Посібник «Мій конспект. Історія України. 9 клас»

Урок 35. ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ «УКРАЇНСЬКИЙ РУХУ РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ У XIX СТ.»

Мета уроку

• Протягом уроку учень/учениця мають скласти порівняльну таблицю розвитку українського руху в Російській та Австро-Угорській імперіях у XIX ст.

Хід уроку

Характеристику можна здійснювати за декількома варіантами.

Завдання 1 варіанту

♦ Визначити основні особливості українського національного руху за періодами в другій половині XIX ст. у довільній формі.

Порівняльна хронологічна таблиця розвитку українського руху в Російській та Австро-Угорській імперіях у XIX ст.

Період

Український рух в Російській імперії

Український рух в Австро-Угорській імперії

1850-1860-ті роки

   

1870-1880-ті роки

   

1890-ті роки

   

Завдання 2 варіанту

♦ Охарактеризувати розвиток українського руху в Російській та Австро-Угорській імперіях у XIX ст. за схемою в таблиці.

 

Народовці

Москвофіли

Громадівці

РУРП

УНДП

Час виникнення

         

Лідери

         

Мета діяльності

         

Політичне майбутнє України

         

Економічне майбутнє України

         

Земельне питання

         

По закінченні заповнення таблиці учні записують короткі висновки в довільній формі. Матеріал для аналізу

Ідейний і партійний поділ українських депутатів Галицького крайового сейму

 

1870-1876 рр.

1877-

1882 рр.

1883-1889 рр.

1889-1895 рр.

1895-1901 рр.

Москвофіли

35

17

5

8

Народовці

3

1

5

11

1

Радикали

1

3

КНРС, «Руська громада»

13

Безпартійні

3

1

5

3

5

Соціал-демократи

(https://uk.wikipedia.org/wiki/Галицький_сейм)

Енциклопедія історії України. Народовці

... Народовська ідеологія ґрунтувалася на засадах лібералізму й української національної ідеї. Лідери народовців підкреслювали необхідність забезпечення природних прав кожної людини, незалежно від її соціального походження, класової приналежності, релігії чи світоглядних переконань. Водночас народовці ставили національні інтереси вище за особисті, вважаючи обов’язком кожного індивіда через служіння своєму народові знайти і власне добро. Ідею нації та національного відродження вважали новою головною ідеєю XIX ст. Основним фактором у процесі націотворення виділяли суб’єктивно-психологічний, зазначаючи чималу роль і таких природних національних рис, як мова, культурно-побутові особливості, соціально-економічні інтереси. Роль української інтелігенції, на їх погляд, полягала в духовному об’єднанні українців, формуванні почуття національної спільності та поширенні національної свідомості серед усіх прошарків української спільноти. На відміну від старорусинів, національна самоідентифікація яких була невиразною, народовці чітко декларували самостійність «русько-українського» народу і його національну окремішність від поляків та росіян. Спираючись на пріоритетність етнографічного принципу й природного права народу на самостійний розвиток, вони відмовилися від концепції «історичного права», яким (старорусини і польські, політики) традиційно обґрунтовували справедливість національно-політичних вимог. Одним із пунктів своєї ідеологічної програми народовці ставили створення слов’янської федерації на основі національної самостійності кожного слов’янського народу, його вільного культурно-національного розвитку. Головну роль у створенні такої федерації «вільного слов’янства», на їхню думку, мала б відіграти Австро-Угорщина. Українському народові (враховуючи його геополітичне розташування) відводилася в цьому проекті посередницько-консолідаційна функція.

(Янишин Б. М. Народовці [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Наукова думка, 2010. — 728 с.: іл. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Narodovtsi_z)

Енциклопедія історіїУкраїни. Москвофільство

У національно-культурній сфері москвофільство проявлялося в намаганнях вживати російську літературну мову, поширювати російську історію та національну свідомість. Москвофіли обґрунтовували свою позицію історичною традицією східнослов’янських народів, спільністю національної назви «Русь», подібністю етнонімів «руський» і «русский», участю багатьох письменників, митців та вчених з України у творенні новочасної російської культури та науки. Також церковний «обрядовий» рух, скерований на очищення Української греко-католицької церкви від т. зв. латинських запозичень, підштовхнув частину церковних діячів Галичини та Закарпаття не тільки до переходу на православ’я, а й до самоідентифікації з російською традицією. Політично москвофільство, мотивоване прагненням здобути зовнішню допомогу в національній боротьбі, полягало в прихильному сприйнятті панславістських тенденцій у російській зовнішній політиці другої половини XIX — початок XX ст. та в підтримці планів приєднання до Російської імперії.

...Протягом 1860-70-х рр. русофіли взяли під свій вплив основні національно-культурні інституції галицьких українців — Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, Галицько-руську матицю — і до 1890-х рр. домінували в українському громадському житті Галичини.

(Середа О. В. Москвофільство [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Наукова думка, 2010. — 728 с.: іл.)