Посібник «Мій конспект. Історія України. 9 клас»

Урок 17. ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ «ДОПИС ДО ГАЗЕТИ "ЗОРЯ ГАЛИЦЬКА"»

Мета уроку

Після цього уроку учень/учениця

• мають підготувати уявний допис до газети «Зоря Галицька» з позиції сучасника революційних подій 1848 р., поборника прав людини.

Хід уроку

На початку уроку вчитель наголошує, що учні мають підготувати свою роботу у вигляді історичного есе. Обсяг до 200 слів.

Есе — це письмовий твір, що має вільний характер та містить індивідуальний погляд на тему/проблему із аргументацією власної точки зору. Есе зазвичай має таку уструктуру: назва, вступ, що містить загальну тезу, короткий опис змісту, що стосується безпосередньо теми есе. Основна частина есе має містити головні ідеї та підставові факти, а також не менше двох~трьох аргументів на користь висловленої тези. Кожен аргумент має бути підтверджений не менш ніж двома конкретними історичними прикладами чи спиратися на історичні джерела, що дозволяють використати їх як основу для аргумента. Беручи до уваги різні позиції та точки зору, важливим є їх критичний аналіз, а також виявлення власного ставлення до досліджуваної проблеми. У висновках зазвичай подають узагальнення, що дозволяють підтвердити висловлену у вступі тезу, ідеї та факти основної частини.

Есе, есей (фр. essai — «спроба», «начерк») — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості.

Особливості есе

1. Яскраво виражена авторська позиція. Щоб виразити себе, автор есе наводить багато прикладів, проводить паралелі, добирає аналогії; використовує асоціації, символи, робить непередбачувані висновки, тож виникають несподівані повороти думки.

2. Вільна композиція.

3. Стилю притаманні легкість, ефект розмови зі співбесідником, образність, афористичність.

4. Мета — інформація чи інтерпретація, інформування про ідеї, пояснення і переконання, а не переказування подій чи ситуацій; немає вигаданих персонажів і сюжету.

5. Ексклюзивна робота, у якій автор висловлює свою точку зору.

6. У центрі — суб’єктивна точка зору на проблему, подію чи ситуацію, яку автор описує чи аналізує.

Правильно написати есе означає:

• чітко, логічно, переконливо, цікаво й образно висвітлити проблему;

• проявити свою особистість, що насамперед означає висловити оригінальні ідеї та нестандартний погляд на проблему;

• не соромитися бути собою;

• уникати загальних фраз, добирати найцікавіші, найсоковитіші конкретні приклади, не забувати про деталі й не ховатися за шаблонами;

• обрати цікаву форму викладу, щирий тон — не офіційний, але й не надто фамільярний.

Матеріали до написання есе

Перший номер газети (15 травня 1848 р.)

(https://upload.wikimedia.Org/wikipedia/commons/4/4a/Zorya_galycka.jpg)

Іван Франко. Задушні дні у Львові 1848 р. (уривок)

Д[ня] 1 падолиста о год. вечером два артилеристи порубали на площі тоді Фердінанда, а тепер Маріяцькій гвардисту нар[одового] кравця Навроцького так сильно, що той іще тої самої ночі вмер. Постала сильна тривога між людністю на вість, що вояки мордують гвардистів. По вулицях заторохтіли барабани, взиваючи гвардію до зброї. Се дало привід ген. Гамерштайнові до припущення, що давно ожидане повстання вибухло. Від касарні артилерії залунали три гарматні вистріли, алярмуючи рівночасно військо й людність. Купи народу спішать до ринку, військо обступає середмістя, гренадери виходять із головного одваху в ратуші.

По площах заточують гармати, намірені на устя головних вулиць. Кілька їх уставлено перед каменицею генеральної команди біля рогу бернардинської дзвіниці, інші — на площі, перед готелем Жоржа, гирлами звернені в вулицю Театральну, при якій стояли: університет, де тепер руський Нар[одний] Дім, зал редутовий старого театру, де тепер площа Castrumу якій відбувалися засідання Rady Nar[odowejі т. ін. Зайнята військом воєнна позиція мусила довести до вибуху, не вважаючи на всі мирові зусилля ген. Вибрановського та представників міщанства.

Якийсь ремісницький хлопець, ідучи з дрючком на плечах поперед одвахом, спровокував військову сторожу і стався причиною перших вистрілів із ручного оружжя. Перші вистріли впали від вояків і були гаслом, по якім народ кинувся будувати барикади. Протягом ночі їх збудовано кілька. Одна замикала доступ до ринку від вул. Галицької, друга перетинала вул. Театральну коло костьолу єзуїтів, третя була в вул. Домініканській, інші в вул. Краківській, Ормянській, Собеського і ін. Барикади, крім одної при костьолі єзуїтів, були нужденні та крухі.

Цілу ніч тяглися переговори між Гамерштайном і Вибрановським. Гамерштайн не хотів відкликати війська з зайнятих становищ. Вибрановський доказував, що становище війська супроти розбурхання люду грозить найбільшою небезпекою. Нарешті стануло на тім, що барикади мала людність розібрати, а військо, не покидаючи своїх становищ, мало отворити люки і пропустити гвардію, аби розійшлася з ринку. Що такий відворот не міг відбутися без випадку, се було більше ніж правдоподібне. Чи гвардисти відгрожувалися війську, чи вояки перші зневажили гвардистів, досить, що в різних місцях прийшло до галасів, поки нарешті під час одної такої авантюри хтось не вистрілив до вояків.

На той вистріл військо відповіло цілою сальвою. Тоді народ і гвардія кинулися знов будувати барикади. Ще хвилю здужали репрезентанти міщанства відтягти вибух, аж коли коло год. 10 рано з вікон домініканського монастиря впали два вистріли на артилерію, військо сипнуло на місто градом куль, а уставлена на Високім Замку батарея почала валити ракетами та гранатами в ратуш, театр і університет. Аж о год. 12 Гамерштайн на просьбу самого губернатора велів заперестати бомбардування і подиктував місту відому капітуляцію, якої головні точки були: очищення гвардії з підозрених елементів, зложення оружжя, взятого з арсеналу в марті, і видалення всіх емігрантів.

Бомбардування було страшним нещастям для Львова. Згоріли ратуша разом із судовою регістратурою та частю бухгалтерії, далі театр із редутовим залом, будинок головної школи, техніка з музеями та збірками науковими, університет зі збіркою моделів, кабінетами зоологічним, анатомічним, ботанічним та бібліотекою з 40 000 томів книжок і рукописів, між якими була збірка старих документів із монастиря Тинця та цінна бібліотека Гареллі, а надто 15 приватних домів. Страту оцінено на мільйон ринських. Страту в людях обчислила секція санітарна Львівського магістрату на 55 осіб убитих або таких, що померли від ран, і 75 ранених. Військо числило 3 вбитих і 13 ранених, утім числі також один офіцер німецького полку (Deutschmeister). Цікава річ, що Відень і Галичина помінялися своїми дітьми при кривавім ділі нищення свободи: у Відні визначився галицький полк Парма, зложений майже з самих русинів, а у Львові полк Дойчмайстер, зложений майже з самих віденських німців.

(Друковано в часописі «Kurjer Lwowski» 1888, ч. 303 і 304. Переклад писано в днях 19 і 20 липня 1913. http://www.i-franko.name/uk/History/ZadushniDniULvovi1848.html)

Енциклопедія історії України. Революції в Європі 1848-1849 років (уривок)

На українських землях — у Галичині, Буковині, Закарпатській Україні — революційні виступи почалися 1848 року багатолюдними вуличними демонстраціями. У Львові вони відбувалися 18, 19 і 21 березня 1848 р., коли понад 12 тис. жителів міста підписали петицію австрійському імператору Фердінанду І Габсбургу — першу в Галичині програму політ, перетворень. 22 березня 1848 велика маніфестація пройшла в Чернівцях — під гаслами підтримки конституції. Однак тимчасово зберігалися сервітути, за які селяни мусили, як і раніше, платити поміщикам. Весною та влітку 1848 заворушення набули особливо широкого розмаху під керівництвом депутата райхстагу Л. Кобилиці в сільських районах Буковини, де імператорський указ щодо скасування кріпосництва не поширювався аж до серпня 1848 р.

Із розвитком революції на західноукраїнських землях активізувалися нац. рухи. Першими свою організацію створили у Львові 13 квітня 1848 поляки — Центральну раду народову. 19 квітня 1848 вище духовенство Української греко-католицької церкви подало губернаторові Ф. Стадіону від імені українського населення петицію про запровадження в установах Східної Галичини української мови, доступ українців до державної служби, рівноправ’я для священиків усіх конфесій. 2 травня 1848 р. галицькі українці оголосили заснування у Львові Головної руської ради на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. В її відозві до народу та наступних петиціях була проголошена програма забезпечення вільного національного розвитку українців, створення в Східній Галичині української автономії. На її підтримку серед населення було зібрано понад 200 тис. підписів. Провідниками політики Гол. рус. ради на території Галичини стали місцеві ради (бл. 50-ти, із них — 12 окружних), перша за революційної доби українська газета «Зоря Галицька» та ін. У містах і деяких селах почалося формування укр. нацгвардії. Прагнучи підпорядкувати своїм інтересам український рух, Центральна рада народова 23 травня 1848 р. заснувала за участю полонізованої української інтелігенції окремий центр — «Руський собор».

У Буковині Північній вплив на піднесення національного руху австрійських українців справила боротьба за збереження адміністративної єдності Буковини з Галичиною. Проте запроваджена в березні 1849 р. імперська конституція закріпила їх поділ. У Закарпатті українці також виступали під об’єднавчими гаслами: у січні 1849 р. делегація, очолена А. Добрянським, передала австрійському імпетарору Францу-Йосифу І Габсбургу петицію з пропозиціями про об’єднання краю з Галичиною. У відповідь австрійський уряд лише виокремив райони з переважним українським населенням в Ужгородський округ, дозволивши відкривати народні школи з українською мовою викладання.

Революція на західноукраїнських землях набула кульмінації під час повстання 1-2 листопада 1848 р. у Львові (див. Львівське повстання 1848), спричиненого спробою австрійського гарнізону захопити в місті владу. Авангардною силою виступив польський академічний легіон, у складі якого були й українські студенти. До нього приєдналися підрозділи нацгвардії, робітники та ремісники. Після артилерійського обстрілу і барикадних боїв австрійським військам вдалося опанувати становищем. У місті було заборонено всі зібрання й політ, т-ва, періодичні видання, сотні повстанців піддано репресіям. У січні 1849 воєнний стан поширився на всю Галичину.

(Варварцев М. М. Революції в Європі 1848-1849 років [Електронний ресурс] II — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Revoliutsii_1848)