Усі уроки «Історія України». 9 клас

УРОК 44

Практична робота «Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель»

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• визначати особливості розвитку греко-католицької церкви та її вплив на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель.

Тип уроку: урок удосконалення вмінь та навичок.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та мети уроку.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ЗАНЯТТЯ

Завдання

1. Ознайомтесь з наданими документами.

2. Проаналізуйте джерела.

1) Визначте, яку роль відігравав А. Шептицький у розвитку греко-католицької церкви на початку XX ст.

2) Яким чином УГКЦ впливала на зростання національної свідомості населення?

3. Підготуйте повідомлення «Що вплинуло на зростання авторитету греко-католицької церкви на початку XX ст. у західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії на початку XX ст.»

Джерела

Перше слово пастиря. Із промови А. Шептицького. 1899 р.

«Браття мої милі! Коли любите свої діти і свій нарід, коли дбаєте о щастє і здоровлє, жийте морально, не убивайте самі себе, не убивайте своїх дітей, не марнуйте неморальністю основних, фізичних сил народних! Бійтеся гріха, бійтеся дочасної і вічної кари Божої, бійтеся тих страшних наслідків, які наносить неморальність на кождого зосібна, на родину, на цілий народ!

Памятайте, що лишень тоді зможете по Божому жити та по Божому дороблятися майна, коли держатись будете св. Віри, св. католицької Церкви тай нас, своїх Духовних Отців. Коли будемо заєдно держатись разом, — тоді у кожному ділі виказуватимемо більшу силу. Я противно: коли будемо роз’єднані, тоді ослабнемо і до нічого не дійдемо!

Та Христова наука віковою своєю працею зовсім не вичерпала ще своєї культурної сили. Вона й дотепер носить в собі незміриму силу поступу та просвіти, і кожний чоловік, — хоча б й блукав на бездоріжжях віри, як тільки з любовю до правди щиро її шукає,— той скорше, чи пізніше находить Христа.

І в наших часах Христова Церква помагає людям у їхніх змаганнях до просвіти та й радіє кожним здобутком науки, чи культури.

Здобувайте собі просвіту, Мої Рідні Браття! Працюйте над нею усильно, — цініть її — тільки памятайте, що справжня наука не може противитися науці Христа, — так, як правда не може противитися правді! Бо наука не є прецінь нічим іншим, як лишень пізнанням правди, — а Христова наука є якраз правдою.

Закладайте, Мої Браття, по селах читальні і захоронки для дітей! І дбайте, щоб діти ходили до школи — тільки, — заклинаю вас Богом живим, — вистерігайтеся всякої науки, що противиться науці Христа! Бо така наука — то лож і темнота, — а не справжня просвіта.

Тож держіться сильно святої нашої католицької віри, бо поза нею нема спасения.

Ви, що безпосередню працюєте над вихованням молоді, дбайте не менше над просвіченням її розуму, як і над ублагородненням її сердець. Подавайте молоді таку освіту, яка навчила б її не тільки теорії, але теж і практики.

Учіть її, як має жити. Збуджуйте в неї бажання і охоту до того, що є підставою багацтва та сили народу. Нехай вже малі діти вчаться любити свою землю, — свою Батьківщину, — нехай вчаться працювати для неї.

Нехай будучі покоління візьмуть в свої руки торговлю і промисл. Бо завсіди бідним є той нарід, який не мас свойого промислу і в якому торговлю ведуть чужинці.

Не той народ щасливий й багатий, що має багато теоретиків, — але той, що на всіх ділянках життя є самовистарчальним.

Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність! Учіть її більше числити на себе, ніж на других! Учіть — не оглядатися на поміч ряду та краю, а владною ініціятивою дороблятися самостійного буття!

Христіянин мас любити всіх людей. Одначе це зовсім не перешкоджуе йому найпершою любовю любити свою родину і свою Батьківщину.

І як любов до ближнього не противиться любови до родини, так теж й не противиться любови до батьківщини.

Христіянин може і повинен бути патріотом! Його патріотизм не сміє бути ненавистю! І не сміє накладати обов’язків, які противилися б вірі. Те, що виглядало б на патріотизм, а на ділі було би ненавистю, або противилося б вірі, не є справжнім патріотизмом.

Отже, і ми, священики, є патріотами. І вміємо любити свій нарід ліпше, ніж ті, що не вірять в цю нашу любов до народу. Бо любимо його працею і самопожертвуванням.

Любов полягає на ділах, а не на словах!

Хто на свойому становищі працює для добра народу, сповняючи сумлінно свої обовязки, той є ліпшим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить».

Ярослав Грицак

«Іншою вагомою подією у національному житті галицьких українців був прихід 1900 р. на галицький митрополичий престол Андрея Шептицького. З цього часу греко-католицька церква остаточно переходить на українські національні позиції і стає потужним чинником національного руху. Шептицькому вдалося розв’язати конфлікт, який виник наприкінці XIX ст. у зв’язку з вимогою молодого покоління українських діячів обмежити впливи церкви на національний рух, надавши йому більш світського, модерного характеру. Новий митрополит поставив участь греко-католицьких священиків у громадському житті в залежність від дотримання ними принципів християнської моралі та звернув їхню увагу на господарські та культурні потреби українського селянства Галичини. Це зміцнило моральний авторитет церкви й позитивно відбилося на внутрішньому стані національного руху».

Із сайту УГКЦ. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944)

«Напевно, не було жодної важливої ділянки суспільного життя, у якій би митрополит не брав активної участі. Він підтримував молодих українських митців, надаючи їм стипендії для здобуття освіти у найкращих навчальних закладах Європи. На кошти митрополита було придбано будівлю, де розмістилася художня школа відомого митця Олекси Новаківського. 1905 року він заснував Український національний музей, придбавши для нього окреме приміщення. Завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. Він особисто подарував музеєві майже 10 тисяч предметів з приватного зібрання й утримував його на особисті кошти. Крім того, він підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Митрополит посідав також активну громадянську позицію в політичному житті тогочасної Галичини. Як Галицький митрополит він був депутатом Австрійського парламенту і Галицького сейму. Це давало йому змогу виступати перед урядом щодо підтримки українців у справі скріплення їхніх прав у державі.

...Важливе місце у діяльності митрополита посідала справа поєднання християнських Церков, повернення слов’янського сходу до єдності з Апостольським престолом. Протягом свого життя він підтримував контакти з тогочасними прихильниками унійного руху, як, наприклад, з російським філософом Володимиром Соловйовим, хорватським архієпископом Йосифом Штросмаєром, бельгійським архієпископом і кардиналом Мерсьє, відомим пропагандистом діалогу з Англіканською Церквою, німецьким богословом Максиміляном Саксонським — фахівцем у галузі східнохристиянських літургійних традицій. Митрополит сприяв розбудові Російської Греко-Католицької Церкви. З цією метою він двічі відвідав Росію (1907, 1912 рр.) та Білорусь. У березні 1917-го, отримавши від Папи Пія X право на душпастирську діяльність серед католиків східного обряду на території Східної України та Росії, організував у Петрограді Синод Російської Католицької Церкви і призначив отця Леоніда Федорова екзархом для католиків візантійського обряду в Росії. Шептицький був також ініціатором Велеградських з’їздів, присвячених темам міжхристиянського порозуміння.

У тому ж екуменічному дусі митрополит запровадив низку реформ в УГКЦ з відновлення східнохристиянського духу. У 1906 році створено студитський монастир, який очолив брат митрополита Климентій Шептицький, у 1913-му — східну гілку отців Редемптористів. Були засновані й жіночі Чини сестер Студиток, Мироносиць тощо».

Лідія Коць-Григорчук. Іларіон Свєнціцький — музейний діяч

«Для Іларіона Свенціцького як музейного діяча визначальним став 1905 рік. Наприкінці того року взяв його митрополит Андрей Шептицький за свого «помічника», а фактично кустоса Церковного музею.

Під ту пору Львів уже мав три українські музеї — Народного дому, Ставропігійського інституту, Наукового товариства імені Шевченка, але жоден з них не був самоуправним, тобто спрямованим тільки на реалізацію властиво музейних програм: були додатками до інституцій, при яких формувалися.

Серед іншого перед І. Свєнціцьким у Церковному музеї, що його митрополит хотів зробити зразковим, були поставлені такі першочергові завдання: доповнити відділ кириличних стародруків і рукописів, а також документів українського походження й збірку ікон; періодично виїжджаючи в села, знайомитися з українською старовиною, реєструвати пам’ятки цієї старовини та збирати все, що гідне збереження, якщо є загроза його знищення. Так одразу Церковний музей ставав першою у Львові самостійною українською музейною установою з власним персоналом і власною музейною програмою дій, що передбачала, крім збору пам’яток, також їх консервацію та опис.

Враховуючи фінансові потреби музею, який швидко розростався, митрополит придбав і подарував музеєві три чиншові будинки. 1908 року створено кураторію, що була утворена з представників церковної влади і вчених фахівців, включно з директором музею. Тоді ж і зареєстровано музей — уже як ювілейну фундацію “Національний музей у Львові, заснований Митрополитом Андреем графом Шептицьким”».

Андрій Шкраб'юк. Митрополит (фактографічні нотатки)

«Деякі несподівані акції митрополита, у яких він виявив свою рішучу солідарність із українським суспільством: 1901 року закрив — на превелике здивування австрійського міністра освіти — греко-католицьку семінарію на знак підтримки сецесії українських студентів із Львівського університету; 1903 — приєднався до бойкоту українськими депутатами галицького сейму.

Подія, яка підживила неприхильне ставлення української громадськости до митрополита, — осуд Січинського. Послання перед Томиною Неділею 1908 р. Обурення «патріотів». Народ по селах співає: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!» Масове надавання дітям імені Мирослав. Послання було продиктоване не тільки християнськими мотивами, але й політичними: його вимагав Відень як передумову для натиску на поляків, щоб ті зробили українцям поступки (Вол. Дорошенко). Тож іще раз зазначмо: ставлення українського громадянства до митрополита Шептицького напередодні Першої світової війни не було таким рожевим, як змальовують його теперішні агіографи.

Але зближення між обома сторонами йшло.

Найбільш вдала акція Шептицького — 1914: досягнення домови з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у галицькому сеймі. Здійснити її завадила, звісно, війна.

Загальна позиція митрополита у політичних справах: закликає духовенство не ув’язуватися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит він ex officio був депутатом віденського парламенту і галицького сейму, але в стінах обох цих шановних закладів до 1914 р. з’явився лише двічі і обидва рази виступав не на політичні, а на освітянські теми. Духовенство може мати лише духовний авторитет (рішучий відхід від політиканства у стилі Сильв. Сембратовича). Цим духовенство здобуде собі незалежність (воно повинне не боятися засуджувати нехристиянські акції, такі як убивство Січинським графа Потоцького)».