Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

5.2. Українські землі в складі Угорщини та Молдавії. Московсько-литовські війни. Татари в Криму та Причорномор’ї. Утворення Кримського ханства. Перехід Кримського ханства в залежність від Османської імперії. Виникнення українського козацтва. Господарська діяльність козаків.

1449 р. - Створення Кримського ханства.

1475 р. - Вторгнення турецьких військ до Криму. Захоплення Кафи, Судака та інших генуезьких фортець на південному узбережжі півострова.

1478 р. - Перехід Кримського ханства у васальну залежність від Османської імперії. 1482 р. - Спустошення Києва ордою кримського хана Менглі-Гірея.

1489 р. - Перша документальна згадка про українських козаків у писемних джерелах

Крим та Причорномор’я

Руські землі Лісостепу й Полісся, які були змушені визнати зверхність Орди, її територією не вважалися, позаяк не були придатними для кочового скотарства - основного заняття ординців. Терени ж Степу стали ординською землею, або Татарією, як казали за тих часів. Адже татарами називали нових завойовників наші предки. Так за тюркськомовним населенням (половцями та ін.) Причорномор’я закріпилася назва його завойовників.

Виникнення Кримського ханства. У 15 ст. з посиленням боротьби за владу в Золотій Орді володарі Кримського улусу - так називали цю частину своїх володінь золотоординські хани - почали й собі прагнути одноосібного володарювання. Доля усміхнулася Хаджі-Гірею, який року 1449 проголосив себе незалежним володарем Кримського ханства.

Здійснити свої наміри хан Хаджі-Гірей зміг за підтримки великого князя литовського Вітовта. Досягнення згоди між литовськими і кримськими володарями сприяло встановленню миру, що забезпечувало більш-менш спокійне становище прикордонних українських земель. Однак мир тривав недовго. Вже наступник Хаджі-Гірея, його син Менглі-Гірей, прагнучи більшої влади, знайшов для себе інших союзників.

Перехід кримських ханів у васальну залежність від Туреччини. Володіння Туреччини 1475 р. підсунулися безпосередньо до кордонів Кримського ханства: межа між державами пролягала узбережжям Чорного та Азовського морів. Сталося це внаслідок підкорення Туреччиною - за тих часів вона називалась Османською імперією - чорноморських портових міст. Від 13 ст. портові міста північного узбережжя Чорного моря перебували під владою генуезьких купців.

Ординці ведуть полонених. Малюнок кінця 15 ст. з угорської хроніки

Татарський воїн. Малюнок Альбрехта Дюрера початку 16 ст.

Турецький султан, прагнучи контролювати чорноморську торгівлю, року 1475 захопив портові міста й утворив на північному узбережжі Чорного моря свою провінцію (еялет) із центром у Кафі. До створеної турецької провінції увійшли також міста Херсонес, Балаклава, Мангуп, Керч у Криму, а за його межами - Тамань, Азов. Крім того, що захоплені міста були торговельними осередками, вони цікавили турецький уряд як важливі військові об’єкти. До цих міст відрядили турецькі військові залоги. Крім того, закладалися й нові фортеці. Зваживши на військову міць турецького султана, Менглі-Гірей 1478 р. визнав за краще бути його васалом. Васальна залежність виявлялася головно в тому, що хан повинен був брати участь у воєнних кампаніях султана.

Зміна зовнішньополітичних орієнтацій Кримського ханства спричинила руйнівні грабіжницькі походи кримських орд на українські землі.

Початок грабіжницьких походів на українські землі. Перший великий похід на Україну хан Менглі-Гірей здійснив 1482 р. Тоді було спалено Київ, а його церкви пограбовано. У полон потрапило безліч люду, не зміг урятуватися й сам київський воєвода з родиною. Від 1482 р. татарські походи відбувалися щорічно, а то й двічі-тричі на рік. Орди кримського хана спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину й Галичину і мали для українського народу страшні наслідки. Ординці плюндрували й нищили все на своєму шляху, залишаючи за собою пустку. Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинив опір, убивали. Ясир потрапляв на невільницькі ринки в містах Османської імперії. Чоловіки зазвичай ставали гребцями на турецьких галерах-каторгах. Жінки й дівчата потрапляли до гаремів. Хлопчиків-підлітків здавали до султанської гвардії, де з них виховували відданих захисників султанського престолу - яничарів.

У другій половині 16 ст. до складу Кримського ханства увійшли ногайські орди. Вони й стали ударною силою грабіжницьких походів.

Виникнення українського козацтва. Господарське життя козаків

Слово козак прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців, змагаючись із ворогами й доводячи своє вміння виживати за тяжких природних умов. Згодом це слово набуло кількох значень і перекладалося здебільшого як вільна озброєна людина.

Перше писемне джерело, що засвідчує вживання слова козак стосовно українців, - «Польська хроніка» Мартина та Йоахима Бельських. Розповідь про козаків уміщена там під 1489 р. Описуючи похід королевича Яна Альбрехта на Східне Поділля, польські хроністи Бельські зазначали, що польське військо могло успішно просуватися в степах лише завдяки тому, що шлях йому показували тамтешні козаки, які добре знали ту місцевість.

З кожним наступним роком кількість свідчень про козаків з України невпинно зростала.

Українське козацтво виникло за тяжких для нашого народу часів, коли Україна втратила державність, а її землі захопили кілька держав, які часто ворогували між собою. Це зумовлювалося розташуванням українських земель у зоні Великого кордону. Той кордон - умовна межа, що розділяла два протилежні світи, між якими споконвіку тривало протистояння: європейський (хліборобський, християнський) та азіатський (кочовий, мусульманський).

Опинившись у обставинах, що загрожували самому існуванню українців як окремого народу, мешканці прикордонних територій змушені були опановувати складну військову професію. Постійна боротьба з нападниками виробила з хлібороба та ремісника особливий тип воїна - відважного й хитрого, який добре володів різними видами зброї, сповненого волелюбності й повсякчас готового до протесту проти будь-якого примусу. Такими воїнами були козаки.

Однак козацтво формувалося не лише з постійних мешканців прикордонних територій - Київщини й Брацлавщини. Козаками ставали й численні втікачі з інших регіонів України - передусім Галичини, Волині, де визиск землевласників та міської верхівки Польсько-Литовської держави був найдужчим.

Поширення панщини та запровадження кріпацтва спонукали українських селян та міську бідноту до масових утеч - хоч на край світу, аби тільки подалі від визискувача. Важкі умови прикордоння здавалися втікачам меншим лихом, аніж утрата особистої свободи.

Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини - в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на Східному Поділлі. Поступово просуваючись у глиб степів, вони звичайно селилися понад Дніпром і Південним Бугом, Кальміусом та їхніми численними притоками. Особливо вабили козаків багаті на рибу й дичину місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари, тобто від сучасного Дніпропетровська, до Хортиці (в межах сучасного міста Запоріжжя) та Великого Лугу - низинних берегів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків називали запорізькими.

Вояки за потребою, козаки залишалися невтомними трудівниками. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо. Понад берегами рік, на островах, у балках чи байраках козаки закладали свої поселення - зимівники.

Зимівником називався запорозький хутір, що складався з двох-трьох хат для людей та різних господарських будівель - комор, клунь, стаєнь, хлівів, курників, льохів, бджоляників. Часом хутір мав млин, кузню тощо. Зимівники будувалися кількома господарями і згодом розросталися, перетворюючись на села й містечка.

На освоєних землях, особливо в їхній північній, безпечнішій, частині заняттям козаків були хліборобство, городництво, садівництво, різні ремесла. Умови степу чудово підходили для вирощування коней, великої рогатої та дрібної худоби. Серед козаків траплялися теслі, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, шевці, бондарі тощо. Кожен козак був зазвичай і торгівцем, бо продавав або міняв не тільки здобуте чи зроблене своїми руками, а й воєнні трофеї.

Закарпаття у складі Угорщини

Прикордонне розташування Закарпаття позначилося на його долі: впродовж віків воно в різний час побувало у складі різних країн. Здавна заселене слов’янськими племенами, Закарпаття спершу було тісно пов’язане з Київською Руссю. Проте на початку 11 ст., після смерті Володимира Великого, воно потрапило під владу угорських можновладців, які однак змогли закріпитися в краї лише в 13 ст. Наприкінці 14 ст. закарпатські землі потрапили в коло інтересів литовських князів, однак верховна влада належала угорському королю. Один із нащадків Гедиміна - Федір Коріатович, який володарював на Поділлі, через складну внутрішньополітичну ситуацію у Великому князівстві Литовському передав свої права угорському королю, за що отримав землі в Закарпатті. Федір Коріатович багато дбав задля культурного, економічного і національного розвитку краю. Особливо опікувався він церковним життям.

• За його владарювання на Чернечій горі під Мукачевим було закладено монастир з бібліотекою, якому судилося протягом тривалого часу бути головним культурно-освітнім центром Закарпаття.

• Дружина князя Ольга збудувала жіночий монастир на Сорочиній горі, вище с. Підгоряни.

• За князя Федора Коріатовича пожвавилося господарське життя краю. Важливого значення набув мукачівський ярмарок, що від початку 15 ст. проводився щорічно.

У 1526 р., після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем, Закарпаття було поділене між князівством Трансільванією (васалом Туреччини) і Священною Римською імперією, в якій правили імператори з австрійської династії Габсбургів.

Буковина у складі Молдовського князівства

Буковинські землі входили до складу Київської Русі від другої половини 11 ст. в межах Теребовлянського князівства, від середини 12 ст. - як території Галицького князівства, а від 1199 р. Галицько-Волинської держави. Із занепадом Галицько-Волинської держави частина Буковини (її північні землі) потрапила під владу молдовських князів. У 1359 р. трансільванський можновладець Богдан підбурив народ Молдови проти угорського короля і почав правити в краї як самостійний князь. Влада Молдовського князівства поширювалася й на Буковину. Наприкінці 14-у першій половині 15 ст. територію Буковини було переділено на кілька волостей (повітів). Волості очолювали старости, які спочатку належали до українського, певно, місцевого боярства. Упродовж 1387-1497 рр. Молдова визнавала зверхність Польщі.

Московські вояки. З книги «Записки про московські справи» 1549 р. австрійського дипломата й мандрівника С. Герберштейна

Хотинський замок і посад. Друга половина 13 перша половина 14 ст. сучасна реконструкція

Від 70-х років 15 ст. через татарсько-турецькі напади становище буковинських земель під владою молдовських князів почало погіршуватися. Зрештою, Молдовське князівство 1538 р. було підкорене Туреччиною. Відтак і Буковина потрапила під владу Османської імперії та її ставлеників.

Московсько-литовські війни кінця 15 - початку 16 ст.

Протягом другої половини 15 ст. Московське царство перетворилося на могутню державу. У 1478 р. воно приєднало до себе Новгородську землю, а 1485 р. - Тверське князівство. Під владою Івана III було об’єднано всі північноруські землі. Від 80-х років 15 ст. розпочалися війни між Московією та Великим князівством Литовським. На початку 16 ст. кілька дрібних удільних князів Сіверщини за власним бажанням віддалися під владу Івана III, більшість же опинилась у складі Московського царства внаслідок воєн.

Отже, внаслідок воєнних дій 1500-1503 рр. до держави Івана III перейшли всі сіверські міста, зокрема Чернігів, Стародуб, Путивль, Рильськ, Новгород-Сіверський, Любеч та ін.

Послідовно втілюючи загарбницьку політику, московський уряд 1507 р. розв’язав нову війну проти Великого князівства Литовського. Воєнні дії то загострювалися, то вщухали.

У 1514 р. відбулася битва під Оршею, яка закінчилася перемогою ВКЛ.

Однак ця перемога не поклала край боротьбі Великого князівства Литовського й Московії за українські землі. До 1537 р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московії поступово втратило майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину й Смоленськ.

Поняття та терміни

Ясир - бранці, що їх захоплювали татари й турки під час грабіжницьких походів на українські землі.

Яничари - турецька регулярна піхота, створена в 2-й пол. 14 ст. султаном Мурадом І.

Гетьман (від польськ. hetman - начальник) - у Польщі, Литві, Чехії так називали головнокомандуючих. У Польсько-литовській державі було чотири гетьмани: два польських (коронних) і два литовських, причому один із них був головним (великим), а другий був його заступником (польним).

Термін зимівник вживають як у значенні помешкання козаків, так і всього обійстя та садиби, а також форми ведення господарства на Запорожжі. Окремі зимівники були досить добре укріплені і нагадували невеликі фортеці.