Усі уроки «Історія України». 9 клас

УРОК 32

Практична робота «Особливості культурницького та політичного етапів національного відродження на західноукраїнських землях»

Очікувані результати

Після цього уроку учні:

• розрізнятимуть культурницький та політичний етапи національного відродження на західноукраїнських землях.

Тип уроку: урок удосконалення вмінь та навичок.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та мети уроку.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ЗАНЯТТЯ

Завдання

1. Ознайомтесь з наданими документами.

2. Проаналізуйте джерела.

1) Визначте основний зміст культурницького етапу національного відродження.

2) Визначте основний зміст політичного етапу національного відродження

3) Що відрізняє ці два етапи один від одного?

3. Підготуйте повідомлення «Спільне та відмінне між культурницьким і політичним етапами національного відродження на західноукраїнських землях».

Джерела

1. І. Франко. Українці. 1908 р.

«Лише в першій половині 60-х років розпочинається серед галицької молоді, особливо після її ознайомлення з віршами Шевченка, близький до народу, прогресивно спрямований рух. Насамперед він виявився у формі козакофільства, що його хотіли протиставити ненависному москвофільству. Потроху цей рух... під впливом трьох українських діячів, представників трьох різних поколінь, поширився здебільшого між інтелігенцією: ...у 60-х роках XIX ст. домінував вплив Куліша, у 70-х і 80-х — Драгоманова, а в 90-х — Грушевського. З цих трьох напрямів перший можемо назвати формально національним, другий — радикально-соціальним і третій — національно-радикальним...

Протягом 70-х років у Галичині вузьке коло представників старшого покоління та молоді згуртувалося навколо Драгоманова і в спілці з ним почало європеїзувати галицьких русинів. До представників старшого покоління належав талановитий економіст і статистик Володимир Навроцький... До молодших належали Михайло Павлик і автор цих рядків. Ця група дала початок так званій радикальній політиці в суспільному житті Галичини, головним завданням якої було ознайомлення народних мас з насущними політичними питаннями з метою викликати в народі інтерес до політичних, суспільних і національних ідей. Теми для своїх творів вони брали з життя народу, різних його суспільних верств, по змозі розширюючи коло своїх спостережень та дбаючи про розвиток мови».

2. Із виступу студента А. Січинського на відкритті «Просвіти». 1868 р.

«Кожний народ, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності, народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє міщанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремої народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього».

3. Із виступу о. Степана Качала про завдання «Просвіти»

«Спомагати народну просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім, політичнім через видання практичних книжок, брошур і т. д. в тій мові, якою нарід говорить».

4. Уривок статті Лесі Українки

«Малоруські письменники на Буковині»

«Як ми бачимо, всі три головні письменники маленької Буковини здобули собі симпатії багатої талантами, а тому вимогливої німецької преси. Вже один цей факт доводить, що молода література маленької малоруської гілочки являє собою чималу художню цінність. Крім художнього, ця література має й громадське значення. Три головні буковинські письменники, взаємно доповнюючи один одного, дають цікаву картину життя всіх верств населення свого краю. Мимоволі з’являється думка: якщо нечисленне населення глухої провінції, поставленої в невигідні умови для розвитку літератури, могло дати за короткий час розвитку літератури свого національного пробудження три сильних таланти і звернути на себе увагу навіть сучасної чужої критики, то які творчі сили повинен мати народ, до якого належить це маленьке плем’я, і як розгорнулися б ці сили за кращих умов. Нам здається, що як би хто не ставився до етнографічних та історичних теорій, які стосуються малоруської національності, але якщо йому цікаво бачити життя всієї малоруської нації у широкому зображенні і всебічному освітленні, то він повинен побажати цьому народові або племені, мові або «наріччю» багатої літератури, що правильно розвивається».

5. І. П. Крип'якевич про місце Галичини в історії України

«На початку XX ст. головне місце в житті України посідала Галичина. Конституційний лад австрійської держави дав змогу західній гілці українського народу розвинути свої сили в різних напрямках, а що цей розвиток ішов під безнастанним гнітом з боку поляків, то він набрав бойового характеру: галицькі українці намагалися опанувати всі ділянки життя своєї країни і створити базу під майбутню державність. Російська Україна навіть після революції 1905 р. такої політичної свободи не мала і не могла створити такої широкої організації; активніша молодь не знаходила на Наддніпрянщині змоги повного розвитку і емігрувала до Галичини, скріплюючи тут національний фронт. Своє провідне місце в українському світі Галичина завдячувала також широкій науковій і культурній діяльності, яку провів у Львові Михайло Грушевський спільно з Іваном Франком, — співпраця цих двох найвизначніших учених та ідеологів стала основою всеукраїнського єднання».

(Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 293-294.)

6. М. Міхновський. Самостійна Україна

«Пропонована як програма Революційної української партії. Львів, 1900 р.

Еволюція українського інтелігента третьої формації ще не починалася, але характеристична його прикмета служения свому власному народові відбилася в ньому з повною силою. Отже, коли третя інтелігенція має органічні зв’язки з українською нацією, коли вона є заступником українського народу, єдино свідомою частиною української нації, то стерно національного корабля належить їй.

Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виконає свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова; “ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД КАРПАТ АЖ ПО КАВКАЗ...”»

7. Ярослав Грицак. Галицький П'ємонт

«Зростання національної свідомості у Галичині відбувалося під впливом українського руху на Наддніпрянській Україні і поширення поезій Тараса Шевченка. На початку 60-х років зароджується народовецький рух, який був представлений переважно молодою українською інтеліґенцією... Народовці мали сильні впливи у студентських організаціях — громадах, які виникали і діяли за зразком київської громади (перша така громада виникла у Львові 1863 р.). У 1868 р. у Львові зусиллями народовців було утворене товариство «Просвіта», яке видавало популярні українські книжки, засновувало читальні й охоплювало своїми впливами широкі селянські маси... Піднесення української орієнтації в Галичині стало результатом свідомих зусиль східноукраїнських патріотів, які мали на меті перенести сюди центр всеукраїнської діяльності і перетворити цей край у П’ємонт України...

У середині 70-х років у Галичині з’являється молода інтеліґенція, яка критично оцінювала діяльність обох руських течій і бажала надати українському рухові модерного, європейського характеру. Під впливом Михайла Драгоманова молоді українські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та ін. навертаються до соціалізму. Так в українському таборі виникає ще одна, так звана радикальна течія...

Попри свою малочисленність, галицько-українські радикали зіграли велику роль у зміні ідеологічних основ та організаційних форм національного руху. Вони були постійними збурниками спокою у галицькому суспільстві. Радикали вели соціалістичну пропаганду серед українського селянства та робітництва і — що робило їхню діяльність особливо несприйнятною для поміркованого національного керівництва — виступали з різкою критикою греко-католицького духовенства».

8. М. Назарович. Національно-політична думка західних українців у другій половині XIX — на початку XX ст.

«70-ті-80-ті роки XIX ст. позначилися залученням до лав українофілів Заходу і Сходу різночинної інтелігенції, частини національної буржуазії. Це інтенсифікувало, радикалізувало політичне життя краю, дало матеріальну підпору масовим починанням. Євген Чикаленко писав, що національний рух сягнув «не тільки до глибини душі, але й до глибини кишені». Відтепер українофільство, попри впертий опір своєї консервативної частини, набуло чітко окресленого характеру політичного руху.

Досить промовистим жестом цього часу був написаний Каменярем у 1880 р. вірш «Не пора!..», який став своєрідним заспівом для руху «молодоукраїнців», що не хотіли миритися з москвофільським плазуванням перед Росією та політикою народовців, які оглядалися на Відень і загравали з польською шляхтою:

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить;

Довершилась України кривда стара —

Нам пора для України жить!..

Взявшись до праці, радикальна молодь ставила в центр своєї концепції «народ». Але як тільки вона почала щиро йому допомагати, то дуже швидко збагнула, що це не «народ взагалі», а конкретний, український народ, з українськими поняттями й інтересами. Так само ці молоді люди незабаром зрозуміли, що справедливість в умовах України — це означає самостійність і що говорити в умовах України про соціальну справедливість — це фактично означає говорити про національну справедливість, бо практично всі багаті в Україні були чужинцями. Як зазначав пізніше Володимир Винниченко: «...ні політичне, ні соціальне визволення не може бути дійсним визволенням без визволення національного».

Останнє десятиліття XIX ст. стало переломним у розвитку українського національного руху. Після появи в цей час у Галичині українських політичних партій національна ідея виходить за межі суто інтеліґентського середовища і проникає вглиб суспільства. Це створює умови для формування масового національного руху з яскравим політичним забарвленням».

УРОК 33

Наш край у другій половині XIX ст.