Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

Тема 7. Національно-культурний рух в Україні в другій половині 16 - першій половині 17 ст.

7.1. Становище православної церкви. Православні братства. Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. Церковні собори в Бересті 1596 р., утворення української греко-католицької церкви. Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні. Митрополит П. Могила, його заходи щодо впорядкування церковного життя. Спроби церковного порозуміння.

1582 р. - Запровадження в Речі Посполитій нового - григоріанського календаря.

1586 р. - Затвердження статуту Львівського братства антіохійським патріархом Йоакимом.

1596 р. - Православний та уніатський собори в Бересті. Утворення на уніатському соборі греко-католицької церкви.

1599-1613 рр. - Діяльність уніатського митрополита Іпатія Потія.

1613-1637 рр. - Діяльність уніатського митрополита Йосифа-Вельяміна Рутського.

1615 р. - Заснування Київського братства та школи при ньому. Початок діяльності друкарні Києво-Печерського монастиря, створеної Єлисеєм Плетенецьким.

1620 р. - Відновлення православної ієрархії. Обрання київським православним митрополитом Йова Борецького.

1632 р. - Прийняття польським сеймом «Статей для заспокоєння руського народу».

1632-1647 рр. - Діяльність православного київського митрополита Петра Могили.

Реформаційний рух в Україні

На українських землях нечисленні осередки протестантизму почали з’являтись у 30-40-х рр. 16 ст.

Нове віровчення привертало увагу передусім шляхти й магнатів, які вбачали в протестантських (особливо кальвіністських) вимогах послаблення влади вищих церковних ієрархів; ліквідацію церковного землеволодіння; контроль мирян над духівництвом; віротерпимість і обмеження королівського всевладдя; близькість до ідеалів шляхетської вольниці.

Перехід української шляхти до протестантизму не мав масового характеру. Українські шляхтичі, прагнучи розширення своєї влади, обирали здебільшого католицизм. Не знайшли особливої підтримки протестантські церкви також у середовищі міщан, В окремих містах, частіше магнатських, осередки протестантизму таки з’являлися, але тоді, коли міських мешканців спонукали до цього власники міста. Що ж до селян, то для них протестантизм був чужим і незрозумілим. У кращому випадку українські селяни ставилися до нього як до «панської церкви», зберігаючи вірність батьківській, православній.

Протестантизм в українських землях не знайшов підтримки ні в середовищі можновладців, ні серед простого люду, а вплив Реформації виявився в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви.

Православні братства

Гербова печатка Львівського братства

Сторінка статуту Львівської братської школи, 1587 р.

Вплив реформаційних ідей засвідчує й діяльність православних братств. Найавторитетнішим було Львівське Успенське братство. Року 1586 антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства. Статут установлював за братством право зверхності над іншими братствами та контролю за духівництвом, у тому числі за єпископами. Незабаром Львівське братство домоглося ставропігії. Кількість братств невпинно зростала. Попервах братства проводили доброчинну діяльність. Поступово вони перетворювалися на національно-релігійні організації зі своїми статутами. Вони розгорнули широку культурно-освітню діяльність. З їхньої ініціативи створювалися бібліотеки, відкривалися друкарні та школи.

Наприкінці 16-у першій половині 17 ст. в Україні діяло близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту. Діячі братського руху прагнули поліпшити становище церкви. Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхів розв’язання проблеми ставлення до тих священиків, які нехтували обов’язками. Братства намагались очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, виступали за рішуче впорядкування церковних справ, хотіли бачити церкву «дешевою» і загальнодоступною.

Контрреформаційний рух в Україні

Початки Контрреформації - католицької реформи церковного життя - дослідники пов’язують із розгортанням реформаційних рухів і проведенням католицького Тридентського собору (1545-1547, 1551-1552, 1562-1563). Методи боротьби з Реформацією багато в чому були новаторськими: запровадження власного шкільництва, розвиток книгодрукування, надання особливого значення проповіді тощо. Справі реформування католицької церкви слугував орден єзуїтів (дослівно «товариство Ісуса»), заснований 1534 р. й офіційно затверджений папою римським 1540 р.

Розгортанню діяльності єзуїтів в Україні сприяла Люблінська унія. У 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром єзуїтські школи з’явились у Львові, Кам’янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгороді-Сіверському і Києві. 1593 р. почала діяти Замойська академія - навчальний заклад вищого типу. Єзуїти прагнули збільшити кількість прихильників католицизму. Той рівень освіти, що його надавали єзуїтські навчальні заклади, приваблював українських шляхтичів; до того ж їхні випускники мали змогу поглиблювати освіту в європейських університетах. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки. Платою ж за навчання в єзуїтських навчальних закладах часто-густо ставало зречення батьківської віри, а відтак і національного коріння, - адже після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

Медаль папи римського на пам’ять про відвідини Рима українськими єпископами в 1595 р. та присягання їх на вірність католицькій церкві

Грамота Берестейської унії, 8 жовтня 1596 р.

Календарна реформа в римо-католицькій церкві

Безпосереднім приводом до загострення церковного протистояння в Україні стала календарна реформа, проведена з ініціативи папи Григорія XIII. 21 лютого 1582 р. він оголосив про впровадження нового календаря, що його згодом назвали григоріанським, або календарем нового стилю, на відміну від старого юліанського. Календарна реформа мала на меті подолати відставання календарного часу від астрономічного, яке в 16 ст. становило 10 днів (у 17 ст. теж 10 днів, у 18 ст. - 11, у 19 ст. - 12, а в 20 і 21 ст. - 13). Однак новий календар не сприйняли у східному християнському світі. Православна церква в Україні ще й досі дотримується юліанського календаря.

Становище православної Церкви

Головною причиною занепаду православної Церкви в Україні була втрата власної держави. Щоб протидіяти польському католицизмові, який через розгалужену мережу своїх колегіумів і друкарень невпинно поширював вплив на нові східні землі. Українська православна церква мусила виробити власну систему освіти. Але ні достатньої кількості книжок, ні відповідних навчальних закладів для вищого духівництва не було. Становище Української православної церкви ускладнювалося й зовнішніми обставинами. Захоплений турками 1453 р. Константинополь утратив колишній статус центру православ’я, а відтак не міг надати належної підтримки православній церкві України. Натомість із кожним роком дедалі потужнішою ставала Московська митрополія, яка прагнула перебрати славу згаслого Константинополя. Проголошення 1589 р. самостійності Московською патріархату і надання його главі титулу патріарха московського та всієї Русі надзвичайно занепокоїло українців, оскільки промовисто свідчило про наміри Московської держави щодо українських земель.

Думки православних щодо унії з католиками. Розуміючи складність ситуації, у якій опинилася рідна церква, представники вищого духівництва і шляхти та українські магнати дедалі більше схилялися до ідеї об’єднання з римо-католицькою церквою. Через унію з римо-католицькою церквою українці сподівалися досягти єдності свого народу. Бо тільки справжня рівність у правах католицької й православної церков у католицькій державі, якою була Польща, могла б покласти край переслідуванню православних. Адже йшлося про збереження традиційного грецького обряду й мови богослужінь. Крім того, унія здатна була, як здавалося її прихильникам, розв’язати проблему підпорядкування Української православної церкви: після її переходу під зверхність папи римського відпадала потреба боротьби із зазіханнями Московського патріархату.

Були й особисті мотиви. В унії православні єпископи, та й сам митрополит Михайло Рогоза, вбачали можливість позбутися опіки братств, відлучивши їх від церковних справ силою папського благословення усупереч колишнім рішенням Константинополя.

Думки католиків щодо унії з православними. У Польщі щодо унії церков не було одностайності. Одні виступали проти будь-якого об’єднання, інші ж (а їх була більшість на чолі з королем) не заперечували можливості унії. Проте польським можновладцям не потрібна була авторитетна українська церква, рівна у правах із польською. Тому об’єднання церков вони тлумачили як навернення до католицизму.

Церковні собори в Бересті 1596 р.

Аби пришвидшити втілення ідеї унії в життя, двоє з православних єпископів - найбільші її поборники Іпатій Потій та Кирило Терлецький - вирушили в подорож до Риму, де наприкінці 1595 р. відбулася їхня зустріч із папою римським та офіційна церемонія з’єднання єпископів із католицькою церквою. Та, попри згоду сторін, остаточне рішення щодо унії, за традицією, мав винести церковний собор. Його було призначено на 6 жовтня 1596 р. у м. Бересті (нині Брест у Білорусі). До Берестейського собору готувалися не лише прихильники унії, а й її противники.

Не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор.

Прихильники унії проводили собор у міській церкві св. Миколая. Затверджено попереднє рішення про утворення греко-католицької церкви. Король Сигізмунд III підтримав унію і визнав чинною ухвалу уніатського собору.

Противники унії зібралися в палаці, де зупинився князь В.-К. Острозький. Вони засудили унію і владик-відступників.

• Нова церква підпорядковувалася папі римському.

• Було визнано деякі засади католицького віровчення (догмати), зокрема догмат про походження Святого Духа від Отця й Сина (православні визнають, що Дух Святий походить лише від Отця).

• Церковні обряди, свята, таїнства, особливості храмового будівництва, іконопису, церковного співу залишалися православними, а мовою богослужінь - церковнослов’янська мова.

• Греко-католицьке духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків.

• Уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади.

• Греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Що ж до Української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилася поза законом.

Отож, подія, покликана об’єднувати, посилила протистояння, бо противники унії висловили твердий намір усіма силами боротися проти неї.

Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні. Відновлення православної ієрархії

1. Берестейська унія погіршила становище православної церкви, проте вірною їй залишалася більшість тогочасного українського населення.

2. Розгортання боротьби за відновлення прав утискуваної церкви, до якої прилучилися представники всіх верств українського суспільства, а очолили її братства.

Широких повноважень братствам надавало право ставропігії, що його деякі з них отримували від східних патріархів. Ставропігійними, крім львівського Успенського, з 1620 р. були луцьке Хрестоздвиженське та київське Богоявленське братства. Право ставропігії мало надзвичайне значення для збереження православної церкви. Адже після Берестейської унії майже всі православні єпископи стали уніатами. Вірними православ’ю залишилися тільки два єпископи: львівський Гедеон Балабан та перемишльський Михайло Копистенський. Після їхньої смерті єдиним православним єпископом був Єремія Тисаровський, який спромігся обійняти Львівську кафедру, запевнивши короля, що він - уніат. Після смерті Єремії польський уряд міг, скориставшись відсутністю єпископів, оголосити православну церкву неіснуючою.

Перетворення братств на потужну силу, здатну боротися за православну віру, відбувалося поступово. На початку 17 cmбратства - впливові церковні організації. Так, вони мали право через своїх священиків відлучати парафіян від церкви, пильнувати дотримання священиками церковних приписів тощо. Діяльністю православних братств опікувалися запорожці, яких було чимало поміж братчиків. Козаки підтримували братства й православну церкву не лише коштами, а й військовою силою. За підтримки козацтва 1615 р. у Києві було засноване Богоявленське братство, а вступ до нього Петра Конашевича-Сагайдачного з усім Військом Запорозьким засвідчив, що козацтво брало православну віру під захист та опіку. Саме за його сприяння 1620 р. було поновлено вищу православну церковну ієрархію. Для цього було запрошено єрусалимського патріарха Феофана, коли той повертався з Московії. Сагайдачний з козаками перестрів його біля московського кордону. Патріарх висвятив нового київського митрополита (Иова Борецького) та кількох єпископів.

Греко-католицька церква

Від першого року існування греко-католицька церква потрапила в складне становище. З одного боку, уніатські єпископи всупереч запевненням польської влади не отримали тих прав, що їх мало католицьке духівництво, отож досягти рівності церков, як сподівалися прихильники унії, вони не змогли. З іншого боку, до уніатської церкви більшість українського населення ставилась як до чужої, утвореної внаслідок зради батьківської віри. Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалася й майновими суперечками: всі церкви й монастирі грецького обряду як уніати, так і православні вважали своїми.

Ієрархи греко-католицької церкви вдавалися до енергійних заходів, аби подолати кризу своєї церкви. Іпатій Потій, якого називали «батьком унії», по смерті Михайла Рогози став митрополитом. Був талановитим проповідником, письменником-полемістом, адміністратором, однак в боротьбі за унію діяв здебільшого силою. Митрополит Йосиф-Вельямін Рутський доклав багато зусиль для розбудови уніатської церкви. На відміну від свого попередника - Потія, Рутський особливо дбав про підвищення рівня освіти духівництва, наполегливо шукав способів порозумітися з православними, вбачаючи у злагоді головну умову піднесення обох церков. Водночас він діяльно сприяв впорядкуванню та оновленню церковного життя, закладав нові монастирі, впроваджував поміж ченців сувору дисципліну, дбав про заснування уніатської семінарії, хоча для її відкриття забракло коштів. Здійснив реформу уніатського чернецтва, яке його зусиллями було об’єднане в один орден - Василіанський. Подібно до єзуїтів, василіани займалися просвітницькою та місіонерською діяльністю.

Фреска «Моління» з церкви Спаса на Берестові

Митрополит Петро Могила. Фрагмент фрески «Моління» з церкви Спаса на Берестові

Митрополит Петро Могила, його заходи щодо впорядкування церковного життя

У 1632 р. щойно обраний польський король Владислав IV підписав «Пункти заспокоєння руського народу», за якими українцям та білорусам поверталися втрачені після Берестейської унії права:

- за православними визнавалося право мати свого митрополита та єпископів;

- визначалися умови розв’язання суперечок між православними та греко-католиками щодо церков і земель тощо.

У 1632 р. митрополичу кафедру посів Петро Могила.

Заходи Петра Могили в оновленні церковного життя.

• Запроваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва, порядком богослужінь тощо.

• Обов’язковим стало проголошення священиками виховних проповідей для парафіян по неділях і у свята.

• У богослужінні запроваджено українську мову замість церковнослов’янської, яка була не зовсім зрозумілою українцям.

• Обмежено права магнатів втручатися в церковні справи на території своїх маєтків.

• Збільшено кількість й оновлено зміст церковних книжок. Основним осередком друкарства стала друкарня Києво-Печерської лаври.

• Поверталося майно й землі Українській православній церкві.

• Відновлення духовних святинь православ’я:

- реставровано Софійський собор,

- Десятинну церкву;

- церкву Спаса на Берестові;

- Михайлівську церкву у Видубицькому монастирі та багато інших.

• Для підвищення культурно-освітнього рівня православних священиків створено 1632 р. Києво-Братську колегію (згодом - Києво-Могилянська академія).

Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, надзвичайно велике. Недарма час, протягом якого він був митрополитом, називають Могилянською добою. Київська митрополія за Петра Могили була найбільш самостійною та авторитетною за 13-18 ст.

Поняття та терміни

Християнська церква. До 1054 р. вважалася єдиною церквою, але для полегшення адміністративної діяльності поділялася на п’ять вищих патріархій: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська та Римська. 1054 р. стався розкол; єдина вселенська церква поділилася на дві: православну (Константинополь, Александрія, Антіохія, Єрусалим) та католицьку (Рим). Католицький патріарх дістав титул папи.

Вищі церковні ієрархи - діячі, які обіймають найвищі посади в церковній організації (поділ на вищі й нижчі чини називають ієрархією - від грец. hieros - священний і arche - влада).

Літургія - головне богослужіння у християнській церкві.

Ставропігія - автономна православна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягала юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові, й користувалася спеціальними правами.

Реформація - соціально-політичний рух 16-17 ст., спрямований проти католицької церкви. Він поклав початок новому напрямкові християнського вчення - протестантизмові. Протестанти оголосили свою незалежність від влади папи римського.