написаних М. Костомаровим, та в «Записці» В. Білозерського. Вони, зокрема, передбачали: створення демократичної федерації рівноправних слов’янських республік; знищення самодержавства й скасування кріпосного права та суспільних станів; утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; рівноправність національних мов, культур та освіти для всіх слов’янських народів. Головною метою товариство вважало досягнення державної незалежності України з демократичним ладом на зразок США або Французької республіки. Державну незалежність країни братчики уявляли у федеративній спілці таких самих незалежних слов’янських держав, кожна з яких мала б становити штат або складалася б із кількох штатів. Київ мав стати центральним містом цієї федеративної спілки. У ньому раз на чотири роки мав збиратися найвищий спільний консультативно-регулювальний орган - собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат, окрім того, мав би і свої збройні сили. Ідею визволення слов’янських народів та їх єднання передбачалося поширювати здебільшого літературно-просвітницькою діяльністю.

Перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка

Титульна сторінка архівної справи про Кирило-Мефодіївське товариство та участь Т. Шевченка у ньому

Братчики поширювали ідеї товариства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»); писали наукові праці й виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, у яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання й видання нових книг (зокрема П. Куліш підготував першу навчальну книгу з історії України для дітей шкільного віку «Повість про український народ», видану 1846 р ). особливе значення мав збірник поезій Тараса Шевченка «Кобзар», що вийшов у Санкт-Петербурзі 1840 р. і здобув колосальну популярність та відіграв виняткову роль у розвитку національної свідомості українців.

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора організацію було викрито, а її членів заарештовано й вивезено до Петербурга. Слідство під особистим контролем царя Миколи І тривало протягом березня-травня 1847 р. Найтяжче було покарано Т. Шевченка, у якого під час обшуку знайшли поему «Сон», де було затавровано самодержавний режим. Геніального поета й художника віддали в солдати й відіслали до окремого Оренбурзького корпусу із забороною писати й малювати. На трирічний термін було ув’язнено у Шліссельбурзьку фортецю М. Гулака. Протягом року відбував ув’язнення М. Костомаров. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції.

Значення Кирило-Мефодіївського братства полягало в тому, що воно вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, фактично започаткувавши перехід від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. То була спроба передової частини національної еліти осмислити й усвідомити місце й роль українського народу в тогочасному світовому історичному процесі. Кирило-Мефодіївське товариство, врахувавши уроки світового досвіду й спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювало основні постулати українського національного відродження, визначило форми й методи досягнення поставленої мети.

Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні

Символом українського національного руху на всі часи судилося стати Тарасові Шевченку.

Тарас Шевченко народився 1814 р. в сім’ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. У 14 років був узятий «козачком» до двору поміщика Павла Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. 1832 р. відданий у науку до художника Ширяева. За кілька років клопотами Карла Брюллова, Василя Жуковського, Євгена Гребінки, Івана Сошенка юнака було викуплено з кріпацтва. Сталося це 1838 р. Тоді ж Шевченко вступив до імператорської Академії мистецтв. Перебуваючи в Петербурзі, почав писати вірші. 1840 р. вийшла друком його збірка українських поезій під назвою «Кобзар». Закінчивши Академію, Шевченко приїхав до Києва. Тут поет познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем, М. Костомаровим та ін. Обіймаючи протягом 1845-1846 рр. тимчасову посаду члена Київської археографічної комісії, їздив Україною (Київщина, Полтавщина, Поділля), збирав етнографічні матеріали, історичні документи, змальовував архітектурні та археологічні пам’ятки. У березні 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Шевченка звільнили із заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на Батьківщині йому заборонили й зобов’язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинили передчасну смерть поета. Поховали його на Смоленському кладовищі у Петербурзі, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Виняткове значення Шевченка як поета. Його поетична спадщина стала цілою добою в історії української літератури. З ім’ям Шевченка пов’язане утвердження української літературної мови. Проте значення віршів Шевченка не тільки в їх мовній чи літературній майстерності. Адже ніколи раніше з такою силою та переконанням не лунав заклик до власного народу скинути чужоземне ярмо і здобути волю. Пристрасна поезія Шевченка не обмежувалась, як у інших українських романтиків, оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття й давала бачення майбутнього: якщо Україна в минулому користувалася правами самостійної держави, то це мало служити підставою для здобуття політичної незалежності в майбутньому. Ніколи раніше українські інтелектуали не виступали так відверто проти російської колоніальної політики. Цим поезія Шевченка категорично відкидала пристосуванську модель «малоросійства», що ґрунтувалася на ідеї нероздільності «Малої» та «Великої» Русі, а наприкінці 18-у першій половині 19 ст. знайшла багатьох прихильників серед нащадків козацької старшини - російських дворян.

Великою заслугою Шевченка було те, що його творчість сприяла згуртуванню українського народу. Ненависть Шевченка до соціальної несправедливості та вболівання за волю й гідність простої людини виводилася з його селянського походження, але своїм інтелектуальним зростанням він завдячував впливам українського дворянства. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх інтересів. Відтак Шевченків ідеал національного й соціального визволення ґрунтувався не на ненависті й протистоянні, а на одвічних загальнолюдських цінностях добра, справедливості, милосердя.

Геніальна творчість Шевченка та його мученицьке життя зробили поета одним із найпотужніших символів українського національного руху. Перевезення домовини Шевченка із Смоленського цвинтаря в Петербурзі в Україну й перепоховання на Чернечій горі біля Канева 22 травня 1861 р. перетворилося на одну з перших масових національних маніфестацій. Дні смерті Шевченка та його перепоховання відзначали і в наступні роки, навіть в умовах найжорстокіших антиукраїнських репресій з боку російського режиму. Заборона святкування сторіччя з дня народження великого поета в 1914 р. призвела до масових демонстрацій у Києві та інших містах України.

Отже, значення Тараса Шевченка - геніального поета й визначного художника, творця української літературної мови - для розвитку українського національно-визвольного руху важко перебільшити. Адже він був першим, хто сформулював українську національну ідею і через свої поетичні твори зробив її надбанням усього українського загалу, чим посприяв згуртуванню українців у боротьбі за національне визволення.