Усі уроки «Історія України». 9 клас

УРОК 12

Практична робота «Альманах 'Русалка Дністровая'»

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати альманах «Русалка Дністровая»;

• оцінити значення альманаху та його вплив на подальший розвиток національного руху в Західній Україні.

Тип уроку: урок удосконалення вмінь та навичок.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та мети уроку.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ЗАНЯТТЯ

Завдання

1. Ознайомитися з наданими документами, визначити серед них первинні й вторинні джерела.

2. Проаналізувати джерела і визначити, які з ознак ідей автономії та самостійності подано у програмах політичних партій. Опрацювати оцінки істориків з цього питання.

1) Визначте основний зміст ідей альманаха.

2) Визначте основний зміст ідей коментарів.

3) Чи завжди ви погоджуєтесь з коментарями істориків?

3. Прочитайте і прокоментуйте наведену сторінку альманаху

4. Підготуйте повідомлення за темою «Русалка Дністрова — видатне явище українського національного відродження».

Джерела

1. Стеблій Ф. І. Енциклопедія історії України

«Русалка Дністровая» — український фольклорно-літературний альманах, виданий «Руською трійцею» 1837 р. у Буді (нині у складі м. Будапешт, Угорщина). Пам’ятка доби українського романтизму. Девізом книги стали слова Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія». Містить українські народні пісні з передмовою І. Вагилевича (зокрема, про Н. Морозенка, Коновченка, О. Довбуша, про взяття козаками Варни (нині місто в Болгарії), веснянки, колядки), твори М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького; переклади сербських народних пісень та уривків з «Краледворського рукопису» В. Ганки; анотований покажчик давніх рукописів бібліотеки василіанського Свято-Онуфріївського монастиря у Львові; українську грамоту 1424 та рецензію М. Шашкевича на фольклорний збірник Й. Лозинського «Руське весілля».

У передмові («Передслів’ї») М. Шашкевич розцінив альманах як явище загальноукраїнського національно-культурного відродження, вітав почин Наддніпрянської України щодо розвитку нової літератури, закликав галицьких громадсько-культурних діячів її підтримати, збагачувати та розвивати. Книжка, будучи синтезованим виявом новаторських починань «Руської трійці» в різних ділянках національно-культурного життя української Галичини (за висловом цензорів, це — «руська співачка з-над Дністра»), стала маніфестом національного відродження, започаткувала нову літературу на західноукраїнських землях. За словами І. Франка, збірка «була свого часу явищем наскрізь революційним».

Новаторський зміст книжки, звеличування визвольної боротьби народу, поетизація народних героїв, подвигів козацтва, ствердження етнічної і духовної спільності галичан з усім українським народом, дух міжслов’янської взаємності, не традиційна книжна, а жива розмовна народна мова, не традиційний кириличний, а т. зв. гражданський шрифт спричинили її цензурну заборону і конфіскацію основної частини (600 прим.) накладу, виданої тільки 1849. Не були конфісковані близько 200 примірників, частина з яких поширювалася за межами Галичини. Всупереч цензурній забороні «Русалка Дністрова», нарівні із «Кобзарем» Т. Шевченка, стала духовним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель на тривалу перспективу».

2. Візуальні джерела

• Розглянути джерела і відповісти на запитання.

Запитання

1. Проаналізуйте зміст альманаху. Які твори становили його основний зміст?

2. Як на вашу думку, які саме твори чи збірка загалом викликали невдоволення Відня?

3. Із книги Ярослава Грицака «Нариси з історії України: формування української модерної нації»

«У 1837 р., користаючи з м’ягкості цензури в Угорщині, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький видали у Будапешті збірку «Русалка Дністрова». ...Її революційність полягала у розриві зі старою традицією літератури церковно-слов’янською мовою.

Ця збірка ввела народну мову галицьких русинів у літературу і довела, що між їхньою мовою і мовою українців з Російської імперії немає суттєвих відмінностей, а отже, галичани і наддніпрянці становлять один і той самий народ. Тому її поява стала віхою в розвитку українського національного руху в Галичині.

Видання «Русалки Дністрової» не обійшлося безкарно для її авторів. Ставлення австрійської влади до діяльності Руської трійці найкраше передали слова тодішнього директора львівської поліції: «Ми ледве даємо собі ради з однією нацією (поляками — Я. Г.), а ці дурні голови хочуть ще розбудити мертвопоховану руську націю».

4. Ярослава Хартяні «Шашкевич у «Свободній Угорщині».

До 160-лїття від дня смерті Маркіяна Шашкевича

«У «Русалці Дністровій» вперше на практиці застосовано модифіковану азбуку, тобто в галицьке письменство вперше впроваджено живу українську мову.

Йосип Лозинський, прихильник абицедла в руській мові. Виправдовуючи урядову заборону «Русалки», твердив, що її треба було спалити вже за самий правопис.

...Рядки протоколу допиту М. Шашкевича від 14 червня 1837 року стосуються видання «Русалки» в Буді»:

Запитання: «Які були ваші наміри при опублікації цього збірника, чому не віддали його друкувати тут, а в Угорщині через тамошню цензуру?»

Відповідь: «Я думав згодом видати інші твори духовного змісту, але спочатку хотів знати думку громади відносно мого писання і в моїй подальшій роботі використати як директиву зроблені з цього приводу нагадування і зауваження, Те, що книжечка надрукована в Угорщині, сталося виключно з волі збирача Головацького. Він організував видання там, де йому обійшлося дешевше. Що стосується цензури, то малось на увазі, що оскільки ця книжечка повинна була друкуватись не за кордоном, а в Австрійській державі, тамтешня цензура також підлягає тим самим принципам цензурування, як і наша».

...угорська цензура ліберальніша, як львівська чи віденська, про це свідчать слова Шашкевича до Головацького: «Коли не можна друкувати руської книжки у Львові, — то повезем її до Відня, а коли там не пустять на світ Божий, то лишається іще свобідна Угорщина».

Розглядаючи цензурні митарства альманахів «Зоря» і «Русалка Дністровая», М. Грушевський схильний вважати, що причиною цього було підозріле ставлення австрійської адміністрації, яка мала чимало клопоту з польським національним рухом, тому побоювалась нових ускладнень з пожвавленням українського суспільного життя. З підозрою ставились до будь-яких проявів панрусизму, мовляв, русини Галичини схиляються до Росії».

5. Іван Франко. Письмо друге

«Погляньмо ж тепер на книжку саму і спитаємо: яка була причина тої бурі, котру вона викликала? Чи мали за що сторожі порядку так люто нападати на неї? Дивлячися на діло з їх становища, мусимо сказати: що, справді, мали за що! «Русалка Дністровая», хоть і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані, була свого часу явищем наскрізь революційним. Бо зважмо лишень, що становило головну суть тодішнього літературного руху в нас! Передовсім традиція церковна, котра назначувала предмети, якими можна було заниматися, і згори назначувала спосіб та дух їх оброблення. Відтак традиція язикова, котра згори осуджувала все писане не по-церковному і не церковним правописом.

Оперта на тих двох авторитетах, мусила література стати кастовою, зректися всякого поступу, всякої критики, всякої живішої мислі. З релігійного становища вона проскрибувала не тільки свобідну думку та свобідний суд о ділах, але й свобідне, чоловіче життя, бо се все кінець кінців ішло до обалення авторитету, до перевороту, — до революції. А «Русалка Дністровая» якраз ударила від одного маху на всі три точки. Вона поставила і обговорювала предмети зовсім світські, зовсім не обняті тісним церковним світоглядом, обговорювала їх зовсім не так, як би сього жадали церковники, ба навіть у письмі і правописі відбігла від старої традиції, — значить, рішучо встала проти літературно-церковного авторитету. Се вже було діло сміле, та й неабияк сміле на свій час.

Але «Русалка Дністровая» не стала на тім. Авторитет літературний тих часів не був єдиним авторитетом; побіч нього і понад ним стояв другий, далеко більший і тяжчий, — авторитет політичний і соціальний, під которим стогнав-мучився народ. І проти тої страшної сили поважилася виступити «Русалка». Супроти гнітючого меттерніхівського абсолютизму, нівелюючого всі народності, вказує «Русалка» зараз на вступі далекий ясний образ свобідної всеслов’янської федерації в освіті і спільній роботі політичній, вказує, правда, невиразно, як на наш час, але аж надто виразно, надто сміло на тодішній. «Судилося нам послідніми бути. Бо коли другі слов’яни вершка ся дохапують і если не вже, то небавком побратаються з повним ясним сонцем; нам надолині в густій студеній мраці гибіти».

У тім самім «передслів’ю» (стор. ІІІ-VI) «Русалка», вказуючи виразно єдність малоруського народу на Україні і в Галичині і признаючи свою цілковиту солідарність з тим новим рухом, котрий там розпочався враз із видавництвом збірників народних пісень та з виступленням літературним Квітки, Максимовича і Метлинського, підносить другий протест проти розполовинення одного народу між дві держави. І ще більше, «Русалка» переводами сербських та чеських пісень, цитатами та моттами з поезій звісного панславіста Коллара, далі й правописом, приноровленим до Караджичевого, вказує вже ясно, яка мусить бути спільна всеслов’янська робота, вказує, що правдива федерація між народами, хоть і братніми, та розрізненими історією, можлива аж тоді, коли сі народи пізнаються докладно, обміняються всім, що в них є найкращого й найліпшого, пізнають свої окремішні змагання і зложать з них одну, загальну ціль. Се був протест «Русалки» проти політичного авторитету.

Проти соціального авторитету виступити руському писателеві було тоді зовсім не легко, а прецінь «Русалка» і сей послідній крок зробила, — правда, не так прямо і рішучо, як попередні. Бо чи ж се не протест — ввести в літературу бесіду і пісні того народу, котрий між освіченими панами вважається худобою, а не чоловіком? Чи ж се не протест проти суспільного гніту — вказувати, бодай в маленьких картинках («Олена» Шашкевича) його життя, розказувати про його бувальщину та характер («Передговор к народним руським пісням» Вагилевича)?»