Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

10.3. Розвиток культури в Україні. Києво-Могилянська академія. Козацькі літописи. Бароко в архітектурі українських церков. Графіка. Живопис.

Особливості розвитку культури

Розвиток української культури в другій половині 17 - першій половині 18 ст. відбувався за досить складних, часом суперечливих умов.

Національно-визвольна війна в середині 17 ст. й утворення Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва. Наступ царату на державність України відбувався одночасно з посиленням утисків у царині культури. Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові (1687 р.). Іншим кроком царського уряду були всілякі цензурні утиски українського книгодрукування. Заборонялося друкувати книги українською мовою. Після Полтавської битви справи української освіти потрапили під суворий контроль царського уряду, було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії (з двох тисяч вихованців залишилося у 1710 р. тільки 165 осіб); від викладання усунули осіб, які, на думку російських воєначальників, були недостатньо відданими цареві. Крім того, царський уряд всіляко заохочував відплив діячів української культури до Москви. Найвищі церковні достойники Російської імперії були українцями (Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Димитрій Туптало та інші). Був час, коли всі єпископські кафедри в Росії обіймали українці. Найтрагічнішим у цьому було те, що за високі посади українці мусили зрікатися свого коріння. Не уникнули утисків у царині культури й західноукраїнські землі. Приміром, більшість колегіумів на Правобережжі та в Західній Україні перебувала під контролем єзуїтів. Українськими лишалися тільки початкові братські й громадські школи, але й вони переслідувалися польськими можновладцями.

Освіта і книговидання. Києво-Могилянська академія

Освіта в Україні у другій половині 17 — першій половині 18 ст. залишалася на доволі високому рівні. Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. їх кількість протягом 18 ст. невпинно зростала. Так, у Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, а в семи з десяти полків Гетьманщини діяло 866 шкіл. Здібні та охочі до науки діти мали змогу продовжити освіту в колегіумах, які створювалися за зразком Києво-Могилянської академії. До першої половини 18 ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми Чернігівський (1700 р.), Харківський (1726 р.) та Переяславський (1738 р.). За тих часів українські колегіуми були всестановими: у них навчалися не лише діти священиків, козацької старшини і шляхтичів, а й вихідці із селян і міщан. Кількість студентів у колегіумах була значною: приміром, у Чернігові щороку навчалися 700-800 осіб.

Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом другої половини 17 - першої половини 18 ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Вдячна пам’ять про фундатора закріпилася в назві колегії, яку ще за життя митрополита почали називати Києво-Могилянською. Що ж до статусу академії, то саме так сприймали новостворений заклад сучасники. Хоч з формального погляду академією його було визнано 1658 р. в Гадяцькому договорі. Підтримка гетьмана Івана Мазепи сприяла розквітові цього навчального закладу: до 1709 р. в ньому навчалося до 2 тис. студентів із різних регіонів України, а також із Білорусі, Росії, Молдови, південнослов’янських країн. Розвиток освіти перебував у безпосередньому зв’язку з книговиданням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременці, Уневі, Почаєві. Крім богослужбових книжок, видавалися твори тогочасних українських письменників, підручники. Книжки друкувалися українською, церковнослов’янською, латинською, польською мовами.

Література

Високий рівень освіти та книгодрукування сприяв розвиткові літератури. Книжна література кінця 17 18 ст. відзначалася розмаїттям жанрів. Причому переважали твори українською мовою; латиномовні та польськомовні в доробку українських письменників траплялися рідше.

Поезія. Із поетів, котрі вживали тільки книжну українську мову, найвидатнішим був Климентій Зиновіїв. Цьому поетові-ченцю належить велика рукописна збірка віршів, героями яких були здебільшого ремісники, робітники промислів, наймити-бурлаки, козаки. Климентій Зиновіїв перший з українських поетів оспівав працю. У його віршах - безліч подробиць і деталей життя трударів тогочасної України. У цьому сенсі вони є винятково цінним історичним джерелом. Климентій Зиновіїв уславився як один з перших фольклористів, адже він записав близько 1600 народних прислів’їв та приказок, впорядкував їх за алфавітом, увівши до своєї книжки.

Перевагу книжній українській мові надавав Іван Величковський вихованець Києво-Могилянської академії. Він створив дві книги віршів - «Зегар з полузегарком» та «Млеко», у яких подав напрочуд вигадливі за формою поезії - т. зв. курйозні вірші. До курйозних віршів відносять, зокрема, акровірш поетичний твір, у якому перші літери кожного рядка утворюють слово. Здебільшого в акровіршах поети закодовували власні імена. Серед курйозних були фігурні вірші, у яких поетичні рядки утворювали певну фігуру; хроновірші - поезії, ніби зачаровані певним числом: кількість слів у рядку, кількість рядків дорівнювала тому числу. Були й вірші, що читалися однаково зліва направо й навпаки. Курйозні вірші є виявом мистецького стилю бароко в літературі.

Сторінка рукописної збірки «Млеко» Івана Величковського з фігурним віршем

Теза на честь Заборовського із зображенням київських споруд і студентів Києво-Могилянської академії. Гравюра Г. Левицького

Гравюра І. Щирського із зображенням студентів Києво-Могилянської академії та її головного корпусу, 1689 р.

Драматична література. Протягом 17-18 ст. упевнено розвивався український театр. Він існував у двох різновидах - шкільний і мандрівний. Шкільний театр творився професорами й студентами Києво-Могилянської академії, а мандрівний учителями нижчих шкіл і мандрівними дяками.

Найдавніша українська драма, що в повному обсязі збереглася до нашого часу, датується 1674 р. Називається вона «Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. в Києві було поставлено першу історичну драму - твір Феофана Прокоповича «Володимир».

Публіцистично-богословські твори.

У другій половині 17 ст. не вщухала літературна полеміка. Публіцистично-богословські твори на захист православ’я писали провідні діячі церкви.

Найвідоміші пам’ятки:

• Лазар Баранович. «Нова міра старої віри». Відповідь на єзуїтську книгу «Стара віра». 1676 р.

• Йоаникій Галятовський. «Ключ розуміння». Збірник проповідей. 1655 р.

• Димитрій Туптало. Четьї-Мінеї. У чотирьох томах, упорядкування житій святих. Власне, перша енциклопедія для православного світу. «Руно зрошене». Збірка переказів про дива ікони Богородиці Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. 1689-1705 рр.

Українська літописна та історична проза. Історична й літописна література - це здебільшого рукописні пам’ятки.

Найвідоміші пам’ятки:

• 1672-1673 рр. Феодосій Софонович. «Хроніка з літописців стародавніх».

У передмові до твору автор наголошував на своєму бажанні простежити від витоків історію Панства Руського, тобто української держави. «Хроніку...», написану українською мовою, надруковано було лише 1992 р.

• 1674 р. в друкарні Києво-Печерського монастиря надруковано «Синопсис», написаний, як вважають дослідники, економом Києво-Печерської лаври Пантелеймоном Кохановським. Йому судилася слава першого друкованого підручника з історії. Про популярність твору свідчить той факт, що друге видання вийшло друком 1678 р., а ще за два роки книгу перевидали втретє. Загалом «Синопсис» витримав понад 30 видань.

Козацькі літописи

Найвидатнішим явищем історичної літератури першої половини 18 ст. стали козацькі літописи. Козацькими називають літописи тому, що творилися вони в козацькому середовищі та оповідали про події козацької історії. Козацькі літописи - умовна назва українських літописів, яка усталилася ще у 18 ст. Тоді під терміном «козацький» розуміли «український», але дослідники 19-20 ст. звузили його значення до суто соціального значення. До козацьких літописів відносять зазвичай три класичні пам’ятки української історіографи - літописи Самовидця, Г. Грабянки та С. Величка, однак їх число, безумовно, більше. Особливістю козацьких літописів було те, що їхніми творцями виступають представники козацького стану. Власне, термін «літописи» вже не цілком відповідає жанру, у якому вони працювали. їхні твори поєднують у собі риси літопису, історичної повісті, щоденників, мемуарів тощо і розраховані на широке коло читачів. Головна увага в козацьких літописах приділяється воєнно-політичним подіям історії України.

Літопис Самовидця. Автором вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний українською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р ). Поширювався у списках.

Літопис Григорія Граб’янки. Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов’янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Літопис Самійла Величка. Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису - книжна українська. Літопис складався з двох частин: опису подій від 1648 р. по 1660 р. та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, містить багато документів, поетичних текстів.

Архітектура українського бароко

Загальні особливості європейського бароко на українських землях втілювалися дуже своєрідно. Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд було збудовано за період правління гетьмана Івана Мазепи. Його коштом споруджено близько десяти храмів. Кошти у будівництво вкладав не тільки Мазепа. Багато храмів збудовано коштами інших гетьманів та козацької старшини. Коштом стародубського полковника Михайла Миклашевського було збудовано кілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгороді-Сіверському, Глухові, а також Видубицькому монастирі в Києві - муровані трапезна з Преображенською церквою та Георгіївський собор (1696-1701 рр.). Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732 р.) збудована коштом гетьмана Данила Апостола.

Будинок Чернігівського колегіуму

Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві, 1696-1701 рр.

Церква Катерини в Чернігові, 1716 р.

Справжніми шедеврами світової архітектури в стилі козацького бароко є також споруди Преображенського собору Мгарського монастиря поблизу Лубен (1684-1692 рр.), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві (1709 р.), Покровський у Харкові (1689 р.), Спасо-Преображенський в Ізюмі (1684 р.), церква Катерини в Чернігові (1716 р.).

Найпоказовіші відмінності барокового храму від храму княжого:

Храм княжих часів. Церква втілювала образ ідеального, простого й досконалого світу: храм іззовні мав обличчя (фасад) і спину (абсиди); внутрішній простір також був чітко обмежений, мав початок і кінець та складався з трьох відокремлених частин - місця для хрещення, місця для віруючих і місця для духівництва тощо.

Храм козацької доби. Бароковий храм не мав чітко вираженого фасаду, він був однаковий з усіх боків - здавалось, ніби його споруда весь час повертається навколо своєї осі. Так само і внутрішній простір позбавлений чітких меж. Стіни в ньому вигинаються, подрібнюються, розчленовуються, створюючи враження нескінченності. Крім того, барокові споруди були наснажені ідеєю величі козацької України, і тому чимало з них мали грандіозні розміри.

Риси барокової архітектури набули на українських теренах настільки значного поширення, що виявлялися навіть у дерев’яних спорудах народних майстрів.

Друга половина 17 - перша половина 18 ст. в українській архітектурі прикметні й тим, що саме в цей період значно зростає увага до цивільних споруд. За тогочасними мистецькими законами будувалися колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Визначною спорудою цивільної архітектури був корпус Київської академії. Кошти на його будівництво надав Іван Мазепа. Тоді було зведено перший поверх академії. Проте за два десятиліття навчальний заклад був уже переповненим. Упродовж 1732-1740 рр. за проектом архітектора Йогана Шеделя було надбудовано другий поверх із церквою. Наприкінці 17 ст. у Чернігові постали будівля колегіуму та будинок полкової канцелярії.

Образотворче мистецтво

Графіка. В історії українського мистецтва з вершинами барокової книжкової графіки кінця 17 - початку 18 ст. пов’язані три видатні постаті - Олександра і Леонтія Тарасевичів та Івана Щирського.

Перу цих трьох майстрів належить величезна кількість першокласних з погляду рисувальної техніки та барокових за типом образного мислення ірафічних творів, сповнених символічного змісту і пишної алегоричної театральності.

У 1702 р. в Києві вийшов друком «Києво-Печерський патерик» із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича.

І. Щирський - автор багатьох відомих гравюр до книжок Л. Барановича «Благодать і істина» (1683), С. Яворського «Відлуння голосу волаючого в пустелі...» (1689); П. Орлика «Гіппомен Сарматський» і «Прогностик... Даниїла Апостола» (обидві - 1698) та ін. У відомій гравюрі на честь ректора Київської академії П. Колачинського (1697-1702) Щирський зобразив групу студентів на чолі з ректором на тлі будинку академії. Єдина відома малярська робота - ікона Любецької Богородиці (1698).

Малярство. На відміну від графіки, український іконопис набував стилю бароко стриманіше. Посилення малярського начала у трактуванні ликів святих, пов’язане із проникненням в ікону елементів західноєвропейської живописної традиції, більше відчувалось у творчості галицьких і волинських майстрів. З-поміж них в останній чверті 17 ст. вирізнялася така постать з малярського осередку м. Жовкви, як Іван Руткович. На Волині в той же час у подібній манері працював Йов Кондзелевич із Жовкви, чернець Білостоцького монастиря під Луцьком.

У Гетьманщині засвоєння європейських малярських канонів мало поверховий характер, тоді як сам іконопис і надалі спирався на руську живописну традицію. Від тих часів збереглося чимало безіменних іконописних шедеврів. Ікони народних майстрів вражають бездоганною живописною технікою, глибиною розкриття біблійних образів та осягненням усього розмаїття людських почуттів, багатством кольорів, життєствердним пафосом. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого рослинного орнаменту. У кожному регіоні України створювалися свої варіанти української Мадонни. Волинські ікони із зображенням Божої Матері відрізняються від чернігівських або від образів Слобожанщини. Протягом 17-18 ст. великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Приміром, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького. Зображення тогочасних історичних діячів можна побачити й на інших іконах доби бароко. Цією рисою дослідників приваблює ікона Розп’яття з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки.

Архангел Михаїл. Художник Іван Руткович, 1698-1705 рр.

Ікона Вознесіння. Художник Й. Кондзелевич

Ікона Розп’яття з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки

Портрет стародубського полковника М. Миклашевського - фундатора Георгіївського собору Видубицького монастиря в Києві

Портрет Григорія Гамали - визначного державного і військового діяча другої половини 17 ст.

Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, - власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського (початок 18 ст.) та знатного військового товариша Григорія Гамалії (останні десятиліття 17 ст.). У багатьох козацьких старшинських маєтках створювалися портретні галереї. Найбагагшим уважають зібрання портретів Сулим у родовому маєтку Сулимівці на Київщині. Надзвичайною популярністю в усій Україні користувалося зображення козака Мамая. Протягом 18 ст. його можна було побачити в кожній українській хаті.

Поняття і терміни

Бароко - в італійській мові означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця 16 та майже до кінця 18 ст. Для мистецтва бароко характерна надзвичайна увага до форми. У літературі ця риса виявилася в розмаїтті жанрів - аж до таких словесних вправ, як фігурні вірші, та у пишномовності: і в побудові складних багатослівних речень, і в застосуванні вигадливих несподіваних порівнянь, в нагромадженні образів, поєднанні біблійної міфології з античною тощо. У 17 ст. бароковим стало навіть написання літер (показовими з цього погляду є підписи українських гетьманів і канцеляристів). Бароковим архітектурним спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність.

Четьї-Мінеї - релігійні твори, у яких по днях кожного місяця були розміщені житія святих, притчі, повчальні розповіді.