Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

Тема 10. Українські землі наприкінці 17 - першій половині 18 ст.

10.1. Українська держава за гетьмана І. Мазепи. Коломацькі статті 1687 р. Відродження козацького устрою на Правобережній Україні. С. Палій. Участь українських полків у Північній війні. Похід Карла XII в Україну. Українсько-шведський союз. Воєнно-політичні акції московського царя проти українців. Полтавська битва.

1687 р., липень. Козацька рада на р. Коломак. Усунення Івана Самойловича з гетьманського уряду та обрання гетьманом Івана Мазепи. Укладення Коломацьких статей із московським урядом.

1689 р., весна. - Другий кримський похід.

1700-1721 рр. - Північна війна Росії проти Швеції.

1702-1704 рр. - Національно-визвольне повстання на Правобережній Україні на чолі з Семеном Палієм.

1708 р. - Похід шведського короля Карла XII на Москву через Україну.

1708 р., жовтень. - Початок антиколоніального повстання гетьмана Івана Мазепи проти Росії.

1708 р., листопад. - Зруйнування московськими військами гетьманської столиці Батурина. Обрання гетьманом І. Скоропадського.

1709 р., березень. - Перехід на бік І. Мазепи запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком.

1709 р., травень. - Зруйнування Чортомлицької Січі царськими військами.

1709 р., 27 червня. - Полтавська битва.

Підписання коломацьких статей 1687 р. з Московською державою

Своє гетьманування Іван Мазепа розпочав із підписання Коломацьких статей. Угоду між гетьманом і старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром Олексійовичами й царівною Софією - з іншого, було укладено 25 липня 1687 р. Коломацька угода писалася на основі Глухівських статей Многогрішного (17 із 22 статей) з додатками, зробленими за гетьмана Самойловича. Деякі зміни, якими Коломацькі статті відрізнялися від попередніх (зокрема статті 18-22), передбачали посилення в Гетьманщині влади царату і ще більше обмеження прав гетьмана та гетьманського уряду.

За Коломацькими статтями впроваджувалося наступне:

• Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — переобирати гетьмана.

• Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьман мав удаватися до особливих заходів, аби «...усіма силами з’єднувати в міцну й нерозривну згоду обидва руські народи»; щоби «...Малоросію не називали землею Гетьманською, а лише визнавали землею, яка знаходиться в царській самодержавній владі».

• Пункт 19 Коломацьких статей до заохочувальних заходів відносив, зокрема, шлюби між українцями та московитами.

Коломацькі статті визначали гетьманський уряд як слухняне знаряддя для здійснення в Україні московської політики, спрямованої на цілковиту ліквідацію Української держави, на ще більшу «прозорість» кордонів України з Московською державою, а також на поступове, але невпинне «розчинення» українців серед московського населення.

Зовнішня політика гетьмана І. Мазепи

Про напрями зовнішньополітичної діяльності Мазепи певною мірою свідчать Коломацькі статті.

На початку гетьманування Іван Мазепа вважав, що зможе втілити свої задуми щодо України тільки в спілці з Москвою. Мазепа сподівався поширити територію Гетьманщини на відвойовану від Польщі Правобережну Україну, а також на степову смугу вздовж Чорного та Азовського морів, якою володіли Крим і Османська імперія. Пов’язаний угодою з Московією, Мазепа брав участь у активній зовнішньополітичній діяльності царя. Так, козацькі загони надавали допомогу царській армії у походах проти Криму.

Другий кримський похід 1689 р. На початку весни 1689 р. 112-тисячна московська армія під командуванням Голіцина та 40 тис. українських козаків на чолі з Мазепою знову вирушили в похід на Крим.

Здобувши перемогу в кількох битвах, московсько-українські війська підійшли до Перекопу, постояли добу під його мурами, а потім повернули назад. Провал далекосяжних завойовницьких планів Москви відбувся і в другому кримському поході. Невдале його завершення було зумовлене вкрай несприятливими обставинами, за яких він відбувався: гостра боротьба за владу стримувала мобілізацію, уповільнювала комплектацію війська; погана підготовка війська до незвичних умов походу; повільне просування армії, бездоріжжя; нестача корму для коней, води й продовольства; відверте небажання союзників допомагати.

Що ж до України, то кримський похід 1689 р. мав негативні наслідки, позаяк загострив внутрішнє становище козацької держави. Населення обурювали величезні витрати, пов’язані із спорядженням козацької армії.

Важко сприймалася присутність на українських землях численних підрозділів російської армії.

Внутрішня політика

Визначальною рисою внутрішньої політики Мазепи було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиній Україні, яка уявлялася новообраному гетьманові як держава західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою.

Культурно-освітня і соціально-економічна політика. Діяльність Мазепи змінила архітектурні обриси багатьох міст: Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та ін. Мазепа фундував більше десятка нових храмів, сприяв відбудові багатьох церков княжої доби.

Видання мазепинської доби належать до найкращих зразків українського друку. Сам гетьман, маючи одну з найбагатших в Україні книгозбірень, обдаровував книжками з неї монастирі, церкви, окремих осіб.

Не менше, ніж церквами й монастирями, опікувався гетьман Києво-Могилянською академією: збудував перший поверх нового будинку академії; домігся підтвердження статусу академії; надавав у володіння села й землі; матеріально підтримував студентів. Дбав Мазепа і про створення нових осередків культури, одним із яких став Чернігівський колегіум.

Поступово відбувалося посилення ролі українського гетьмана, вивищення козацької старшини.

Створення козацької еліти підсилювалось запровадженням посад бунчукових товаришів. Крім них, в оточенні Мазепи з’явилися ще й значкові та значні військові товариші. За цими посадами гетьман закріплював особливі привілеї.

Надзвичайно вимогливо ставився гетьман до освіти майбутніх державних діячів, тому заохочував навчання молоді зі свого оточення в Києво-Могилянській академії і за кордоном.

У розвиток української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна зможе зрівнятися з європейськими державами.

Церкви, збудовані коштом І. Мазепи

Церква всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври, 1696-1698 рр.

Військово-Микільський собор Пустинно-Микільського монастиря в Києві, кінець 17 ст. Зруйнований 1934 р.

Богоявленський собор Братського монастиря в Києві, кінець 17 ст. Зруйнований 1935 р.

Відродження козацького устрою на Правобережній Україні

Прагнучи об’єднати всі українські землі під однією булавою, Мазепа ніколи не випускав з-під уваги Правобережну Україну.

Наприкінці 17 ст. більшість земель Правобережжя лежала пусткою. Це непокоїло польський уряд. Єдиним надійним способом зменшення цієї загрози було заселення сплюндрованого краю. У зв’язку з цим польський король Ян III Собеський знову звернувся до козацтва. Заохочуючи заселення пусток, польський уряд рішенням 1685 р. надав козацтву «прадавні привілеї та вольності». Згідно з ухвалою козаки створювали на заселених ними землях власний полково-сотенний устрій. Так відродилися чотири полки: Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський (Білоцерківський) на чолі з полковниками Самійлом Івановичем (Самусем), Захаром Іскрою, Андрієм Абазином та Семеном Палієм. Відновлені полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями.

Національно-визвольне повстання 1702-1704 рр.

У 1699 р. Польща уклала мирну угоду з Османською імперією. Турецька загроза ослабла, тож відпала й потреба в козацтві. Сейм ухвалив ліквідувати правобережне козацтво, а відтак коронний гетьман наказав полковникам розпустити їхні полки. Після захоплення польськими військами взимку 1702 р. кількох козацьких міст на Правобережній Україні у відповідь почалося повстання, очолене Семеном Палієм. Цей визвольний рух мав на меті визволення Правобережної України від польського панування та об’єднання з Лівобережною Гетьманщиною. У липні 1702 р. рух охопив Київщину, а на початку 1703 р. повстанці вже контролювали значну частину Правобережної України. Повстання поширилося на Волинь і Поділля, дійшло до Галичини. 15-тисячне військо, кинуте на його придушення, спинити визвольний рух не змогло.

Повстанці Палія ставали союзниками шведів, які на той час були в стані війни з поляками, - адже 1700 р. розпочалася шведсько-московська (Північна) війна. Це занепокоїло Москву, яка одразу відгукнулася на прохання польського короля Августа II надати допомогу, але використала для цього війська Мазепи. Навесні 1704 р. війська гетьмана Мазепи перейшли Дніпро і зайняли Київщину й Волинь. Семена Палія заарештували та ув’язнили (через рік його було відправлено до Москви, а потім заслано до Сибіру). Польща, значну частину якої окупували шведські війська, не могла реально претендувати на Правобережну Україну. За таких обставин Правобережжя опинилося під владою Мазепи. Об 'єднання Правобережної та Лівобережної України за Мазепи тривало від 1704 р. до подій 1708-1709 рр.

Участь українських полків у Північній війні. Похід Карла XII в Україну

Козаки змушені були, обстоюючи московські інтереси, воювати на теренах Московії, Прибалтики, Речі Посполитої. Ці походи були важким тягарем для козацтва. Дуже часто козаків використовували як дешеву робочу силу для канальних і землерийних робіт, на будівництві нових доріг, фортець та інших укріплень. Справжнім лихом стала Північна війна і для інших верств українського населення, бо саме його коштом споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ.

Непевність майбутнього примушувала старшину й гетьмана замислитися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями, старшина чинила тиск на Мазепу, який, звісна річ, і сам розумів згубність відносин України з Московією.

Плекаючи мрію вивести Гетьманщину з-під влади царя, Іван Мазепа в 1704—1705 рр. удався до таємної дипломатії з противниками Москви. Так, зокрема, восени 1705 р. він налагодив зв’язки з польським королем Станіславом Лещинським, якого було обрано 1704 р. тими угрупованнями, що підтримували шведського короля. Через Лещинського український гетьман сподівався встановити стосунки з Швецією. У 1706 р. Мазепа й справді завдяки посередництву польського короля розпочав таємні зносини зі шведським королем Карлом XII.

Зображення Мазепи з гербом. Ілюстрація І. Щирського до книги С. Яворського, 1689 р.

Герб Мазепи «Приборкання монстра». Ілюстрація І. Щирського до книги С. Яворського, 1689 р.

Герб Мазепи з гравюри І. Щирського до поеми П. Орлика з приводу одруження племінника Мазепи Івана Обидовського з Ганною Кочубей

Зовнішньополітичні передумови антимосковського повстання Івана Мазепи. У 1708 р. Карл XII почав здійснювати свій давній задум про похід на Московію. Похід мав відбутися в напрямку на Смоленськ і Москву через територію Литви та Білорусі. На початку похід складався вдало. Але після кількох невдач у серпні-вересні Карл XII відмовився від попереднього плану. Він вирішив повернути на Україну, зміцнити силу козацькими полками та військом Лещинського. Шведський король покладав також надії на допомогу від кримського хана й турецького султана. Зміна планів Карла XII виявилася несподіванкою для Мазепи. Такий розвиток подій гетьман вважав передчасним, бо перебування шведської армії на території України означало, що саме тут розгорнуться воєнні операції російсько-шведської війни. З огляду на це завдання визволення України з-під влади царя ставало ще важчим.

Українсько-шведський союз

Похід шведського короля на Москву через Україну спонукав українського гетьмана до рішучих дій задля визволення Гетьманщини. Мазепа вирішив об’єднатися зі шведами для війни проти Московії. 24 жовтня 1708 р. Іван Мазепа виїхав на зустріч із Карлом XII. З ним вирушили 4-тисячне військо, генеральна старшина та 7 із 12 полковників. Надвечір 28 жовтня гетьман прибув до шведського табору. Наступного дня відбулася зустріч Мазепи з Карлом XII. 29-30 жовтня 1708 р. між українцями та Карлом XII було укладено договір. Стислий (із 6 пунктів) виклад цього договору містить «Вивід прав України» - політичний документ, з яким 1712 р. Пилип Орлик, обстоюючи права України, звернувся до європейських монархів.

Договір передбачав:

• Україна має бути незалежною і вільною;

• усі загарбані Московією землі, що колись належали «руському» народові, мають бути повернені Українському князівству;

• шведський король зобов’язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу, коли про це попросять гетьман і «стани»;

• Мазепа має бути довічним князем України;

• шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства;

• для стратегічних потреб шведське військо може займати п’ять українських міст.

Воєнно-політичні акції московського царя проти України

У відповідь на дії Мазепи Петро І звернувся до українців. У численних відозвах він звинуватив Мазепу у «зраді», у намірі віддати Україну Польщі, а православні церкви й монастирі - уніатам. Цар наказав також старшині й полковникам терміново зібратись у Глухові для обрання нового гетьмана. Водночас Петро І звелів Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію - Батурин. У Батурині знаходилися значні військові сили, було чимало продовольства та боєприпасів. Місто захищали міцні укріплення. Тому спроби швидко здобути Батурин виявилися безрезультатними: жителі були налаштовані захистити гетьманську столицю. Та через зраду одного з полкових старшин Прилуцького полку Івана Носа, який вказав на потаємний хід, московські вояки 2 листопада проникли до міста і жорстоко вбили всіх його мешканців, навіть жінок і немовлят. Батурин було вщент зруйновано.

Гетьман Іван Мазепа

Універсал гетьмана Івана Мазепи з його підписом та печаткою, початок 18 ст.

Панегірик на честь Івана Мазепи. Гравюра на міді І. Мигури, 1706 р.

Згідно з іншим наказом царя 6 листопада в Глухові відбулася Старшинська рада. Щоправда, прибули тільки чотири полковники: стародубський, чернігівський, переяславський та наказний ніжинський. Гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського.

Приєднання запорожців до шведсько-українського союзу

Щоб поліпшити ситуацію, Іван Мазепа прагнув схилити на свій бік Запорозьку Січ. Запорозьке 10-тисячне військо мало славу запеклих вояків, користувалося довірою та пошаною народу й могло стати тією силою, яка допомогла б шведам. Це добре розумів і Петро І, який протягом зими 1708 - весни 1709 рр. наполегливо переконував запорожців не підтримувати Мазепу. Січова рада вирішила підтримати Мазепу й перейти на бік шведського короля. 26 березня 8-тисячний загін запорожців, розбивши дорогою підрозділи московської армії, прибув до Диканьки, неподалік Полтави. У Диканьці запорожців вітав Іван Мазепа. Звідти гетьман разом з кошовим отаманом Костем Гордієнком вирушив до Великих Будищ на зустріч із Карлом XII.

Зустріч Мазепи, Гордієнка та шведського короля відбулася 27 березня 1709 року.

Відповіддю Петра І на приєднання запорожців до Мазепи й Карла було зруйнування Січі. Прямуючи на Січ, війська московського полковника Яковлева нищили козацькі містечка й села. Проте захопити і зруйнувати Січ з першої спроби московити не змогли, зазнавши чималих втрат. На допомогу Яковлеву прийшов загін компанійського полковника Гната Галагана. Він добре знав Січ і її околиці та облудно обіцяв січовикам недоторканність. Це й вирішило справу. 14 травня 1709 р. Січ було захоплено. Виконуючи царський наказ, московське військо стратило усіх полонених, а потім зруйнувало січову фортецю, спалило курені й військові будівлі. Гармати, скарб і прапори було вивезено.

Полтавська битва 1709 р.

Навесні 1709 р. Карл XII відновив воєнні дії. Він розпочав наступ на Москву.

Шлях шведів мав пролягати через Харків і Курськ. Щоб просуватися згідно з планом операції, шведському війську треба було знешкодити добре укріплену Полтаву. Шведська армія підійшла до Полтави наприкінці квітня. Карл XII сподівався взяти місто штурмом або внаслідок переговорів, однак того не сталося. Тому 1 травня шведське військо змушене було розпочати облогу. Тим часом до міста прибув Петро І з головними силами. 27 червня стався генеральний бій. Він розпочався о 5 годині ранку атакою шведської піхоти на московські редути (земляні укріплення). Близько 11 години битва закінчилася цілковитою поразкою шведів.

Полтавська битва змінила політичну карту Європи. Перемога Петра І висунула Росію на одне з провідних місць тогочасної європейської політики. Міць Швеції та Польщі фактично було підірвано назавжди. Для України ж наслідки Полтавської битви виявилися вкрай несприятливими: російський уряд, що здобув перемогу, став на шлях ще більшого обмеження автономії Гетьманщини.

Карл XII і Мазепа прямували до турецького кордону. 7 липня вони переправилися на правий берег Бугу, перетнули турецький кордон біля Очакова й рушили до Бендер. 1 серпня поранений Карл XII і хворий Мазепа зупинилися в передмісті Бендер. Тут, у Варниці, Іван Мазепа вже не вставав з ліжка, доживаючи останні дні. Помер він вночі проти 22 вересня. Гетьмана поховали у Варниці; у березні 1710 р. його труну вивезли до православної землі Молдавії - м. Галаца (нині Румунія) і там перепоховали в головній церкві монастиря Св. Юрія.

Поняття та терміни

Малоросія - назва Гетьманщини в законодавчих актах і розпорядженнях царського уряду після українсько-московського договору 1654 р. Від Андрусівського договору 1667 р. до кінця 18 ст. Малоросією називалася переважно Лівобережна Гетьманщина з Києвом. Як історико-географічне поняття застосувалося істориками кінця 18 - початку 20 ст.