Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

8.3. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Відносини між Українською державою та Московією. Українсько-московська міждержавна угода 1654 р. Віденське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького. Дії українського війська в Польщі 1656-1657 рр.

1650 р., серпень. - Перший молдовський похід.

1651 р., червень-вересень. - Битва під Берестечком. Укладення Білоцерківського перемир’я.

1652 р., травень. - Битва під Батогом.

1652 р., серпень. - Одруження Т. Хмельницького з дочкою молдовського господаря Василя Лупула. Укладення молдовсько-українського союзу.

1653 р., вересень-грудень. - Облога Жванця на Поділлі.

1654 р., березень. - Укладення козацьким посольством угоди з московським урядом. Березневі статті.

1656 р., жовтень. - Укладення союзу з трансільванським князем Юрієм (Дєрдєм) II Ракоці проти Польщі.

1656 р., жовтень. - Підписання між Московською державою і Річчю Посполитою сепаратного перемир’я у Вільні.

1656 р., листопад. - Укладення антипольського союзу між Шведським королівством і Трансільванським князівством.

1657 р., січень. - Воєнні дії війська трансільванського князя Юрія (Дєрдя) II Ракоці та українських полків на чолі з А. Ждановичем проти Речі Посполитої.

1657 р., 27 липня. - Смерть гетьмана Б. Хмельницького.

Відновлення воєнних дій. Берестецька битва

Упродовж 1650 р. Польща готувалася до нового етапу війни проти Богдана Хмельницького. Воєнні дії розпочалися вночі 10 лютого 1651 р. Коронна армія на чолі з польним гетьманом М. Калиновським захопила містечко Красне на Поділлі. З-під Красного частини Калиновського рушили на Вінницю, маючи намір зробити її опорним пунктом подальшого наступу, і наприкінці лютого вже розпочали облогу. Проте бої під Вінницею були невдалими для поляків і відчутно їх послабили. Вирішальні бої між основними силами польської та української армій сталися 18-30 червня 1651 р. поблизу м. Берестечка на Волині. Битва відбулася у межиріччі Стиру й Пляшівки. Зранку 18 червня спалахнули перші сутички. Вона була найбільшою битвою Національно-визвольної війни за чисельністю вояків, які брали в ній участь. Третього дня битви, 20 червня, коли перевага була вже на боці Богдана Хмельницького, ординці несподівано залишили поле бою. Гетьман вирушив за ханом, аби домогтися повернення орди на поле бою. Але хан затримав і фактично ув’язнив Богдана Хмельницького. Протягом 10 днів козаки героїчно обороняли табір, відбиваючи всі атаки поляків. Наказним гетьманом було обрано Івана Богуна. Відхід основної боєздатної частини козацького війська стався вночі проти 30 червня. Козаки спорудили переправи через Пляшівку й непомітно для ворогів вийшли з оточення.

Отже, Берестецька битва була для козаків невдалою. Проте вважати її цілковитою поразкою немає підстав. Адже не було капітуляції, не було розгрому козацької армії, значну частину якої врятували рішучі дії Богуна.

Зображення битви під Берестечком з барельєфа саркофага польського короля Яна II Казимира в церкві Сен-Жермен-де-Пре в Парижі, 1672 р. і малюнок, зроблений з того самого барельєфа

Білоцерківський мирний договір. Повернувшись із короткочасного полону на початку липня, Богдан Хмельницький швидко відновив боєздатну армію і вже через два місяці зупинив просування потужного польсько-литовського війська в районі Білої Церкви. Це змусило коронного гетьмана Миколая Потоцького погодитися на переговори.

18 вересня 1651 р. в Білій Церкві було укладено мирний договір, за яким територія гетьманського врядування обмежувалася Київським воєводством. До Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Магнати і шляхта отримували свої довоєнні маєтки. Козацький реєстр зменшувався з 40 до 20 тисяч. Причини укладення:

• Далися взнаки втрати українців під Берестечком та під Ріпками - від литовського війська.

• Захоплення супротивником значної частини території Гетьманщини.

• Невизначеність позиції кримського хана.

• Загострення суперечностей між козаками і старшиною.

• Тиск на гетьмана з боку тих старшин, які прагнули якомога швидше укласти перемир’я з Польщею.

Перший молдовський похід Богдана Хмельницкого. Батозька битва

З метою досягнення воєнно-політичної ізоляції Польщі Богдан Хмельницький на початку 1650-х рр. прагнув зав’язати відносини з придунайськими країнами - Валахією, Трансільванією, а надто з Молдовою.

Ще влітку 1648 р. гетьман удавався до спроб схилити молдовського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин із Гетьманщиною. Проте Лупул і надалі підтримував польський уряд. У другій половині серпня 1650 р. 60-тисячна українська армія під проводом Богдана Хмельницького й 30-тисячні загони кримських татар перейшли Дністер і вступили на територію молдовського князівства. На початку вересня 1650 р. козацькі полки заволоділи столицею князівства - м. Яссами. Василь Лупул погодився на мир, головною умовою якого була відмова Молдови від союзу з Польщею. Так між Україною й Молдовою було встановлено союзницькі відносини. Щоб зміцнити політичні зв’язки з Гетьманщиною, молдовський господар зобов’язався видати свою дочку Розанду за сина Богдана Хмельницького - Тимоша. Однак після Берестецької битви Василь Лупул відмовився виконувати свої зобов’язання щодо України. Нагадати про умови українсько-молдовського договору Хмельницький вирішив силою зброї. Гетьман підготував новий похід проти Молдови.

Не бажаючи допустити воєнного союзу України з Молдовою, польський уряд наказав великому коронному гетьману М. Калиновському виступити проти українських полків, що йшли з Подніпров’я до Молдови. Польські загони розташувалися табором біля гори Батіг на Брацлавщині (сучасна Вінниччина), на лівому березі Південного Бугу. 22 травня 1652 р. передові козацькі частини під командуванням Тимоша Хмельницького й загони татарської кінноти почали битися з польською кіннотою, а основні частини підійшли непомітно 23 травня. Оточивши польський табір, українська армія атакувала одночасно з усіх боків. До вечора польське військо було вщент розбите, загинув і його головнокомандувач.

• Перемога козацького війська під Батогом сприяла розгортанню повстання на Брацлавщині та Чернігівщині проти відновленої польської влади.

• Поляки мусили рятуватися й залишали землі Гетьманщини, західні кордони якої знову встановилися по берегах р. Случ, як передбачав Зборівський договір 1649 р.

• Внаслідок нового спалаху визвольної боротьби у травні-червні 1652 р. відновилася влада гетьманського уряду, й козацька Україна знову здобула незалежність. Білоцерківський договір утратив чинність.

Молдовські походи 1652-1653 рр.

Після Батозької битви, у травні-червні 1652 р., українська армія, вступивши до Молдови, змусила Лупула виконати попередні зобов’язання. У серпні Тиміш узяв шлюб із Розандою. Занепокоєні українсько-молдовським союзом, Польща, Валахія і Трансільванія об’єдналися в антиукраїнську коаліцію. У квітні 1653 р. валаський господар Матвій Басараб і трансільванський князь Юрій (Дєрдь) II Ракоці за підтримки польського уряду захопили Ясси й посадили на престол свого ставленика. Василь Лупул звернувся за допомогою до Богдана Хмельницького.

21—22 квітня 1653 р. українське військо, очолене Тимошем Хмельницьким, розбило загони нового молдовського господаря. Влада знову перейшла до Лупула. Проте Лупул тим не вдовольнився. Він підбурив Тимоша Хмельницького до походу на Валахію. Зять не відмовив тестеві. Проте похід виявився невдалим. Тиміш Хмельницький з військом повернувся в Україну.

Військова допомога Лупулу не поклала край боротьбі за владу в Молдові. Невдовзі Лупула знову скинули з престолу. Потрапивши у скруту, він вкотре звернувся по допомогу до козаків. Вірне союзницьким зобов’язанням, українське військо, очолене Тимошем, вирушило в похід. Обставини складалися не на користь Тимоша. У фортеці Сучава козаки потрапили в облогу. Під час героїчної оборони Тимоша було смертельно поранено.

Жванецька облога

Батозька перемога не означала швидкого завершення війни проти Польщі. Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію.

А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти - до Кам’янця-Подільського і став табором під містечком Жванець, між річками Жванчик і Дністер.

Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в тривалу облогу, яка виснажила ворожу армію. У польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці.

5 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за Кам’янецькою угодою не бралися до уваги.

Отже, попри вдалі воєнні дії, наслідки Жванецької кампанії для Української гетьманської держави виявилися вкрай несприятливими.

Внутрішнє і зовнішньополітичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 р.

За умов тривалої війни становище Української держави невпинно погіршувалося. Особливо тяжким воно стало восени 1653 р. Шість років війни виснажили Україну. Внаслідок польських каральних походів, ординських грабунків, постійних мобілізацій населення, епідемій чуми та холери було спустошено понад 100 міст і містечок на Правобережжі, знелюдніли території Брацлавщини й Київщини.

Занепало сільське господарство. Зубожіле козацтво вже не могло виконувати військову повинність. Дедалі складніше проходили мобілізації. Зростали втома і невдоволення народу. Рятуючись від загарбників, українці тікали на Слобожанщину.

Погіршувалося й міжнародне становище Української держави. Річ Посполита, Молдова, Валахія і Трансільванія об’єдналися в антиукраїнський союз. Кримський хан надто часто у вирішальні моменти зраджував українців, отож, союз із ним видавався непевним. Що ж до Польщі, то вона, не змирившись з існуванням Української держави, готувалася до нового наступу.

Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, український уряд дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем. Саме в такому напрямку пожвавилася дипломатична діяльність гетьманського уряду.

Українсько-московський міждержавний договір 1654 р.

Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами. Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов’язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум'я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі. Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз із Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії. 1 жовтня 1653 р. московський земський собор вирішив: «...гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями прийняти» й розпочати війну проти Польщі. У зв’язку з цим рішенням до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р.

Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити подальші переговори. Особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою групу документів від кожного зі станів - ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.

Козацька угода складалася з 23 статей від імені гетьмана і Війська Запорозького. Основна ідея цих статей - встановлення таких міждержавних відносин, за яких Україна залишатиметься як внутрішньо, так і зовнішньо самостійною. Саме з цими статтями українське посольство прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р. Унаслідок тижневих переговорів проект договору з козаками дещо змінили, узгодили 17 статей, а з шести дуже важливих узгодження відклали на пізніше. Згідно з Березневими статтями (так називають узгоджені 17 статей):

• Гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді.

• Українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві.

• Збирання податків покладалося на український Військовий скарб.

• Кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб.

Українське міщанство мало зберегти всі свої права і вільності, які були їм дані ще литовськими князями та польськими королями, насамперед міське самоврядування.

Тривалі переговори православного духівництва не мали результатів. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха московського, якої прагнули московський уряд і московський патріархат.

Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою - тільки частково, а православне духівництво відмовилося від вимог Москви.

Умови українсько-московського договору 1654 р. загалом були рівноправними і (за умови дотримання) взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

• Переяславська рада 1654 р. не представляла погляду більшості українського населення (на ній взагалі були присутні близько 200 осіб), присяга ж царю Олексію давалася невеликою кількістю населення Гетьманщини, нерідко під страхом репресій або ж з умисним порушенням формули присяги. Православне духівництво відмовилося присягати так само, як і Запорозька Січ. Отже, тільки частина населення Гетьманщини (козацтво зі шляхтою та міщанство), і то не вся, дала присягу. Відомо, що від участі у присязі ухилилися кілька полків, видатні діячі Національно-визвольної війни (І. Богун, Й. Глух, Г. Гуляницький, І. Сірко та ін.). Варто зазначити, що присяга й географічно охоплювала тільки Наддніпрянщину.

Значення українсько-московського договору 1654 р.

Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом 17 18 ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.

• Він давав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави. Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

• У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі. Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави.

Перебіг воєнних дій проти Польщі в 1654-1655 рр.

Незабаром на території Білорусі та Смоленщини розгорнулися воєнні дії. У західний похід виступили військо московського царя та надіслана Богданом Хмельницьким 20-тисячна армія козаків на чолі з ніжинським полковником Іваном Золотаренком. Для союзних московсько-українських військ той похід виявився успішним. Улітку 1655 р. вони вибили литовське військо з Білорусі та захопили частину Литви разом із столицею Вільном.

Восени 1654 р. воєнні дії розпочалися й на території України. У середині листопада 30-тисячна польська армія вдерлася на Брацлавщину. У грудні 1654 р. польське військо об’єдналося з 30-тисячною татарською ордою, 15 січня підійшло до Умані та оточило її. На допомогу Іванові Богуну, який керував обороною Умані, вирушили козацькі загони Хмельницького й 10-12-тисячне московське військо. Це змусило польсько-татарське командування зняти облогу й повернути армію назустріч українсько-московським силам. 19 січня 1655 р. польсько-татарське військо оточило українсько-московський табір під селом Охматовом (нині Черкаської обл.). Облога тривала кілька днів і виснажила суперників. Особливо дошкуляли морози. Охматівська битва завершилася з незначною перевагою українського війська, але Богдан Хмельницький не спромігся завдати вирішального удару польсько-татарській армії та звільнити від неї територію Брацлавщини.

Навесні 1655 р. Богдан Хмельницький вирушив із військом через Поділля на Галичину. Метою походу було визволити від польського панування західноукраїнські землі та об’єднати Україну в її етнічних кордонах.

На початку серпня військо зупинилося під Кам’янцем-Подільським. Під час облоги міста гетьман прийняв шведського посла. Той повідомив про вступ 9 липня Швеції у війну проти Польщі. Хмельницький, зі свого боку, обіцяв шведському королю військову допомогу.

19 вересня 1655 р. українська армія вщент розбила польське військо коронного гетьмана Станіслава Потоцького під Городком, що за 25 км від Львова. Внаслідок тієї перемоги було визволено значну частину Західної України.

Того самого дня українська армія підійшла до Львова та оточила його. Розуміючи, що штурм завдасть тяжких втрат не тільки мешканцям міста, а й війську, Богдан Хмельницький погодився на переговори зі львівською владою. Невдовзі гетьман отримав викуп і відступив від міста.

Після битви під містечком Озерна 12 листопада 1655 р. було укладено угоду між гетьманом і кримським ханом. Вона передбачала невтручання Криму у війну України й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути татарського нападу на українські та московські землі.

Отже, незважаючи на складність ситуації, літньо-осіння кампанія 1655 р. для українсько-московського війська в Україні завершилася успішно.

Віленське московсько-польське перемир’я 1656 р.

Наприкінці 1655 - у першій половині 1656 р. Богдан Хмельницький провадив надзвичайно активну дипломатичну діяльність: обмінювався посольствами зі шведським та польським королями, кримським ханом, молдовським господарем і трансільванським князем. Однак уряд царя Олексія, наляканий воєнними успіхами шведських військ у Польщі (Швеція захопила майже всю Польщу), розпочав активну підготовку до війни проти Швеції. Польські дипломати, шукаючи порятунку для батьківщини, запропонували Олексію польську корону на випадок смерті Яна II Казимира. Ця пропозиція теж спонукала Москву до переговорів із Варшавою, які закінчилися 24 жовтня 1656 р. Віденським перемир’ям.

• за ним воєнні дії між Річчю Посполитою й Москвою припинялися;

• обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією;

• натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбурга;

• обрання царя на польський трон. Українську делегацію до участі у віденських переговорах московські дипломати не допускали, а пропозиції Б. Хмельницького щодо позиції на перемовинах проігноровано, що дуже обурило козаків і гетьмана.

Зміна зовнішньополітичної орієнтації Богдана Хмельницького

Віденське московсько-польське перемир’я в гетьманській столиці було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 р., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі. Реальними претендентами були Трансільванія і Швеція. Відносини з Трансільванією Хмельницький встановив ще 1648 р. Щоправда, вони були нерівними: то союзницькими, то напруженими, як це сталося після невдалого походу Тимоша Хмельницького у Молдову восени 1653 р. 8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансільванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої. Трансільванський князь Юрій (Дєрдь) II Ракоці обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнавав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.

Дипломатичні зносини зі Швецією Богдан Хмельницький розпочав 1652 р. і підтримував надалі. У 1656 р. зносини України зі Швецією стали регулярними, але шведи не хотіли віддавати українські землі, що були під Польщею, бо самі на них претендували.

У червні до Чигирина знову прибуло шведське посольство. Воно повідомило, що король Карл-Густав погоджується віддати гетьману українські землі, які перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі ж залишає землі Польщі. У грудні 1656 р. Юрій (Дєрдь) II Ракоці підписав зі шведським королем трактат «вічного союзу». Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансільванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансільванців.

Дії українського війська в Галичині та Польщі в 1656-1657 рр.

Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансільванського князя Юрія (Дєрдя) II Ракоці на Польщу, Хмельницький надіслав йому на допомогу козацькі полки, очолені київським полковником Антоном Ждановичем. Попервах українсько-шведсько-трансільванське військо діяло успішно. Однак із середини травня його становище погіршилося. Невдачі раз по раз переслідували союзників. Через напад Данії на Швецію шведський король залишив Юрія Ракоці. Напруженими стали стосунки князя з козаками. Довідавшись про вторгнення польського війська до Трансільванії, Юрій Ракоці, незважаючи на те, що було взято Варшаву, розпочав переговори з поляками. 11-12 липня 1657 р., отримавши звістку про наближення татарської орди, яка могла б відрізати йому зворотний шлях, та остаточно втративши надії на успішне завершення боротьби проти Польщі, трансільванський князь капітулював. Козаки дізналися про наміри Юрія Ракоці напередодні капітуляції та, остерігаючись, що той видасть їх полякам, відійшли від нього.

Поняття та терміни

Конфедерація (від лат. confoederatio - спілка, об’єднання) - союз самостійних держав, створений з певною метою, здебільшого зовнішньополітичною.

Протекторат - форма залежності, за якою одна держава (протектор) перебирає здійснення зовнішніх відносин іншої держави (протегованої), захист її території та нерідко ставить під свій контроль її внутрішні справи.